Ухвала КГС ВС № 910/11015/23

УХВАЛА 08 травня 2025 року м. Київ cправа № 910/11015/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Булгакової І.В. (головуючий), Ємця А.А., Колос І.Б., за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є., представників учасників справи: позивача - приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" - адвоката Шатарської Т.Н., дов. від 20.11.2024 № 20/11-14, відповідача - акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" - Бабій Х.М. (в порядку самопредставництва), розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - Компанія) на рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2024 (суддя Бондаренко-Легких Г.П.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2025 (головуючий суддя: Тарасенко К.В., судді: Тищенко О.В. і Кравчук Г.А.) у справі № 910/11015/23 за позовом Компанії до акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - Товариство) про стягнення заборгованості у розмірі 4 075 046 022,28 грн. За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд ВСТАНОВИВ: Компанія звернулася до суду з позовом до Товариства про стягнення заборгованості у розмірі 2 729 400 850,18 грн, з яких: сума основного боргу за період прострочення з грудня 2022 року по червень 2023 року у розмірі 2 382 809 606,47 грн, пеня у розмірі 227 686 479,21 грн, штраф у розмірі 67 844 897,75 грн, 3% річних у розмірі 18 713 957,09 грн та інфляційні втрати у розмірі 32 345 909,66 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Товариством взятих на себе зобов`язань за договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління від 27.06.2019 № 0063-03011/77-003-08-19-01074 (далі - Договір) в частині оплати наданих Компанією послуг за період грудень 2022 року - червень 2023 року. У подальшому Компанією подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач зазначив, що у зв`язку із несвоєчасною оплатою у Товариства виникла додаткова заборгованість, починаючи з липня 2023 року, а саме: липень 2023 року - 383 322 863,96 грн, серпень 2023 року - 356 346 153,44 грн; вересень 2023 року - 454 169 513,24 грн; жовтень 2023 року - 356 346 153,57 грн. Відтак, Компанія просила стягнути заборгованість у загальному розмірі 4 075 046 022,28 грн, з яких: сума основного боргу за період прострочення з грудня 2022 року по жовтень 2023 року у розмірі 3 578 450 639,17 грн, пеня у розмірі 329 760 293, 54 грн, штраф у розмірі 105 276 288,74 грн, 3% річних у розмірі 27 103 585,59 грн та інфляційні втрати у розмірі 34 455 215,24 грн. Зазначену заяву Компанії судом першої інстанції оцінено як заяву про зміну предмета позову та прийнято судом. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2025: закрито провадження у справі в частині стягнення з Товариства на користь Компанії 3 443 990 144,70 грн основного боргу; в іншій частині позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Товариства на користь Компанії 16 427 512,53 грн 3% річних та 31 062 622,15 грн інфляційних втрат; у задоволенні решти позовних вимог про стягнення 134 460 494,47 грн основного боргу, 329 760 293,54 грн пені, 105 276 288,74 грн штрафу, 10 676 073,06 грн 3% річних та 3 392 593,09 грн інфляційних втрат відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вже під час розгляду справи відповідач погасив заявлену позивачем заборгованість у розмірі 3 443 990 144,70 грн боргу, а тому провадження у справі в цій частині на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підлягає закриттю. Позовні вимоги в частині стягнення 134 460 494,47 грн задоволенню не підлягають з огляду на їх недоведеність та безпідставність. Позовні вимоги про стягнення з відповідача пені та штрафу, які нараховані в період дії правового режиму воєнного стану з урахуванням положень постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 25.02.2022 № 33 також задоволенню не підлягають. Провівши власний розрахунок за періоди прострочення з грудня 2022 року по червень 2023 року, врахувавши контррозрахунок відповідача, який наданий суду разом із запереченнями на заяву про зміну предмета позову, суд першої інстанції встановив, що доведений розмір 3 % річних, який підлягає стягненню з відповідача становить 16 427 512,53 грн, а інфляційних втрат - 31 062 622,15 грн. Суд першої інстанції зазначив про відсутність правових підстав для зменшення розміру 3% річних. У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржувалося позивачем лише в частині відмови у стягненні з відповідача інфляційних втрат у розмірі 3 392 593,09 грн та 3% річних у розмірі 10 676 073,06 грн і в цій частині апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції. Не погоджуючись із рішенням і постановою судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Товариства 3 392 593,09 грн інфляційних втрат та 10 676 073,06 грн 3% річних, Компанія звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених: - у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 912/1941/21 (щодо відсутності права вибору платити за плановий обсяг чи за фактичний обсяг); - у постанові Верховного Суду від 04.08.2021 у справі № 456/2076/19 (щодо тлумачення статті 629 Цивільного кодексу України; далі - ЦК України); - у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 у справі № 922/1019/18, від 02.03.2018 у справі № 927/467/17 (щодо застосування статей 79, 86, частини п`ятої статті 236, статті 237 ГПК України) в частині того, що господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу. Просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Товариства на користь Компанії інфляційних втрат та 3% річних і прийняти в цій частині нове рішення про їх задоволення. Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, непідтвердженість заявлених підстав касаційного оскарження, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження з огляду на таке. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.06.2019 Компанія (оператор системи передачі (ОСП)/виконавець) і державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (користувач; у подальшому реорганізоване в Товариство) уклали Договір, до якого, в подальшому, сторони уклали додаткові угоди № 5 від 31.10.2022 (пунктом 1 угоди сторони погодили її застосування до правовідносин сторін, що виникли з 11.11.2021) та № б/н від 04.07.2023, якими Договір викладався у нових редакціях. Так, за умовами Договору: - він регулює оперативно-технологічні відносини під час взаємодії сторін в умовах паралельної роботи у складі об`єднаної енергетичної системи (ОЕС) України. Виконавець зобов`язується надавати послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління об`єктами користувача у складі об`єднаної енергетичної системи (ОЕС) України, а саме забезпечити надійне та ефективне функціонування ОЕС України, зокрема безперебійне постачання електричної енергії споживачам з додержанням вимог операційної безпеки (далі - Послуга) (пункт 1.1); - користувач зобов`язується здійснювати оплату за надану Послугу відповідно до умов цього Договору (пункт 1.2); - оплата послуг здійснюється за тарифом, який встановлюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (Регулятором), відповідно до затвердженої нею методики та оприлюднюється ОСП на своєму офіційному веб-сайті https://ua.energy/ (пункт 2.2); - розрахунок за надану послугу здійснюється на умовах часткової попередньої оплати вартості послуги за поточний розрахунковий період згідно із нижчезазначеною системою платежів і розрахунків: до 10 числа розрахункового місяця - 35% вартості Послуги; до 20 числа розрахункового місяця - 35% вартості послуги; до останнього банківського дня календарного місяця - 30% вартості послуги (пункт 2.5) - плановий обсяг послуги на розрахунковий період визначається на основі наданих користувачем повідомлень щодо планового обсягу послуги на розрахунковий період. У разі зміни планових обсягів послуги протягом розрахункового місяця користувач передає оператору системи передачі (ОСП), виконавцю повідомлення про зміну обсягів послуги. Оператор системи передачі (ОСП), виконавець протягом 5 робочих днів після отримання такого повідомлення коригує розмір наступних планових платежів (пункт 2.6); - користувач здійснює розрахунок з ОСП за послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління до 15 числа місяця наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів надання послуги, наданих виконавцем, або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою "Системи управління ринком" (далі СУР), або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (далі Сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису особи, уповноваженої на підписання документів в електронному вигляді. Вартість наданої послуги за розрахунковий період визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі даних, що надаються адміністратором комерційного обліку (АКО). Акти приймання-передачі послуги направляються користувачам до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно). Коригування обсягів та вартості наданої послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за уточненими даними комерційного обліку, що надаються АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в СУР, що здійснюється на вимогу та в терміни, передбачені Правилами ринку. Оплату вартості послуги, після коригування обсягів, користувач здійснює до 15 числа місяця, наступного за місяцем, у якому отримано акт коригування до акта надання послуги (включно). Акти надання послуги та акти коригування до актів надання послуги у відповідному розрахунковому періоді виконавець направляє користувачу в електронній формі з використанням електронного підпису (із застосуванням сервісу) або надає користувачу два примірники в паперовому вигляді, підписані