Постанова Вінницький апеляційний суд № 148/2299/24

Справа № 148/2299/24 Провадження № 22-ц/801/942/2025 Категорія: 47 Головуючий у суді 1-ї інстанції Штифурко Л. А. Доповідач:Міхасішин І. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 травня 2025 рокуСправа № 148/2299/24м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В., суддів: Матківської М.В., Стадника І.М. з участю секретаря судового засідання: Кахно О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу № 148/2299/24 за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства, прокуратури, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Сушка Руслана Миколайовича на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 17 лютого 2025 року, ухвалене у складі судді Штифурко Л. А., - встановив: В жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою до Національної поліції України про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства, прокуратури . Позовна заява мотивована тим, що під час досудового розслідування кримінального провадження № 12022000000000759 від 10.08.2022, слідчий звернувся з завідомо неправдивим клопотанням щодо причетності ОСОБА_1 до кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, тим самим протиправно отримав ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва № 759/19684/23 від 11.10.2023. Після чого, на підставі даної ухвали слідчого судді 18.10.2023 провів незаконний обшук за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого протиправно вилучив грошові кошти на загальну суму 5300 доларів США та 110000 грн., які належали всій родині ОСОБА_1 , та призначались на лікування його дружини та навчання доньки. Лише після довготривалої судової тяганини, під дією неспростовних доказів, внаслідок активної позиції ОСОБА_1 та його представників слідчий, зрозумівши протиправність своїх дій, повернув кошти і повідомив, що ОСОБА_1 не причетний до кримінального правопорушення. Однак, внаслідок протиправних дій слідчого, кошти на тривалий час вибули з володіння ОСОБА_1 , що спричинило тяжкі страждання та призвело до критичної ситуації в родині, як в моральному так і фізичному плані. Дружина ОСОБА_1 терміново потребувала цих грошей, адже має важку хворобу, і їй була потрібна вартісна хірургічна операція, гроші на яку були незаконно вилученні і незаконно утримуванні поліцією. Також частина з вилучених грошей призначалась на навчання доньки позивача. Через незаконне вилучення коштів ОСОБА_1 був змушений покласти на себе боргові зобов`язання, що принизило його честь та гідність. Всі ці обставини вплинули на емоційний стан ОСОБА_1 , адже він вкладав усі свої сили на порятунок життя дружини, проте через неправомірні дії поліції, був змушений просити допомоги у небайдужих людей. Позивач знаходився у пригніченому стані, адже оточуючі виражали свою надмірну жалість до нього, вважали слабким чоловіком, який не зміг захистити свою родину, і навіть осудження з боку родичів, що через нього родина знаходиться у скрутному становищі. Це завдавало ОСОБА_1 чималих душевних страждань, нервових зривів, панічних атак, порушення сну, які супроводжувались підвищеною тривожністю та апатією. Вважає, що незаконне вилучення і незаконне утримування грошей негативно вплинуло і на стан доньки позивача, яка є підлітком, та в неї ще не до кінця сформована психіка. Вона зазнала психологічної травми, яка буде з нею назавжди. В її рідному домі проводять обшуки, забирають гроші, батько постійно змушений їздити до поліції, мати важко хворіє, і все це відбувається через грубе порушення закону органами поліції. Донька позивача отримувала насмішки та образи, дитина пережила багато панічних атак, стрес, втрату апетиту та сну, зневірилась у щасливому майбутньому і правосуді. ОСОБА_1 , як люблячий батько і чоловік, відчував подвійну провину перед своєю родиною та дуже переживав за стан доньки, що посилило його душевні страждання, які стали супроводжуватися постійним головним болем, запамороченням та болем у спині. Відносно ОСОБА_1 поширювалась неправдива інформація про злочинні діяння, а також щодо притягнення його до кримінальної відповідальності, яка була доведена до відома необмеженому колу осіб, оскільки в ухвалі слідчого судді держава фактично повідомила його про підозру у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення. Під час досудового розслідування кримінального провадження позивач змушений був скористатись правовою допомогою для того, щоб повернути свої кошти, у зв`язку з чим поніс витрати. На підставі викладеного позивач просив стягнути з Державного бюджету України на його користь моральну шкоду в сумі 150 000 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 30 000 грн. Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 17 лютого 2025 року позов ОСОБА_1 , який подано в його інтересах та від його імені представником, адвокатом Сушком Русланом Миколайовичем, до Національної поліції України про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства, прокуратури, - залишено без задоволення. В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Сушко Руслан Миколайович просить рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 17 лютого 2025 року скасувати і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на неповне з`ясував обставин, що мають значення для справи, також зазначив, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 17 лютого 2025 року без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Сушко Руслан Миколайович апеляційну скаргу підтримав, просив суд її задовольнити. Представник відповідача Мусійчук В.