Постанова 4818 № 953/17078/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 06 травня 2025 року м. Харків справа № 953/17078/20 провадження № 22-ц/818/284/25 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю., за участю секретаря: Сізонової О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння, зобов`язання усунути перешкоди у користуванні майном за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , до якої приєднались ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2024 року, постановлене під головуванням судді Єфіменко Н.В.,- в с т а н о в и в: У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 про визнання недійсним правочину, вчиненого у формі довіреності №4881 від 27.09.2019 року; визнання недійсним правочину, вчиненого у формі довіреності №717 від 04.11.2019 року; визнання недійсним правочину, вчиненого у формі видачі дублікату свідоцтва про право власності за законом №2-197 від 21.04.2015 року; визнання недійсним правочину у формі видачі дублікату свідоцтва про право власності за законом №3-626 від 13.05.2015 року; витребування з незаконного володіння відповідачів квартири АДРЕСА_1 ; зобов`язання відповідачів усунути перешкоди у користуванні квартирою шляхом їх виселення. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2024 року позов задоволено частково. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 на користь Держави судовий збір в сумі 840 грн 80 коп., по 280 грн 27 коп. з кожного. В іншій частині позову - відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Посилаються на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Вказують, що вони набули право власності на спірну квартиру шляхом укладення договору купівлі-продажу з особою, яка надала докази права власності на квартиру, заплатили кошти у сумі 29 000 доларів США, здійснили державну реєстрацію права власності. Вважають себе - добросовісними набувачами. Вважають позовні вимогу безпідставними, оскільки на час звернення до суду із позовом позивачка не надала суду належних доказів, що вона є власником квартири, що квартира належить їй на праві власності, оскільки згідно із вимогами чинного законодавства саме власник має право звертатись до суду за захистом своїх прав власності. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1, ч. 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що договір купівлі-продажу від 14.11.2019 року позивач не укладала та не підписувала. Спірний правочин вчинений невстановленими особами шляхом здійснення шахрайських дій. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником кв. АДРЕСА_1 , що підтверджено свідоцтвом про право власності на житло від 29.06.1999 року, реєстраційний номер № НОМЕР_1 , свідоцтвом про право на спадщину за законом від 21.04.2015 року, свідоцтвом про право на спадщину за законом від 13.05.2015 року. 28.07.2017 року ОСОБА_1 звернулась до поліції із заявою про втрату паспорту серії НОМЕР_2 на її ім`я. Вказаний паспорт вважається недійсним, що підтверджено листом ХРУП №1 ГУНП в Харківській області за №5зі/119/61/2021 від 01.02.2021 року, довідками МВС України, ДМС України, листом Київського РВ у м. Харкові за №6313-193/6313-21 від 29.01.2021 року, листом ДМС України за №6.1.-1500/6-24 від 13.02.2024 року. 11.09.2019 року ОСОБА_1 видано паспорт у вигляді ID -карти № НОМЕР_3 . Як вбачається з відповіді ГУ ДПС у Харківській області за 232/Б/20-40-12-03-12 від 08.02.2021 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , привласнений РНОКПП НОМЕР_4 , дата реєстрації у Державному реєстрі 19.05.1998 року. Згідно даних електронного журналу видачі документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи в Державному реєстрі, такий документ з РНОКПП НОМЕР_4 видавався ОСОБА_1 . Київською ДПІ ГУ ДПС двічі: 10.01.2002 року на підставі паспорту громадянина України НОМЕР_5 , 03.01.2018 року на підставі паспорту громадянина України у вигляді ID-картки № НОМЕР_3 . З 27.10.2019 року ОСОБА_1 перебуває на лікуванні КНП ХОР «Обласна клінічна психіатрична лікарня №3» ХМР у відділенні №1, що підтверджується довідкою № 09/509 від 23.01.2020 року. 18.11.2019 року ОСОБА_4 звернувся до ТУ ДБР із заявою в порядку ст. 214 КПК України, в якій повідомив, що його родичка ОСОБА_1 14.10.2019 року примусово госпіталізована до психіатричної лікарні з діагнозом шизофренія. За хвороби ОСОБА_1 він доглядав за належною їй кв. АДРЕСА_1 , про що знали сусіди. 04.11.2019 року йому зателефонували сусіди та повідомили, що у кв. АДРЕСА_1 перебувають сторонні люди та виносять речі. Він прийшов до квартири та побачив зламаний замок. Від сусідів йому стало відомо, що речі виносились у присутності дільничного. Вважає, що саме працівники поліції здійснили продаж квартири, за обізнаності дільничного про перебування ОСОБА_1 у лікарні. 23.11.2019 року ОСОБА_5 звернулась до Московського ВП ГУ НП в Харківській області із заявою про вчинення злочину в порядку ст. 214 КПК України в який повідомила, що невстановлені особи, заволоділи кв. АДРЕСА_1 , належній ОСОБА_1 в період перебування власниці на лікуванні у психіатричній лікарні з діагнозом шизофренія. З витягу з ЄРДР вбачається здійснення Московським ВП ГУНП в Харківській області досудового розслідування у кримінальному провадженні №12019220470006293 від 24.11.2019 року з обставин заволодіння невстановленою особою, шляхом зловживання довірою, з використанням підробленого паспорту на ім`я ОСОБА_6 , кв. АДРЕСА_1 , підозра в якому повідомлена ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 . З довіреності реєстр. № 3881 від 27.09.2019 року вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , паспорт серії НОМЕР_2 , уповноважила ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого: АДРЕСА_2 , отримати дублікат документів на кв. АДРЕСА_1 , з правом проведення державної реєстрації права власності, зняття заборони, арешту, іпотеки, податкової застави та будь-яких інших обмежень та обтяжень щодо реалізації прав на вищевказаний об`єкту нерухомого майна, проводити дії, пов`язані х реєстрацією (перереєстрацією) права власності, з захистом її прав та інтересів щодо належної їй на праві приватної власності кв. АДРЕСА_1 . Сплачувати комунальні та інші платежі, отримувати інформацію з цього питання, з правом нагляду, утримання та вільного входу до вищевказаної квартири. Вищезазначена довіреність посвідчена приватним нотаріусом ХМНО Зубарєвим І.Ю. та зазначено, що довіреність підписана ОСОБА_1 у його присутності. 04.10.2019 року ОСОБА_6 звернувся до Шостої Харківської міської державної нотаріальної контори із заявою про отримання дублікату свідоцтва про право на спадщину за законом від 13.05.2015 року та надав довіреність від 27.09.2019 року та копію паспорту серії НОМЕР_6 на ім`я « ОСОБА_6 ». 04.10.2019 ОСОБА_6 звернувся до П`ятої Харківської міської державної нотаріальної контори із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину за законом від 21.04.2015 року та надав довіреність від 27.09.2019 року та копію паспорту серії НОМЕР_6 на ім`я « ОСОБА_6 ». Під час досудового слідства державні нотаріуси ХМНО Вовкожа О.М. та ОСОБА_8 , які видавали ОСОБА_6 дублікати свідоцтв про право на спадщину за законом від 13.05.2019 року та 21.04.2019 року, впізнали ОСОБА_7 як особу, яка представилась та надала паспорт на ім`я ОСОБА_6 , що підтверджується протоколами допиту свідків від 04.03.2020 року, протоколами пред`явлення особи для впізнання від 04.03.2020 року, довідками до протоколу. Як вбачається з рапорту працівника поліції, на фотокартці, вклеєній у паспорт громадянина України серії НОМЕР_6 , виданий Антрацитівським МВ УДМС України в Харківській області 24.04.2014 року на ім`я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зображений ОСОБА_7 . З договору купівлі-продажу від 14.11.2019 року, вбачається, що ОСОБА_1 продала кв. АДРЕСА_1 відповідачам. 03.03.2020 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.3 ст.190, ч.4 ст.358 КК України, кримінальне провадження №12019220470006293 від 24.11.2019 року. Зі змісту вищезазначеної підозри вбачається, що у невстановлений досудовим слідством час та місці, у невстановлений спосіб, ОСОБА_9 отримав паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (серія НОМЕР_7 , виданий 24.04.2014 року Антрацитівським МВ УДМС України в Харківській області) із вклеєною до нього фотокарткою ОСОБА_9 . Невстановлена особа, використовуючи підроблений паспорт на ім`я ОСОБА_1 27.09.2019 року надала довіреність на представництво інтересів на отримання дублікатів документів на квартиру ОСОБА_6 , а саме: довіреність посвідчену приватним нотаріусом ХМНО Зубарєвим І.Ю., номер у реєстрі нотаріальних дій № 4881, та у невстановлений досудовим слідством час та місці передала зазначену довіреність ОСОБА_9 . Надалі ОСОБА_6 звернувся до відповідних органів, отримав необхідні документи, внаслідок чого, 14.11.2019 року на підставі, в т.ч. дублікатів свідоцтв про право на спадщину, наданих невстановленою особою приватному нотаріусу ХМНО Феденко М.В. від імені та з використанням підробленого паспорту ОСОБА_1 , вказаним нотаріусом посвідчений договір купівлі-продажу кв. АДРЕСА_1 і таким чином, з володіння ОСОБА_1 без її волі, вибула кв. АДРЕСА_1 . З повідомлення Московського ВП ГУНП в Харківській області № Б-137/119-67 від 29.02.2021 року вбачається, що досудове розслідування у кримінальному провадженні №12019220470006293 від 24.11.2019 року зупинене для розшуку підозрюваного. Як вбачається з листа № 617/0/50/-21 від 17.02.2021 року Департаменту реєстрації виконавчого комітету ХМР, 05.02.2021 року ОСОБА_1 знята з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_3 , за заявою, поданої представником Сердюченко Т.