Постанова 4809 № 404/4496/23

ПОСТАНОВА Іменем України 16 квітня 2025 року м. Кропивницький справа № 404/4496/23 провадження № 22-ц/4809/330/25 Кропивницький апеляційний суд у складі: головуючого судді - Письменного О.А., суддів -ДуковськогоО.Л., ДьомичЛ.М., при секретарі - Федоренко Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 23 жовтня 2024 року (суддя Кулінка Л.Д.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Управління з питань захисту прав дітей Кропивницької міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком, - В С Т А Н О В И В: У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визначення проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позов обґрунтовано тим, що він з відповідачем мають спільну малолітню дитину ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу малолітня дитина залишилась проживати з ним та перебуває на повному його утриманні. У зв`язку з тим, що вони з відповідачем разом не проживають, у них виник спір щодо визначення місця проживання спільної дитини. Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 23 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Управління з питань захисту прав дітей Кропивницької міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві, а також на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Відзивів на апеляційну скаргу не надходило, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 24.07.2024 виданого Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кіровоградського міського управління юстиції (актовий запис № 1299), батьками ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 20 січня 2022 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 17 грудня 2005 року Кіровським відділом реєстрації актів цивільного стану Кіровоградського міського управління юстиції, актовий запис за № 1123, розірвано. Згідно довідки Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація № 3» Кропивницької міської ради № 434 від 24.04.2023, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані та проживають: ОСОБА_1 1968 року народження, та його син ОСОБА_3 2013 року народження. Зазначене також підтверджується Витягом з реєстру територіальної громади. Відповідно до довідки № б/н від 20 квітня 2023 року виданої Комунальним некомерційним підприємством «Обласна клінічна психіатрична лікарня» ОСОБА_1 , 1968 року народження на диспансерному обліку у лікаря-нарколога не перебуває, за медичною допомогою не звертався. ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_2 , що підтверджується договором дарування від 30 грудня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Стоєвою Галиною Фелорівною, та зареєстрованого в реєстрі за № 3246. Згідно довідки Приватного акціонерного товариства «НВП «Радій», позивач офіційно працевлаштований на вказаному підприємстві на посаді - водія автотранспортних засобів. Відповідно до висновкуУправління з питань захисту прав дітей, керуючись найкращими інтересами дитини, вирішено за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком ОСОБА_1 . Встановивши наведені вище обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем не обґрунтовано підстави звернення до суду з вказаним позовом, не надано доказів заперечень відповідача щодо місця проживання їх спільної малолітньої дитини разом з позивачем, наявності спору між батьками, водночас відповідач погодилась та не заперечує щодо проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з позивачем. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду з огляду на таке. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі. Статтями 12, 81 ЦПК України регламентовано обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування. Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Згідно статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Згідно частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Частиною другою статті 160 СК України визначено, що місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Відповідно до вимог частини третьої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Згідно частиною другою статті 5 ЗУ «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» батьки або інші законні представники зобов`язані задекларувати або зареєструвати місце проживання (перебування) новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. У разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування) (абзац п`ятнадцятий пункту 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207). Отже, законодавець визначив певний порядок вирішення батьками питання участі у виховані дитини. Зокрема, у випадку якщо мати і батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішений органом опіки та піклування або судом. Законодавством встановлена варіативність вирішення цього питання, тобто батьки можуть його вирішити у судовому порядку або звернутися до відповідного органу опіки і піклування. Якщо хтось із батьків не погоджується із рішенням органу опіки та піклування, він може звернутися для вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини до суду. Враховуючи те, що зі змісту позовної заяви та матеріалів справи вбачається, що до подання позову позивач і відповідач досягли згоди щодо проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком, сторони за взаємною згодою врегулювали питання, необхідні для забезпечення проживання дитини з батьком, мати не має перешкод у спілкуванні з дитиною, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність спору між сторонами про визначення місця проживання дитини. Водночас, відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Проте, позивачем не надано доказів на обґрунтування обставин наведених у позові. Будь-які заперечення з боку відповідача щодо проживання їх спільної малолітньої дитини разом з позивачем у матеріалах справи відсутні. Докази вчинення позивачу перешкод відповідачем щодо проживання з ним їхньої спільної малолітньої дитини, також відсутні. При цьому, відповідач під час розгляду органом опіки та піклування питання щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , повідомила, що не заперечує проти проживання дитини разом з батьком. Отже, враховуючи, що позивач ОСОБА_1 та малолітня дитина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , фактично проживають в одному житлі за однією адресою, мати дитини, яка проживає окремо, не ставить питання про визначення місця проживання дитини з нею, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для вирішення питання про визначення місця проживання дитини із батьком на час розгляду справи, оскільки дитина зареєстрована і фактично проживає з батьком і його право не оспорюється. Разом з тим, суд вирішує спір, що реально виник, і не робить припущень щодо обставин і фактів, які ще не виникли, та не регулює правовідносин щодо обставин проживання дитини, які не існують. За відсутності позову одного з батьків, з яким не проживає дитина, не вимагається підтвердження судом факту наявності в одного з батьків права на визначення місця проживання дитини, визнання такого права тощо, для цього відсутні процесуально-правові підстави. Звернення до суду з позовом про вирішення спору одного з батьків, право якого не порушено, є підставою для відмови у задоволенні позову. Також, колегія суддів враховує, що висновок Управління з питань захисту прав дітей, керуючись найкращими інтересами дитини, вирішено за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком ОСОБА_1 є необґрунтованим, оскільки не містить обставин, мотивів обґрунтування висновку. При цьому, неможливість проживання дитини з матір`ю органами опіки не з`ясовувалась та не досліджувалась. Висновок ґрунтується лише на взаємній згоді батьків та дитини, є формальним та не об`єктивним. До того ж, висновок Управління з питань захисту прав дітей, має рекомендаційний характер та не є обов`язковими для суду відповідно до вимог ч. ч. 5, 6 ст. 19 СК України. За таких обставин, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не доведено підстави звернення до суду з вказаним позовом. Відповідач погодилась та не заперечує щодо проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з позивачем. Отже, позивачем не надано доказів заперечень відповідача щодо місця проживання їх спільної малолітньої дитини разом з позивачем та наявності спору між батьками. За таких обставин, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 23 жовтня 2024 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Судді: О.А.Письменний О.Л. Дуковський Л.М. Дьомич