С. просила суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги на рішення суду, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав. Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснювалося досудове розслідування кримінального провадження №12022000000000759 від 10.08.2022 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 185, ч.3 ст. 15, ч. 5 ст. 185 КК України. Також судом встановлено, що в рамках вказаного кримінального провадження згідно ухвали №759/19684/23 слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 11.10.2023 слідчим Головного управління НПУ надано дозвіл на проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_1 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 для відшукання та вилучення: ємностей з дизельним паливом, знарядь для перекачування дизельного палива (помпи, шланги і т.д.), засобів зв`язку (мобільних телефонів, сім-карток), які використовують причетні до кримінального правопорушення особи під час координації своїх протиправних дій, документів, чорнових записів, які містять дані про обставини вчинення кримінального правопорушення, грошових коштівта банківських карток, на яких знаходяться грошові кошти, що отримані в результаті злочинної діяльності, звітність про використання отриманого дизельного палива, електронних носіїв інформації, документації щодо приходу та поставлення на баланс дизельного пального, актів видачі та списання дизельного пального та інших речей, які безпосередньо підтверджують факт скоєння зазначеного правопорушення (а.с. 10-11). З копії протоколу обшуку від 18.10.2024 старшого слідчого в ОВС КУ НП України майора поліції Князєва Ю. судом встановлено, що на підставі вказаної вище ухвали слідчого судді проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено купюри, зовні схожі на валюту США номіналом 100 доларів, всього 53 купюри, загальна сума 5300 доларів США. Крім того, виявлено купюри, зовні схожі на українську валюту, номіналом 1000 грн. в кількості 9 шт., 500 грн. в кількості 102 шт., 200 грн. в кількості 232 шт., 100 грн. в кількості 36 шт. Вказану валюту в українській гривні та доларах США вилучено та поміщено до сейф пакету РІР 3295152 та опечатано. Згідно постанови про визнання речей речовими доказами та передачу їх на зберігання від 19.10.2023 старшого слідчого в ОВС ГСУ НПУ Подвига А.І. грошові кошти в сумі 5300 доларів США та 110 000 грн. визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №12022000000000759, які слід зберігати при матеріалах провадження. Також суд першої інстанції встановив, що 07.11.2023 старшим слідчим в ОВС ГСУ НПУ Подвигом А.І. за наслідками розгляду клопотання адвоката Денисенка Д., який діє в інтересах ОСОБА_1 , про повернення вилученого майна прийнято постанову про відмову в задоволенні вказаного клопотання. Як вбачається із копії вказаної постанови, підставою для відмови у клопотанні стало, зокрема, те, що грошові кошти, виявлені під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , вилучено в рамках ухвали Святошинського районного суду м. Києва № 759/19684/24 від 11.10.2023, не є тимчасово вилученим майном та не потребують накладення арешту. В подальшому ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 28.11.2023 у справі № 757/52991/23-к у задоволенні скарги адвоката Денисенка Д.А. в інтересах ОСОБА_1 на бездіяльність прокурора щодо неповернення майна у кримінальному провадженні № 12022000000000759 від 10.08.2022 відмовлено. 19.12.2023 ухвалою Печерського районного суду міста Києва у справі №757/50226/23-к залишено без задоволення скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Денисенка Д.А., на бездіяльність слідчих Головного слідчого управління Національної поліції України у межах кримінального провадження № 12022000000000759 від 10.08.2022, щодо неповернення майна, тимчасово вилученого під час обшуку. В обґрунтування ухвали слідчий суддя вказав, що в судовому засіданні встановлено, що майно, вилучене відповідно до протоколу обшуку від 18.10.2023 за місцем мешкання ОСОБА_1 , на поверненні якого наполягає володілець, підпадає під критерії, визначені ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 11.10.2023 у справі № 759/19684/23, на підставі якої працівниками органу досудового розслідування проведено слідчу дію обшук. Згідно постанови старшого слідчого в ОВС ГСУ НПУ Подвига А.