Постанова 4812 № 485/1935/19

22.12.20 22-ц/812/2104/20 Єдиний унікальний номер судової справи № 485/1935/19 Провадження № 22-ц/812/2104/20 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 22 грудня 2020 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Яворської Ж.М., суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М., при секретарі судового засідання - Колосовій О.М., за відсутності учасників справи належним чином повідомлених про дату, час та місце судового засідання, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу дочірнього підприємства «Південне» на рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 02 листопада 2020 року, ухваленого у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Квєткою І.А., повний текст складено того ж дня, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до дочірнього підприємства «Південне» про розірвання договору оренди земельної ділянки,- В С Т А Н О В И В: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до дочірнього підприємства "Південне" (далі - ДП "Південне") про розірвання договору оренди земельної ділянки. Обґрунтовуючи позовні вимоги вказував, що він є власником земельної ділянки площею 4,0613 га, кадастровий номер 4825781700:07:000:0002, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Киселівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області. Зазначає, що 14 серпня 2008 року між ним та ДП "Південне" було укладено договір оренди № 276 належної йому земельної ділянки строком на 15 років, який зареєстрований у Снігурівському райвідділі Миколаївської регіональної філії Центру ДЗК, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 30 липня 2009 року за № 040902300025. У травні 2019 року з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно він дізнався про передачу відповідачем належної йому земельної ділянки у суборенду ТОВ ДП "Південне" на підставі договору суборенди від 09 жовтня 2017 року, який зареєстрований у Держреєстрі 26 грудня 2017 року, що не передбачено договором оренди земельної ділянки. Відповідно до п. 39 діючого договору оренди, рекомендованими листами від 10 травня та 09 липня 2019 року він письмово попереджав відповідача про бажання розірвати договір оренди землі в односторонньому порядку, які ним отримані 16 травня та 16 липня 2019 року. Проте, вказані попередження залишені без виконання, а земельною ділянкою продовжує користуватися відповідач. Посилаючись на порушення прав орендодавця, передбачене угодою, позивач просив розірвати договір оренди № 276 від 14 серпня 2008 року. Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 02 листопада 2020 року позовні вимоги задоволено. Розірвано договір оренди № 276 земельної ділянки площею 4,0613 га, кадастровий номер 4825781700:07:000:0002, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Киселівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, укладений 14 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та ДП "Південне", зареєстрований 30 липня 2009 року у Снігурівському районному відділі Миколаївської регіональної філії центру АЗК, запис у Державному реєстрі земель за № 040902300025, припинивши за Дочірнім підприємством "Південне" право оренди даної земельної ділянки (номер запису про інше речове право: 24219804). Обґрунтовуючи підстави задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що тлумачення ч.4 ст. 31 Закону України "Про оренду землі" свідчить, що за загальним правилом не допускається розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку. Проте сторони в договорі оренди можуть встановити, як умову про одностороннє розірвання договору оренди землі, так і процедуру її реалізації. Оскільки п.39 договору оренди землі від 14 серпня 2008 року сторони передбачили умову про одностороннє розірвання договору, на виконання якої позивачем направлено відповідачу письмові попередження від 10 травня та 09 липня 2019 року, які отримано останнім 16 травня та 16 липня 2019 року та письмово відмовлено в такому, то є наявними підстави для розірвання договору. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції відповідач подав на нього апеляційну скаргу, та посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Мотивуючи доводи апеляційної скарги вказував, що при укладанні договору в частині визначення п.39 положення про допущення розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку дії сторін правочину не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а саме сторони не досягли домовленості щодо правових наслідків розірвання договору в частині визначення умов та порядку повернення земельної ділянки орендодавцю у разі розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку, тобто положення цього пункту по своїй суті є декларативними та не передбачили правових насідків при настанні зазначених обставин, що відобразили би у визначені чіткого порядку та умов повернення земельної ділянки, що мало б правовим наслідком повернення земельної ділянки орендодавцю. Ні в цьому пункті, ні в інших пунктах Договору сторони не узгодили, за невиконання яких саме умов договору його орендодавець вправі розірвати договір в односторонньому порядку. Таким чином, суд першої інстанції дав невірну оцінку положенням п. 39 договору оренди, які суперечать вимогам земельного законодавства та є нікчемними при відсутності узгодження умов їх застосування. Більш того, законодавством передбачено дострокове розірвання договору оренди землі за рішенням суду виключно у випадках, визначених ч.1 ст.32 Закону України «Про оренду землі». Водночас, жодна із умов визначені у вищевказаній статті Закону не настала, орендар виконує обовязки покладені на нього ст.