Ухвала КАС ВС № 420/22348/23

УХВАЛА 28 квітня 2025 року м. Київ справа №420/22348/23 адміністративне провадження № К/990/14322/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Мартинюк Н.М., суддів -Жука А.В., Загороднюка А.Г., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2025 року у справі №420/22348/23 за адміністративним позовом громадянки Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про скасування рішення та постанови про накладення адміністративного стягнення, УСТАНОВИВ: Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2023 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про скасування: - рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про примусове повернення в країну походження або третю країну іноземця або особи без громадянства ОСОБА_1 №252 від 8 серпня 2023 року; - постанови про накладення адміністративного стягнення від 8 серпня 2023 року серія ПН МОД №010306. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 2 листопада 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2025 року апеляційну скаргу адвоката Тонкошкура Ігоря Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 задоволено. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 2 листопада 2023 року скасовано. Ухвалено у справі за позовом адвоката Тонкошкура Ігоря Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про скасування рішення та постанови про накладення адміністративного стягнення нове рішення про задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про примусове повернення в країну походження або третю країну іноземця або особи без громадянства №252 від 8 серпня 2023 року, прийняте щодо громадянки Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Скасовано постанову Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення від 8 серпня 2023 року серії ПН МОД №010306 в сумі 1700 грн за порушення частини 1 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а справу про адміністративне правопорушення закрито. Не погоджуючись із таким рішенням суду апеляційної інстанції, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 31 березня 2025 року засобами поштового зв`язку. У своїй касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2025 року та залишити в силі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 2 листопада 2023 року. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII. Відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики. У свою чергу, стаття 288 КАС України регулює особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу примусового повернення чи примусового видворення іноземців або осіб без громадянства за межі території України. З матеріалів касаційної скарги слідує, що предметом спору у цій справі є рішення про примусове повернення в країну походження або третю країну іноземця або особи без громадянства та постанова про накладення адміністративного стягнення. За такого правового регулювання та обставин справи оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики. Такими чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у вказаній категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення, ухваленого за наслідком касаційного провадження, судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм. У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також касаційна скарга має виняткове значення для скаржника. У даному випадку слід зазначити, що питання права, які мають значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо. Однак скаржником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Проте наведені скаржником доводи не свідчать про наявність жодної із вказаних вище умов, скаржник жодним чином не посилається на різноманітність такої практики, не зазначає норму права та правовідносини, які вона врегульовує, що потребують висновку Верховного Суду стосовно питання права, яке має значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас, колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання. Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Встановлення в КАС України виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи та гарантувати особі права на остаточне та обов`язкове судове рішення. Також касаційна скарга не містить і доводів щодо порушення судами попередніх інстанцій питань права згідно з чинним законодавством України, Конвенції, визначення яких вимагає розгляду справи по суті щодо неспроможності держави дотримуватися своїх позитивних зобов`язань в частині регулювання певного виду діяльності, яка має шкідливі наслідки для заявника, а також досягає такого серйозного рівня, що призводить до суттєвого перешкоджання здатності заявника користуватися своїми правами, існувала давно, була добре відома органам влади та має триваючий характер. З наведених скаржником доводів не вбачається виняткового випадку й того, що рішення у цій справі, у контексті індивідуальних ознак цього спору, тягне за собою наслідки, які мають самобутню своєрідність, особливості, характерні виключно для особи, яка подає касаційну скаргу. Скаржник не продемонстрував й наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду справи. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів". При цьому, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність, за таких конкретних обставин справи, в даній справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення. На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Проаналізувавши ухвалені у цій справі судові рішення, які ґрунтуються на встановлених конкретних обставин по цій справі, а також доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що за таких фактичних обставин справи, рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги не матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики в такій категорії адміністративних справ, а тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні. Через відсутність складу колегії суддів, які визначені протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями для розгляду цієї касаційної скарги, у зв`язку із перебуванням у відпустці судді Загороднюка А.Г. (наказ від 8 квітня 2025 року №1014/0/6-25) розгляд цієї скарги відбувся по виходу судді із відпустки. Керуючись статтями 248, 288, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, У Х В А Л И В : Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2025 року у справі №420/22348/23 за адміністративним позовом громадянки Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про скасування рішення та постанови про накладення адміністративного стягнення. Копію цієї ухвали у вигляді електронного документу направити заявнику до електронного кабінету, а у разі його відсутності - рекомендованим листом з повідомленням про вручення, а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. …………………………… …………………………… …………………………… Н.М. Мартинюк А.В. Жук А.Г. Загороднюк, Судді Верховного Суду