І. від 26.03.2024 з переліку речових доказів у кримінальному провадженні № 12022000000000759 від 10.08.2022 виключено грошові кошти у сумі 5 300,00 доларів США та 110 000,00 гривень, вилучені в ході обшуку за місцем проживання ОСОБА_1 . Постановлено вказані грошові кошти повернути власнику. Згідно листа старшого слідчого в ОВС ГСУ НПУ Подвига А., адресованого адвокату Денисенку Д., останнього повідомлено, що причетність ОСОБА_1 до вчинення крадіжок дизельного палива АТ «Укрзалізниця» та незаконної діяльності в ході досудового розслідування кримінального провадження № 12022000000000759 від 10.08.2022 не підтвердилась та вилучені в рамках проведення досудового розслідування вказаного кримінального провадження в ході обшуку у ОСОБА_1 грошові кошти не мають значення речових доказів та можуть бути повернуті в узгоджений зі слідчим день та час. З копії розписки ОСОБА_2 від 19.06.2024 судом встановлено, що остання на підставі довіреності від 18.06.2024, виданої їй ОСОБА_1 , отримала вилучені в ході обшуку грошові кошти на загальну суму 5300 доларів США та 110 000 грн. З копій постанов від 25.08.2023, 16.10.2023 судом встановлено, що місцем проведення досудового розслідування кримінального провадження № 12022000000000759 від 10.08.2022 визначено місце розташування 4-го відділу управління розслідування особливо тяжких злочинів ГСУ НП України за адресою: м. Київ, бульвар Кольцова, 22-А (Святошинський район). Також судом з наявних у справі матеріалів встановлено, що з 26.02.2024 по 01.03.2024 дружина позивача ОСОБА_2 перебувала на стаціонарному лікуванні з діагнозом інший неспецифічний лімфаденіт (лівобічний шийний лімфаденіт), в Подільському регіональному центрі онкології Вінницької обласної Ради, про що свідчить виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого. 17.03.2023 ОСОБА_2 отримала консультацію кардіолога у зв`язку зі скаргами на періодичний колючий біль в серці без зв`язку із фізичним навантаженням, що підтверджується консультаційним висновком кардіолога. З договору про надання освітніх послуг закладом фахової передвищої освіти від 16.08.202, який укладено між Вінницьким медичним фаховим коледжем ім. акад. Д.К. Заболотного та ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_2 , суд встановив, що за вказаним договором його предметом є надання освітніх послуг строком до 01.07.2027. Загальна вартість освітньої послуги становить 83124 грн. (2023- 13854 грн.; 2024 -27708 грн.; 2025-27708 грн.; 2026 13854 грн.). З договору про надання правничої допомоги № 50/10/2023-К від 24.10.2023, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Колохорт» та ОСОБА_1 суд встановив, що за умовами договору АО взяло на себе зобов`язання, в порядку та на умовах договору, надати клієнту правничу допомогу щодо представництва інтересів останнього як третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, і свідка у судах, правоохоронних органах України, органах прокуратури, органах юстиції в межах кримінального провадження №12022000000000759 та надання інших видів правничої допомоги, а клієнт зобов`язується оплатити таку допомогу. Згідно п. 5.1 договору за послуги, вказані у п. 1.1 договору, клієнт оплачує об`єднанню винагороду, що становить 30 000 грн. Згідно акту прийому-передачі виконаних робіт (надання послуг) АО Колохорт та ОСОБА_1 склали даний акт про те, що виконавець виконав роботи з надання правничої допомоги згідно договору від 24.10.2023, які мають бути сплачені до завершення досудового розслідування. Відповідно до актів приймання-передачі грошових коштів від 30.10.2023 та 19.06.2024, прибуткових касових ордерів № 11, № 17 ОСОБА_1 передав ОСОБА_4 по 15 000 грн. в рахунок оплати правничої допомоги згідно договору від 24.10.2023. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. За змістом ч. 1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. З аналізу положень статей 11та 23 ЦК України слідує, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені положеннями статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Частиною 2 ст. 1176 ЦК України визначено, що право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Таким законом, який дає право на відшкодування моральної шкоди позивачеві в даній справі, він та його представниквважають Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі Закону). Саме, посилаючись на норми даного закону, та норми ст. 1176 ЦК України, вони пред`явили позов про відшкодування моральної шкоди. Натомість відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на те, що до даних правовідносин норми вказаного Закону та ст. 1176 ЦК України не підлягають застосуванню, а питання про відшкодування шкоди має вирішуватись як про деліктну відповідальність органів державної влади на підставі ст. ст. 1173,1174 УК України. Крім того, вважає, що належним відповідачем у справі повинна бути держава, а на НП України. Враховуючи, що пред`явлення позову до неналежного відповідача, є самостійною підставою для відмови в позові, суд першої інстанції вірно зазначив, що в першу чергу, необхідно надати оцінку доводам представника відповідача в цій частині. За змістом ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Статтею 167 ЦК України визначено, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. З аналізу ст. 170 ЦК України слідує, що держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, провадження № 14-515цс19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Згідно з позовною заявою позивач фактично просить відшкодувати йому шкоду, яка завдана