Постанова 4824 № 758/9907/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Єдиний унікальний номер справи № 758/9907/21 Головуючий у суді першої інстанції - Петров Д.В. Номер провадження № 22-ц/824/5761/2025 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Яворського М.А., суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., за участю секретаря - Русан А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 13 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області, Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної у місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дітей з матір`ю, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області, Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної у місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дітей з батьком, - ВСТАНОВИВ: У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей, у якому просила суд визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 із матір`ю - ОСОБА_1 та судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покласти на відповідача. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона з відповідачем познайомились у 2014 році. У 2016 році в них почали розвиватися стосунки, а з березня 2018 року - почали проживати разом, проте у зареєстрованому шлюбі ніколи не перебували. Відповідач був проти офіційних стосунків. ІНФОРМАЦІЯ_3 від цих стосунків у сторін народилась дитина - син ОСОБА_4 . У свою чергу, у 2019 році відповідач визнав батьківство відносно старшої доньки позивачки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Звертає увагу суду, що протягом всього періоду тривання стосунків, відносини між сторонами назвати теплими або родинними неможливо. В 2020 році спільне проживання стало зовсім нестерпним, відповідач ігнорував наявність її та дітей та продовжував жити своїм життям, нехтуючи батьківськими обов`язками. Відтак, не бажаючи більше терпіти приниження з боку чоловіка та задля безпеки дітей від неадекватної поведінки їх батька, вона прийняла рішення переїхати разом з дітьми до своїх батьків в с. Нова Богданівка Броварського району Київської області, де створено всі умови для належного проживання, розвитку та виховання малолітніх дітей, а відповідач продовжив мешкати в орендованій квартирі. Зазначає, спільному синові сторін - ОСОБА_4 , у дворічному віці встановлено діагноз - «затримка мовленнєвого розвитку, порушення психологічного розвитку, комунікативних навичок». Позивачка вважає, що між нею, як матір`ю, та дітьми існує тісний зв`язок. Також у вихованні дітей та догляді за ними приймають активну участь і батьки позивачки - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . У батьків позивачки наявне власне житло - будинок, який знаходиться в с. Нова Богданівка Броварського району Київської області і складається з п`яти кімнат. Будинок розташований в закритому котеджному містечку з охороною та всією необхідною інфраструктурою, в т. ч. навчальними закладами освіти, гральними та спортивними майданчиками, тощо. Позивач зазначає, що забезпеченням потреб дітей також займається вона. Вказує, що вона має постійне місце проживання та місце роботи, нею створено всі необхідні умови для проживання, виховання та розвитку дітей, з урахуванням особливих потреб сина. На підставі наведених обставин, позивач вважає, що в неї є всі правові підстави для звернення із даним позовом до суду та просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. 05 листопада 2021 року до суду надійшов зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_9 про визначення місця проживання дітей з батьком, відповідно до якого просить суд визнати місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 із батьком. В обґрунтування зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 зазначив, що із ОСОБА_1 він познайомився у 2015 році. Із серпня 2016 року почали підтримувати близькі стосунки. У листопаді 2017 року він дізнався, що ОСОБА_1 вагітна і одразу запропонував їй створити сім`ю. Зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народився син ОСОБА_4 . Увесь час спільного проживання сім`єю він повністю забезпечував родину на досить високому рівні. Вказує, у 2019 році відповідач за зустрічним позовом запропонувала йому визнати батьківство її доньки - ОСОБА_3 , оскільки остання біологічного батька не знала і вважала його татом, він погодився на це. Наголошує, окрім матеріального забезпечення сім`ї він постійно займався вихованням дітей, їх інтелектуальним розвитком та здоров`ям. В подальшому, 05 серпня 2020 року неврологом Медичного центру «Дитина» було здійснено огляд їхнього сина та поставлено діагноз - «затримка темпу розвитку» та надано направлення на проведення додаткових аналізів. Вказує, із серпня 2020 року по вересень 2021 року син тимчасово проживав із матір`ю. З відповідачкою вони розійшлись. Проте вони збирали необхідну інформацію (матеріали, аналізи, відеозаписи поведінки, щоденники харчування) щодо дитини для завершення діагностики захворювання згідно рекомендацій та вимог фахівців Харківського міжобласного спеціалізованого медико-генетичного центру. Звертає увагу суду, декілька разів відповідачка за зустрічним позовом повідомляла його про серйозні скандали з батьками та прохала забрати дітей у них за будь-яку ціну. Зауважує, в період з 31 травня по 12 вересня 2021 року відповідач за зустрічним позовом, не зважаючи на захворювання дитини, необхідні аналізи на дослідження так і не здала, медичне обстеження дитини в Національній дитячій спеціалізованій лікарні «Охматдит» не завершила. Відтак, в даних вчинках відповідачки позивач вбачає ухилення нею від виконання батьківських обов`язків, що негативно впливає на розумовий та фізичний розвиток сина. Тому, зважаючи на постійне свавільне ігнорування ОСОБА_1 питання здоров`я їх дитини, її перешкоджанням у виявленні причини затримки розвитку дитини, існування реальної загрози здоров`ю дитини, систематичному нехтуванню останньою своїми батьківськими обов`язками у відношенні сина, він вимушений був в інтересах дитини прийняти рішення, що на час її обстеження та медичного лікування (або принаймні до отримання судового рішення по справі про визначення місця проживання дитини), дитина повинна залишатися з ним, адже