Постанова 4824 № 361/1612/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 361/161/21 Апеляційне провадження №22-ц/824/9927/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 липня 2021 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., суддів - Гаращенка Д.Р., Мостової Г.І., із участю секретаря Ткаченко Ю.М., розглянувши матеріали цивільної справи у місті Києві за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2021 року про задоволення заяви про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за розпискою, В С Т А Н О В И В : 01 березня 2021 року ОСОБА_2 подав до Броварського міськрайонного суду Київської області позов про стягнення з ОСОБА_1 боргу за розпискою у розмірі 556 936 грн. Того ж дня, він подав заяву, в якій просить забезпечити вищевказаний позов шляхом накладення арешту на квартиру, загальною площею 76,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить відповідачу на праві приватної власності. На обґрунтування заяви позивач посилається на те, що майно перебуває у власності відповідача, а тому існує загроза відчуження майна, що може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2021 року накладено арешт на нерухоме майно, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , а саме на:квартиру загальною площею 76,1 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . На обґрунтування ухваленого судового рішення місцевий суд зазначив, зокрема, наступне. Відповідно до вимог ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача Відповідно до роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову» № 9 від 22 лютого 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов може забезпечуватися накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. За ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Відповідно до вимог ч.1 та ч. 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Із позовної заяви вбачається, що позивачем пред`явлено вимоги до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за розпискою у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) доларів США. Борг не повернений. Із вищевикладеного видно, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. З урахуванням всіх обставин, при вжитті заходів забезпечення позову суд виходячи із розміру заявлених позовних вимог, бере до уваги те, що даний вид забезпечення позову не позбавляє права власності відповідача на належне йому майно, а лише по своїй суті є тимчасовим обмеженням у праві розпорядження таким майном, у той же час забезпечить позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь останнього, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. За таких обставин, суд вважає за необхідне накласти арешт на квартиру, що належить ОСОБА_1 . Не погоджуючись із ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2021 року, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при його ухваленні, унаслідок чого просить скасувати оскаржувану ухвалу. Апеляційна скарга, окрім цього, мотивована тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тій обставині, що лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви, а тому доводи заяви про забезпечення позову є необґрунтованими. Просить скасувати ухвалу і відмовити позивачу в задоволенні заяви про забезпечення позову. Суд, закінчивши з`ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються, у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вислухавши учасників процесу в судових дебатах, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, керуючись наступним. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, 01 березня 2021 року ОСОБА_2 подав до Броварського міськрайонного суду Київської області позов про стягнення боргу за розпискою з ОСОБА_1 у розмірі 556 936 грн та заяву про накладення арешту на квартиру, загальною площею 76,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і належить відповідачу на праві приватної власності, в якості забезпечення позову, оскільки існує загроза відчуження майна, що може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду ( а.с. 2-6, 18-21 ). Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2021 року заяву про забезпечення задоволено, з якою не погодився відповідач ( а.с. 29-31, 37-39 ). При вирішенні заявлених апеляційних вимог суд другої інстанції вважає за необхідне зазначити правове обґрунтування свого судового рішення. Так, відповідно до частини першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Забезпечення позову - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача ( заявника ). Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. При цьому, загроза утруднення або неможливості виконання рішення суду наявні тоді, коли у сторони спору до його вирішення є можливість розпорядитися об`єктом прав, що став предметом спору. Відповідно до вимог статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та ( або ) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Згідно із частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. При вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням адекватності вимог заявника, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, ймовірності утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів. Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер. Відповідно до роз`яснень, які містяться у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд ( судя ) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. За п. 10 указаної постанови, заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, а відповідач фактично не позбавлений користуватись спірним майном за винятком відчуження такого. При цьому, забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд ( суддя ) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості забезпечення позову, враховуючи їх співмірність із заявленими вимогами, відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, збалансованість інтересів сторін, а також інших учасників процесу. При здійсненні судочинства, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 ( далі - Конвенція ) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» ). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, яка на праві власності належить відповідачу, є достатнім та співмірним видом забезпечення позову у цій справі. Отже, висновки суду першої інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону. Враховуючи предмет цього позову, наведені позивачем докази та обґрунтування заявлених вимог у заяві про забезпечення позову, їх розумність та адекватність, наявність зв`язку між заходами забезпечення позову та предметом позовних вимог про стягнення боргу за договором позики, з метою запобігання порушенню прав та охоронюваних законом інтересів позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення заяви про забезпечення позову. Вжиті заходи забезпечення позову, у цьому випадку, спрямовані виключно на обмеження суб`єктивних прав відповідача, як власника нерухомого майна, щодо вчинення дій з можливого його відчуження на період вирішення спору. Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість ухвали, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при його ухваленні, зокрема, ст.ст. 149, 150 ЦПК України, положень постанови Верховного суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» №9 від 22 грудня 2006 року, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи у суді другої інстанції. Інші доводи апеляції, зокрема, про нез`ясування питання щодо вартості майна, відсутність дій відповідача, спрямованих на відчуження майна, наявність спору щодо заборгованості за договором, проживання в квартирі інших осіб, в т.ч. двох неповнолітніх дітей, з точки зору суду другої інстанції, правового значення для правильного вирішення заявлених апеляційних вимог не мають, а тому - не спростовують законність та обґрунтованість оспорюваного судового рішення місцевого суду. Відтак, викладені у апеляції доводи суд другої інстанції відносить до числа формальних, відповідно, рішення, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасоване у відповідності до положень ст. 375 ЦПК України. Окрім цього, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого судом не виявлено. При цьому, апеляційний суд також вважає за необхідне відмітити, що Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року ). Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 5, 10-13, 263, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2021 року про задоволення заяви про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за розпискою - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий А.С. Сержанюк Судді: Д.Р. Гаращенко Г.І. Мостова