державою, зазначивши орган, який діє від імені держави, - Національну поліцію України, оскільки вважає, що органом досудового розслідування його незаконно повідомлено про підозру у кримінальному провадженні та незаконно проведено обшук за місцем його мешкання. На це вказує і те, що він не просить безпосередньо стягнути моральну шкоду з НПУ, а - компенсувати її з Державного бюджету України. Боржником же у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є саме держава Україна як учасник цивільних відносин. З огляду на вказане апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи відповідача про те, що позов пред`явлено до неналежного відповідача безпідставні, бо фактично він пред`явлений до держави Україна в особі державного органу Національної поліції України. Вирішуючи питання про те, які норми права підлягають застосуванню спірних правовідносин, суд першої інстанції правильно виходив із аналізу законодавчих норм ЦК, які врегульовують підстави та порядок відшкодування шкоди, норм Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Так, за приписами статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», із змінами, внесеними згідно із Законом№ 4652-VI від 13.04.2012, відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду. Разом з тим, положеннями статті 2 зазначеного Закону у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення. Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у статті 1 цього Закону оперативно-розшуковими заходами, виникає у випадках, передбачених пунктом 1-1 частини першої цієї статті, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було розпочате кримінальне провадження за результатами цих заходів. Аналіз наведених норм Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» дає можливість зробити висновок, що статтею 1 визначено коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди, а статтею 2 передбачені підстави для такого відшкодування. При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблено висновок, що: «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту чи виправних робіт. В ході судового розгляду судом першої інстанції не встановлено наявності підстав, які б вказували на незаконне повідомлення позивачу органом досудового розслідування про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, чи незаконне проведення обшуку за місцем його проживання. Так, як вбачається з матеріалів справи, в кримінальному провадженні №202000000000759 від 10.08.2022 про підозру позивача ОСОБА_1 орган досудового розслідування взагалі не повідомляв, оскільки в ході досудового розслідування його причетності до кримінального правопорушення не було встановлено. Підозра це передусім процесуальне рішення, яке приймається прокурором або слідчим за погодженням з прокурором на стадії досудового провадження і лише у випадку наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення. Таким чином, на момент повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення органами досудового розслідування має бути зібрано достатньо доказів, які б свідчили про те, що: - кримінальне правопорушення дійсно мало місце і відомості про це внесені до ЄРДР; - відповідне кримінальне правопорушення вчинено конкретною особою, якій вручається повідомлення про підозру; - особа вчинила суспільно небезпечне діяння, яке має містити склад відповідного кримінального правопорушення. А тому, зважаючи на вказане, доводи представника позивача про те, що звернувшись до слідчого судді з клопотанням про надання дозволу на проведення обшуку за місцем проживання позивача, органом досудового розслідування останньому фактично було повідомлено про підозру, безпідставні. Такого статусу позивач в кримінальному провадженні не мав. Про це ж сам вказав представник позивача в судовому засіданні, зазначивши, що позивача навіть не допитали, як свідка. Так само, на переконання суду, безпідставні доводи представника позивача про те, що за місцем проживання ОСОБА_1 було проведено незаконний обшук. Обшук житла чи іншого володіння особи становить втручання у її право на повагу до свого житла, передбачене частиною першою статті 8 Європейської конвенції з прав людини (далі - ЄКПЛ). Відповідно до частини другої статті 8 ЄКПЛ таке втручання допускається лише як виняток у випадках, коли воно здійснюється згідно з законом (законність), є необхідним у демократичному суспільстві (пропорційність) в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (легітимна мета). На рівні національного законодавства гарантією захисту зазначеного конвенційного права є закріплена у статті 30 Конституції України засада недоторканності житла чи іншого володіння особи, що полягає в недопустимості проникнення до них інакше як за вмотивованим рішенням суду за винятком невідкладних випадків, установлених законом. Відповідно до приписів статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля Згідно з закріпленими в статтях 234-236 КПК України процесуально-правовими нормами обшук житла чи іншого володіння особи проводиться на підставі ухвали слідчого судді. При цьому, при наданні відповідного судового дозволу за поданням слідчого або прокурора слідчий суддя