Постанова Київський апеляційний суд № 752/14070/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 752/14070/23 провадження № 22-ц/824/922/2025 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 березня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: судді - доповідача Кирилюк Г. М. суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І. при секретарі Черняк Д. Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Везем Шиппінг», Акціонерного товариства «ОТП Банк» про захист прав споживачів, визнання недійсними договорів, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Володарського Вадима Леонідовича на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 березня 2024 року в складі судді Шевченко Т. М., встановив: 11.07.2023 ОСОБА_1 звернувся до суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Везем Шиппінг» (далі - ТОВ «Везем Шиппінг»), Акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - АТ «ОТП Банк») про захист прав споживачів, визнання недійсними договорів, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що у лютому 2022 року він виявив бажання придбати автомобіль, звернувся до ТОВ «Везем Шиппінг» та приєднався до Публічного договору про надання послуг, розміщеного АТ «ОТП Банк». При цьому предметом вказаного договору було надання послуг з підбору автомобіля на закордонних торгових майданчиках. Відповідно до п.3.8 Публічного договору про виконання послуг (щодо пошуку автомобіля) ТОВ «Везем Шиппінг» надає дані АТ «ОТП Банк» з метою отримання кредиту. Це й було зроблено, кредит АТ «ОТП Банк» погоджено. 14.02.2022 було укладено кредитний договір з АТ «ОТП Банк». Одночасно у листуванні із співробітниками ТОВ «Везем Шиппінг» у месенджері Вайбер було отримано файл із зразком попереднього договору купівлі-продажу та запропоновано його роздрукувати, підписати та відправити на визначену адресу, що й було зроблено. Таким самим чином було вислано рахунок на оплату, у якому зазначалися реквізити автомобіля, за який вноситься оплата. Після отримання кредитних коштів ним було здійснено платіж за вказаним рахунком. Укладення договору дистанційно, неповернення позивачу підписаного примірника договору тощо свідчить про те, що ТОВ «Везем Шиппінг» з самого початку не мав наміру виконувати умови договору. Відповідно до вказаного договору, сторони зобов`язуються до 30.04.2022 укласти Основний договір. У зазначений строк автомобіль доставлено не було, основний договір укладено не було. Співробітники ТОВ «Везем Шиппінг» частково зникли з усіх видів зв`язку. Вважає, що за таких умов отримання АТ «ОТП Банк» відомостей від ТОВ «Везем Шиппінг», який не мав наміру виконувати зобов`язання відповідно до договору, з метою оформлення кредиту, є нечесною підприємницькою практикою, як і той факт, що договором з ТОВ «Везем Шиппінг» передбачалася можливість отримання кредиту виключно у АТ «ОТП Банк». За таких умов кредитний договір є похідним зобов`язанням від укладених з ТОВ «Везем Шиппінг» договорів. Згідно ч. 6 ст.19 Закону України " Про захист прав споживачів" правочини, вчинені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Також є недійсним правочин, який не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Злісне невиконання ТОВ «Везем Шиппінг» своїх зобов`язань, укладення договорів внаслідок нечесної підприємницької практики без наміру їх виконувати, тривалий час невизначеності та утворенням напружених відносин із банком призвело до заподіяння йому моральної шкоди, яку він оцінює в розмірі 100 000 грн. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд постановити рішення, яким визнати недійсним попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу ПКП -12590 від 14.02.2022 між ОСОБА_1 та ТОВ «Везем Шиппінг»; визнати недійсним кредитний договір № 2039001974 від 14.02.2022 між ОСОБА_1 та АТ «ОТП Банк»; стягнути з ТОВ «Везем Шиппінг» на користь ОСОБА_1 198 393,75 грн відшкодування шкоди, 6 943,75 грн за прострочку; 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди, а всього 350 337,53 грн. Також просив відшкодувати судові витрати по справі. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07 березня 2024 року вказаний позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Везем Шиппінг» на користь ОСОБА_1 збитки у розмірі 167403,26 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. 09.04.2024 представник ОСОБА_1 - адвокат Володарський В. Л. подав через підсистему «Електронний суд» апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 березня 2024 року та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції у рішенні фактично не пояснюється причин зменшення відшкодування шкоди (збитків) у порівнянні із вказаним у позовній заяві розміром, відсутні міркування в частині стягнення 3% річних за прострочення, нарахувань у зв`язку із інфляцією, а також відшкодування моральної шкоди. Зазначає, що судом першої інстанції не вирішено питання про стягнення витрат на правову допомогу та поштових витрат. Стосовно визнання недійсним кредитного договору судом неправильно встановлено та оцінено обставини справи. Судом проігноровано той факт, що, у відповідності п. 3.8 Публічного договору про виконання послуг ( щодо пошуку автомобіля) ТОВ «Везем Шиппінг» надає дані АТ «ОТП Банк» з метою отримання кредиту. Це й було зроблено, кредит банком погоджено. Твердження банку про відсутність договірних відносин із ТОВ «Везем Шиппінг» саме по собі не спростовує цих обставин. Передача одним відповідачем персональних даних позивача другому відповідачеві для погодження кредиту свідчить про те, що вони у цій ситуації діяли спільно, і ця діяльність є нечесною підприємницькою практикою. Відповідачами не надано доказів на спростування вказаних обставин, а тому вказані факти слід вважати доведеними та не спростованими. Правом надання відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористались. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Володарський В. Л. апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Надав суду розрахунок суми позову за період від початку прострочення ТОВ "Везем Шиппінг" до звернення до суду з даним позовом, відповідно до якого разом сума з урахуванням індексу інфляції та 3% річних становить 205 754,64 грн (а.с. 185). Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином. Встановлено, що 14 лютого 2022 року між ТОВ «Везем Шиппінг» (далі - Сторона-1) та ОСОБА_1 (далі - Сторона-2) укладено Попередній договір, за яким сторони взяли на себе зобов`язання у майбутньому, в строк до 30 квітня 2022 року, укласти основний договір купівлі-продажу належного Стороні-1 транспортного засобу марки «Ford» моделі «Mondeo», 2006 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 (а. с. 9-11). Згідно з пунктами 1.3, 1.4 Попереднього договору Сторона-1 гарантує, що на момент укладання основного договору транспортний засіб, визначений у пункті 1.1 цього договору, буде належати їй (Стороні-1) та не буде знаходитися під забороною відчуження, арештом тощо, а також не буде обтяжений будь-яким іншим чином, передбаченим чинним законодавством. Сторона-2 стверджує, що володіє достатньою інформацією про транспортний засіб, його вартість, якісні та технічні характеристики. У пункті 1.6 Попереднього договору вказано, що Сторона-1 забезпечує викуп з оплатою транспортного засобу на онлайн-аукціоні автомобілів, організовує його доставку, транспортне оброблення, митне оформлення та сертифікацію самостійно або через третіх осіб. Згідно з пунктами 2.1, 2.3, 2.4 Попереднього договору продаж транспортного засобу вчиняється між сторонами за погодженою договірною ціною (вартістю) у розмірі 167 403,26 грн, у тому числі ПДВ - 27 900,54 грн. Сторона-2 на умовах передоплати сплачує в день підписання цього договору стороні-1 на розрахунковий рахунок Сторони -1в розмірі 167 403,26 грн, у тому числі ПДВ - 27 900,54 грн. Згідно з пунктом 2.7 Попереднього договору сторона, яка необґрунтовано відмовляється від укладення основного договору, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням. Пунктами 3.1, 3.2, 4.1 Попереднього договору передбачено, що після укладення основного договору транспортний засіб підлягає державній реєстрації на власника в одному із сервісних центрів МВС України. Сторона-2 набуває право власності на транспортний засіб з моменту виконання умови, вказаної в пункті 3.1 цього Договору. Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами, а саме 14 лютого 2022 року і діє до 30 квітня 2022 року або до укладення основного договору. Відповідно до п. 3.8 Публічного договору про надання послуг ТОВ "Везем Шиппінг" , затвердженого наказом №01/12/21-1 від 01.12.2021 зі змінами та доповненнями, у разі бажання замовника придбати Товар в кредит, за взаємною домовленістю сторін виконавець передає до АТ "ОТП Банк" відомості про замовника, необхідні для попереднього погодження розміру кредитного договору ліміту для цілей придбання замовником товару. У разі погодження банком укладення кредитного договору із замовником для цілей придбання замовником товару, банк надає виконавцю документ, в якому зазначається погоджений розмір грошових коштів кредиту та строк, протягом якого замовник має можливість укласти із банком кредитний договір Протягом 3 робочих днів з моменту забезпечення придбання ( виставлення виграшної ставки) виконавцем товару за цим Публічним договором, замовник зобов`язаний укласти з банком кредитний договір, на умовах визначених банком, для придбання товару, відповідно до якого здійснюється оплата товару. 14 лютого 2022 року між АТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2039001974, за умовами якого банк надає позичальнику, а позичальник отримує його на наступних умовах: 135 000 грн на загальні споживчі ціни; 1 620 грн на придбання послуг із страхування у продавця, всього 140 670 грн. Згідно заяви на видачу готівки від 14.02.2022 №21924680 ОСОБА_1 отримав кредитні кошти за кредитним договором №2039001974 від 14.02.2022 в сумі 135 000 грн Згідно квитанції №146Т003М1G від 14.02.2022 ОСОБА_1 перерахував на рахунок ТОВ "Везем Шиппінг" в АТ "ОТП Банк" 167 404 грн. Ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача ТОВ "Везем Шиппінг" на користь ОСОБА_1 суму сплачених коштів за Попереднім договором купівлі-продажу транспортного засобу від 14.02.2022 року в розмірі 167 403,26 грн, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань за цим договором, а тому повинен відшкодувати завдані позивачу збитки. Апеляційна скарга не містить доводів щодо незгоди з рішенням суду першої інстанції у вказані частині, а тому в цій частині судом апеляційної інстанції не переглядається. Відмовляючи у задоволенні позову в частині задоволення позову про визнання недійсними попереднього договору купівлі-продажу транспортного засобу ПКП -12590 від 14.02.2022 та кредитного договір № 2039001974 від 14.02.2022, суд першої інстанції виходив з недоведеності тієї обставини, що останні укладені з використанням нечесної підприємницької практики та обману. Умови вказаних договорів, порядок і строк їх виконання були узгоджені сторонами, відповідають положенням Закону України "Про захист прав