це найбільш відповідає її інтересам. На думку позивача за зустрічним позовом, ОСОБА_1 фактично використовує дітей для маніпулювання ним. Зазначає, за час проживання окремо від дітей, він робив все для виконання своїх батьківських обов`язків, продовжував матеріально забезпечувати дітей, систематично відвідував дітей, організовував їхнє дозвілля, возив їх до лікаря, постійно привозив продукти харчування, необхідні ліки. Проте, вказує, фактично його батьківські права були обмежені, адже спілкування з сином могло бути лише в присутності матері, вона забороняла брати з собою сина до нього додому, чи то до його бабусі, прабабусі за батьківською лінією. На думку позивача, поведінка відповідачки стосовно їх сина носить безвідповідальний характер. Вважає, відповідачка за зустрічним позовом не здатна забезпечити стабільний позитивний психологічний мікроклімат в сім`ї через складні стосунки з власними батьками та свою нестабільну та/або маніпулятивну поведінку. З урахуванням викладеного, позивач вважає, що саме в інтересах дітей є визначення їх місця проживання разом з ним. Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 13 листопада 2023 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визначено місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з нею. У задоволенні решти первісних позовних вимог відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 - задоволено частково. Визначено місце проживання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ним. У задоволенні решти зустрічних позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити первісні позовні вимоги та відмовити у зустрічних. На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з`ясовані обставини справи, зокрема, не досліджено та не враховано умови, в яких проживає батько, та умови, які він може забезпечити для проживання сина, адже місце перебування батька наразі невідоме. Вказувала і на те, що малолітня дитина не повинна, окрім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлученою зі своєю матір`ю. Наголошує, із системного тлумачення ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини. Зазначала про те, що вони як мати, повністю присвячувала себе дітям, приділяла їм багато уваги, займалася їх здоров`ям, розвивала, навчала, виховувала, доглядала. Отже, на її думку, у суду не було підстав не брати до уваги висновок органу опіки та визначати місце проживання сина разом з батьком, оскільки сина було насильно відібрано, матері чиняться перешкоди у його відвідуванні. 25 березня 2024 року ОСОБА_2 звернувся з відзивом на апеляційну скаргу, посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги. Вказував, що виїхав з сином за кордон України, що не заперечувалось в ході розгляду справи. Вказував, що одноосібно несе витрати на обстеження та лікування сина, а численні висновки щодо стану дитини свідчать про недоцільність зміни середовища, в якому росте син. Щодо перешкоджання матері у спілкуванні з сином, вказував, що ОСОБА_1 не іде на контакт щодо мирного врегулювання питання. Зазначає, судом першої інстанції у повній мірі оцінено всі обставини справи та надана відповідна оцінка доказам. Постановою Київського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 13 листопада 2023 року - скасовано. Первісний позов ОСОБА_1 - задоволено. Визначено місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 із матір`ю - ОСОБА_1 .. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 - відмовлено. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати. В подальшому, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_10 подав касаційну скаргу й постановою Верховного Суду від 27 листопада 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_10 задоволено частково. постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При новому апеляційному розгляді справи позивачка у справі ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_11 підтримали, доводи викладені в апеляційній скарзі, та просили її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 у повному обсязі з підстав зазначених в позовній заяві та мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Відповідач у справі ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_12 заперечили щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заперечуючи проти доводів викладених в апеляційній скарзі зазначали, що суд першої інстанції ухвалив у справі законне та справедливе рішення з врахування обставин які існували на час прийняття рішення та відповідно до наданих сторонами у справі та досліджених судом доказами. При цьому вказане рішення за їх переконанням ухвалено в інтересах дитини, яка перебуваючи із батьком в країнах ЄС має можливість безпечно проживати та отримувати належне лікування відповідно до встановленого йому діагнозу. Інші належним чином повідомлені учасники справи не з`явились. У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та відповідача у справі, їх представників, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, щосторони мешкали разом однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 21 червня 2019 року Святошинським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стан Головного територіального управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , актовий запис № 962, батьком якого записаний - ОСОБА_2 , матір`ю - ОСОБА_1 . Згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 01 серпня 2018 року Виконавчим комітетом Богданівської сільської ради Броварського району Київської області, ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис № 5, батьком якого записаний - ОСОБА_2 , матір`ю - ОСОБА_1 . Згідно з консультативного висновку дитячого невролога Медичного центру «Добробут-поліклініка» від 07 травня 2021 року у ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 виявлено - «затримка мовленнєвого розвитку, порушення психологічного розвитку, комунікативних навичок». Згідно з висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області, виданого відповідно до рішення Виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області від 08 листопада 2021 року № 450 «Про затвердження висновку про місце проживання дітей» визначено доцільним місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір`ю