зобов`язаний перевірити наявність законних підстав для цього і дотримання інших умов допустимості втручання у право на недоторканність житла. З матеріалів справи судом встановлено, що обшук в рамках кримінального провадження за місцем проживання позивача проведено на підставі ухвали слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 11.10.2023 у справі № 759/19684/23 про надання дозволу на проведення обшуку. Слідчим суддею у вказаній ухвалі надано оцінку законності підстав для проведення обшуку. Дана ухвала є законним та вмотивованим судовим рішенням, яким підтверджено наявність обґрунтованих підстав, а також процесуальної необхідності у проведенні такої слідчої дії як обшук. Протилежного суду не доведено. Виходячи з положень п.1-1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» факт незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, має бути встановлено в певному процесуальному документі під час розгляду кримінального провадження: обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду). Оскільки здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінального провадження відноситься до повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, то саме лише проведення таких заходів не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди за відсутності обвинувального вироку суду чи іншого рішення суду, в якому встановлено факт незаконності відповідних обшуку, виїмки чи інших процесуальних дій. Однак жодних документів, визначених п.1-1 ст.2 вказаного вище Закону, на підтвердження незаконності проведеного обшуку за місцем проживання позивача суду не надано. Більше того, судом першої інстанції встановлено, що представником позивача під час досудового розслідування двічі оскаржувалась бездіяльність слідчого щодо неповернення тимчасово вилученого під час обшуку майна. Однак його скарги залишені без задоволення з посиланням на те, що вилучене в ході обшуку 18.10.2023 за місцем мешкання позивача майно, підпадає під критерії, визначенні ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 11.10.2023 у справі № 759/19684/23, на підставі якої працівниками органу досудового розслідування проведено слідчу дію (обшук) та не відноситься до тимчасово вилученого майно. Отже, втручання органу досудового розслідування у право власності позивача було обумовлене законними критеріями, тобто з дотриманням відповідних положень національного законодавства. Виходячи з викладеного, оскільки ОСОБА_1 не був притягнутим до кримінальної відповідальності у кримінальному провадження № 12022000000000759, жодним процесуальним документом, як то обвинувальний вирок суду чи інше рішення суду, незаконної діяльності органу досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, що стосується позивача, не встановлено, суд доходить висновку, що позивач не є особою, в якої наявне право на відшкодування шкоди, передбачене ч.1 ст. 1176 ЦК України, ст. ст. 1, 3 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах (ч.6 ст. 1176 ЦК України), тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті1173,1174 ЦК України)». Положення статей 1173, 1174 ЦК України передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності, зокрема, для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі №916/1423/17 вказано, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі». У постанові Верховного Суду від 03 червня 2021 року у справі 686/34047/19 зроблено висновок, що для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167, 1174 ЦК України. Отже, обов`язковою умовою для відшкодування шкоди є протиправність чи незаконність дій або бездіяльності органу, яким завдано шкоди. Однак, як вже зазначалось вище, жодним судовим рішенням незаконності дій чи бездіяльності Національної поліції України або її посадових (службових) осіб під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12022000000000759 від 10.08.2022 не встановлено. Крім того, виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. При вирішенні таких спорів слід виходити з того, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. Суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. Вищевикладене узгоджується із висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 26.01.2024 у справі № 607/7296/22. Як встановлено судом, позивач, як на підставу своїх позовних вимог, посилається на те, що незаконним повідомленням йому про підозру, проведенням обшуку за місцем його проживання та вилучення грошових коштів, які належали його сім`ї, йому завдано моральної шкоди, яка полягає в негативних емоціях, стресі, переживанні, емоційному напруженому стані, який викликаний страхом осуду зі сторони рідних та знайомих, а також приниженні гідності та втратою авторитету серед односельчан. Зазначені обставини, на думку позивача, викликають у нього моральні страждання. Однак, такі твердження позивача про наявність у нього моральних страждань підлягають доведенню позивачем на загально-визначених підставах згідно зі статтею 81 ЦПК України. Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. За змістом ч. ч. 1,2 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Верховний Суд у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18 зазначив, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. Позивач належних та допустимих доказів спричинення йому моральної шкоди, протиправності дій чи бездіяльності відповідача та причинно-наслідкового зв`язку між ними не надав. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів обставин, вказаних позивачем у позові про спричинення йому моральних страждань саме рішеннями, діями (бездіяльністю) органу досудового розслідування. Як і того, що хвороба його дружини була викликана такими діями (бездіяльністю). Крім того, розмір моральної шкоди, яку позивач просить стягнути з Державного бюджету на свою користь, видається необґрунтованим, таким, що не відповідає принципам розумності та співмірності. На підставі викладеного, відсутність встановлених та підтверджених належним чином доказів протиправності (незаконності) дій саме посадових осіб (слідчих) Національної поліції України в рамках кримінального провадження № 12022000000000759 від 10.08.2022, а також причинно-наслідкового зв`язку між такими діями та шкодою, повернення йому вилученого майна після встановлення його непричетності до кримінального провадження, суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 150000 грн відповідно до статей 1173-1174 Цивільного кодексу України. Так само не вбачає суд підстав для стягнення на користь позивача і витрат на правничу допомогу у зв`язку з розслідуванням кримінального провадження №12022000000000759 від 10.08.2022 з огляду на таке. Оскільки розмір сум, що підлягають сплаті в порядку компенсації витрат на правничу допомогу (адвоката), ґрунтуються на положеннях договору про надання правничої допомоги, то повинен бути чітко визначений вичерпний перелік послуг, які будуть/можуть/були надані в межах супроводу справи. В іншому випадку усі послуги, які були надані, але не зазначені в договорі, відшкодуванню не підлягатимуть. Такого висновку дійшов Верховний суд у справі № 826/856/18 від 22.12.2018. Як убачається із договору про надання правничої допомоги від 24.10.2023 АО "Колохорт" взяло на себе зобов`язання щодо представництва інтересів ОСОБА_1 як особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, і свідка у судах, правоохоронних органах України в межах кримінального провадження № 12022000000000759 від 10.08.2022. При цьому, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем на стадії досудового розслідування у кримінальному провадженні №12022000000000759 надано акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 19.06.2024, відповідно до якого виконавець (Адвокатське об`єднання «Колохорт» виконав роботи з надання правничої допомоги згідно договору від 24.10.2023 на суму 30 000,00 грн., а саме: - ознайомлення з матеріалами досудового розслідування в порядку статті 221 КПК України; - аналіз матеріалів досудового розслідування; - формування правової позиції, тактики та стратегії захисту; - подання клопотань в порядку статті 220 КПК України; - ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій; -подання заяв, скарг до суду; -здійснення представництва і захисту в суді; - направлення адвокатських запитів; - подання апеляційних скарг на рішення слідчих суддів; -участь в судових засіданнях. Тобто, в акті приймання-передачі виконаних робіт зазначено види робіт (послуг), які не визначені договором про надання правової допомоги. Крім того, оскільки причетність позивача до вчинення кримінального правопорушення в кримінальному провадженні № 12022000000000759 від 10.08.2022 не була встановлена, позивач до кримінальної відповідальності не притягувався, статусу підозрюваного, свідка не мав, вилучене в нього майно арешту не піддавалось, суд вважає обґрунтованими доводи представника відповідача про те, що представником ОСОБА_1 не могли проводитися жодні дії, пов`язані з матеріалами вказаного кримінального провадження, оскільки ОСОБА_1 не був стороною кримінального провадження, матеріали кримінального провадження ні йому, ні представнику не відкривались, а отже, не могли надаватись такі послуги, як зазначено у вказаному вище акті приймання передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 19.06.2024. Також слід звернути увагу і на те, що даний акт не містить відомостей про здійснені представником витрати часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги, та їх вартість, а лише загальний розмір винагороди в сумі 30 000 грн. Інформація, яка міститься в акті приймання правової (правничої) допомоги, зокрема перелік наданих послуг та фіксований розмір гонорару, не можуть вважатися тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Такий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у задоволенні позову слід відмовити повному обсязі. Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для позивача, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, постановив : Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Сушка Руслана Миколайовича - залишити без задоволення. Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 17 лютого 2025 року, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: І.В. Міхасішин Судді: М.В. Матківська І.М. Стадник