Ухвала КЦС ВС № 606/557/25

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2026 року м. Київ справа № 606/557/25 провадження № 61-4480ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М., Фаловської І. М., розглянув касаційну скаргу Тернопільської обласної прокуратури на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Тернопільської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури або суду, ВСТАНОВИВ: У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до держави Україна, в особі Державної казначейської служби України, Тернопільської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, у якому просила стягнути з Державного бюджету України на її користь у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури, грошові кошти у сумі 1 920 000,00 грн. Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2025 року, яке залишено без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року, задоволено частково позов. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури 230 000,00 грн У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 230 000,00 грн, оскільки незаконно тривале перебування під слідством та судом з 21 січня 2020 року по 12 квітня 2022 року, що становить 26 місяців і 22 дні, з них майже 16 місяців перебувала під вартою, що призвело до порушення нормальних життєвих зав`язків позивача, яка є матір`ю сімох дітей, їй завдано фізичних та душевних страждань, а також той факт, що було створено об`єктивні перешкоди в реалізації її особистих прав, свобод, інтересів, для відновлення яких потрібно докласти значні зусилля, а тому суд вважав, що ОСОБА_1 було завдано моральної шкоди. Разом з тим, виходячи з вимог співмірності, розумності та справедливості відшкодування моральної шкоди, розмір якої має бути не більш, ніж достатнім для поміркованого задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до безпідставного збагачення позивача за рахунок держави, зокрема під час дії в державі воєнного стану, суд прийшов до висновку, що розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає стягненню з держави Україна на користь позивача, слід визначити у розмірі 230 000,00 грн. 19 березня 2026 року Головне управління Національної поліції в Тернопільській області через підсистему «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року. Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2026 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року, на підставі пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України. 31 березня 2026 року Тернопільська обласна прокуратура засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року. У касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди застосували норми права в подібних правовідносинах не застосувавши правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 23 січня 2020 року у справі № 580/1617/19, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, від 09 лютого 2022 року у справі № 522/6228/19, від 31 травня 2023 року у справі № 707/2462/17. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження. Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суди встановили, що 24 листопада 2019 року почато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12019210170000412, попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення частина третя статті 185 КК України, внесено відомості в Єдиного реєстру досудових розслідувань. 21 січня 2020 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України. 23 січня 2020 року ухвалою слідчого судді Теребовлянського районного суду Тернопільської області до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів. 03 березня 2020 року ОСОБА_1 повідомлено про завершення досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019210170000412 від 24 листопада 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України. 06 березня 2020 року складено обвинувальний акт, який направлено до суду. Відповідно до обвинувального акта у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12019210170000412 від 24 листопада 2019 року ОСОБА_1 обвинувачувалася у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України, тобто у таємному викраденні чужого майна, вчиненому повторно, поєднаному з проникненням у житло. Під час судового розгляду кримінального провадження строк тримання ОСОБА_1 під вартою неодноразово продовжувався ухвалами суду. Вироком Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 11 травня 2021 року, який залишено без змін ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 12 квітня 2022 року, (справа № 606/643/20) ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України та виправдано її на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України, у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення обвинуваченою. Запобіжний захід відносно ОСОБА_1 у виді тримання під вартою скасовано та звільнено її з під варти в залі судового засідання. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (стаття 1 зазначеного Закону). Відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди передбачено тільки у випадках визнання особи невинуватою або якщо справу закрито з реабілітуючих підстав. Отже, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» пов`язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина права на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, яке включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування. Тобто, право на відшкодування виникає лише в разі повної реабілітації особи, про що зазначається в пункті 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41. Така судова практика є незмінною, про що зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 522/2493/18 (провадження № 14-195цс21). Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною другою статті 1, пунктом 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода. Відповідно до частин другої, третьої статті 13 цього Закону розмір моральної шкоди, визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Отже законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено. Подібні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц. Конкретний розмір моральної шкоди, завданої незаконними діями прокуратури та суду у кожному окремому випадку, встановлюється індивідуально з урахуванням обставин справи та на підставі здійсненої судами правової оцінки доказів, наданих учасниками справи на підтвердження своїх вимог та заперечень. Вказані висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2022 року у справі № 185/2979/20. При цьому за наявності виправдувального вироку, який набрав законної сили, позивач не зобов`язаний доводити незаконність конкретної слідчої чи процесуальної дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Суди встановили, що позивач перебував під слідством та судом 26 місяців 22 дні, починаючи з 21 січня 2020 року (повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення) по 11 травня 2021 року (дата постановлення судом апеляційної інстанції ухвали про залишення апеляційної скарги прокурора без задоволення, а виправдального вироку без змін). Станом на дату ухвалення судом першої інстанції рішення, розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі становив 8 000,00 грн. Таким чином, мінімальний розмір моральної шкоди, який підлягає до відшкодування складав 216 000,00 грн. Врахувавши ступінь, глибину та характер душевних страждань позивача, істотність вимушених змін у його житті, принципи поміркованості, розумності і справедливості, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив правильний висновок про визначення відшкодування моральної шкоди у розмірі 230 000,00 грн. А тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, визначаючи розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди повно та всебічно врахував фактичні обставини у справі, зокрема, ступінь та тривалість душевних страждань ОСОБА_1 від безпідставного її обвинувачення у вчиненні злочину. Посилання касаційної скарги на неврахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 23 січня 2020 року у справі № 580/1617/19, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, від 09 лютого 2022 року у справі № 522/6228/19, від 31 травня 2023 року у справі № 707/2462/17 є безпідставним, оскільки висновки судів не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах. Встановлені судом фактичні обставини є різними, у кожній із зазначених справ суд виходив з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20). Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 394 ЦПК України у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Ураховуючи викладене, оскільки правильне застосовування судами норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а касаційна скарга є необґрунтованою, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити. Керуючись пунктом 2 частини четвертої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Тернопільської обласної прокуратури на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Тернопільської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури або суду. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: В. М. Ігнатенко О. М. Ситнік І. М. Фаловська