власноручним підписом зі своєї сторони (пункт 2.7); - виконавець має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за надану послугу, а користувач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі здійснювати розрахунки за договором (пункти 3.2.1, 3.3.2); - планові обсяги послуги користувач зобов`язаний подавати виконавцю до десятої доби місяця, що передує розрахунковому місяцю. Виконавець протягом трьох днів їх погоджує і повертає користувачу, у разі не погодження (пункт 10.1). За твердженнями Компанії, Товариство в порушення умов Договору за період грудень 2022 року - жовтень 2023 року не виконав взяті на себе зобов`язання з своєчасної та повної оплати вартості наданої послуги у загальному розмірі 3 578 450 639,17 грн (2 382 809 606,47 грн первинно заявлених у позові + 1 195 641 032,70 грн заявлених у заяві про зміну предмета позову). Судами встановлено, що у період з грудня 2022 року по липень 2023 року Компанією надано Товариству послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління за Договором, що підтверджується наявними у матеріалах справи актами надання послуги за грудень 2022 року - червень 2023 року. З урахуванням коригувань за грудень 2022 року - березень 2023 року, а також, враховуючи фактичний обсяг наданих послуг за червень 2023, загальна сума наданих послуг у період грудень 2022 року - червень 2023 року складає 2 468 925 314,50 грн. Тобто, Компанія мала б заявляти позовні вимоги у розмірі 2 248 349 112,00 грн (за мінусом тих, що заявлені в межах іншої справи № 910/502/23 у розмірі 220 576 202,50 грн), а не у розмірі 2 382 809 606,47 грн. Заявлена до стягнення сума основної заборгованості у цей період у розмірі 134 460 494,47 грн (2 382 809 606, 47 грн - 2 248 349 112,00 грн) є необґрунтованою та такою, що не відповідає фактичному обсягу наданої послуги. Заявляючи про виникнення у Товариства заборгованості за період липень 2023 року - жовтень 2023 року у розмірі 1 195 641 032,70 грн, Компанія на підтвердження надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління за Договором долучила акти надання послуг: - за липень 2023 року від 31.07.2023 (фактично скріплений ЕЦП сторін 08.11.2023), вартість послуги становить 383 322 863,96 грн; - за серпень 2023 року від 31.08.2023 (фактично скріплений ЕЦП сторін 08.11.2023), вартість послуги становить 356 346 153,44 грн; - за вересень 2023 року від 30.09.2023 (фактично скріплений ЕЦП сторін 08.11.2023), вартість послуги становить 454 169 513, 24 грн. За жовтень 2023 року Компанія не надала суду акта надання послуг, втім зазначила, що сума заборгованості становить сукупну суму трьох авансових платежів у розмірі 356 346 153,57 грн. Однак, як з`ясовано судами, якщо сумувати всі заявлені до стягнення суми заборгованості за період липень 2023 року - жовтень 2023 року загальна сума становитиме на 354 543 651,51 грн більше, ніж заявлено Компанією, а саме: 1 550 184 684,21 грн, а не 1 195 641 032,70 грн як зазначив позивач. Товариством долучено акт надання послуг від 31.10.2023 (фактично скріплений ЕЦП сторін 09.11.2023) за жовтень 2023 року, відповідно до якого, вартість наданої послуги за жовтень 2023 року становить 545 550 972, 86 грн. Тобто, заявлена Компанією сума заборгованості за жовтень 2023 року становить вартість планового обсягу послуги, відповідно до рахунків від 02.10.2023, 11.10.2023 та від 23.10.2023, а фактичний обсяг послуги за жовтень 2023 року відкоригований у бік збільшення, про що між сторонами підписано акт надання послуги за жовтень 2023 року. Компанія жодним чином не обґрунтувала та не конкретизувала розмір визначеної нею суми основної заборгованості за періоди липень-жовтень 2023 року по кожному окремому місяцю, тобто не зазначила які кінцеві суми заборгованості за липень 2023, серпень 2023, вересень 2023 та жовтень 2023 року окремо по кожному місяцю, результатом сумування яких (заборгованостей за які саме місяці 2023 року) буде сума у заявленому позивачем розмірі - 1 195 641 032,70 грн. Суди попередніх інстанцій не визнали за можливе самостійно визначити розмір заборгованості за кожен місяць (липень 2023 року - жовтень 2023 року) в межах заявлених Компанією вимог, оскільки такі дії суперечили би принципу змагальності сторін та виходили б за межі позовних вимог. Водночас судами з`ясовано, що до матеріалів справи долучено докази сплати Товариством вартості послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління за заявлений спірний період грудень 2022 року - жовтень 2023 року згідно з підписаними сторонами актами наданих послуг та актами коригування, зокрема, за платіжними інструкціями: - від 18.08.2023 № 6645 здійснило повну оплату вартості наданих послуг за грудень 2022 року у розмірі 336 215 479,08 грн; - від 29.08.2023 № 6871 на суму 382 396 346,93 грн та від 29.08.2023 № 6876 на суму 155,60 грн здійснило повну оплату