Постанова 4811 № 453/510/24

Справа № 453/510/24 Головуючий у 1 інстанції: Брона А. Л. Провадження № 22-ц/811/393/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 квітня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Ніткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., секретаря Гаврилюк Я.Ю. з участю представника заявника Буженка Ю.С., представника заінтересованої особи ОСОБА_5 розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Буженка Юрія Сергійовича на ухвалу Сколівського районного суду Львівської області від 23 січня 2025 року в складі судді Брони А.Л. у справі за заявою ОСОБА_1 , за участю заінтересованих осіб: Сколівської міської ради Стрийського району Львівської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Відділу №1 (Сколівський) Управління соціального захисту населення УСЗН Стрийської РДА про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні,- встановив: 27.03.2024 представник ОСОБА_1 - адвокат Буженко Ю.С. звернувся до суду із заявою про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, просив встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебував на утриманні свого брата - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в період з 2020 року до загибелі останнього - ІНФОРМАЦІЯ_4 . Заява мотивована тим, що заявник ОСОБА_1 є рідним братом ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, поблизу н.п. Кузьмине Луганської області, під час стрілецького бою з противником, який супроводжувався ворожим артилерійським обстрілом, отримавши поранення несумісні із життям. Зазначено, що до загибелі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 перебував на утриманні останнього з 2020 року. Заявник разом з братом проживали в одному будинку, вели спільне господарство. ОСОБА_2 витрачав кошти на купівлю майна спільного користування, сплачував комунальні платежі, купляв заявнику необхідні йому ліки, одяг та інші речі щоденного вжитку. Тобто, брати були пов`язані спільним побутом, а допомога брата була єдиним і основним джерелом існування заявника. Також, заявник вказує, що після загибелі брата ОСОБА_2 , на його ім`я прийшло сповіщення про смерть такого, саме він займався похованням брата. Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом (спадкова справа №321/2023) він є спадкоємцем до зазначеного у цьому свідоцтві майна, а саме додаткової винагороди згідно із постановою КМУ №168 за грудень місяць 2022 року в розмірі 70 000 грн., яка належала померлому на підставі довідки №84, виданої 16.10.2023 в/ч № НОМЕР_1 Національної Гвардії України. 16.01.2024 на адресу Відділу №1 (Сколівського) управління соціального захисту населення УСЗН Стрийської РДА, ОСОБА_1 10.01.2024 надіслано заяву з проханням надати йому статус члена сім`ї загиблого брата - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , котрий загинув ІНФОРМАЦІЯ_5 під час безпосередньої участі у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. У відповіді Відділу №1 (Сколівського) управління соціального захисту населення УСЗН Стрийської РДА повідомлено, що ОСОБА_1 не має права на отримання статусу члена сім`ї загиблого Захисника чи Захисниці України тому, що згідно статті 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», до членів сімей загиблих належать: батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того чи виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім`ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє батьків яких загинули або пропали безвісти; утриманці загиблого, яким у зв`язку з цим виплачується пенсія. Встановлення факту проживання та перебування на утриманні загиблого брата необхідне заявнику для реалізації права на отримання матеріальних виплат та гарантій, передбачених Законами України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 у зв`язку з смертю військовослужбовця, який був годувальником. У зв`язку із наведеним, заявник змушений звернутися до суду із вказаною заявою, оскільки інших способів встановлення цих фактів не існує. Ухвалою судді Сколівського районного суду Львівської області Брони А.Л. від 01.04.2024 відмовлено у відкритті окремого провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , з участю заінтересованої особи - Сколівської міської ради Стрийського району Львівської області про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні. Постановою Львівського апеляційного суду Львівської області від 08.10.2024 ухвалу Сколівського районного суду Львівської області від 01.04.2024 скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Ухвалою судді Сколівського районного суду Львівської області від 04 грудня 2024 року прийнято заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Залучено в якості заінтересованої особи - ІНФОРМАЦІЯ_6 . Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 17 грудня 2024 року залучено до участі у справі, в якості заінтересованої особи - Відділ №1 (Сколівський) Управління соціального захисту населення УСЗН Стрийської РДА. Оскаржуваною ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 23 січня 2025 року заяву ОСОБА_1 , заінтересованих осіб: Сколівської міської ради Стрийського району Львівської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні - залишено без розгляду. Ухвалу суду оскаржив представник ОСОБА_1 - адвокат Буженко Ю.