споживачів". Відповідно до інформації, викладеної у листі АТ «ОТП Банк» №68-3-23-23/9009-БТ від 12.12.2023, між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «Везем Шиппінг» немає жодних укладених партнерських угод або договорів про співробітництво. Кредит надавався не на купівлю автомобіля, а на загальні споживчі цілі у готівковій формі, з метою перерахування коштів в якості плати за товар, придбаний власноруч та без участі банку. Як наслідок не підлягають задоволення позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частин першої та другої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина перша статті 207 ЦК України). Згідно з частинами першою-третьою статті 635 ЦК України в редакції, чинній на час укладення оспорюваного правочину, попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (частина перша статті 656 ЦК України). Договір купівлі-продажу транспортного засобу згідно із вимогами пункту 3 частини першої статті 208 ЦК України, а також відповідно до Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388, який визначає певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів, належить вчиняти у письмовій формі. Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) вказано, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Стаття 19 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. За приписами частин першої, другої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає, зокрема, будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика вважається такою, що вводить в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, шляхом надання йому неправдивої чи неповної інформації. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Аналіз вказаної правової норми дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України). Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2020 року у справі № 293/780/18 (провадження № 61-10328св19), від 28 квітня 2020 року у справі № 263/16688/17 (провадження № 61-16584св19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 140/2589/15-ц (провадження № 61-16847св18), від 17 лютого 2022 року у справі № 307/3807/19 (провадження № 61-19275св21), від 01 листопада 2023 року у справі № 317/2213/21 (провадження № 61-10790св23). Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними. Сам факт невиконання відповідачем ТОВ "Везем Шиппінг" умов Попереднього договору купівлі-продажу не може бути підставою для визнання його недійсним, оскільки чинне законодавство в такому випадку передбачає інший спосіб захисту, а саме відшкодування збитків (частина друга 635 ЦК України) та/або повернення завдатку чи авансу (статті 570, 571 ЦК України), яким позивач в даному випадку і скористався. Згідно з частинами першою, другою статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України). У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20). Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, позивач повинен довести, яку саме шкоду заподіяно і який її розмір. При цьому слід враховувати, що порушення прав людини чи погане поводження із нею завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Позивач просив стягнути з відповідачів моральну шкоду в розмірі 100 000 грн. При цьому позивачем не доведено, що внаслідок ухилення ТОВ "Везем Шиппінг" від укладення основного договору позивачу було завдано моральної шкоди, а тому колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з 100 000 грн моральної шкоди. Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором. У пунктах 44 та 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц зроблено висновок, що «стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення». Відповідно до частини першої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, -у письмовій формі. Укладений між позивачем та ТОВ "Везем Шиппінг" попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу від 14.02.2022 не містить положень про те, що у разі неукладення основного договору в строк до 30 квітня 2022 року у ТОВ "Везем Шиппінг" виникає обов`язок з наступного дня після 30 квітня 2022 року повернути отримані за договором грошові кошти. При цьому застосування штрафних санкцій за неповернення отриманої за попереднім договором суми коштів нормами чинного законодавства також не передбачено. Інших доводів, які б обумовлювали початок виникнення у відповідача відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання - наступного дня після 30 квітня 2022 року, позовна заява не містить, а тому, з урахуванням принципу диспозитивності, відсутні підстави для задоволення позову в частині стягнення 6 943 грн за прострочку. Питання про відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, може бути вирішено цим судом шляхом ухвалення додаткового судового рішення, у відповідності до ст. 270 ЦПК України. Наведені в обґрунтування апеляційної скарги інші доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки, вони не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки не підтверджуються матеріалами справи. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалені по справі рішення та додаткове рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків судів не спростовують. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України суд постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Володарського Вадима Леонідовича залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 березня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 25.04.25. Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк Судді: І. М. Рейнарт Т. І. Ящук