ОСОБА_1 . Судом встановлено, що згідно з Висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області доцільно визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_1 . Суд першої інстанції, вирішуючи вказаний спір, та даючи оцінку наданому позивачкою ОСОБА_1 висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області, суд не погодився з даним висновком, посилаючись на те, що він є недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дітей. Обґрунтовуючи своє рішення в цій частині суд вказав, що даний висновок базується виключно на підставі доказів наданих однією стороною - ОСОБА_1 , матір`ю дітей та виданий ОСОБА_1 за результатом розгляду її заяви. Висновок був виданий 08 листопада 2021 року, з часу його видачі та до ухвалення рішення у справі минуло два роки. Отже, на думку суду, висновок видано передчасно, без врахування матеріалів судової справи та без з`ясування органом опіки усіх фактичних обставин справи. Надаючи оцінку доказам сторін з приводу спору суд вказав, що з урахуванням конкретних обставин даної справи, безперервне проживання сина з батьком з 12 вересня 2021 року забезпечує його розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що є благополучним. Суд погодився з тим, що проживання сина з батьком відповідає його якнайкращим інтересам, оскільки батько сумлінно ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків, займається лікуванням сина. Вирішуючи спір, враховуючи вказані норми матеріального права, враховуючи вік дітей, стать дітей і те, що між дочкою та матір`ю в ранньому віці існує тісний зв`язок, розірвання якого може призвести до негативного впливу на розвиток дитини, враховуючи стан здоров`я сина, в лікуванні якого мати перешкоджала батькові дитини, виходячи із пріоритету інтересів дитини, суд прийшов до висновку, що місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 слід визначити разом із матір`ю ОСОБА_1 , а місце проживання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 слід визначити разом із батьком ОСОБА_2 , що відповідатиме інтересам дітей, сприятиме належним умовам їх проживання, гармонійному розвитку та вихованню у атмосфері любові, добробуту та поваги до них, належному матеріальному забезпеченню. Ураховуючи зазначене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області, про визначення місця проживання дітей підлягає частковому задоволенню шляхом визначення місця проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 .. Разом з тим, зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей Подільської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області про визначення місця проживання дітей з батьком підлягає також частковому задоволенню шляхом визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_2 .. Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Згідно ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про часткове задоволення поданих сторонами позовів відповідає з огляду на наступне. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України). Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Вказаним вимогам оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає з огляду на таке. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Відповідно до частин другої - четвертої статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 76). У пункті 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які наділяли б будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги як першочергове міркування при прийнятті відносно неї будь-яких дій або рішень як у державній, так і у приватній сфері. Найкраще забезпечення інтересів дитини - це право, принцип і правила процедури, які засновані на оцінці усіх елементів, що відображають інтереси дитини у конкретних обставинах. При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини з метою прийняття рішення про застосування тієї чи іншої конкретної міри належить діяти в наступному порядку: 1) з урахуванням конкретних обставин справи слід визначити, в чому полягають відповідні елементи оцінки найкращих інтересів, наповнити їх конкретним змістом і визначити значимість кожного з них у співвідношенні з іншими; 2) з цією метою необхідно слідувати правилам, що забезпечують юридичні гарантії та належну реалізацію цього права. У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. ЄСПЛ зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і для дотримання такої рівноваги особливу увагу необхідно приділити найважливішим інтересам дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04). Про необхідність заслуховування думки дітей, які досягли певного віку, та її врахування при вирішенні спорів про відібрання дітей зазначено, зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (заява 39948/06). У параграфі 59 цього рішення вказано, що суд також зауважує, що на жодному етапі провадження у справі судді не заслуховували дітей. Проте, при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. Результат аналізу наведених вище норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, насамперед повинні бути враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору. Під час оцінки та визначення найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню наступні базові елементи: (а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини, (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров`я, (е) право дитини на освіту (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19, провадження № 61-19210св20; від 31 жовтня 2024 року у справі № 686/23557/23, провадження № 61-6396св24; від 06 листопада 2024 року у справі № 756/8947/21, провадження № 61-6421св24). Отже, під час розгляду справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом однією сім`єю без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_3 у сторін народився син ОСОБА_4 , батьком якого записаний ОСОБА_2 , матір`ю - ОСОБА_1 .. Згідно з консультативним висновком дитячого невролога Медичного центру «Добробут-поліклініка» від 07 травня 2021 року, у ОСОБА_4 виявлено затримку мовленнєвого розвитку, порушення психологічного розвитку, комунікативних навичок. З 12 вересня 2021 року ОСОБА_4 проживає разом із батьком ОСОБА_2 . За відповіддю Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України відомо, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 10 лютого 2023 року перетнули Державний кордон України в пункті пропуску «Дякове». З відповіді Управління превентивної діяльності ГУНП в Київській області від 02 травня 2023 року № с39/109/20/02 відомо, що ОСОБА_4 разом із батьком ОСОБА_2 перебуває та проживає у м. Братиславі (Словацька Республіка) (т. 7, а. с. 56). Нормами статті 19 СК України встановлено, що під час розгляду спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. За висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області, виданого відповідно до рішення Виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області від 08 листопада 2021 року № 450 «Про затвердження висновку про місце проживання дітей», доцільним є місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір`ю ОСОБА_1 . Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц, викладено висновок про те, що «положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей». У постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі №663/724/19 (провадження № 61-15273св21), викладено висновок про те, що, аналіз норм права і практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, під час розгляду справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах. У частині шостій статті 19 СК України зазначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Суд першої інстанції, визначаючи місце проживання ОСОБА_4 разом із батьком, виходив із віку дитини, стану здоров`я сина, в лікуванні якого мати перешкоджала батькові дитини, та, враховувавши інтереси дитини, дійшов висновку про доцільність подальшого проживання малолітнього ОСОБА_4 разом із батьком, що сприятиме якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, гармонійному розвитку та вихованню у атмосфері любові, добробуту та поваги до них та належному матеріальному забезпеченню. Також суд першої інстанції врахував безперервне проживання сина з батьком з 12 вересня 2021 року, який забезпечує дитині розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що є благополучним. Суд першої інстанції погодився з тим, що проживання сина з батьком відповідає його якнайкращим інтересам, оскільки батько сумлінно ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків, займається лікуванням сина. Із матеріалів справи слідує, що дійсно стан здоров`я малолітнього сина сторін ОСОБА_4 потребує медичного обстеження, спостереження та лікування. Крім того, сам психоемоційний стан дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , у зв`язку із вказаним спором батьків носять загрозливий та травматичний характер. Так, Центром практичної психології «Розрада» за результатами дослідження психоемоційного стану ОСОБА_4 , 2018 року народження, ОСОБА_3 , 2013 року народження, матері ОСОБА_1 та оцінки їх дитячо-батьківських відносин складено висновок від 21 травня 2021 року № 2/05, згідно з яким: діти стурбовані та знервовані ситуацією, яка склалась у відносинах матері з батьком особливо це помітно у стані ОСОБА_3 . Враховуючи вік та стан розвитку ОСОБА_4 , можна стверджувати про необхідність постійного емоційного та психологічного контакту між матір`ю та сином. Також важливим є спільний час та контакт між братом та сестрою, вони прив`язані один до одного і потребують постійного контакту; через ситуацію, що склалася у сім`ї, старша дочка ОСОБА_3 намагається всіма своїми силами захистити свою матір та брата від негативних, з її точки зору, впливів батька і бере на себе роль старшої і сильнішої, що погано відображається на її психоемоційному стані; за результатами роботи з сім`єю наявне напруження у всіх членів сім`ї через стосунки з батьком ОСОБА_2 , що несуть для сім`ї загрозливий та травматичний характер. За результатами роботи можна стверджувати, що ОСОБА_1 з дітьми довгий час були жертвами фізичного та психологічного насильства, що відображається на їх психоемоційному стані. Подальше спілкування та зустрічі з ОСОБА_2 можуть мати непередбачувані наслідки і стати загрозою для розвитку дітей. Про спільне проживання мова йти не може; рекомендовано батьку пройти оцінку психоемоційного стану для отримання більш ясної картини; рекомендовано обмежити спілкування батька з дітьми для налагодження їх психоемоційного стану; примусові зустрічі дітей з батьком можуть негативно вплинути на психоемоційний стан дітей, призвести до формування психологічної травми. Примусове визначення регламенту зустрічей дітей з батьком є неприпустимим, оскільки взагалі може призвести до руйнування позитивних емоційних зв`язків між батьком та дітьми; у разі наявності змін у моделях поведінки батька, за умови зазначеного, проведення оцінки психоемоційного стану, після спливу 1-2 років можна розглядати можливість зустрічей батька з дитиною (т. 1, а. с. 26-35). Центром практичної психології «Розрада» за результатами дослідження психоемоційного стану ОСОБА_3 , 2013 року народження складено висновок від 10 листопада 2021 року № 08112021/1, згідно з яким: стан ОСОБА_3 характеризується високим рівнем тривожності, стресу. Дівчинка налякана, з острахом дивиться на проїжджаючі автомобілі, на чоловіків, які проходять повз. Метушлива. Розсіяна, неспокійна. У дитини присутні риси невпевненості, заниженої самооцінки. Внутрішнього конфлікту між високим рівнем домагань і низькою самооцінкою своїх можливостей та успішності; дівчинка буває розгніваною та дратівливою стосовно себе, також присутні ознаки недовіри оточуючим, пригніченість, має неспокійний сон - яскраві ознаки ПТСР; ОСОБА_3 має відчуття провини, начебто, якби вона могла, то не дала б викрасти ОСОБА_4 , відчуває себе через це безпорадною і з кожним днем росте відчуття безнадійності; головними проявами стресового напруження в Дар`ї можна назвати надмірну балакучість, яка різко може перейти в мовчазність, повторення нервових рухів такі як намотування волосся на палець, часте пригладжування волосся, перебирання в руках іграшки або якогось предмету, наявні ознаки регресуючої поведінки, мовлення; мати розповідала, що ОСОБА_3 дуже часто питає про ОСОБА_4 . Вона має відчуття втрати брата і намагається активізувати матір на його пошуки. ОСОБА_1 всіляко обмежує ОСОБА_3 від інформації про пошуки ОСОБА_4 