С., вважає ухвалу незаконною та необгрунтованою, такою, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що юридичні факти, які належить встановлювати у судовому порядку, вирішуються судами загальної юрисдикції за правилами ЦПК України. На думку апелянта, визначаючи, чи є у даному випадку спір про право потрібно виходити не тільки з мети, яку ставить перед собою заявник, але й з характеру та змісту вимог зазначених у поданій заяві. Звертає увагу, що заявником не встановлювалося вимог зобовязати Відділ № 1 управління соціального захисту населення УСЗН Стрийської РДА чи будь які інші органи, вчинити певні дії, зокрема щодо отримання грошової допомоги. Встановлення факту перебування на утриманні свого брата, ОСОБА_1 необхідне для отримання статусу члена сім`ї загиблого військовослужбовця. Таким чином, встановивши факт перебування на утриманні, заявник зміг би безперешкодно отримати статус члена сім`ї загиблого військовослужбовця за прямою вказівкою закону, тому тут не виникає жодного спору про право. Також суд не врахував, що встановлення юридичного факту, а саме перебування на утриманні, не несе юридичного наслідку щодо вирішення прав та обовязків, заявлених в межах цієї справи, відтак суд залишив заяву без розгляду з формальних підстав. Покликається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2024 у справі №560/17953/21 та інші судові рішення місцевих судів. Зазначає, що повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Просить скасувати ухвалу Сколівського районного суду Львівськї області від 23 січня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. 05.03.2025 на адресу апеляційного суду надійшов відзив ІНФОРМАЦІЯ_7 на апеляційну скаргу, покликаючись на відповідне законодавство, правовідносини, що виникли, просить оскаржувану ухвалу залишити без змін. 11.03.2025 на адресу апеляційного суду надійшов відзив представника ІНФОРМАЦІЯ_7 - ОСОБА_3 на апеляційну скаргу, просить оскаржувану ухвалу залишити без змін, у позовних вимогах відмовити. 03.04.2025 на адресу апеляційного суду надійшла заява Управління соціального захисту населення Стрийської районної державної адміністрації, у якій з покликанням на відповідні норми, управління зазначає, що не може бути відповідачем чи заінтересованою особою, у даній справі. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявника Буженка Ю.С. на підтримку доводів скарги, а також пояснення представника ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_5 на заперечення таких, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити враховуючи таке. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст. 76 ЦПК України). Згідно із ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. В обґрунтування поданої заяви ОСОБА_1 вказує, що в період з 2020 року по 30 грудня 2022 року перебував на повному утриманні свого брата - військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_5 під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, поблизу н.п. Кузьмине Луганської області, під час стрілецького бою з противником, який супроводжувався ворожим артилерійським обстрілом, отримавши поранення несумісні із життям. Отримання допомоги від брата було його єдиним джерелом доходу, однак, встановити даний факт можна лише в судовому порядку, іншим шляхом підтвердити вказаний факт не виявляється можливим. Встановлення факту перебування на утриманні брата має для нього юридичне значення, оскільки дозволить йому реалізувати своє право, в тому числі, але не виключно, для отримання матеріальної допомоги та гарантій від держави. Врахувавши наведене, суд дійшов висновку, що встановлення факту перебування на утриманні брата заявнику необхідно для подальшого вирішення правового спору з приводу наявності чи відсутності підстав для отримання допомоги, яку держава надає родинам загиблих військовослужбовців Збройних Сил України, у зв`язку з чим у заявника фактично виникає спір з органами, які вирішують такі питання, що виключає можливість розгляду поданої заяви в порядку окремого провадження, відтак спір підлягає розгляду судом в позовному провадженні за загальними правилами. Таким чином, за висновком суду, заявником заявлено вимогу про встановлення факту, який не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки вбачається спір про право, що дає підстави, відповідно до вимог ч. 6 ст. 294 ЦПК України постановити ухвалу про залишення заяви без розгляду. При постановленні оскаржуваної ухвали, суд врахував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження № 14-567цс18). Перевіряючи законність оскаржуваної ухвали, колегія суддів виходить із такого. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України). Відповідно до приписів частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на розгляд своєї справи у суді, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження (ч. 2 ст. 19 ЦПК України). Частиною 1 ст. 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом (ч. 3 ст. 294 ЦПК України). Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Перелік фактів, що мають юридичне значення та які встановлюються в судовому порядку передбачений у ч.ч. 1, 2 ст. 315 ЦПК України. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утримання; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного чи природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України). Згідно із ст. 319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт. Як роз`яснено у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року з наступними змінами «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) виснувала, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 287/167/18-ц від 30 січня 2020 року викладено висновок, який зводиться до того, що вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, - закриває провадження у ній». Як вбачається із матеріалів справи, заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме просив встановити факт перебування на утриманні свого брата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в період з 2020 року до загибелі останнього ІНФОРМАЦІЯ_4 . Встановлення факту необхідне йому для призначення грошового забезпечення, а також реалізації права на отримання інших передбачених законом виплат. Згідно із копією паспорта громадянина України, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрований у с. Підгородці, Сколівського району, Львівської області (а.с. 81). ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 теж з 1995 року був зареєстрований у с. Підгородці (а.с. 85). Згідно із свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_2 від 10.01.2023, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 у віці 43 років, актовий запис № 21 (а.с. 88). Згідно із довідкою про причину смерті № 161, причиною смерті ОСОБА_2 є вибухова травма внаслідок військових дій. Також, наявна копія лікарського свідоцтва про смерть № 161 (а.с. 89-91). Сповіщення про смерть (загибель) № 40/35/9/1-52 від 04.01.2023 надійшло брату ОСОБА_1 (а.с. 92). Також, у матеріалах справи наявні постанова та довідки про причину смерті, місце поховання, реєстрацію ОСОБА_2 (а.с. 94-98). Згідно із копією свідоцтва про право на спадщину за законом, ОСОБА_1 є спадкоємцем померлого ОСОБА_2 (а.с. 99). Зважаючи на те, що предметом даного апеляційного провадження є процесуальна ухвала місцевого суду про залишення без розгляду поданої заяви про встановлення юридичного факту, від якої залежить виключно можливість продовження розгляду такої заяви судом першої інстанції, колегія суддів, слідуючи принципу диспозитивності, не приймає до уваги та не надає правову оцінку доводам апеляційної скарги, які стосуються суті вимог заяви ОСОБА_1 , оскільки таким може бути надана оцінки лише при розгляді заяви по суті. Ключовим питанням при розгляді цієї справи є насамперед необхідність з`ясувати, у якому порядку (позасудовому чи судовому) підлягає вирішення питання про встановлення факту перебуванні матері на утриманні сина. У матеріалах справи наявна копія заяви ОСОБА_1 , згідно із якою останній просив Відділ соціального захисту населення, надати йому статус члена сім`ї загиблого брата ОСОБА_2 , у відповідь на що отримано лист про відмову у наданні такого статусу (а.с. 109, 115). Наведене одночасно свідчить і про те, що на сьогоднішній час відсутні будь які рішення відповідних суб`єктів, зокрема Міністерства оборони України в особі комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, а також реалізації права на отримання інших передбачених законом пільг (виплат). В свою чергу, згідно із п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000,00 грн, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону № 2011-XII, крім громадян рф або рб та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору. Відповідно до вимог статті 16-1 Закону № 2011-XII у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення). У постанові від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Об`єднаної Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 22 березня 2023 року у справі №290/289/22-ц, згідно з яким спори про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою звернення до відповідних органів за призначенням одноразової грошової допомоги не належать до цивільної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що юридичні факти, які належить встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України. Також Велика Палата Верховного Суду визнала неефективним підхід до визначення юрисдикції спорів про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви. В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду в постановах від 08 листопада 2019 року у справі №161/853/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2598/16-ц виснувала, що не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом. Таким чином, оскільки факт перебування на утриманні не може бути встановлений у позасудовому порядку, адже жодний орган влади (суб`єкт владних повноважень) не наділений повноваженнями встановлювати такий факт, то його встановлення можливе лише у судовому порядку в суді цивільної юрисдикції. Така правова позиція узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21. Таким чином, колегія суддів жодним чином не заперечує права ОСОБА_1 звернутися до суду за захистом свою права, однак така можливість залежить від ряду процесуальних обставин. Зокрема, колегія суддів звертає увагу на те, що чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які необхідно пред`явити особі, зокрема брату, який перебував на утриманні для встановлення відповідного факту, при цьому такі вимоги повинні доводитися із дотриманням принципу диспозитивності у цивільному судочинстві та правил доказування. З врахуванням наведеного, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Тобто під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права. Якщо виникнення цивільного права залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. У постанові від 11.09.2024 у справі № 201/5972/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що встановлення факту перебування заявника на утриманні свого брата, навіть за наявності відповідного відношення до поданої заяви заінтересованих осіб, свідчить про правовий спір (наявність спору про право), що виключає можливість розгляду поданої заяви в порядку окремого провадження, а тому, як вважав суд першої інстанції, даний спір підлягає розгляду судом в позовному провадженні за загальними правилами. Так, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року в справі № 139/122/14-ц (провадження № 61-3238св22) вказано, що: «Під спором про право розуміють перешкоди у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду. Спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. При відсутності цих елементів відсутній спір про право». Верховний Суд неодноразово зазначав, що спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом. Поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Отже, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства. Відтак, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод судом, встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту перебування на утриманні, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України. Такі висновки про застосування норм права викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21. Ці висновки є релевантними для застосування у цій справі. У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на таке. Відповідно до частини п`ятої статті 188 ЦПК України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам. Аналогічне правило закріплено в частині четвертій статті 172 КАС України про те, що не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, не можуть бути поєднаними в одному провадженні вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, та оскарження рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, оскільки ці вимоги підсудні судам різних юрисдикцій. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що є неефективним підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, залежно від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви. Тому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 виклала висновок про те, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судовому порядку. Рішення щодо фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України. Оскільки у справі, яка переглядається, заявник не посилався на прийняття в позасудовому порядку жодних рішень органів державної влади або місцевого самоврядування щодо фактів, які мають юридичне значення, а навпаки, звернувся до суду цивільної юрисдикції з метою встановлення факту, який належить встановлювати в судовому порядку за правилами ЦПК України, то висновки місцевого суду про те, що факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає встановленню у порядку окремого провадження, оскільки існує спір про право, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження, є помилковими. Як вже зазначалося, суб`єкти права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», визначені у пункті 4 статті 16-1 цього Закону: члени сім`ї загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Міністерство оборони України, відповідно до ч. 6 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», є суб`єктом, що призначає і виплачує одноразову грошову допомогу суб`єктам права на таку допомогу. В свою чергу, між ОСОБА_2 та Міністерством оборони України не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки вказане Міністерство не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги. Відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Згідно ч. 3 ст. 42 ЦПК України, у справах окремого провадження учасниками справи є заявники, інші заінтересовані особи. Порядок залучення заінтересованої особи в ЦПК України не врегульований, а відповідно до частини 3 статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, суд при залученні заінтересованої особи керується вимогами статті 53 ЦПК України, що регулює порядок залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог. Крім цього, відповідно до частини 4 статті 294 ЦПК України справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Згідно частини 3 статті 53 ЦПК України, якщо суд при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обовязки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Статею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин. Згідно із висновком Верховного Суду, зробленого у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 638/4/19, права заінтересованих осіб знаходяться у юридичному зв`язку із суб`єктивними правами заявників і зумовлюються встановленням юридичного факту. Інтереси заінтересованих осіб можуть суперечити інтересам заявника. Отже, притягнення (вступ) цих заінтересованих осіб має важливе практичне значення, оскільки вони мають можливість у процесі розгляду справи про встановлення юридичного факту заявити про порушення чи оспорювання їхніх суб`єктивних прав. Заінтересовані особи беруть участь у справах окремого провадження з метою захисту своїх інтересів або інтересів держави. Але на відміну від заявника, ці особи самі не звертаються до суду із заявою, а вступають у вже розпочатий процес з власної ініціативи або притягуються до участі у справі судом. Із оскаржуваної ухвали слідує, що статус заінтересованих осіб у такій надано Сколівській міській раді Стрийського району Львівської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Відділу №1 (Сколівський) Управління соціального захисту населення УСЗН Стрийської РДА. Разом з цим, самі по собі заперечення заінтересованих осіб з відповідних підстав вимог заяви ОСОБА_1 не свідчать про існування у даній справі спору про право та неможливість розгляду такого у порядку окремого провадження, оскільки відповідні особи також не є суб`єктами отримання такої одноразової допомоги. При цьому, спір про право може виникнути виключно між суб`єктами цивільного права, тобто особами, визначеними у пункті 4 статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Рішення суду про встановлення юридичного факту утримання заявника ОСОБА_1 його померлим (загиблим) братом ОСОБА_2 надасть йому можливість підтвердити свій статус, як суб`єкта права на отримання передбаченої законодавством соціальної виплати, проте, жодних спорів при розгляді даної заяви із суб`єктом владних повноважень у нього не виникає. Таким чином, висновки суду першої інстанції про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження, є передчасними та не заслуговують на увагу. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07.02.2024 року у справі № 519/339/23. Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (стаття 379 ЦПК України). Керуючись ст.ст. 259, 268, 315, 367, 374, 377, 382-384 ЦПК України, суд, - ухвалив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Буженка Юрія Сергійовича - задовольнити. Ухвалу Сколівського районного суду Львівської області від 23 січня 2025 року - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 16 квітня 2025 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк