Постанова Одеський апеляційний суд № 496/8739/23

Номер провадження: 22-ц/813/2343/25 Справа № 496/8739/23 Головуючий у першій інстанції Горяєв І.М. Доповідач Погорєлова С. О. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01.04.2025 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Погорєлової С.О. суддів: Таварткіладзе О.М., Сєвєрової Є.С. за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання домоволодіння спільною сумісною власністю, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку та поділ в натурі домоволодіння, визнання недійсним договору дарування житлового будинку, стягнення моральної шкоди, на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області, постановлену під головуванням судді Горяєва І.М. 24 липня 2024 року у м. Біляївка Одеської області, - встановила: У грудні 2023 представник ОСОБА_2 звернувся до Біляївського районного суду Одеської області із позовною заявою до ОСОБА_3 , за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_1 , в якій просив встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнати домоволодіння спільною сумісною власністю, визнати право власності на 1/2 частину житлового будинку та поділити в натурі домоволодіння, визнати недійсним договір дарування житлового будинку, стягнути моральну шкоду. 23 липня 2024 року представник позивачів подала заяву про забезпечення позову, в якій просила забезпечити позов у даній справі шляхом накладення арешту на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, загальною площею 202,4 кв.м., житловою площею 65 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Обґрунтовуючи вказану заяву про забезпечення позову, представник ОСОБА_2 посилався на те, що у спірному житловому будинку мешкає громадянин, який назвався ОСОБА_4 , разом із своєю сім`єю, та зазначена особа заявила позивачці про те, що нібито вже придбала вказаний будинок у ОСОБА_1 , при цьому відмовилась надати правоустановчі документи. Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 24 липня 2024 року заяву представника ОСОБА_2 про забезпечення позову було задоволено. Накладено арешт на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, загальною площею 202,4 кв.м., житловою площею 65 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 . В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у даній справі позов забезпечено шляхом накладення арешту на майно, що належить третій особі ОСОБА_1 , до якої позовні вимоги не заявлялись, що протирічить положенням п.1 ч.1 ст. 150 ЦПК України. Сторони про розгляд справи на 01 квітня 2025 року були сповіщені належним чином, у судове засідання не з`явились. Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 звернулась до суду першої інстанції із позовною заявою до ОСОБА_3 , за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_1 , в якій просила: 1) встановити факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з лютого 2005 року за адресою: АДРЕСА_2 , а з 2011 року за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) визнати житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, загальною площею 202,4 кв.м, житловою площею 65 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; 3) визнати недійсним договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, загальною площею 202,4 кв.м, житловою площею 65 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 28 серпня 2023 року, посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Вишня І.В.; 4) визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, загальною площею 202,4 кв.м, житловою площею 65 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; 5) стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , в якості компенсації за моральну шкоду, 100000 грн. 23 липня 2024 року представник позивача надав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить суд накласти арешт на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, загальною площею 202,4 кв.м., житловою площею 65 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належить третій особі ОСОБА_1 . Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06.11.2023 року підтверджено, що ОСОБА_1 належить на праві власності вищевказаний житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно з п. 1, 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб та забороною вчиняти певні дії. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» судам роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (п. 4). Крім того, п. 1-4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» судам роз`яснено, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів до забезпечення позову з урахуванням адекватності вимог заявника, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, ймовірності утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог у справі. При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості забезпечення позову з урахуванням співмірності із заявленими вимогами, відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу. У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 (провадження № 61-47464св18) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суд першої інстанції при задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову обґрунтовано наклав арешт на нерухоме майно, яке є предметом спору. При цьому колегія суддів враховує, що житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_1 , не поділений в натурі, при цьому позивачем ОСОБА_2 оспорюється договір дарування, стороною якого є апелянт, у зв`язку із чим посилання ОСОБА_1 на те, що вона не є стороною у справі і до неї не пред`явлені позовні вимоги, є неспроможними, оскільки договір дарування, на підставі якого апелянт стала власником спірного майна, оспорюється позивачем, а визначення належного суб`єктного складу сторін по справі (зокрема, притягнення ОСОБА_1 до участі у справі в якості відповідача) може бути здійснено в процесі розгляду справи шляхом подання ОСОБА_2 відповідного клопотання. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду про накладення арешту на спірне нерухоме майно, належне апелянту. Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду першої інстанції, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи. Колегією суддів також враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, визначився із юридичною природою спірних правовідносин. Ухвала Біляївського районного суду Одеської області від 24 липня 2024 року постановлена з додержанням норм процесуального права, підстав для її скасування немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 24 липня 2024 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 25 квітня 2025 року. Головуючий С.О. Погорєлова Судді Є.С. Сєвєрова О.М. Таварткіладзе