Постанова Миколаївський апеляційний суд № 471/1127/24

21.04.25 22-ц/812/499/25 Єдиний унікальний номер судової справи 471/1127/24 Номер провадження 22-ц/812/499/25 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 21 квітня 2025 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Самчишиної Н.В., Ямкової О.О., з секретарем судового засідання Богуславською О.М., за участі: представника позивача ОСОБА_1 Любченка В.М., представника відповідача Мірошніченка А.О., переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Селянської спілки приватних паїв «Куйбишева» рішення, яке ухвалено Братським районним судом Миколаївської області 17 січня 2025 року, під головуванням судді Гукової І.Б., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Селянської спілки приватних паїв «Куйбишева», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Куйбишева», про розірвання договору оренди землі, УСТАНОВИЛА: У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Селянської спілки приватних паїв «Куйбишева» (далі ССПП «Куйбишева»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Куйбишева» (далі ТОВ «Куйбишева»), про розірвання договору оренди землі. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЯГ №605149 від 03 квітня 2007 року, є власником земельної ділянки з кадастровим номером 4821483900:01:000:0162, площею 2.7977 га, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах території Новомар`ївської сільської ради Братського (натепер Вознесенського) району Миколаївської області. 01 травня 2007 року між ОСОБА_1 та ССПП «Куйбишева» було укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки строком на 10 років, зі сплатою орендної плати в розмірі 375 грн. у рік. 01 серпня 2011 року сторони уклали додаткову угоду №1 до договору оренди землі від 01 травня 2007 року, якою змінили строк дії договору, зазначивши, що договір укладено терміном на 15 років, та збільшили розмір орендної плати до 6% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. 15 січня 2017 року сторони уклали додаткову угоду №2 до договору оренди землі від 01 травня 2007 року, якою змінили строк дії договору, зазначивши, що договір укладено терміном на 21 рік. У 2024 році позивачу стало відомо, що належну йому земельну ділянку використовує інша юридична особа, та з метою перевірки даної інформації він звернувся до приватного нотаріуса з проханням надати інформаційну довідку щодо належної йому земельної ділянки. 19 серпня 2024 року позивачем було отримано інформаційну довідку за №391429714, з якої вбачається, що вищевказана земельна ділянка передана в суборенду ТОВ «Куйбишева». Між тим, згоди на укладення договору суборенди позивач не надавав. Нотаріусом було роздруковані для ОСОБА_1 прикріплені в реєстрі документи, а саме договір суборенди від 21 липня 2022 року та заява від 20 липня 2022 року, нібито від імені позивача, про надання дозволу на укладення договору суборенди. Детально ознайомившись із даною заявою, позивач стверджує, що не підписував вказану заяву. Оскільки жодної згоди на укладення договору суборенди позивач, як орендодавець, не надавав, то відповідачем грубо порушені умови договору оренди землі та норми діючого законодавства. Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив розірвати договір оренди землі від 01 травня 2007 року, укладений між ним та ССПП «Куйбишева», та стягнути на його користь судові витрати. Рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 17 січня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено. Договір оренди земельної ділянки з кадастровим №4821483900:01:000:0162, площею 2.7977 га, від 01 травня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ССПП «Куйбишева» розірвано. Стягнуто з ССПП «Куйбишева» на користь ОСОБА_1 витрати понесені при сплаті судового збору у сумі 1 211 грн. 20 коп. Додатковим рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 07 лютого 2025 року також стягнуто з ССПП «Куйбишева» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн. Судове рішення мотивовано тим, що передача в суборенду земельної ділянки, без згоди власника, свідчить про порушення орендарем вимог ст.8 Закону України «Про оренду землі» та невиконання орендарем обов`язків, передбачених ст.25 Закону України «Про оренду землі» і умов договору оренди землі, що є підставою для його дострокового розірвання. При цьому, добровільне розірвання сторонами договору суборенди, укладеного без згоди власника землі, не вказує на звільнення відповідача від наслідків порушення умов договору оренди землі. В апеляційній скарзі ССПП «Куйбишева», посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення скасувати та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що твердження позивача про те, що він не надавав згоди на укладання договору суборенди від 21 липня 2022 року та не підписував заяви, є помилковими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки матеріали цивільної справи містять докази надання згоди позивачем на укладення договору суборенди, які долучено безпосередньо стороною позивача. Вказаний доказ сторона позивача не спростувала. Крім того, районним судом при вирішенні справи не вказано в чому полягає істотне порушення умов договору оренди землі, що призвело до позбавлення позивача того, на що він розраховував при укладені такого договору. Також, на думку відповідача, у позивача не виникло право на звернення до суду, так як його права жодним чином не порушено, оскільки: відповідач отримав згоду на передачу земельної ділянки в суборенду; дотримано всі вимоги власника щодо отримання орендної плати; використання землі за цільовим призначенням та не погіршення стану використовуваної земельної ділянки; договір суборенди був розірваний за один місяць до моменту подачі позивачем позову до суду. Звернуто увагу на те, що суд першої інстанції помилково не врахував, що представником позивача не було дотримано вимоги ст.175 ЦПК України при подачі позову. Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке. Відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає в повному обсязі. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). З матеріалів справи убачається, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серії та номер ЯГ №605149 від 03 квітня 2007 року, є власником земельної ділянки з кадастровим номером 4821483900:01:000:0162, площею 2.7977 га, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах території Новомар`ївської сільської ради Братського (натепер Вознесенського) району Миколаївської області (а.с.5). 01 травня 2007 року між ОСОБА_1 та ССПП «Куйбишева» укладено договір оренди землі, за умовами якого позивач передав в оренду товариству земельну ділянку площею 2.8 га. Вказаний договір зареєстровано в Братському секторі Миколаївської регіональної філії ДЗК, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 05 вересня 2007 року за №040700901937 (а.с.4). Перебування сторін у договірних відносинах передбачає наявність у кожної із сторін угоди прав і обов`язків. Так, відповідно до п.1 договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Новомар`ївської сільської ради Братського району Миколаївської області. Пунктом 8 договору встановлено, що договір укладено терміном на 10 років. В подальшому, 01 серпня 2011 року між ОСОБА_1 та ССПП«Куйбишева» укладено додаткову угоду №1 до договору оренди землі від 01 травня 2007 року, якою сторони змінили строк дії договору, зазначивши, що договір укладено терміном на 15 років, та змінили розмір орендної плати, зазначивши, що орендна плата вноситься в розмірі 6% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Додаткова угода зареєстрована відділом Держкомзему у Братському районі Миколаївської області 25 січня 2012 року за №482140004001272 (а.с.6). Також, 15 січня 2017 року між ОСОБА_1 та ССПП «Куйбишева» укладено додаткову угоду №2 до договору оренди землі від 01 травня 2007 року, якою сторони змінили строк дії договору, зазначивши, що договір укладено терміном на 21 рік (а.с.7). 21 липня 2022 року між ССПП «Куйбишева» та ТОВ «Куйбишева» було укладено договір суборенди земельної ділянки, за умовами якого, орендар надав, а суборендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 4821483900:01:000:0162, яка знаходиться в межах території Новомар`ївської сількорі ради Вознесенського району Миколаївської області, за межами населеного пункту (а.с.8-9). Даний договір зареєстровано 27 липня 2022 року (а.с.101). В матеріалах справи наявна копія заяви, підписана від імені ОСОБА_1 про згоду на передачу орендованої земельної ділянки в суборенду (а.с.10). Зі змісту позовної заяви слідує, що позивач не визнає факт складання вищевказаної заяви. 20 серпня 2024 року між ССПП «Куйбишева» та ТОВ «Куйбишева» у простій письмовій формі укладено угоду про дострокове розірвання договору суборенди земельної ділянки від 21 липня 2022 року (а.с.114). Отже, предметом позову є вимоги ОСОБА_1 про розірвання договору оренди землі від 01 травня 2007 року з підстав порушення орендарем умов договору оренди земельної ділянки, а саме: в порушення умов договору оренди без згоди орендодавця орендарем укладено договір суборенди землі з іншим підприємством. Згідно зі ч.1 ст.2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Відповідно до положень ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Нормами ст.773 ЦК України визначено, що наймач зобов`язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків. Наймач має право змінювати стан речі, переданої йому у найм, лише за згодою наймодавця. За правилами ч.ч.1,3 ст.774 ЦК України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму. Частиною 3 статті 792 ЦК України визначено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. У відповідності до ст.13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Порядок передачі земельних ділянок в оренду врегульовано ст.124 ЗК України. Проте, саме Законом України «Про оренду землі» врегульовано відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами у зв`язку із передачею її у користування та володіння, у тому числі конкретизовано та деталізовано особливості та порядок укладення договору оренди землі, його істотні умови, основні права та обов`язки його сторін, порядок зміни, припинення та поновлення такого договору. Статтею 783 ЦК України встановлено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: 1) наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; 2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; 3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; 4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов`язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача. Згідно з ч.6 ст.93 ЗК України орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця, крім випадків, визначених законом, передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда). Відповідно до положень ч.1 ст.8 Закону України «Про оренду землі» орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Статтею 30 Закону України «Про оренду землі», яка кореспондується із