і в дитини складається враження начебто ОСОБА_4 не шукають і не намагаються повернути; також ОСОБА_1 розповідала про сплески агресивної поведінки ОСОБА_3 , якої до цього у дівчинки не було. Разом із тим, дівчинка проявляє багато ніжності і тактильності, намагаючись сховатися під «крило» матері, знайти затишок і безпечне місце; рекомендовано оберігати ОСОБА_3 від стресових і травматичних обставин, розповідати новини відповідно віку і психологічної готовності до поданої інформації. Повернення до звичного життя допоможе дитині справитися і налагодити свій психоемоційний стан. Важливим є повернення ОСОБА_4 у сім`ю, адже діти прожили весь час разом і вони сумують одне за одним. Якщо цього не станеться, то стан ОСОБА_3 буде погіршуватися, можуть з`явитись психосоматичні прояви розладу психіки. Рекомендовано дитині пройти психологічну реабілітацію (т. 2, а. с. 126-127). Бюро психологічних досліджень ОСОБА_20 за заявою ОСОБА_2 від 05 лютого 2022 року складено рецензію від 12 лютого 2022 року № 1/22-р на висновок психолога під назвою «Результати дослідження психоемоційного стану ОСОБА_4 , 2018 року народження, ОСОБА_3 , 2013 року народження, матері ОСОБА_1 та оцінки їх дитячо-батьківських відносин» від 21 травня 2021 року №2/05, згідно з якою: форма подачі матеріалу у висновку не дозволяє побачити поступового розгортання дослідження та формування загальних висновків. Опис психоемоційних станів досліджуваних осіб у висновку ОСОБА_22 відсутній; психологом не досліджувалась особистість батька дітей, не проводилося дослідження на предмет наявності включення дітей до конфлікту лояльності, більшість висновків сформовані зі слів ОСОБА_1 як вихідні дані, що є неприпустимою формою побудови висновку, шляхом формування хибного письмового доказу; наданий на дослідження документ не є психологічним висновком. Він не відповідає жодним існуючим у теорії та практиці психології вимогам, є необґрунтованим, не може вважатись об`єктивним, є таким, що потенційно порушує честь та гідність ОСОБА_2 , наданням безпідставної негативної характеристики його поведінки. Документ, наданий на дослідження, не має жодного посилання на літературне джерело, не відповідає загальноприйнятному стилю викладення психологічної інформації; психолог не може надавати свій висновок, відкидаючи умови, в яких знаходиться дитина (ситуація розлучення тощо), та завідомо спрощувати психологічну ситуацію, ігнорувати її зв`язок із психологічним станом дитини; якщо психолог не володіє відповідним психологічним інструментарієм, якщо він не має необхідного досвіду для надання відповідних висновків, характеристик тощо, якщо він не має необхідного об`єму психологічних даних, що дозволяють зробити обґрунтовані висновки - психолог має утриматися від надання будь-якого документа, особливо такого, який може негативно вплинути на людину, його родину, на стосунки між людьми; кваліфікація ОСОБА_22 не дозволяє їй надавати висновки стосовно особливостей взаємодії дітей з батьками та не дозволяє надавати рекомендації стосовно порядку спілкування дітей з батьком; виходячи з необґрунтованості та не інформативності змісту наданого на дослідження висновку психолога, його невідповідності загальнонауковим вимогам до проведення психологічного дослідження та до оформлення його результатів, враховуючи порушення психологом етичного кодексу психолога, встановлюється, що вказаний висновок ОСОБА_22 не тільки не має якої-небуть наукової або практичної цінності та не може розглядатися як достовірне джерело психологічної інформації, а і є підставою розгляду питання про професійної невідповідність ОСОБА_22 (т. 3, а. с. 14-20). Згідно з висновком від 12 липня 2022 року, складеним практичним психологом, кандидатом психологічних наук, психологом вищої категорії ОСОБА_23 за результатами психодіагностичного обстеження ОСОБА_4 за зверненням його батька ОСОБА_2 від 12 липня 2022 року: ОСОБА_4 має тісну, надійну прив`язаність та позитивну прихильність до батька, який є її опорним об`єктом і якого він чітко пов`язує з відчуттям захищеності та безпеки; ОСОБА_4 , проживаючи з батьком, знаходиться в соціальному та психологічному середовищі, яке для нього є безпечним, сталим та сприятливим. Батько приділяє достатньо уваги психофізичному розвитку дитини, намагається усунути проблеми, які є у дитини; наразі взаємодія ОСОБА_4 з навколишнім світом ускладнена внаслідок затримки розвитку, наявності стереотипних реакцій, низької здатності концентрувати увагу та інших особливостей поведінки. Батько швидко орієнтується в потребах дитини, розуміє початкову мову ОСОБА_4 , допомагає йому комунікувати з оточуючими. Між ОСОБА_2 та сином наявне взаємопорозуміння, їх спілкування носить спокійний характер; зазначено, що примусове відібрання дитини від батька є неможливим без завдання дитині значної психологічної травми; у першу чергу рекомендовано не допустити травмування дитини через недбале ставлення, ігнорування її життєво важливих потреб, порушення відчуття безпеки дитини, примусовий контакт та спілкування, раптове відібрання її від батька, який є для неї опорною фігурою; у разі невиконання рекомендацій, існує реальна загроза психологічного травмування дитини та розвитку у неї несприятливих наслідків впливу надмірних стресових чинників через допущення константності, безпечності, надійності, передбачуваності середовища: деформація прив`язаності щодо споріднених адаптацій, складнощі у стосунках з оточуючими, схильність до руйнівної, аутичної поведінки, невротичні, психосоматичні порушення, розлади сну, харчової поведінки тощо» (т. 4, а. с. 100-113). Державною установою «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків» Міністерства охорони здоров`я України від 08 серпня 2022 року за результатами проведення рецензування висновку фахівця від 12 липня 2022 року за результатами психодіагностичного обстеження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адвокатським запитом Крупського В. В., який представляє інтереси ОСОБА_1 від 29 липня 2022 року, складено висновок, згідно з яким:дослідження, на якому базуються висновки фахівця ОСОБА_23 від 12 липня 2022 року за результатами психодіагностичного обстеження ОСОБА_4 за зверненням його батька ОСОБА_2 , проведене із порушеннями