Постанова 4823 № 750/7362/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 06 листопада 2024 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/7362/24 Головуючий у першій інстанції Логвіна Т. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1382/24 Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої-судді: Шитченко Н.В., суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є., позивач: ОСОБА_1 , відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про відшкодування моральної шкоди. У С Т А Н О В И В: У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі ГУ ПФУ в Чернігівській області), в якому просив стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь 40 000 грн у відшкодування моральної шкоди. Мотивуючи заявлені вимоги, зазначав, що перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року задоволено його позов та зобов`язано ГУ ПФУ в Чернігівській області провести позивачу перерахунок та виплату пенсії з 01 січня 2018 року, виходячи з 90 % грошового забезпечення, з урахуванням виплачених сум. На виконання ухваленого рішення суду ГУ ПФУ в Чернігівській області позивачу проведено перерахунок пенсії, і сума доплати за період з 01 січня 2018 року по 30 листопада 2020 року склала 45 469,20 грн, однак зазначену суму позивачу не виплачено. На даний час судове рішення ні в добровільному, ні в примусовому порядку не виконано. Указував, що протиправні дії ГУ ПФУ в Чернігівській області, які полягають в неправильному обчисленні розміру пенсії і виплаті її в заниженому розмірі, та невиконання ухваленого на користь позивача судового рішення призвели до глибоких душевних страждань через порушення його соціальних прав, неможливість реалізувати конституційне право на належний розмір пенсійного забезпечення. Також моральна шкода полягає в душевних стражданнях через порушення звичайного способу життя ОСОБА_1 , адже йому довелося звертатися до відповідача з метою реалізації свого права на перерахунок пенсії та підвищення її розміру, а згодом з приводу виконання рішення суду щодо її отримання. Завдану моральну шкоду оцінив у 40 000 грн. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 серпня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 5 000 грн у відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ГУ ПФУ в Чернігівській області, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту з`ясування дійсних обставин справи, просить скасувати рішення суду в частині задоволених вимог та ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до безпідставності висновку суду першої інстанції про заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди діями ГУ ПФУ в Чернігівській області, оскільки матеріали справи не містять належних доказів, що підтверджують причинний зв`язок між неналежним (на думку позивача) контролем за виконанням судового рішення та настанням тих негативних наслідків, про які зазначає позивач. Відповідач указує, що згідно зі ст. 8 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» виплата пенсій, додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них звільненим зі служби військовослужбовцям забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України, виплата здійснюється при надходженні коштів із державного бюджету України на ці витрати. Виділення коштів із державного бюджету на фінансування даної бюджетної програми не залежить від територіального органу Пенсійного фонду. Отже, проведення такої виплати не може бути здійснено за рахунок власних коштів ПФУ, зокрема ГУ ПФУ в Чернігівській області, а проводиться лише у разі наявності на це відповідних бюджетних асигнувань. Наголошує на тому, що головним розпорядником коштів державного бюджету, що виділяються на забезпечення виплат по зазначеній бюджетній програмі, є Мінсоцполітики, а ПФУ лише відповідальний виконавець і розпорядник коштів нижчого рівня. З огляду на те, що ГУ ПФУ в Чернігівській області включено нараховані суми пенсії до реєстру судових рішень та поставлено у відповідну чергу на безпосередню виплату пенсії, є підстави для висновку, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. У наданому відзиві ОСОБА_1 , не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи відзиву є аналогічними з доводами позову. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного. Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції констатував доведеність факту завдання ГУ ПФУ в Чернігівській області позивачу моральної шкоди, яка полягає у порушенні звичного способу життя та необхідності докладати додаткових зусиль для його організації. Зазначив, що протиправність бездіяльності відповідача встановлено рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року, яке набрало законної сили, а посилання відповідача на недоведеність позивачем факту завдання йому моральної шкоди суперечить наявним у справі обставинам. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди районний суд врахував характер страждань, яких зазнав позивач, їх тривалість, вимушені зміни в життєвих стосунках, і, враховуючи принципи розумності, справедливості та співмірності, дійшов висновку про можливість стягнення на користь позивача 5 000 грн. Суд, пославшись на положення ст. 170 ЦК України та правову позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 14 вересня 2022 року в справі № 759/7630/20, зазначив про необхідність стягнення моральної шкоди саме з Державного бюджету України. Суд апеляційної інстанції погоджується з прийнятим висновком суду, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства. У справі встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Чернігівській області та отримує пенсію по ІІІ групі інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, в розмірі пенсії за вислугу років, призначену відповідно до ст. 23 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Наведена обставина сторонами не заперечується. З наявних у ЄДРСР для вільного доступу даних вбачається, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року у справі № 620/2586/20 позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо зменшення основного розміру призначеної ОСОБА_1 пенсії з 90 % до 70 % сум грошового забезпечення з 01 січня 2018 року. Зобов`язано ГУ ПФУ в Чернігівській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 01 січня 2018 року, виходячи з 90 % грошового забезпечення, з урахуванням виплачених сум. На виконання цього рішення суду 04 листопада 2020 року Чернігівським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист. Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області північно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Суми) від 27 листопада 2020 року відкрито виконавче провадження № 63758642 з виконання виконавчого листа № 620/2586/20 (а.с. 11). З листа заступника начальника ГУ ПФУ в Чернігівській області від 21 січня 2024 року на ім`я ОСОБА_1 вбачається, що на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року позивачу проведено перерахунок пенсії, починаючи з 01 січня 2018 року, виходячи з 90 % грошового забезпечення, з урахуванням виплачених сум. Різниця пенсії за період з 01 січня 2018 року по 30 листопада 2020 року становить 45 469,20 грн. Виплата зазначеної суми буде проведена в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат. Нарахована на виконання рішення суду сума коштів обліковується в автоматизованих базах даних обробки пенсійної документації (електронній пенсійній справі) та буде виплачена за окремою бюджетною програмою за рахунок коштів державного бюджету в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету. Станом на сьогоднішній день профінансовані доплати пенсій на виконання рішень судів по 20 вересня 2020 року (включно). Дата набрання законної сили рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року 23 жовтня 2020 року (а.