вартості наданих послуг за січень 2023 року у розмірі 382 396 502,53 грн; - від 15.09.2023 № 7447 здійснило повну оплату вартості наданих послуг за лютий 2023 року у розмірі 380 557 091,86 грн; - від 22.06.2023 № 4906 на суму 5 192,37 грн та від 22.09.2023 № 7645 на суму 426 683 597,89 грн здійснило повну оплату вартості наданих послуг за березень 2023 року у розмірі 426 688 790,26 грн; - від 29.09.2023 № 7856 на суму 200 000 000 грн та від 29.09.2023 № 7857 на суму 208 985 962,52 грн здійснило повну оплату вартості наданих послуг за квітень 2023 у розмірі 408 985 962,52 грн; - від 13.10.2023 № 8270 здійснило повну оплату вартості наданих послуг за травень 2023 року у розмірі 259 451 334,16 грн; - від 20.10.2023 № 8485 здійснило повну оплату вартості наданих послуг за червень 2023 року у розмірі 274 630 154,09 грн; - від 27.10.2023 № 8689 здійснило повну оплату вартості наданих послуг за липень 2023 року у розмірі 383 322 863,96 грн; - від 08.11.2023 № 9053 здійснило повну оплату вартості наданих послуг за серпень 2023 року у розмірі 356 346 153,44 грн; - від 15.11.2023 № 9242 здійснило повну оплату вартості наданих послуг за вересень 2023 року у розмірі 454 169 513,24 грн; -від 23.11.2023 № 9522 на суму 250 000 000 грн та від 28.11.2023 № 9602 на суму 295 550 972,86 грн здійснило повну оплату вартості наданих послуг за жовтень 2023 року у розмірі 408 985 962,52 грн. Отже, після відкриття судом провадження у цій справі ухвалою від 04.08.2023, відповідач у період з 18.08.2023 по 28.11.2023 здійснив повну оплату виниклої заборгованості за період з грудня 2022 року по жовтень 2023 року. Крім того, між сторонами підписано акт звірки взаєморозрахунків, з якого вбачається відсутність у Товариства заборгованості перед Компанією за спірні періоди грудня 2022 року - жовтня 2023 року. Причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення заборгованості за договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, а також нарахованих штрафних санкцій, процентів річних та інфляційних втрат. У касаційному порядку рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються виключно в частині результатів розгляду судами спору про стягнення процентів річних та інфляційних втрат. Так, Компанія просила стягнути з Товариства 3% річних у розмірі 27 103 585,59 грн та інфляційні втрати у розмірі 34 455 215,24 грн за періоди прострочення з грудня 2022 року по жовтень 2023 року з урахуванням настання строку оплати по трьом плановим платежам (пункт 2.5. Договору), а також з урахуванням оплати за фактично наданий обсяг послуг по погодженим актам надання послуг (пункт 2.7 Договору). Розглядаючи заявлені позовні вимоги в цій частині, суди попередніх інстанцій, зокрема, виходили з такого. Судом першої інстанції визнано обґрунтованим та таким, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача розмір 3% річних та інфляційних втрат за періоди прострочення з грудня 2022 року по червень 2023 року включно, періоди прострочення за якими визначено по 30.06.2023, з чим також погодився суд апеляційної інстанції. Судами встановлено помилковість розрахунку позивачем 3% річних та інфляційних втрат за період з грудня 2022 року по червень 2023 року, оскільки такі розрахунки зроблені з урахуванням 134 460 494,47 грн основного боргу, що є безпідставним, а також зараховано акти коригування за грудень 2022 року - березень 2023 року в інші періоди прострочення. При цьому, Товариством надано контррозрахунки 3% річних та інфляційних втрат, один з яких, що наданий суду разом із запереченнями на заяву про зміну предмета позову, визнано судом таким, що проведений з дотриманням частини п`ятої статті 254 ЦК України. Отже, перевіривши надані сторонами розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, провівши власний розрахунок за періоди прострочення з грудня 2022 року по червень 2023 року, врахувавши контррозрахунок Товариства, суди виснували, що дійсний розмір 3% річних, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 16 427 512,53 грн, а інфляційних втрат - 31 062 622,15 грн. Водночас, за встановлених обставин цієї справи, відсутні підстави для стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму необґрунтованої заборгованості у задоволенні якої судом відмовлено (134 460 494,47 грн), а також на суму заявленої заборгованості за липень 2023 року - жовтень 2023 року у загальному розмірі 1 195 641 032,70 грн, оскільки, як з`ясовано судами, позивачем не конкретизовано суму боргу за кожен місяць окремо (липень 2023, серпень 2023, вересень 2023 та жовтень 2023), що унеможливлює проведення вірних розрахунків 3% річних та інфляційних втрат. Натомість Компанія не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та, зокрема, на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах: від 19.08.2022 у справі № 912/1941/21 (щодо відсутності права вибору платити за плановий обсяг чи за фактичний обсяг); від 04.08.2021 у справі № 456/2076/19 (щодо тлумачення статті 629 ЦК України); від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 у справі № 922/1019/18, від 02.03.2018 у справі № 927/467/17 (щодо застосування статей 79, 86, частини п`ятої статті 236, статті 237 ГПК України). Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить у першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду. Водночас, Верховний Суд у силу приписів статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові судів попередніх інстанцій чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Так, у справі № 912/1941/21 Компанія (тотожний позивач) звернулася з позовом до товариства про стягнення процентів річних, пені та штрафу, обґрунтованим порушенням відповідачем умов договору про надання послуг з передачі електричної енергії щодо здійснення своєчасного розрахунку за договором. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, у зазначеній справі позов задоволено частково, зокрема, суди відмовили у стягненні частини 3% річних через неправильність арифметичних розрахунків позивача. Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у межах справи № 912/1941/21 розглядалося питання того, чи є положення постанови НКРЕКП від 08.04.2020 № 766 "Про дії учасників ринку електричної енергії у період дії карантину та обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" у відповідній редакції, спеціальними відносно положень ЦК України та Господарського кодексу України. У постанові від 19.08.2022 у справі № 912/1941/21 Верховним Судом, зокрема, зазначено: "159. Договором про надання послуг для розрахунку за ним встановлено для види обсягу послуги - плановий та фактичний, які використовуються одночасно та не виключають один одного… …166. При цьому у разі, якщо фактичний обсяг оплати користувачем послуги перевищує суму, зазначену в акті приймання-передачі наданої послуги, ОСП (за заявою користувача) протягом п`яти банківських днів з дня отримання заяви повертає користувачу надлишок коштів або враховує їх як оплату послуги наступних розрахункових періодів.

167. У звязку з цим плановий обсяг послуги підлягає оплаті на умовах попередньої оплати протягом розрахункового місяця, а фактичний обсяг встановлюється по закінченню такого розрахункового місяця протягом 3 банківських днів з моменту отримання акта приймання-передачі послуги. У разі якщо оплачений плановий обсяг виявився вище фактичного, то вказана різниця або повертається користувачу, або враховується як оплата в наступні розрахункові періоди.

168. Звідси при розрахунку за послуги з передачі електричної енергії користувач та ОСП зобов`язані використовувати як плановий, так і фактичний обсяг послуги одночасно, які є взаємопов`язані та не замінюють один одного, тобто у користувача відсутнє право вибору - платити за плановий обсяг чи за фактичний обсяг. Користувач зобов`язаний здійснити оплату планового обсягу на умовах попередньої оплати протягом розрахункового місяця, а по закінченню відповідного місяця визначити необхідність сплати фактичного обсягу послуг, отриманих за такий розрахунковий місяць". Верховний Суд враховує, що правовідносини у справі № 912/1941/21 та цій справі, яка розглядається, є схожими за суб`єктним та об`єктним критеріями, визначеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19. Однак, посилання скаржника на процитовані міркування Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 912/1941/21 щодо порядку визначення планового та фактичного обсягу послуг за договором про надання послуг з передачі електричної енергії та його оплати не є релевантними до спірних правовідносин, які виникли на підставі договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління. Спір у справі № 912/1941/21 був обумовлений тим, що планові обсяги послуг з передачі були визначені відповідачем та подані позивачу на погодження, останнім погоджені не були, однак відповідач здійснив розрахунок за фактичний, а не плановий обсяг послуг з передачі з дати отримання актів приймання-передачі таких послуг та на підставі таких актів у визначені строки. Посилання скаржника на висновки Верховного Суду щодо питань оплати планових обсягів послуги на умовах попередньої оплати не можуть бути враховані в даному випадку з урахуванням предмета та підстав заявленого позову, правової природи основного зобов`язання за стягненням якого звернувся позивач, а також доводів та вимог касаційної скарги в контексті оскаржуваної частини судових рішень у справі (оскарження відмови у стягненні 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму основної заборгованості за фактично надані послуги). Питання оплати планових обсягів послуг за Договором на умовах попередньої оплати не було спірним питанням, яке постало перед Судом у справі, яка розглядається № 910/11015/23. У