Постанова 4818 № 643/10568/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2024 року м. Харків справа № 643/10568/23 провадження № 22-ц/818/3652/24 Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Тичкової О.Ю., суддів колегії Люшні А.І., Пилипчук Н.П., сторони справи: позивач Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» відповідач ОСОБА_1 , ОСОБА_2 розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Халабурдіна Святослава Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 25 грудня 2023 року ухвалене у складі судді Майстренко О.М.,- ВСТАНОВИВ: В жовтні 2023 року КП «ХТМ» звернулось до суду з позовом в якому просило суд стягнути з відповідачів на свою користь заборгованість за послуги з теплопостачання за період з 02.02.2015 по 31.08.2023 в розмірі 81240,69 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначало, що відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 та є споживачем послуг з теплопостачання. У відповідачів утворилась заборгованість 02.02.2015 по 31.08.2023 в розмірі 81240,69 грн Посилаючись на вказані обставини, позивач просить стягнути з відповідачів на свою користь заборгованість за послуги з теплопостачання, а також судові витрати у розмірі 2684, 00 грн. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 25 грудня 2023 року позов Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за опалення та гарячу воду за період з 02.02.2015 по 31.08.2023 в розмірі 81240,69 гривен та судовий збір в розмірі 2684,00 гривен в рівних частках по 1342 гривен з кожного. Рішення обґрунтовано тим, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Внаслідок невиконання відповідачами обов`язку по оплаті житлово-комунальних послуг з теплопостачання, у них перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 87709 грн 15 коп за період з 01.02.2015 по 31.08.2023. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення скасувати та ухвалити нове ршення про відмову в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що власником квартири у період з 02.02.2015 по 31.08.2023 були ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Тобто, апелянти не були ані власниками, ані користувачами житлово-комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_2 . Однак, судом першої інстанції не було враховано вищезазначене. Також представник просив застосувати строк позовної давності з 02.02.2015 по 08.10.2021. Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст.376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та ( або) резолютивної частини. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 та є споживачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відповідачі належним чином свої зобов`язання не виконували, плату за надані послуги з опалення та постачання гарячої води вносив не в повному обсязі, внаслідок чого у них перед позивачем утворилась заборгованість за період з 02.02.2015 по 31.08.2023 в розмірі 81240,69 грн Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2023 року відкрито провадження у справі. Визначено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даних про отримання відповідачами копії ухвали про відкриття та копію позовної заяви матеріали справи не містять. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, місто Венеція, 25-26 березня 2011 року). Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін. Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33). Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. За змістом статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Відповідно до статті 319 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном, власність зобов`язує. Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Так, основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги». За час дії спірних правовідносин діяли Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року N 1875-IV, з подальшими змінами, (далі Закон №1875-ІV) та Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року №2189-VIII з подальшими змінами в редакції станом на 17.03.2020 року ( далі - Закон № 2189-VIII). Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 1875-ІV, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Відповідно до положень частин 1, другої та третьої статті 32 Закону № 1875-ІV, плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою. Відповідно до частин 1 статті 9 Закону № 2189-VIII споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Пунктом 1 частини 1 Закону № 1875-ІV, пунктом 1 статті 7 Закону № 2189-VIII передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. У відповідності до частини першої статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. При цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону № 1875-ІV, пунктом 5 частини 2 статті 7 Закону №2189-VIII обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою. Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК Української РСР. Частиною шостою статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Аналіз вищенаведених положень свідчить про те, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про теплопостачання» у разі відмови оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року в справі № 6-59цс13 і від 20 квітня 2016 року в справі № 6-2951цс15, та у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 750/12850/16-ц і від 06 листопада 2019 року в справі № 642/2858/16. Відповідно до п.п. 1 п. 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 року, споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлені договором строки. Відповідно до ст. 525 ЦК Україниодностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 526 ЦК Українивстановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України). При цьому правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено обов`язок з оплати вартості отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги. Отже, виходячи з юридичної природи спірних правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК Українияк спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. Відповідачі у апеляційній скарзі просили застосувати наслідки пропуску строків позовної давності. Оскільки відповідачі не були обізнані про наявність такого спору, не отримували копію позовної заяви та ухвали про відкриття провадження у справі та призначення розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, колегія суддів вважає, що заява про застосування позовної давності має бути прийнята судом апеляційної інстанції. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України). Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 43 рішення ЄСПЛ від 29 січня 2013 року у справі «Золотас проти Греції (№ 2)»). Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався. Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»). Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Вказаний Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року. У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). З цього випливає, що у разі закінчення строку, який припадає на період дії карантину, такий строк продовжується до закінчення дії карантину. За таких обставин, перебіг строку позовної давності у рамках даної справи, що розпочався у квітні 2017 року, не закінчився у квітні 2020 року, а продовжений у порядку пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України. Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27 червня 2023 року «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Разом з тим, з 24 лютого 2022 року дотепер в України діє воєнний стан, підставами якого є Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (з наступними змінами). Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259 (позовна давність), 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Вказаний Закон набрав чинності 17 березня 2022 року. Наведене свідчить, що законодавцем з метою забезпечення визначеного Конституцією України права на доступ до суду передбачено продовження на період дії воєнного стану строку, протягом якого особа може реалізувати своє право на звернення до суду з метою захисту своєї прав та інтересів. За таких обставин, перебіг строку позовної давності у рамках даної справи продовжений у порядку пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Так, враховуючи запровадження карантину, що діяв з квітня 2020 року до 30 червня 2023 року, та дію зараз у державі режиму воєнного стану, строк позовної давності для вимоги позивача про стягнення заборгованості за період з квітня 2017 року по 31.08.2023 на дату подачі позову (09.10.2023) не сплив. Таким чином, позовна давність для пред`явлення позовних вимог з квітня 2017 року по даній справі станом на день звернення до суду не сплила, її перебіг був зупинений до кінця дії карантину, а після припинення дії карантину строк продовжується на строк дії воєнного стану в Україні. Оскільки підприємство звернулося до суду лише 09 жовтня 2023 року та позивач не довів наявність поважних причин, з яких пропущений строк звернення до суду з позовом за період з 01 лютого 2015 року по 02 квітня 2017 року, його вимога про стягнення заборгованості за цей період заявлена поза межами строку позовної давності. Відповідачами заявлено вимогу про застосування строку позовної давності. Тому позов підлягає задоволенню у межах трирічного строку давності і з відповідачів підлягає стягненню заборгованість за період з 02.04.2017 по 31.08.2023 у розмірі 64 982,68 грн. З огляду на викладене, судова колегія вважає необхідним апеляційну скаргу Халабурдіна Святослава Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково, рішення змінити в частині визначення розміру суми, що підлягає стягненню солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі». Водночас колегія суддів не приймає доводи представника апелянта, що відповідачі не є належними відповідачами у справі оскільки не були власниками квартири в період утворення заборгованості. Відповідно до частини 3 статті 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Згідно з частиною 1 статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі. Виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором (частини 2 та 4 статті 543 ЦК України). Статтями 12, 81 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Аналіз наведених положень закону вказує на те, що позивач має право вимагати виконання обов`язку щодо сплати житлово-комунальних послуг від будь-якої особи, яка зареєстрована або проживає у житлі та користується усіма житлово-комунальними послугами. Зважаючи, що відповідачами не спростовано, що вони були зареєстрованим та проживали у квартирі у спірний період та були споживачем послуг, наданих КП «ХТМ», стягнення з них як з солідарних боржників заборгованості за період з 02.04.2017 по 31.08.2023 є правомірним. У разі виконання рішення суду, вони не позбавлені можливості звернутися до суду з позовом до інших власників чи зареєстрованих осіб з позовом про стягнення заборгованості за комунальні послуги в порядку регресу. Частиною 13 ст.141 ЦПК Українивизначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Частиною 1 та п.1 ч.2 ст.141 ЦПК Українипередбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову. Так, з матеріалів справи вбачається, що КП «Харківські теплові мережі», звертаючись до суду з позовом, сплатило 2 684,00 грн судового збору. Позовні вимоги задоволено на 79,98 %. Таким чином, з відповідачів солідарно необхідно стягнути на користь КП «Харківські теплові мережі» 2146,66 грн за подачу позивачем позову до суду. З матеріалів справи вбачається, що апелянти, звертаючись до суду з апеляційною скаргою на судове рішення, сплатили 3220,8 грн. Оскільки апеляційна скарга відповідачів також підлягає частковому задоволенню, а саме: на 20,02 %, тому з КП «Харківські теплові мережі» підлягає стягненню на користь відповідачів 644,80 грн за подання апеляційної скарги . Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Оскільки з відповідачів на користь КП «Харківські теплові мережі» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2146,66 грн, а з КП «Харківські теплові мережі» на користь відповідачів підлягає стягненню судовий збір у розмірі 644,80 грн, то за результатами зарахування сум відповідно до вимог ч.10 ст.141 ЦПК України, з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь КП «Харківські теплові мережі» підлягає стягненню 1501,86 грн судового збору по 750,93 грн з кожного. Керуючись ст. 367, 369, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Халабурдіна Святослава Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 25 грудня 2023 року змінити в частині суми, що підлягає стягненню. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за надані послуги за період з 02.04.2017 року по 31.08.2023 в розмірі 64 982 грн (шістдесят чотири тисячі девятсот вісімдесят дві) грн 68 коп. Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі судовий збір сплачений в суді першої інстанції по 750 ( сімсот п`ятдесят ) грн 93 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 09 грудня 2024 року. Головуючий О. Ю. Тичкова Судді А.І.Люшня Н.П.Пилипчук