методичних принципів та методологічних рекомендацій, які існують в загальній теорії цього роду; обсяг підібраних методик не відповідає зазначеній меті обстеження, оцінка батьківського ставлення до дитини заснована виключно на суб`єктивній інформації, отриманій від батька. Фахівець не врахував рівень психічного розвитку дитини ОСОБА_4 ні під час планування дослідженні, ні під час дослідження чи аналізі результатів, ні при наданні рекомендацій; результати методик описані вибірково та частково, та взагалі не можливо оцінити їх діагностичної цінності при визначенні характеру ставлення дитини до батька; спостереження за одномоментною взаємодією дитини із батьком, які необґрунтовано розповсюдженні на їх відносини в цілому, є виключно суб`єктивною оцінкою фахівця «ситуації обстеження дитини». В окремій методиці (проективна методика ДАТ) помітно виключно суб`єктивне наповнення фахівцем слів дитини. Усе це відобразилось на зроблених фахівцем висновках; такий підхід до планування, проведення та узагальнення результатів дослідження є поверхневим; загальні висновки фахівця необґрунтовані, неповні та такі, що не випливають із проведеного обстеження. Проміжні висновки з результатів методик є суб`єктивними та упередженими; під час дослідження фахівець провела оцінку когнітивної сфери дитини, результати якої взагалі не наведені в загальних висновках; оцінка фахівцем ставлення дитини до батька заснована виключно на проміжних результатах однієї проективної методики, що загалом відображають суб`єктивну думку фахівця (проведений аналіз вище); основні висновки про характер прив`язаності дитини до батька не ґрунтуються на результатах обстеження, отже не випливають із нього, а є суб`єктивною думкою фахівця та є упередженими, неповними; рекомендації мають загально-теоретичний характер, а відтак не диференційовані, не враховують індивідуальних характеристик сімейної ситуації, особливості психічного розвитку дитини. Тобто, вказані рекомендації можуть надаватись усім батькам під час розлучення навіть і без проведення психологічного дослідження (т. 4, а. с. 147-156). Згідно з висновком від 04 квітня 2023 року, складеним практичним психологом, кандидатом психологічних наук, психологом вищої категорії ОСОБА_23 за результатами психодіагностичного обстеження ОСОБА_4 за зверненням його батька ОСОБА_2 від 04 квітня 2023 року: ОСОБА_4 має тісну, надійну прив`язаність та позитивну прихильність до батька, який є її опорним об`єктом і якого він чітко пов`язує з відчуттям захищеності та безпеки; станом на 04 квітня 2023 року дитина виглядає охайно, жвава, має гарний настрій, ознаки стресу не виявлені; ОСОБА_4 , проживаючи з батьком, знаходиться в соціальному та психологічному середовищі, яке для нього є безпечним, сталим та сприятливими. Батько приділяє достатньо уваги психофізичному розвитку дитини, намагається усунути проблеми, які є у дитини. Між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 наявне взаємопорозуміння, їх взаємодія носить спокійний характер; за результатами цього обстеження, порівнюючи його з результатами попереднього психодіагностичного обстеження від 21 вересня 2022 року, (висновок від цієї дати відсутній у матеріалах справи) відмічаються суттєві позитивні зміни у психічному розвитку ОСОБА_4 ; такі зміни батько пов`язує з лікуванням, що проводиться. Особливо помітні зміни і прогрес у мовленнєвій сфері, за якою, відповідно до результатів попередніх обстежень, була виявлена найбільш виражена затримка; для збереження прогресу у розвитку дитини та зменшення проявів аутичного спектру рекомендовано продовжувати обстеження, лікування та виконання призначень лікарів; встановлено, що примусове відібрання дитини від батька є неможливим без завдання дитині значної психологічної травми; у першу чергу рекомендовано не допустити травмування дитини через недбале ставлення, ігнорування її життєво важливих потреб, порушення відчуття безпеки дитини, примусовий контакт та спілкування, раптове відібрання її від батька, який є для неї опорною фігурою; у разі невиконання рекомендацій, існує загроза психологічного травмування дитини та розвитку у неї несприятливих наслідків впливу надмірних стресових чинників через порушення константності, безпечності, надійності. Передбачуваності середовища: деформація прив`язаності щодо споріднених осіб, депресивні стани, невмотивована агресія, порушення соціальної адаптації, складнощі у стосунках з оточуючими, схильність до руйнівної, аутичної поведінки, невротичні, психосоматичні порушення, розлади сну, харчової поведінки (т. 6, а. с. 84-90). Згідно з висновком від 13 квітня 2023 року, складеним кандидатом психологічних наук, доцентом, професором МКА ОСОБА_24 , за результатами психодіагностичного обстеження ОСОБА_4 на звернення його батька ОСОБА_2 від 13 квітня 2023 року, встановлено: під час обстеження ОСОБА_4 активний, без проявів занепокоєння, радістю комунікує та виконує завдання, налаштований доброзичливо; порівнюючи з результатами попереднього психодіагностичного обстеження, у ОСОБА_4 помітна виражена позитивна динаміка у розвитку мовлення і комунікативних навичок - він краще контактує та висловлює свої потреби. У психічному розвитку дитини (сфери «пізнавальні здібності», «мова-мовлення») відбулися суттєві позитивні зміни за час проживання дитини з батьком. Це пов`язано з постійною роботою, що проводиться щодо лікування ОСОБА_4 . Рекомендовано продовжувати лікування, оскільки за період з попереднього обстеження отримано значний якісний прогрес; психосоціальні умови, в яких наразі перебуває ОСОБА_4 , його соціальне оточення містить ознаки безпечності, сталості та є сприятливим для його особистісного, інтелектуального та психоемоційного розвитку. Характер спілкування із батьком характеризується відчуттям залученості в дитячо-батьківські стосунки, позитивним сприйняття його виховання та дбайливого впливу. В таких умовах ОСОБА_4 має усі можливості для подальшого психічного розвитку. З батьком наявна стійка психологічна близькість і позитивна емоційна насиченість у стосунках. Батько усвідомлює всі потреби дитини, допомагає йому пізнавати оточуючий світ. Батько створив всі необхідні умови для того, щоб дитина розвивалась, навчалась, та відчувала себе у безпеці; у стосунках