межах справи № 912/1941/21 суди відмовили у стягненні частини 3% річних через неправильність арифметичних розрахунків позивача, з чим погодився і Верховний Суд, залишивши рішення судів попередніх інстанцій без змін. При цьому Верховним Судом у зазначеній справі не розглядалося питання законності відмови у стягненні частини процентів річних та інфляційних втрат внаслідок неможливості їх обрахунку через відсутність необхідних вихідних даних, зокрема, бази для нарахування, як у розрахунку самого позивача, так і з огляду на встановлені обставини справи: (1) заявлення до стягнення меншої суми основної заборгованості, від документально підтвердженої; (2) відсутності у такому випадку обґрунтування/конкретизації розміру визначеної позивачем суми основної заборгованості за спірний періоди по кожному окремому місяцю; (3) підтвердження відсутності заборгованості за актом звірки взаєморозрахунків за Договором між сторонами. З наведених підстав Верховним Судом відхиляються і посилання скаржника на неврахування судами висновків Верховного Суду щодо застосування статей 79, 86, частини п`ятої статті 236, статті 237 ГПК України, викладених у постановах від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 у справі № 922/1019/18, від 02.03.2018 у справі № 927/467/17. Суд касаційної інстанції зазначає, що у наведених справах міститься усталений висновок Верховного Суду про те, що з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3% річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). На відміну від наведених скаржником справ № 910/1389/18, № 922/1019/18, № 927/467/17, у цій справі № 910/11015/23 судами встановлено обставини відсутності вихідних даних для обрахунку заявлених до стягнення процентів річних та інфляційних втрат. Отже, висновки у зазначених скаржником справах № 912/1941/21 № 910/1389/18, № 922/1019/18, № 927/467/17 та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Натомість, у справі № 456/2076/19 фізична особа звернулася з позовом до іншої фізичної особи про зобов`язання виконати умови договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру та визнання права власності. Позов обґрунтовано тим, що сторонами укладено договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру, за яким позивач купив у відповідача майнові права на квартиру. За умовами договору відповідач був зобов`язаний передати квартиру у строк до 01.09.2011 у відповідності до розробленої згідно з діючими нормами та стандартами, проєктно-кошторисною документацією, та передати у державну адміністрацію всі необхідні документи для оформлення права власності на позивача, після завершення будівництва та прийому будинку державною приймальною комісією в експлуатацію і здійснення повної оплати за договором. Проте, незважаючи на повну оплату вартості майнових прав на квартиру відповідач свій обов`язок щодо передання квартири не виконав, чим порушив умови договору. Попри те, що багатоквартирний житловий будинок введений в експлуатацію 2014 року, позивач не може зареєструвати право власності на квартиру, оскільки відповідач ухиляється від передачі йому усіх необхідних документів для оформлення права власності. У постанові від 04.08.2021 у справі № 456/2076/19 Верховним Судом викладено висновок, на який посилається скаржник, про те, що договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду). Однак, правовідносини у справі № 456/2076/19 є відмінними за суб`єктним складом, предметом та підставами позовних вимог, іншими фактичними обставинами справи ніж у справі № 910/11015/23. Отже, проаналізувавши зміст постанов, на які посилається скаржник, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 та наведені міркування, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за наведеними правовими ознаками зі справою, що розглядається, адже вони відрізняються за доводами і доказами, наданими сторонами, предметом їх доказування, з`ясованими судами обставинами справи і тому застосування норм права, наведених скаржником, за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення хоча і містять висновки щодо означених скаржником норм права, втім не свідчить, що суд в наведених скаржником постановах в інший спосіб, або не так їх витлумачив, а тому вони не є релевантними до обставин цієї справи. Верховний Суд зазначає, що з огляду на принцип диспозитивності виключно скаржником визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстави для касаційного оскарження, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника. Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Верховний Суд відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою Компанії. Керуючись статтею 234 та пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2025 у справі № 910/11015/23. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає. Суддя І. Булгакова Суддя А. Ємець Суддя І. Колос