ст.24, 25 вищевказаного Закону, а тому підстави для дострокового розірвання договору за рішенням суду відсутні. Крім того, в апеляційній скарзі апелянт посилався на невідповідність позовної заяви вимога ст. ст. 175, 177 ЦПК України, оскільки позовна заява не містить реєстраційного номеру обліку картки платника податків та номеру і серії паспорта позивача. А тому, відповідно до чч.1,2 ст.185 ЦПК України, суд повинен був залишити позов без руху, в той же час, в ухвалі про відкриття провадження по цій справі від 29 листопада 2019 року, вказав про відсутність таких підстав. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив про її відхилення та залишення рішення суду першої інстанції без змін, оскільки законодавець допускає розірвання договору в односторонньому порядку у разі, якщо це передбачено умовами договору або законом. У даному випадку договір містить умови про можливість одностороннього розірвання договору, не обумовлюючи таке розірвання настанням будь-яких подій та умов, у тому числі, невиконання орендарем умов договору, а отже лише за бажанням однієї з сторін за письмовим попередженням відповідача. Позивач та представник відповідача у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах позову та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (ч. 5 ст. 12 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду вказаним положенням закону відповідає в повній мірі Частиною 1 ст.15 ЦК передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також органи і особи, уповноважені захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 виданого 07 жовтня 2015 року на заміну державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК № 038618 від 06 квітня 2004 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянка площею 4,0613 га, кадастровий номер 4825781700:07:000:0002, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах території Киселівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області (а.с.5). Державна реєстрація права власності на нерухоме майно за позивачем проведена державним реєстратором Снігурівського районного управління юстиції 05 жовтня 2015 року, номер запису про право власності: 11499163, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 45211251 сформованого 07 жовтня 2015 року (а.с. 6). Відповідно до укладеного договору оренди землі № 276 від 14 серпня 2008 року, який зареєстровано у Снігурівському районному відділі Миколаївської регіональної філії центру АЗК 30 липня 2009 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 040902300025, ОСОБА_1 передав в оренду належну йому земельну ділянку ДП "Південне" строком на 15 років (а.с.7-8). На підставі акту приймання-передачі від 14 серпня 2008 року відповідач прийняв в оренду земельну ділянку загальною площею 4,06 га (а.с.9). Право оренди за відповідачем зареєстроване 26 грудня 2017 року державним реєстратором Миколаївської обласної філії КП "Центр державної реєстрації", номер запису про інше речове право: 24219804, про що свідчить надана інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 165569992 сформована 06 травня 2019 року (а.с.10-11). Відповідно до пункту 39 договору оренди, розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається. Умовами розірвання договору в односторонньому порядку є письмове попередження іншої сторони за 30 днів до моменту розірвання договору. 10 травня та 09 липня 2019 року позивач звертався до відповідача з письмовими попередженнями про те, що він бажає розірвати договір оренди земельної ділянки від 14 серпня 2008 року в односторонньому порядку у відповідності до п. 39 договору, вказані звернення відповідач отримав 16 травня та 16 липня 2019 року (а.с. 12-14). За результатами розгляду заяв позивача, відповідачем були надані відповіді про те, що договір оренди землі є чинним та діє до 30 липня 2024 року, підстави для розірвання договору та негайного повернення земельної ділянки власнику не вбачаються (а.с.50-53). Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 165569992 сформованого 06 травня 2019 року, 26 грудня 2017 року державним реєстратором Миколаївської обласної філії КП "Центр державної реєстрації" Гавриловою Н.О. проведено державну реєстрацію договору суборенди землі належної позивачу, укладеного 09 жовтня 2017 року між ДП "Південне" та ТОВ ДП "Південне", строком дії до 30 липня 2024 року (а.с.10-11). Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що тлумачення ч.4 ст. 31 Закону України "Про оренду землі" свідчить, що за загальним правилом не допускається розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку. Проте сторони в договорі оренди можуть встановити, як умову про одностороннє розірвання договору оренди землі, так і процедуру її реалізації. Оскільки п.39 договору оренди землі від 14 серпня 2008 року сторони передбачили умову про одностороннє розірвання договору, на виконання якої позивачем направлено відповідачу письмові попередження від 10 травня та 09 липня 2019 року, які отримано останнім 16 травня та 16 липня 2019 року та письмово відмовлено в такому, то є наявними підстави для розірвання договору. З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суд погоджується в повному обсязі з огляду на наступне. Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також в разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (ч.3 ст.6 ЦК). За правилами ст. 525 ЦК одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч.ч.1-3 ст.651 ЦК зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Згідно ч.ч.3,4 ст.31 Закону "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором. Аналіз ст.ст. 525, 651 ЦК та ст. 31 Закону "Про оренду землі" дає підстави для висновку, що законодавець допускає можливість розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку у разі, якщо це передбачено умовами такого договору. Відтак, дійшовши висновку, що позивач виявив бажання розірвати укладений з відповідачем Договір та врахувавши, що вимога ОСОБА_1 не суперечить ст.ст.525, 651 ЦК та ст. 31 закону «Про оренду землі» та відповідає умовам Договору, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Таке застосування норм цивільного та земельного законодавства відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 420/504/16ц (провадження № 61-6268св18) при розгляді справи з аналогічними обставинами. Доводи апеляційної скарги, що правила п.39 Договору суперечать положенням законодавства щодо неможливості одностороннього розірвання договору оренди без встановлення порушень орендарем умов Договору, а тому є нікчемним, суперечить загальним принципам, викладеним у ч.3 ст.6 ЦК щодо права сторін відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Зазначені норми права не містять вказівок на неможливість відступлення від цього правила, а, навпаки, передбачають право сторін договору по іншому вирішити ці відносини. До того ж сторони укладали спірний договір за зразком типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 року №

220. Пункт 39 типового договору передбачає альтернативу у визначенні права на розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку (допускається - не допускається). Не може впливати на можливість застосування п.39 Договору і відсутність конкретних умов або дій сторін угоди, за яких це правило застосовується, а також не визначеність в угоді правових наслідків такого розірвання, на що посилається особа, яка подала апеляційну скаргу. Закон не передбачає необхідності (обов`язковості) узгодження сторонами та зазначення в Договорі певних умов для реалізації права на одностороннє розірвання договору, а також правових наслідків цих дій. Не спростовують право, передбачене п.39 Договору, й положення п.38 цієї угоди. Підстави, визначені п.38 доповнюються підставами, зазначеними п.39 Договору, а не є такими, що суперечать одне одному та свідчать про нікчемність останніх. Отже, твердження апелянта не доводять порушення судом першої інстанції вимог цивільного та земельного законодавства, та не є достатньою підставою для скасування судового рішення та відмови в позову. Посилання щодо невідповідності позовної заяви вимога ст. ст. 175, 177 ЦПК України колегія суддів відхиляє, оскільки в матеріалах справи наявні копії паспорту позивача та реєстраційного номеру облікової картки платника податків. Крім того, не зазначення таких даних у позовній заяві не є безумовною підставою для скасування по суті правильного судового рішення. Апеляційним судом обговорені й питання про відповідність обраного позивачем способу захисту, виходячи з положень ч.3 ст. 651 ЦК, що у разі односторонньої відмови від договору, якщо це право встановлено договором, він є розірваним. З цього питання в судовій практиці існують різні підходи до визначення відповідної вимоги - розірвання договору, визнання договору розірваним, або витребування земельної ділянки. Такі позиції викладені у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року (справа № 420/504/16ц), від 21 лютого 2018 року (справа № 420/557/16ц), від 5 вересня 2018 року (справа № 235/539/17). При вирішенні цього питання у даній справі апеляційний суд виходить з положень Закону «Про оренду землі», норми якого є спеціальними по відношенню до загальних норм цивільного законодавства. Відповідно до змісту ст.32 цього закону розірвання договору може відбутися або за домовленістю між сторонами, або, у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу про розірвання договору, за рішенням суду. Крім того, речове право орендаря земельної ділянки підлягає державній реєстрації, а скасування цієї реєстрації у разі дострокового припинення договірних зобов`язань може бути здійснено на підставі судового рішення про розірвання угоди. Враховуючи особливості правовідносин щодо оренди землі та положення земельного законодавства, апеляційний суд вважає позовну вимогу про розірвання договору найбільш ефективним способом захисту прав орендодавця. Оскільки апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки суду чи доводили б порушення ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування судового рішення. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін. На підставі ст.141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення. Керуючись ст. ст. 367,368, 374, 375, 381, 382, ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу дочірнього підприємства «Південне» залишити без задоволення, а рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 02 листопада 2020 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Ж.М. Яворська Судді Т.М. Базовкіна Л.М. Царюк ____________________________________________________________________________ Повний текст постанови складено 22 грудня 2020 року.