Постанова Чернівецький апеляційний суд № 718/3821/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 травня 2025 року м. Чернівці справа № 718/3821/24 провадження № 22-ц/822/338/25 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідачаОдинака О. О. суддів:Половінкіної Н. Ю., Лисака І. Н. секретар Скулеба А. І. позивач ОСОБА_1 відповідач Держава Україна в особі Головного управління пенсійного фонду України в Рівненській області апеляційна скарга Головного управління пенсійного фонду України в Рівненській області, в інтересах якого діє Наконечна Ірина Володимирівна, на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 10 лютого 2025 року головуючий в суді першої інстанції суддя Масюк Л. О. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст заявлених вимог У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління пенсійного фонду України в Рівненській області. Просив суд стягнути з Державного бюджету України на свою користь моральну шкоду у розмірі 15 000 гривень. Позов обґрунтований тим, що 11 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ПФУ в Чернівецькій області із заявою та пакетом необхідних документів про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах відповідно пункту «в» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788 та пункту 3 частини 2 статті 14 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV, як такий, що працював трактористом-машиністом. Посилається на те, що на дату 01 жовтня 2023 року його вік становив 55 років, загальний страховий стаж зверх 30 років, пільговий стаж 20 років 4 місяці 14 днів, що підтверджується копією паспорта, розрахунком страхового стажу, трудовою книжкою, проте рішенням Головного управління ПФУ в Рівненській області від 14 грудня 2023 року №241670064332 йому було відмовлено у призначенні відповідної пенсії, з підстав відсутності пільгового стажу 20 років, оскільки не зараховано до пільгового стажу період роботи з 01 жовтня 2013 року по 08 січня 2014 року, з 01 липня 2014 року по 05 січня 2015 року, з 15 квітня 2015 року по 07 листопада 2016 року, в загальному обсязі 2 роки 0 місяців 14 днів. Наявна в матеріалах пенсійної справи позивача уточнююча довідка ТОВ «Серединецьке» від 08 листопада 2023 року №3 не відповідає вимогам пункту 20 Порядку №637 та відсутній статут підприємства. Зазначає, що за наслідками оскарження ним неправомірних дій відповідача рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 липня 2022 року у справі №600/8135/23-а визнано протиправними дії Головного управління ПФУ в Рівненській області щодо не зарахування йому до трудового стажу вищевказаного періоду та зобов`язано відповідача зарахувати позивачу вказаний стаж до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, однак відповідачем оскаржено дане рішення суду, що призвело до нового затягування строку призначення йому пенсії. Вказує на те, що після набрання рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року у справі №600/8135/23-а законної сили, призначення і виплата пенсії позивачу здійснена аж у листопаді 2024 року, тобто по спливу 12 місяців від його звернення, що призвело до заподіяння йому моральної шкоди. Заподіяна позивачу моральна шкода, полягає в моральних та душевних стражданнях, психологічних навантаженнях, тривозі за подальшу долю, потребі у додаткових зусиллях для організації свого життя, порушенні нормальних життєвих зв`язків, зниженні авторитету серед рідних, родичів та друзів, негативних змінах у житті. Заподіяну моральну шкоду оцінює в розмірі 15 000 гривень, виходячи з величини 6-місячного прожиткового мінімуму для осіб непрацездатного віку. Короткий зміст судового рішення першої інстанції Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 10 лютого 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3000 гривень. Стягнуто з Державного бюджету України в дохід держави судовий збір у сумі 1 211 гривень 20 копійок. Рішення суду мотивоване тим, що оскільки несвоєчасним призначенням пенсії позивачу було завдано втрат немайнового характеру у виді душевних страждань, психологічного навантаження, втрати емоційної стабільності через тривогу за подальшу долю та потребувало додаткових зусиль для організації свого життя. Саме по собі відновлення становища позивача, яке існувало до порушення його прав шляхом ухвалення судом рішення на користь позивача, не може компенсувати ОСОБА_1 його немайнових втрат, оскільки він неодноразово звертався до відповідача та до суду, змушений був докладати зусиль для організації свого життя за умови відсутності коштів, та відчувати безпорадність і пригніченість від таких дій саме від державного органу, який має належно виконувати покладені на нього обов`язки. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що наведене є достатніми доказами того, що позивачу було завдано моральної шкоди та враховуючи характер та обсяг заподіяної моральної шкоди, тривалість часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, тривалість часу усунення інших негативних наслідків, суд, виходячи з принципів виваженості, розумності та справедливості, визначив розмір компенсації моральної шкоди у розмірі 3 000 гривень. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі Головне управління пенсійного фонду України в Рівненській області просить рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 10 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові ОСОБА_1 повністю. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційні скарги Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права. Зазначає, що за суд першої інстанції не взяв до уваги те, що стягуючи з Державного бюджету України кошти, однією із сторін у даній справі має виступати Державна казначейська служба України. Тобто, суд першої інстанції мав залучити до участі у справі в якості співвідповідача управління Державної казначейської служби України. Вказує, що за розрахунок та оцінка моральних та душевних страждань позивача є неналежними та допустимими доказами. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення від 10 лютого 2025 року без змін. Посилається на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року у справі №600/8135/23-а визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ПФУ в Рівненській області від 14 грудня 2023 року №241670064332 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , зобов`язано ГУ ПФУ в Рівненській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди роботи на посаді тракториста-машиніста відповідно до довідки №3 від 08 листопада 2023 року у ТзОВ «Серединецьке» з 01 жовтня 2013 року по 08 січня 2014 року, з 01 липня 2014 року по 05 січня 2015 року, з 15 квітня 2015 року по 07 листопад 2016 року. Зобов`язано Головне управління ПФУ в Рівненській області розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 11 грудня 2023 року з урахуванням висновків суду у справі №600/8135/23а (а. с. 5-8). Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Рівненській області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року у справі №600/8135/23-а за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Рівненській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, повернуто особі, яка її подала (а. с. 25). Згідно довідки про доходи від 13 січня 2025 року №7041630327002082 вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Чернівецькій області і отримує пенсію за віком Розмір пенсії за період з жовтня по грудень 2023 року складає 20542 гривні 62 копійки (а. с. 22). Відповідно до довідки про доходи від 13 січня 2025 року №0220112433747201 вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Чернівецькій області і отримує пенсію за віком, розмір пенсії за період з січня по грудень 2024 року складає 84063 гривні 64 копійки (а. с. 23). Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України. Згідно з частиною першою статті 15 та частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав є відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України). Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості (стаття 23 ЦК України). Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Відповідно до положень статей 1173, 1174 ЦК України зобов`язання з відшкодування моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою. Лише за сукупності усіх складових цивільного правопорушення настає відповідальність держави незалежно від вини цих органів/посадових або службових осіб. Статтями 13, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права та змінюють практику застосування національного закону відповідно до рішення цього Суду. Відповідно до чіткої й усталеної практики ЄСПЛ право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», пункт 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення від 28 липня 1999 року у справі «Імобільяре Саффі» проти Італії», заява № 22774/93, пункт 66). Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою (рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, пункт 44, від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному та вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення від 26 квітня 2005 року у справі «Сокур проти України», заява № 29439/02, та від 19 лютого 2009 року у справі «Крищук проти України», заява № 1811/06). ЄСПЛ також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справі «Скордіно проти Італії», заява №36813/97, пункти 203 - 204, та рішення у справі «Вассерман проти Росії», заява № 21071/05, пункт 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (рішення від 7 травня 2002 року в справі «Бурдов проти Росії», пункт 100). Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презумується. За приписами статей 12, 81 ЦПК України обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У справах про відшкодування моральної шкоди у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року ву справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховний Суд від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21). Як вбачається з матеріалів справи, після набрання рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року у справі №600/8135/23-а законної сили, призначення і виплата пенсії ОСОБА_1 була здійснена аж у листопаді 2024 року, тобто по спливу 12 місяців від його звернення, що призвело до заподіяння йому моральної шкоди у вигляді несвоєчасного призначення та виплати щомісячної пенсії за віком на пільгових умовах впродовж цілого року, за період з 01 жовтня 2023 року до 01 листопада 2024 року. Тобто, на час розгляду цієї справи вищевказане рішення, яке набрало законної сили, не виконано, належні позивачу кошти відповідачем ГУ ПФУ в Рівненській області не сплачені; внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, позивачеві спричинено моральну шкоду у розмірі 15000 гривень. Колегія суддів, наголошує, що дії (бездіяльність) ГУ ПФУ в Рівненській області, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно, встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (стаття 11 ЦК України). Зазначене узгоджується з висновком, викладений у постанові Верховного Суду від 27 березня 2024 року у справі №448/884/20. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61 1132св22). При визначенні розміру грошової компенсації моральної шкоди, з урахуванням конкретних обставин справи, характеру та тривалості душевних страждань позивача, вимог розумності та справедливості, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір грошової компенсації моральної шкоди у сумі 3000 гривень. За таких обставин, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про часткове задоволення позову. Щодо доводів апеляційної скарги про неправильне визначення судом порядку стягнення грошових коштів. У постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28) Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Отже, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення. Саме такого правового висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 296/2190/17 (провадження № 61-1891св21),від 22 вересня 2021 року у справі № 1527/4804/12 (провадження № 61-6778св21). Відповідно до частини другої статті 72 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України. Статтею 73 цього Закону визначений вичерпний перелік цілей, на які використовуються кошти Пенсійного фонду України, і встановлено заборону використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом. Відшкодування моральної шкоди цим Законом не передбачено. Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що не має законодавчих та інших правових підстав щодо виплати з коштів Пенсійного фонду України будь-яких відшкодувань моральної шкоди, так як бюджетом Пенсійного фонду України, який кожного року затверджується Кабінетом Міністрів України, не передбачено витрат на зазначені цілі. Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №215, Державна казначейська служба України (Казначейство) реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Відповідно до покладених завдань Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 цього Положення). Частиною другою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 (далі - Порядок). Згідно з пунктом 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). Отже, шкода, завдана органами Пенсійного фонду України, компенсується за рахунок державного бюджету, а відповідне рішення суду виконується органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц зазначено, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові. В зв`язку з наведеним, безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що стороною у даній справі має виступати Державна казначейська служба України. Щодо порушення судом норм процесуального права У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) та від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зроблено правовий висновок про те, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку із цим суд, з`ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Відповідачем у справі позивач визначив орган, діями якого завдано шкоду Головне управління пенсійного фонду України в Рівненській області, тобто через цей орган держава бере участь у справі як відповідач. Верховний Суд у постанові від 08 листопада 2023 року у справі № 711/7584/21 (провадження № 61-9043св22) дійшов наступного висновку: «…установивши, що шкода завдана позивачу у зв`язку діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, зокрема, які зазначені у справі відповідачами, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через ці органи. Часткового задовольняючи позов, суд першої інстанції не вийшов за межі позовних вимог, а застосував спосіб поновлення порушеного права позивача, який передбачений законом та відповідає змісту права, за захистом якого він звернувся до суду. Суд не змінив ні підстави позову, ні зміст позовних вимог». Тобто, держава як учасник цивільних відносин у цій справі виступає в особі органу, якого відповідач зазначив порушником своїх прав (див. постанову Верховного Суду від 17 серпня 2020 року у справі №0240/2961/18-а, постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц). В порушення вимог статті 265 ЦПК України суд першої інстанції ухвалюючи рішення про задоволення позову в резолютивній частині не зазначив Державу Україну як відповідача, з якого підлягає стягненню завдана позивачу моральна шкода, в зв`язку з чим підлягає зміні резолютивна частина оскаржуваного рішення. Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі №296/4523/19, від 08 листопада 2023 року у справі № 711/7584/21. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права, а тому слід змінити резолютивну частину рішення суду першої інстанції, виклавши її у наступній редакції: «Стягнути з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 3000 гривень». Щодо розподілу судових витрат Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI (далі Закон № 3674-VI) встановлено судовий збір за подання до суду: позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб Позивачем заявлено вимогу майнового характеру у сумі 15 000 гривень. 1% від ціни позову складає 150 гривень (15 000,00 х 1,5%). Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено у 2024 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня 2024 року 3 028 гривень. За подання позовної заяви підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1 211 гривень 20 копійок. При поданні ОСОБА_1 позовної заяви він був звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону № 3674-VI, відповідно до якої судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду. Як вбачається з мотивувальної частини цієї постанови, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції по суті спору та наявності підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 . Позов ОСОБА_1 задоволено на 20% (3 000,00 / 15 000,00 х 100). Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У вищенаведеній постанові Верховного Суду у від 08 листопада 2023 року у справі № 711/7584/21 (провадження № 61-9043св22) міститься висновок про те, що «…у будь-якому випадку, звільнення позивача від сплати судового збору не означає, що відповідач не має відшкодувати витрати, пов`язані з розглядом справи. Змінюється лише спосіб компенсації цих витрат. Суд першої інстанції правильно вирішив питання про компенсацію цих витрат пропорційно до задоволених вимог та стягнув їх частину в дохід держави, а не на користь позивача. Питання компенсації судового збору пропорційно до задоволеної вимоги не на користь позивача, а на користь держави, у випадку звільнення позивача від сплати судових витрат відповідає вимогам закону, оскільки держава як відповідач діє через відповідні органи». З урахуванням викладеного суд першої інстанції помилково стягнув з Державного бюджету України в дохід держави судовий збір у сумі 1 211 гривень 20 копійок, який підлягав стягненню з Головного управління пенсійного фонду України в Рівненській області пропорційно до задоволених позовних вимог. В зв`язку з цим підлягає зміні розподіл судових витрат за результатами розгляду справи у суді першої інстанції, які в результаті підлягають стягненню з Головного управління пенсійного фонду України в Рівненській області у сумі 242 гривні 24 копійки (1 211,20 х 20%). Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Головного управління пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити частково. Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 10 лютого 2025 року змінити, виклавши резолютивну частину у наступній редакції: «Стягнути з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 3000 (три тисячі) гривень». В решті рішення залишити без змін. Змінити розподіл судових витрат. Стягнути з Головного управління пенсійного фонду України в дохід держави судовий збір у сумі 242 (двісті сорок дві) гривні 24 копійки. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 01 травня 2025 року. Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК Судді: Наталія ПОЛОВІНКІНА Ігор ЛИСАК