Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 569/987/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 569/987/25 пров. № А/857/8585/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Матковської З.М., суддів: Гінди О.М., Ніколіна В.В., при секретарі судового засідання: Прачук І.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 лютого 2025 року у справі №569/987/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови (головуючий суддя першої інстанції Харечко С.П., час ухвалення не вказано, місце ухвалення м. Рівне, дата складання повного тексту 24.01.2025),- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови серії ЕНА 03855513 від 14 січня 2025 року про притягнення позивача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП, як протиправної, з підстав відсутності в діях позивача складу адміністративного правопорушення. В обґрунтування позову зазначає, що 15.01.2025 року позивач ОСОБА_1 через додаток «Дія» на телефоні отримав сповіщення, що його у відповідності до постанови ЕНА 03855513 від 14 січня 2025 року притягнуто до відповідальності за ч.3 ст.122 КУпАП та накладено штраф у сумі 680 грн. Позивач зазначає, що 14.01.2025 року він правил дорожнього руху не порушував, і навпаки сам викликав поліцію з причини, що підприємцями на торговому ринку «Дикий» був загороджений виїзд з його прибудинкової території за адресою м. Рівне, вул. Здолбунівська, 23/2. Відповідно ніхто позивача, всупереч вимог ст. 251 КУпАП, з доказами нібито скоєного адміністративного правопорушення не ознайомлював (не пред`являв докази), прав особі яка притягалась би до адміністративної відповідальності, визначених ст. 268 КУпАП не забезпечував, також відповідно права обов`язки не були роз`ясненні позивачу всупереч вимог ч. 2 ст. 279 КУпАП, що вбачає порушення процедури притягнення позивача до адміністративної відповідальності і необхідність скасування неправомірної постанови. На підставі вищевикладеного, просить скасувати постанову серії ЕНА 03855513 від 14 січня 2025 року про притягнення позивача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.122 КУпАП, як протиправну, з підстав відсутності в діях позивача складу адміністративного правопорушення. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 лютого 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови відмовлено. Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права та невірним встановленням обставин у справі. Зокрема апелянт вказує на те, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Крім того, апелянт зазначає, що суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судовому засіданні апеляційного розгляду справи апелянт апеляційну скаргу підтримав з підстав наведених у скарзі, просив скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Відповідач в судове засідання не прибув, хоча належним чином був повідомлений про дату судового засідання. Відповідності до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що 14 січня 2025 року інспектором 1 взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Рівненській області, лейтенантом поліції Якимчук Євгенієм Анатолійовичем винесено відносно ОСОБА_1 постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 3855513. Відповідно до змісту постанови: « 14.01.2024 року о 11 год. 36 хв., м. Рівне, вул. Здолбунівська, 23 водій керуючи транспортним засобом RENAULT ZOE номерний знак НОМЕР_1 , здійснив стоянку транспортного засобу, у місці, де унеможливив рух інших учасників дорожнього руху, чим порушив п. 15.10д ПДР України - Порушення стоянки у місцях, де ТЗ, що стоїть, зробить неможливим рух інших тз або пішоходам, чим вчинив адміністративне правопорушення передбачене частиною 3 статті 122 КУпАП». За яке накладено стягнення вигляді штрафу у розмірі 680 грн. Суд першої інстанції в позові відмовив з тих підстав, що при винесені постанови по справі про адміністративне правопорушення поліцейські діяли на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачений діючим законодавством України, та правомірно притягнули позивача до адміністративної відповідальності. Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання, регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками, за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Так, Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань). Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306. Відповідно до п. 1.1. Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Відповідно до п. 1.3 Правил дорожнього руху учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Згідно п. 1.5 ПДР дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Особа, яка створила такі умови, зобов`язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити підрозділ міліції, власника дороги або уповноважений ним орган. За положеннями п. 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Підпунктом «ж» пункту 15.9 Правил дорожнього руху встановлено, що зупинка забороняється у місцях, де буде неможливим зустрічний роз`їзд або об`їзд транспортного засобу, що зупинився. Згідно ч.1 ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до ч. 3 ст. 122 КУпАП, порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Випадки розміщення транспортного засобу, що суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху, визначені ч. 3 статті 265-4 КУпАП. Відповідно до ч. 3 ст. 265-4 КУпАП для цілей цього Кодексу розміщення транспортного засобу є таким, що суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху, якщо транспортний засіб, розташований зокрема, ж) у місцях, де буде неможливим зустрічний роз`їзд або об`їзд транспортного засобу, що зупинився Стаття 251 КУпАП передбачає, що одним із доказів є показники технічних засобів, працюючих в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів. Згідно п. 1 статті 247 КУпАП України обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події і складу правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Положеннями статей 245, 251, 252, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи. Як встановлено судом першої інстанції, позивач зупинив свій транспорт у такий спосіб, що унеможливив рух іншим транспортним засобам, чим порушив п.15.10. «д» Правил дорожнього руху України. Відповідно до вимог п. 15.10. «д» Правил дорожнього руху України стоянка забороняється у місцях, де транспортний засіб, що стоїть, зробить неможливим рух інших транспортних засобів або створить перешкоду для руху пішоходів. Враховуючи те, що матеріали відеофіксації містять інформацію про обставини події та підтверджують скоєння позивачем адміністративного правопорушення - розміщення транспортного засобу із порушеннями правил зупинки, стоянки такий доказ є належним. Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з ч.1 ст. 75 КАС України достовірним є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а ч.1, 2 ст.76 КАС України передбачає, що достатнім є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та суд вирішує питання про достатність доказів відповідно до свого внутрішнього переконання. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про те, що постанова в справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №03855513 від 14.01.2025 відповідає вимогам закону, та скасуванню не підлягає. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права. У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог, оскільки позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за наявності, передбачених законом підстав та відповідних доказів, що ним не спростовано під час апеляційного розгляду справи. Щодо доводів апелянта про те, що відзив поданий з порушенням строку його надання, а докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї, то колегія суддів апеляційного суду вважає такі необґрунтованими з урахуванням наведених вище висновків суду щодо наявності передбачених законом підстав та відповідних доказів для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення правил ПДР. Крім цього, з матеріалів справи слідує, що після надходження відзиву на позовну заяву до суду першої інстанції, судом була оголошена перерва в судовому засіданні з метою ознайомлення позивача з таким, а в подальшому представником позивача двічі була подана заява про розгляд справи у відсутності позивача та його представника. Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають. Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 лютого 2025 року у справі №569/987/25 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя З. М. Матковська судді О. М. Гінда В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 07.05.2025