ч.1 ст.651 ЦК України, встановлено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди, щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. У відповідності до ст.32 Закону України «Про оренду землі», на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду, в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, також на підставах, визначених ЗК України та іншими законам України. Згідно із ч.2 ст.651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 12 лютого 2014 року у справі №6-161цс13, за змістом статей 24 та 25 Закону України «Про оренду землі» припинення орендарем господарської діяльності з безпосереднього цільового використання орендованої земельної ділянки та передача третім особам функцій з її обробітку й оплати орендної плати орендодавцю виходить за межі господарської діяльності, яку може здійснювати орендар без погодження з орендодавцем, та є підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки за статтею 32 Закону України «Про оренду землі». Відповідно до ст.ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у разі його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим чи, навпаки, як це має місце при використанні презумпції, - існуючим, якщо інше не доказано другою стороною. Відповідно до п.4 ч.2 ст.43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Згідно зі ч.1 ч.2. ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. У відповідності до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. При вирішенні спору, районний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановивши, що ССПП «Куйбишева» порушила умови договору оренди землі від 01 травня 2007 року та додаткових угод до нього, передавши без згоди орендодавця у користування земельну ділянку третій особі ТОВ «Куйбишева», обґрунтовано вважав, що наявні правові підстави для розірвання договору від 01 травня 2007 року. Як встановлено судом, зі змісту договору оренди землі від 01 травня 2007 року та додаткових угод до нього вбачається, що зазначені договори не містять умови про надання згоди орендодавцем ОСОБА_1 на передачу орендарем ССПП «Куйбишева» земельних ділянок в суборенду третій особі. Під час розгляду справи ССПП «Куйбишева» посилалося на те, що в матеріалах справи є копія письмової заяви ОСОБА_1 від 20 липня 2022 року, відповідно до якої останній надавав згоду на передачу орендованої земельної ділянки в суборенду ТОВ «Куйбишева». Між тим, позивач заперечував підписання такої заяви та стверджував, що своєї згоди на передачу земельної ділянки в суборенду не давав. Надана до суду копія заяви виконана печатним текстом за змістом адресована ССПП «Куйбишева» в особі керівника Суровцева В.О. В кінці заяви графи щодо дати та підпису ОСОБА_1 заповнені рукописним текстом дата та підпис. Доводи відповідача, що саме позивач повинен був довести заперечення свого підпису на вказаній заяві, апеляційний суд відхиляє з огляду на таке. Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Між тим, відповідачем на підтвердження своїх заперечень не надано до суду першої інстанції будь-яких доказів на підтвердження обставин написання такої заяви позивачем, а також не заявлялось будь-яких клопотань щодо витребування таких доказів, хоча надання таких доказів є процесуальним обов`язком відповідача. Посилання представника відповідача в апеляційний скарзі на те, що у цій справі не встановлено істотності порушення спірного договору оренди землі відповідачем, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки підстави для розірвання спірного договору визначені законом, а саме: ст.32 Закону України «Про оренду землі», п.2 ч.1 ст.783 ЦК України, що відповідає умовам, за яких допускається розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін (ч.2 ст.651 ЦК України). Доводи апеляційної скарги про відсутність на момент подачі позовної заяви між сторонами предмету спору, оскільки договір суборенди було розірвано, на підставі угоди про дострокове розірвання від 20 серпня 2024 року, є безпідставними виходячи з наступного. Предмет спору це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі №638/3792/20 зроблено висновок, що суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. У даній справі, предметом спору є розірвання договору оренди землі від 01 травня 2007 року, а не договору суборенди. Частиною 4 статті 10 ЦПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права. ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року №63566/00, §23). Тому, враховуючи те, що інші доводи апеляційної скарги є суб`єктивним тлумаченням відповідача, як обставин справи, так і норм діючого законодавства, та направлені на переоцінку доказів, яким районний суд дав належну правову оцінку, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були належним чином оцінені надані докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Додаткових доказів, які б спростували правильність висновків суду першої інстанції, суду апеляційної інстанції також не надано. Докази ж та обставини, на які посилається відповідач у апеляційні скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За правилами п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу ССПП «Куйбишева» залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Селянської спілки приватних паїв «Куйбишева» залишити без задоволення. Рішення Братського районного суду Миколаївської області від 17 січня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: Н.В. Самчишина О.О. Ямкова Повний текст судового рішення складено 23 квітня 2025 року