С. від імені ОСОБА_1 , з відповідними документами: паспорт громадянина України НОМЕР_2 від 05.03.1997 року на ім`я ОСОБА_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_8 від 06.12.2013 року на ім`я ОСОБА_10 довіреність №17 від 04.11.2019 року, посвідчена приватним нотаріусом ХМНО Феденко М.В. З довіреності №17, посвідченої приватним нотаріусом ХМНО Феденко М.В. вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , паспорт серії НОМЕР_2 , уповноважує ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , бути ї представником з усіх питань, що стосуються її як власника кв. АДРЕСА_1 . При посвідченні договору купівлі-продажу та вказаних довіреностей особу ОСОБА_1 нотаріусами було встановлено на підставі паспорту, що вважається недійсними у зв`язку із його втратою. Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилалась на те, що невстановленою особою відповідачам 14.11.2019 року була відчужена за договором купівлі-продажу та за підробленими документами, належна їй на праві власності кв. АДРЕСА_1 . Наполягала на позовних вимогах зазначала, що кв. АДРЕСА_1 вибула з її володіння не з її волі, що змусило звернутись до суду із позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння. Щодо вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним правочину, вчиненого у формі довіреності від 27.09.2019 року за №4881; визнання недійсним правочину, вчиненого у формі довіреності від 04.11.2019 року за №717, судова колегія зазначає наступне. Частиною ч.1 ст.15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Звертаючись до суду із позовом про визнання недійсними довіреності від 27.09.2019 року та 04.11.2019 року, позивачка посилалась на відсутність волевиявлення на вчинення таких правочинів, на підставі яких ОСОБА_6 отримав копії дублікатів свідоцтв про право на спадщину за законом, на підставі яких був укладений договір купівлі-продажу від 14.11.2019 року, та на ім`я ОСОБА_10 , на підставі якої позивача знято з реєстрації місця проживання. Главою 17 ЦК України унормовані правовідносини представництва при здійсненні правочинів. Згідно з ч.1 та ч.3 ст.244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. За своєю правовою природою довіреністю є односторонній правочин, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику від імені довірителя відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, провадження № 12-88гс19). Відповідно до ч.1 ст.245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Згідно з частинами ч.1, ч.3, ч.5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. У статті 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що: «Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину». Частиною 1 ст.216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що при видачі довіреності від 27.09.2019 року нотаріусом особу довірителя встановлено за паспортом серії НОМЕР_2 , який є недійсним у зв`язку з його втратою, та даною довіреністю уповноважено Шевченка О.П., на вчинення ряд дій від її імені, який насправді є ОСОБА_9 , та використовує паспорт на ім`я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (серія НОМЕР_7 , виданий 24.04.2014 року Антрацитівським МВ УДМС України в Харківській області) із вклеєної до нього фотокарткою ОСОБА_11 , тобто невстановлена особа, використовуючи підроблений паспорт на ім`я ОСОБА_1 27.09.2019 року надала довіреність на представництво інтересів щодо тримання дублікатів документів ОСОБА_6 , який є ОСОБА_9 . Крім того, при видачі довіреності від 04.11.2019 року особу довірителя також встановлено за паспортом серії НОМЕР_2 , який є недійсним у зв`язку з його втратою, та позивач у цей час перебувала у психіатричній лікарні. Отже, позивач не могла підписувати зазначені довіреності, а відтак не мала волевиявлення на вчинення таких правочинів. Виходячи з вищевикладеного судова колегія погоджується з висновком суду, що визнання нікчемних правочинів недійсними не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемні правочини є недійсними у силу закону. Отже, заявлені позивачем позовні вимоги про визнання довіреностей від 27.09.2019 року та 04.11.2019 року недійсними є неналежним способом захисту порушеного права з огляду на нікчемність цих правочинів. Тому у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити. Щодо вимоги ОСОБА_1 про витребування з незаконного володіння відповідачів квартири АДРЕСА_1 , судова колегія зазначає наступне. Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилалась на порушення її права власності на квартиру АДРЕСА_1 за вибуття належного їй майна з її власності поза її волі. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Позивач, який був позбавлений права власності на квартиру, має обрати той спосіб захисту своїх порушених прав, передбачений ст.16 ЦК України, який відновить його порушені права. Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно зі ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, що визначено ст.321 ЦК України. Приписами ст.328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлене судом. Судовим розглядом встановлено, що позивач з 27.10.2019 року по 01.03.2021 року перебувала на лікуванні КНП ХОР «Обласна клінічна психіатрична лікарня №3» ХМР у відділенні №1, не мала волевиявлення на надання ОСОБА_6 права на отримання дублікатів свідоцтв про права на спадщину за законом, використаних у подальшому при укладенні договору купівлі-продажу від 14.11.2019 року. Крім того, під час укладення договору купівлі-продажу від 14.11.2019 року особу продавця встановлено за паспортом серії НОМЕР_2 , що за його втрати, є недійсним. За змістом ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Положення ст. 627 ЦК передбачають, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц відступила від висновку Верховного Суду України у постанові Верховного Суду України від 22.04.2015 року у справі №6-48цс15: «Судами під час розгляду справи встановлено, що спірний договір, укладений від імені позивача, підписаний не ним, а іншою особою. Таким чином спірний договір був укладений без волевиявлення позивача, а тому суди дійшли правильного висновку про недійсність спірного договору на підставі ч. 3 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України» та зазначила, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. У постанові від 16.06.2020 року у справі №145/2047/16-ц Велика Палата Верховного Суду керувалась таким. За змістом ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки вимагають із дій осіб, які передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, які не передбачені цими актами, але за аналогією покладають цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти. Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права. Частиною 3 ст.203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису ч.1 ст.215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини. Як у ч.1 ст.215 ЦК України, так і у ст. ст. 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли. За ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК України). У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі №338/180/17, від 11.09.2018 року у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 року у справі №569/17272/15-ц. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що договір купівлі-продажу від 14.11.2019 року позивач не укладала, не підписувала та, відповідно, істотні умови цього договору не погоджувала. Спірний правочин вчинений невстановленими особами шляхом здійснення шахрайських дій. Вказаний правочин вчинений не просто фізично, але й підтверджений та зареєстрований приватним нотаріусом і призвів до реєстраційних дій у державних реєстрах, де відображаються як права на нерухоме майно, так і їх зміна в історичній послідовності. Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує ч.2, ч.3 ст.215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч.1, ч.3 ст.388 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок про те, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Велика Палата Верховного Суду у п.147 постанови від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) вказала, що: «Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст.ст. 387 і 388 ЦК України, є неефективними». У п.87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20) зроблено висновок, що: «Замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову». Виходячи з вищевикладеного судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що задоволення вимоги позивача про витребування кв. АДРЕСА_1 із незаконного володіння відповідачів, за якими зареєстрована квартира на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 обрано ефективний спосіб захисту своїх прав, який забезпечить поновлення її порушеного права. Застосування такого способу захисту цивільного права є об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Цей спосіб захисту прав позивача відновить її права. Рішення суду постановлено з дотриманням вимог чинного законодавства та відповідає фактичним обставинам справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , до якої приєднались ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2024 року в частині задоволених позовних вимог - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.В. Маміна Судді: Н.П. Пилипчук О.Ю. Тичкова Повне судове рішення складено 12 травня 2025 року.