с. 9-10). На час вирішення спору як районним судом, так і судом апеляційної інстанції виплату ОСОБА_1 вищевказаної суми перерахованої пенсії не проведено. Наведену обставину відповідачем не спростовано. Звернувшись з цим позовом, ОСОБА_1 зазначав, що моральні страждання заподіяні йому протиправними діями державного органу ГУ ПФУ в Чернігівській області, а також невиконанням впродовж тривалого часу ухваленого на його користь судового рішення. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України. Приписами ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 3 Конституції України проголошує, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Це конституційне положення більшу конкретизацію знаходить у ст. 56 Основного Закону, яка закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. За змістом ч. 1-3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Згідно з роз`ясненнями, викладеними у п. 3 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови Пленуму ВСУ). При розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції України судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування (п. 10-1 постанови Пленуму ВСУ). Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ст. 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування та їх посадовими особами визначені ст. 1173, 1174 ЦК України. Згідно з приписами ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Проаналізувавши у повній мірі вищенаведені норми та вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 повністю відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи. За матеріалами справи встановлено, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Чернігівській області та отримує пенсію, призначену відповідно до ст. 23 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». ОСОБА_1 з 01 січня 2018 року виплачувалася пенсія з урахуванням складових грошового забезпечення, установлених постановою КМУ від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». Вважаючи дії ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо обчислення розміру пенсії у заниженому розмірі та невиплати перерахованої пенсії протиправними, ОСОБА_1 звертався до суду за захистом порушених прав. Протиправність дій ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо зменшення розміру пенсії позивачу та не проведення виплати пенсії ОСОБА_1 після її перерахунку з 01 січня 2018 року встановлено рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року у справі № 620/2586/20, яке набрало законної сили. З наведеного вбачається, що у 2020 році ОСОБА_1 , оскаржуючи у судовому порядку дії уповноважених посадових осіб ГУ ПФУ в Чернігівській області, фактично доводив наявність у нього права на перерахунок розміру пенсії, яку призначено відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Саме через протиправність дій ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо неправильного обчислення розміру пенсії та виплати її у заниженому розмірі позивач був змушений відстоювати порушені права в судовому порядку, що призвело до порушення звичного способу його життя, руйнування життєвих планів та соціальних зв`язків, необхідності докладати додаткові зусилля для організації свого життя. Порушення відповідачем пенсійного законодавства стало наслідком необхідності звернення до суду за захистом, а також до органів державної виконавчої служби через відмову відповідача добровільно виконати рішення суду в повному обсязі. Указані обставини є доводами позову про відшкодування моральної шкоди, завданої протиправними діями органу державної влади. Верховний Суд у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 та від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17 зазначив, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. З огляду на це психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не призвели до тяжких наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про заподіяння моральної шкоди. Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» зазначив, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом. За таких обставин, на переконання колегії суддів, доводи ОСОБА_1 про завдання йому моральної шкоди протиправними діями ГУ ПФУ в Чернігівській області, що встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, знайшли своє підтвердження у ході розгляду справи, у зв`язку з чим районний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди за рахунок держави. Відхиляються також доводи відповідача про те, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, оскільки завдання моральної шкоди позивач обґрунтовував не лише тим, що судове рішення не виконується, а й тим, що з вини відповідача йому неправильно обчислювався розмір пенсії і вона виплачувалась в заниженому розмірі, що підтверджено судовими рішеннями. Посилання ГУ ПФУ в Чернігівській області на правові позиції Верховного Суду, наведені у постановах від 24 січня 2018 року (справа № 405/3663/13-а) та від 30 квітня 2020 року (справа № 804/2076/17) є помилковими, оскільки фактичні обставини у вказаних справах і цій справі не є тотожними. Обґрунтовуючи розмір моральної шкоди у сумі 5 000 грн, яку належить стягнути на користь позивача, суд першої інстанції виходив із засад розумності та справедливості, а також врахував характер страждань, яких зазнав позивач, їх тривалість, вимушені зміни в життєвих стосунках. Пунктом 6.4 Методичних рекомендацій «Відшкодування моральної шкоди» (лист Міністерства юстиції від 13 травня 2004 року № 35-13/797) роз`яснено, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується фізичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним. Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди одразу визначається потерпілим у позовній заяві, хоча остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. На думку колегії суддів, з урахуванням того, що безпосередньо у судовому процесі позивач участі не брав, оскільки справа слухалась судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, характеру та обсягу душевних страждань ОСОБА_1 , який є особою з інвалідністю 3 групи внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, невиконання судового рішення протягом чотирьох років, що безумовно змінило нормальний життєвий ритм позивача, розмір моральної шкоди у сумі 5 000 грн судом першої інстанції визначено з урахуванням вимог розумності та справедливості, й підстав для його зменшення не вбачається. Беручи до уваги наведене, колегія суддів дійшла до переконання, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги цього висновку суду не спростовують і не дають підстави для скасування судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 серпня 2024 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуюча: Н.В. Шитченко Судді: Н.В. Висоцька О.Є. Мамонова