між батьком та сином доведено емоційний комфорт, психологічна рівновага, душевне єднання, розуміння, спокій та повага. Батько доброзичливо і постійно орієнтований на дитину. ОСОБА_4 спокійний з ним, його легко можна заспокоїти. Батько приділяє всю увагу психофізіологічному стану дитини, намагається допомогти усунути проблеми, які наразі існують у дитини; відібрання дитини від батька є неможливим та спричинить нанесення ушкодження психічному здоров`ю ОСОБА_4 , оскільки відбудеться пряма загроза формуванню значної психологічної травми, та формуванню психічних розладів. Під час обстеження виявлено тісну прив`язаність дитини до батька. Ознак психоемоційного зв`язку ОСОБА_4 з мамою не спостерігалося. Враховуючи це, а також наявність проявів аутичного спектру, багатьох особливостей побуту і харчування, зустрічі ОСОБА_4 з мамою можливо проводити тільки в присутності його батька; невиконання рекомендацій психолога призведе до психічного травмування, погіршення емоційного розвитку ОСОБА_4 , погіршення емоційного розвитку ОСОБА_4 , погіршення почуття його власної гідності та психологічній цілісності, сформують депресивні стани, розлади соціальної адаптації, труднощі у стосунках з оточуючими, порушення самооцінки, невмотивованої агресії, деформації прив`язаності, розвиток надмірної тривожності, суїцидальної поведінки, психосоматичних захворювань, психічні захворювання, порушення статево-рольової ідентифікації та засвоєння гендерних ролей (т. 6, а. с. 92-102). Державною установою «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України» за заявою ОСОБА_1 складено висновок експертного дослідження № 634 від 05 червня 2023 року, згідно з яким: психодіагностичне обстеження ОСОБА_4 , на якому засновані висновок фахівця ОСОБА_23 від 04 квітня 2023 року та висновок ОСОБА_24 від 13 квітня 2023 року, проведене без дотримання принципів та рекомендацій, які існують до такого роду обстежень; обсяг підібраних методик не відповідає зазначеній меті обстеження, формату обстеження та особливостям когнітивного функціонування дитини; результати обстеження наведені вибірково, не повні, а у висновку від 13 квітня 2023 року взагалі не наведено використаних методик і причини такої невідповідності не вказано. Таке відношення до планування обстеження та висвітлення результатів не дозволяє оцінити діагностичну цінність кожної окремої методики, а визначає формальність підходу, можливо навіть і механічність при складанні висновку; не враховано рівень інтелектуально-мнестичного розвитку дитини при плануванні дослідженні та інтерпретації результатів, факт тривалого проживання окремо з батьком проігноровано як під час обстеження, так і при наданні висновків та рекомендацій; оцінка дитячо-батьківських відносин проведена неповно, однобічно: ставлення дитини до матері ніяким чином не висвітлено, не наведено причин такої вибіркової інтерпретації результатів, що зміщує фокус уваги виключно до фігури батька та може продовжувати певну упередженість; обстеження були проведені з невеликою різницею у часі, однак загальний опис дитини має суттєву різницю, подекуди фахівцями було використано тотожні методики зі значимо різним описом процесу виконання дитиною, що породжує більше питань до процесу їх виховання та розуміння інструкцій дитиною, та свідчить скоріше про формальність підходу у складанні результатів обстеження; такий підхід до планування, проведення та узагальнення результатів дослідження призводить до формальних, поверхневих те необґрунтованих як проміжних, так і загальних висновків. Усе це відобразилось на зроблених фахівцем рекомендаціях; враховуючи вищевикладене, висновки фахівця ОСОБА_23 від 04 квітня 2023 року та ОСОБА_24 від 13 квітня 2023 року, є недостатньо обґрунтованими, неповними та такими, що не витікають із проведеного психодіагностичного обстеження конкретної дитини; поверхнева та вибіркова оцінка результатів обстеження не може бути покладена в основу висновків та рекомендацій про можливість чи неможливість зміну соціального оточення дитини, оцінку дитячо-батьківського ставлення; висновки про характер ставлення дитини до батька не випливають із проведених методик. Оцінка ставлення дитини до інших членів родини взагалі не проводилась, не наведено причин такого вибіркового висвітлення результатів, що загалом не може підтвердити загальні висновки, що загалом не може підтвердити загальні висновки; це все впливає на рекомендації, які надавались фахівцями. Рекомендації мають загально-теоретичний характер, не диференційовані, не враховують індивідуальних характеристик ані дитини, ані актуальної сімейної ситуації (т. 6, а. с. 173-182). З урахуванням того, що розгляд судом вказаного спору триває із липня 2021 року і по даний час -30 квітня 2025 року, що відповідно зумовило виникнення нових обставин, сторонам у справі при новому апеляційному розгляді було подано письмові докази що свідчать про зміни, які відбулися у житті сторін та відповідно їх дітей, які на думку суду апеляційної інстанції повинні бути враховані, оскільки відображають обставини, які існують між сторонами на тепер. Зокрема, із листа першого заступника начальника Департаменту превентивної діяльності НПУ Анатолія Серединського №76809.4/С-43378.3/24/43.1 від 12 грудня 2024 року вбачається, що органами національної поліції України внесено до державного реєстру судових розслідувань за фактом самовільних дій ОСОБА_2 по відношенню до свого малолітнього сина ОСОБА_4 (а.с. 221т.8) Також із листа заступника начальник Подільського УП НПУ в м. Києві Олександра Солов`я від 22 січня 2025 року вбачається, що працівниками вказаного відділу поліції було опрацьовано подано заяву ОСОБА_1 з приводу не виконання ОСОБА_2 рішення виконкому Великодимерської сільської ради Броварського району Київської області «Про участь у вихованні дитини та визначення днів і годин побачень окремо проживаючому батьку», а також щодо не виконання постанови Київського апеляційного суду від 01 квітня и2024 року про визначення місця проживання дитини із матір`ю ОСОБА_1 .. В ході опрацювання вказаної заяви працівниками поліції було встановлено, що ОСОБА_2 разом з малолітнім сином ОСОБА_4 , 10 лютого 2023 року на автомобілі марки SUZUKI, д.н.з НОМЕР_3 перетнули Державний кордон України в напрямку Румунії в пункті пропуску «Дякове» (а.с. 222 т.8). Із листа МЗС України №71/19-091-154274 від 12 листопада 2024 року вбачається, що інформація щодо перебування на консульському обліку в закордонних дипломатичних установах України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відсутня. Разом із тим, наданими відповідачем за первісним позовом у справі ОСОБА_2 письмовими доказами при новому апеляційному розгляді вбачається, що починаючи із 15 квітня 2025 року він та його малолітній син перебувають та проживають в Румунії та мають посвідки на проживання із 18 квітня 2025 року. Також ОСОБА_2 надано копію договору оренди житлового будинку площею 230 кв. м., який орендує для власного проживання та проживання сина ОСОБА_4 , що свідчить про наявність відповідних умов для проживання та виховання дитини. Крім того, відповідачем у справі подано також податкові декларації платника Єдиного податку - фізичної особи- підприємця за 2024, перший квартал 2025 року, які свідчать про фінансову спроможність відповідача на утримання та забезпечення сина. Колегія суддів приймає до уваги вказану інформацію, викладену у поданих сторонами письмових доказах, з урахування того, що з моменту розгляду справи судом першої інстанції сплив значний час і дані докази свідчать про відношення сторін до вказаного спору. Зокрема, звернення позивачки у справі ОСОБА_1 , свідчить про те, що вона як мати переймається долею свого сина та вживає заходів до його повернення та необхідність визначення його місця проживання саме із нею та її дочкою ОСОБА_3 . Подані відповідачем у справі ОСОБА_27 письмові докази свідчать про те, що він як батько опікується сином та створює для нього відповідні умови для належного проживання та виховання. Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо неправильності висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанцій обґрунтовано врахував інтереси малолітньої дитини, її психологічний стан та бажання проживати з батьком, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах, дійшов обґрунтованого висновку про визначення місця проживання дитини з батьком, оскільки це відповідає найкращому забезпеченню інтересів ОСОБА_4 .. Ухвалюючи вказане рішення, колегія суддів враховує той факт, що малолітній ОСОБА_4 , на протязі тривалого часу із вересня 2021 року постійно проживає з батьком, знаходиться в соціальному та психологічному середовищі, яке для нього є безпечним, сталим та сприятливим. Батько приділяє достатньо уваги психофізичному розвитку дитини, намагається усунути проблеми, які є у дитини, тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 із батьком буде відповідати якнайкращим інтересам дитини. 29 січня 2025 року від ОСОБА_1 до апеляційного суду надійшло клопотання про застосування заходів процесуального примусу та постановлення окремої ухвали відносно ОСОБА_2 .. В обґрунтування клопотання вказала, що 17 березня 2023 року Подільський районний суд міста Києва постановив ухвалу про забезпечення позову в межах розгляду цивільної справи № 758/9907/21, якою: в порядку забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області, про визначення місця проживання дітей, надати можливість ОСОБА_1 спілкуватися з малолітнім сином ОСОБА_4 , шляхом встановлення зустрічей матері ОСОБА_1 з малолітнім сином ОСОБА_4 кожної неділі з 11 год до 13 год на дитячому майданчику за адресою: м. Київ, вул. Олександра Олеся, 6-Б. Зазначає, що ОСОБА_2 виїхав за межі України разом із малолітнім сином із порушенням Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, та ухиляється від виконання ухвали Подільського районного суду міста Києва від 17 березня 2023 року про забезпечення позову. Клопотання мотивоване тим, що з метою введення суду оману, ОСОБА_2 надав неправдиву інформацію щодо відсутності кримінальних справ стосовно нього. ОСОБА_2 у своїх звернення до суду зазначав, що виїзд батька з сином за кордон відбувся 10 лютого 2023 року, більше ніж за місяць до постановлення Подільським районним судом міста Києва ухвали про забезпечення позову від 17 березня 2023 року. Виїзд відбувся через офіційний пункт пропуску прикордонної служби України «Дякове». Також зазначив, що він до кримінальної відповідальності не притягався, відомості щодо незнятої чи непогашеної судимості відсутні, у розшуку не перебуває. Клопотання не підлягають задоволенню з таких підстав. Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 11 частини третьої статті 2 ЦПК України). Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України). Статтею 385 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції у випадку і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу. Відповідно до частини другої статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу та реагування на виявлені під час судового розгляду порушення законності, постановлення окремої ухвали спрямовано на усунення причини та умови, що цьому сприяли. Відповідно до частини першої статті 143 ЦПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Частиною першою статті 144 ЦПК України визначено, що заходами процесуального примусу є: попередження; видалення із залу судового засідання; тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; привід; штраф. Чинним цивільним процесуальним законодавством не встановлено імперативного характеру застосування заходів процесуального примусу або постановлення окремої ухвали, оскільки вирішення цих питань є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 як сторона вказаного спору не погоджується із діями відповідача у справі та його процесуальними діями, обраними ним для свого захисту від звинувачень (позивних вимог), які позивачка в процесі розгляду справи висловлює в його сторону, що саме по собі не може бути підставою для вжиття заходів процесуального примусу. Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судові рішення, яке відповідають вимогам матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення в оскаржуваній частині відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 13 листопада 2023 року, залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 02 травня 2025 року. Головуючий суддя : М.А.Яворський Судді : Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв