Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 569/24805/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 569/24805/25 пров. № А/857/11520/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Гудима Л.Я., суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В., за участю секретаря судового засідання: Кулабухової М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 січня 2026 року, головуючий суддя Панас О.В., ухвалене у м. Рівне, повний текст якого складено 15.01.2026 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, - В С Т А Н О В И В: Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до УПП в Рівненській області ДПП, в якому просив скасувати постанову Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції серія ЕНА №6107218 від 07.11.2025 року про накладення адміністративного стягнення за ч. 2 ст. 122 та ч. 2 ст. 126 КУпАП стосовно ОСОБА_2 та закрити справу про адміністративне правопорушення. В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що при зупиненні працівниками патрульної поліції 07.11.2025 року, ОСОБА_1 на їх вимогу надав посвідчення водія № НОМЕР_1 , категорії «С» (Class С), видане в штаті Орегон, США. Відповідно до національної класифікації в Україні, категорія «В» надає право керувати легковими автомобілями, максимально допустима маса яких не перевищує 3500 кг. Натомість у Сполучених Штатах Америки категорія «Class С» дозволяє керування транспортними засобами з максимальною допустимою масою до 26 000 фунтів, що становить близько 11 793 кг. Отже, транспортні засоби категорії «В» повністю потрапляють у ваговий діапазон, дозволений для керування з категорією «С». Це свідчить про те, що наявне у ОСОБА_1 посвідчення водія дає йому право керувати транспортним засобом відповідної категорії і в Україні. Крім того, номер зазначеного посвідчення (С447094). вказаний у п. 4 оскаржуваної постанови, що підтверджує факт його надання працівникам поліції під час перевірки. Посвідчення водія ( НОМЕР_1 ) ОСОБА_1 , відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, оскільки воно містить усю необхідну інформацію, передбачену Додатком №6 до вказаної Конвенції. В оскаржуваній постанові, серія ЕНА № 6107218 від 07.11.2025 року, не наведено інформацію про засоби відеофіксації вчиненого ОСОБА_1 правопорушення. В постанові спостерігається значна різниця в часі між вчиненням адміністративного правопорушення, а саме 06.11.2025 року о 18 год. 56 хв. та часом розгляду справи 07.11.2025 року о 21 год. 44 хв. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 15 січня 2026 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити. Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тими ж доводами, що наводились ним у поданому адміністративному позові, однак безпідставно не взяті до уваги судом попередньої інстанції. В судовому засіданні представник позивача підтримав подану апеляційну скаргу, вважає оскаржене рішення суду незаконним та повністю підтримав доводи, зазначені у апеляційній скарзі. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі письмові докази та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 07 листопада 2025 року інспектор взводу № 1, роти № 4 батальйону № 1 Управління патрульної поліції в Рівненській області старший лейтенант поліції Берестень Е.Е. виніс постанову серія ЕНА № 6107218 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, в розмірі 3400,00 гривень за ч. 2 ст. 122 та ч. 2 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_1 . Як зазначено у вказаній постанові, 06 листопада 2025 року о 18 год. 56 хв. водій рухався на транспортному засобі JЕEP CHЕROKЕЕ з номерним знаком НОМЕР_2 у м. Рівне по вул. В`ячеслава Чорновола, 62 не маючи права керування таким транспортним засобом, а саме не отримував посвідчення водія відповідної категорії, а також проїхав перехрестя на забороняючий червоний сигнал світлофора чим порушив п.2.1.а, 8.7.3.е Правил дорожнього руху У країни та ст. 15 Закону України «Про дорожній рух». Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач керував транспортним засобом із згаданим вище посвідченням, що не відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, так як США не підписали її та не ратифікували. При цьому встановлено, що у позивача відсутнє міжнародне посвідчення водія та не було національного посвідчення водія відповідної категорії (видане державою Україна) на момент винесення оскаржуваної постанови. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх вірними, такими що відповідають нормам матеріального і процесуального права та обставинам справи з огляду на наступне. Охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством є завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення(далі - КУпАП). Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно з статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Як встановлено ч. 2 ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Як встановлено пунктом 1.3 ПДР України учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Пунктом 2.1 ПДР України передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, Національної поліції, Служби безпеки, Управління державної охорони - технічний талон); чинний страховий поліс (страховий сертифікат Зелена картка) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення). Також, пунктом 2.4 ПДР України передбачено, що на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також, зокрема пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1. Відповідно до пункту 1.10 ПДР України водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі. Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Таким чином, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, встановлюються, зокрема, показаннями технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, іншими визначеними законодавством доказами. Як слідує з матеріалів справи, при зупиненні працівниками патрульної поліції 07.11.2025 року, ОСОБА_1 на їх вимогу надав посвідчення водія № НОМЕР_1 , категорії «С» (Class С), видане в штаті Орегон, США. Відповідно до вимог ст. 41 «Водійські посвідчення» Конвенції про дорожній рух (від 08.11.1968 року), ратифікованої із застереженнями і заявами Указом ПВР УРСР від 25.04.1974 року, з поправками від 03.03.1992 року та 28.09.2004 року: 2.а) Договірні Сторони будуть визнавати: будь-яке міжнародне водійське посвідчення, що відповідає вимогам додатку 7 до цієї Конвенції за умови, що воно пред`являється разом з відповідним національним водійським посвідченням, діючим на своїй території для керування транспортним засобом, відповідної категорії або категоріям транспортних засобів, на керування котрими видані посвідчення, за умови, що вказані посвідчення є дійсними та що вони видані другою Договірною стороною або одним із територіальних підрозділів або об`єднанням, уповноваженим на те цією Договірною стороною; водійські посвідчення, видані одною з Договірних Сторін, повинні визнаватися на території іншої Договірної Сторони до моменту, з якого дана територія становиться звичайним місцем проживання володільця посвідчення.

6. Положення цієї статті не зобов`язують Договірни Сторони: а) визнавати дійсними національні посвідчення, видані на території іншої Договірної Сторони особам, які мали на їх території звичайне місце проживання в момент видачі цього водійського посвідчення або які перенесли своє звичайне місце проживання на їх територію після видачі цього посвідчення; визнавати дійсність національних водійських посвідчень, виданих водіям, звичайне місце проживання яких в момент видачі посвідчені, знаходилось не на території, де були видані посвідчення, або які перенесли своє місце проживання після видачі посвідчень на іншу територію. Постановою КМУ від 08.05.1993 року №340 затверджено Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами (далі - Положення) яке є обов`язковим для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства. Відповідно до п. 2 Положення особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії (далі - посвідчення водія), крім випадків встановлення особам тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами. Пунктом 30 Положення передбачено, що особи, які тимчасово перебувають на території України, мають право на керування транспортними засобами за наявності міжнародного посвідчення водія та посвідчення водія іноземної держави, що не відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту, або у разі наявності посвідчення водія іноземної держави, що відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту. Відповідно до п. 4 Додатку №6 Конвенції про дорожній рух, у посвідці обов`язково наводять перераховані нижче відомості; ці відомості нумерують таким чином:

1. Прізвище;

2. Ім`я, інші імена;

3. Дата та місце народження1 ; 4. а) Дата видачі посвідки; 4. b) Дата закінчення терміну дії посвідки; 4. c) Назва або печатка органу, що видав посвідку;

5. Номер посвідки;

6. Фотографія власника;

7. Підпис власника;

9. Категорія (підкатегорії) транспортних засобів, на які поширюють дію посвідки;

12. Додаткова інформація чи обмеження в закодованому вигляді, які стосуються кожної категорії (підкатегорії) транспортних засобів. Пунктом 8 додатку 6 Конвенції про дорожній рух встановлено, що національне водійське посвідчення договірних сторін може видаватися для керування транспортними засобами наступних категорій та підкатегорій: А, В, С, D, BE, СЕ, DE. При цьому, В - транспортні засоби (крім тих, які належать до категорії А) з кількістю місць для сидіння, крім місця водія, не більше восьми, дозволена максимальна маса яких не перевищує 3500 кг; транспортний засіб категорії В, зчеплений з причепом, дозволена максимальна маса якого не перевищує 750 кг; транспортний засіб категорії В, зчеплений з причепом, дозволена максимальна маса якого перевищує 750 кг, але не перевищує маси транспортного засобу без навантаги, а загальна дозволена максимальна маса такої автосполуки не перевищує 3500 кг; С - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких перевищує 7500 кілограмів (16500 фунтів). Матеріалами справи підтверджується, що під номером 9 у посвідченні водія вказано Class: C, що відповідно до Конвенції надає позивачу право керування транспортними засоби, призначеними для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких перевищує 7500 кілограмів (16500 фунтів). Колегія суддів звертає увагу, що позивач керував транспортним засобом JЕEP CHЕROKЕЕ з номерним знаком НОМЕР_2 у м. Рівне по вул. В`ячеслава Чорновола, 62, що відноситься до транспортних засобів віднесених до категорії В. Таким чином, правильними є висновки відповідача, щодо позивач не мав права керувати транспортним засобом відповідної категорії, чим порушив вимоги п. 2.1а ПДР України та його правомірно притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП. Крім цього, у відповідності до статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису. Статтею 40 вказаного Закону встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Таким чином, відеозапис з відеокамери поліцейського є належним доказом при розгляді справи про адміністративне правопорушення, та підтверджує факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Незазначення інформацію про засоби відеофіксації вчиненого ОСОБА_1 правопорушення не впливають за суть вчиненого правопорушення та правомірність притягнення позивача до адміністративного відповідальності, оскільки оспорювана постанова серія ЕНА №6107218 від 07.11.2025 року про накладення адміністративного стягнення за ч. 2 ст. 122 та ч. 2 ст. 126 КУпАП винесена на в автоматичному режимі. Також покликання позивача про наявність значної різниці в часі між вчиненням адміністративного правопорушення, а саме 06.11.2025 року о 18 год. 56 хв. та часом розгляду справи 07.11.2025 року о 21 год. 44 хв. не може свідчити про протиправність оскарженої постанови, оскільки нормами чинного законодавства не встановлено часових рамок щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що матеріалами справи підтверджується факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, а наведені позивачем у своєму адміністративному позові обставини про відсутність вчинення адміністративного правопорушення не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, через що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, відтак задоволенню не підлягають. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 243, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 січня 2026 року у справі №569/24805/25 - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена. Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді В. Я. Качмар Т. В. Онишкевич Повний текст постанови складено 05.03.2026 року.