Постанова Харківський апеляційний суд № 643/5158/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМНЕМ УКРАЇНИ 02 травня 2025 року м. Харків справа № 643/5158/23 провадження № 22-ц/818/2030/25 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Тичкової О.Ю., суддів колегії Маміної О.В., Грошевої О.Ю. учасники справи: позивач Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Роя Максима Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_4 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2024 року у складі судді Мельникової І.Д.,- ВСТАНОВИВ: У червні 2023 року КП «Харківські теплові мережі» Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» звернулось до суду з позовом про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 заборгованості за послуги з теплопостачання за період з 01.01.2008 по 23.02.2022 в розмірі 108401,65 грн та судовий збір. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачі зареєстровані та мешкають у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 та є споживачами послуг з теплопостачання (особовий рахунок НОМЕР_1 ). Станом на 24.02.2022 у відповідачів, внаслідок неповної оплати, утворилась заборгованість з оплати отриманих послуг за період з 01.01.2008 по 23.02.2022 у сумі 108401,65 грн, що є порушенням вимог п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води. Добровільно погашати існуючу заборгованість відповідачі відмовляються, тому КП « ХТС» змушено звертатися до суду з дійсним позовом. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» ЄДРПОУ 31557119, заборгованість за послуги з теплопостачання за період з 01.04.2017 року по 23.02.2022 в сумі 75 202,43 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_4 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» ЄДРПОУ 31557119, судовий збір в розмірі 1851,96 грн. в рівних частках по 617,32 грн з кожного. Рішення обґрунтовано тим, що позивач надав суду належні та допустимі докази на підтвердження позовних вимог. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким часткове задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не повно встановив обставини у справі та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за послуги які вона фактично не отримувала. За адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_4 не проживає, особистих рахунків та речових прав немає. Зазначену обставину можуть підтвердити свідки. Крім того зазначив, що суд ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права, а саме одноособово, за умови належного повідомлення позивача, який без поважних причин не з`явився до суду, уточнив позовні вимоги. Крім цього судом задоволено позовні вимоги, що пред`явлені за межами встановленого законом строку позовної давності. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає. Як встановлено судом та підтверджується даними довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, сформованої 09.06.2023, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.6) Відповідно до відомостей про нарахування та оплату за послуги з теплопостачання з урахуванням періоду платежу заборгованість за період 3 01.01.2008 по 23.02.2022 за послуги теплопостачання складає 108401,65 грн (а.с.4-5). За вказаною адресою Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» на ім`я ОСОБА_1 відкрито обліковий рахунок № НОМЕР_1 . КП «Харківські теплові мережі» надає послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 09.11.2017 та «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630, що регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавець) і фізичною особою (споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води. За визначеннями, які зазначені у статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1875-IV), ст. 1 Закону України « Про житлово комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VIII (далі Закон № 2189-VIII) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Такі послуги надаються споживачу - фізичній чи юридичній особі, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Частиною першою статті 19 Закону № 1875-IV встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті Закону № 1875-IV споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Враховуючи наведене, обов`язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця. Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання. Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону № 1875-IV споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. У частині першій статті 19 Закону № 1875-IV передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини другої статті 7 Закону 2189-VIII обов`язок споживача оплачувати надані житлово- комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами; Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути єдиною підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та підтверджена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18). В апеляційній скарзі ОСОБА_5 який діє в інтересах ОСОБА_4 просить застосувати строк позовної давності до вимог КП «ХТМ» про стягнення заборгованості. У відповідності до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Цивільним кодексом України визначено два види строків позовної давності: а) загальний; б) спеціальні. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Загальні строки позовної давності є абстрактними, поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності. Загальний строк позовної давності складає три роки і не залежить від суб`єктного складу правовідносин (стаття 257 ЦК України). Спеціальна позовна давність визначена статтею 258 ЦК України. Як свідчать матеріали справи, датою звернення КП «Харківські теплові мережі» із позовною заявою у дійсній справі є червень 2023 року, а період нарахування заборгованості становить 01.01.2008 по 23.02.2022. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався. Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»). Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу. Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини. Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом, була збільшена за домовленістю сторін на підставі статті 259 ЦК України. Даний висновок узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21. Отже, установивши, що відповідачі фактично отримували житлово-комунальні послуги, проте належним чином не виконували своїх обов`язків щодо оплати наданих Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» послуг, внаслідок чого у них утворилась заборгованість, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивача про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню в межах строку позовної давності з урахуванням його продовження на час карантину, за період з 01.04.2017 по 23.02.2022 з урахуванням проведених оплат за надані послуги з централізованого водопостачання складає 75 202,43 грн. Доводи апелянта про те, що позивачем не доведено що відповідач ОСОБА_4 є споживачами послуг з теплопостачання спростовуються наявністю відкритого особового рахунку та довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб (а.с. 6). Колегія суддів відхиляє доводи скарги відповідача про те, що ОСОБА_4 не має обов`язку зі сплати комунальних послуг за адресою : АДРЕСА_1 , оскільки фактично не мешкала не у цій квартирі з огляду на наступне. Відповідно до статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Власники несуть відповідальність за своєчасність здійснення платежів за комунальні послуги незалежно від використання приміщень особисто чи надання належних їм приміщень в оренду, якщо інше не передбачено законом. Відповідно до положень частин 1, другої та четвертої статті 32 Закону № 1875-ІV, плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою. Відповідно до частин 1 статті 9 Закону № 2189-VIII споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Пунктом 1 частини 1 Закону № 1875-ІV, пунктом 1 статті 7 Закону № 2189-VIII передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК України. Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону № 2189-VIII, встановлено, що індивідуальний споживач фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 7 Закону № 2189-VIII індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Відповідно до частин 1, 6 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання. Разом з цим, частиною першою статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За змістом Закону № 2189-VIII, зареєстровані у квартирі споживачі комунальних послуг зобов`язані вносити плату за їх використання. Дієздатні особи, які проживають та\або зареєстровані у житлі споживача користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг (частина 3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). З огляду на викладене, нести витрати з оплати наданих житлово-комунальних послуг зобов`язані не тільки власники квартири, а й особи, місце проживання яких у цій квартирі зареєстровано у встановленому порядку. Як вбачається, з довідки від 09.06.2023 місце проживання ОСОБА_4 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.3). Належних і допустимих доказів на підтвердження іншого місця проживання та спростування вказаної довідки - відповідач до суду не надала, а тому суд обгрнутовано вважав, що вона є споживачем житлово-комунальних послуг в розумінні пункту 6 частини 1 статті 1 Закону та ст. 11 ЦК України. Іншої домовленості щодо оплати комунальних послуг між нею та іншими особами матеріали справи не містять, у зв`язку з чим колегія суддів вважає, що ОСОБА_4 має відповідати за порушення зобов`язань з оплати спожитих послуг з централізованого водопостачання та водовідведення. Показання свідків на можливість допиту яких посилається апелянт не є належним і допустимим доказом на підтвердження факту відсутності у ОСОБА_4 обов`язку оплачувати комунальні послуги. Інші доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують. Колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції відповідно до ст. 89 ЦПК України дав правильну правову оцінку наявним доказам у справі. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Оскільки рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін. Підстави для перерозподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Роя Максима Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_4 залишити без задоволення. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 02 травня 2025 року. Головуючий О.Ю. Тичкова Судді О.В. Маміна О.Ю. Грошева