Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/32368/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 квітня 2025 р. Справа № 520/32368/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2025, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 23.01.25 по справі № 520/32368/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 03.09.2024р. №963340839684 щодо відмови ОСОБА_1 у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» №889; 2) зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області перевести пенсію ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з 18.05.2023р. з урахуванням довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 06.06.2023р. №6/35-00-10-59 та про складові заробітної плати для призначення пенсії від 06.06.2023р. №7/35-00-10-59, виданих Північним міжрегіональним управлінням Державної податкової служби по роботі з ВПП, та здійснити її виплату з 18.05.2023р. з урахуванням раніше виплачених сум. Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що органом публічної адміністрації штучно створено перешкоду в переведенні на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону України Про державну службу від 16.12.1993 за №3723-XII у спосіб повторної відмови у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 01.08.1996р. по 10.06.2015р. з урахуванням довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 06.06.2023р. №6/35-00-10-59 та про складові заробітної плати для призначення пенсії від 06.06.2023р. №7/35-00-10-59, виданих Північним міжрегіональним управлінням Державної податкової служби по роботі з ВПП. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2025 позов задоволено частково. Суд вийшов за межі позову. Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 03.09.2024р. №963340839684. Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.05.2023р. про переведення з пенсії за віком у порядку Закону України від 09.07.2003 за №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком у порядку ст.37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII "Про державну службу" шляхом зарахування до страхового стажу періодів роботи з 01.08.1996р. по 10.06.2015р. у якості стажу роботи державного службовця і прийняття рішення про переведення з 18.05.2023р. на пенсію за віком відповідно ст.37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII "Про державну службу" з урахуванням довідок Північного міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з Великими платниками податків від 06.06.2023р. №6/35-00-10-59 та від 06.06.2023р. №7/35-00-10-5 та з урахуванням висновків суду по даній справі. Позов у решті вимог - залишив без задоволення. Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 605,60 грн (шістсот п`ять гривень 60 копійок) у якості компенсації витрат на оплату судового збору. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що що ОСОБА_1 не дотримано одночасно всіх обов`язкових вимог (спеціальний стаж), які необхідні для призначення пенсії. Позивач скористалася своїм правом та надала до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 18.04.2013р. перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за віком як мати особи з інвалідністю з дитинства відповідно до Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі Закон № 1058). 12.06.2023 р. заявник звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про перерахунок пенсії (перехід на пенсію за іншим Законом - Законом України Про державну службу). За принципом екстериторіальності дане звернення було розглянуто ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, рішенням якого від 16.06.2023 за №963340839684 заявнику було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» у зв`язку з відсутністю 20-річного стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» №3723. Зокрема, у рішенні від 16.06.2023 за №963340839684 зазначено, що періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання не зараховуються до стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, а отже стаж роботи позивача в державній податковій інспекції з 01.08.1996 по дату звільнення неможливо обчислити як стаж державного службовця, оскільки ОСОБА_1 було присвоєно персональне звання інспектор податкової служби 2 (другого) рангу. Не погоджуючись із рішенням суб`єкта владних повноважень про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» заявник звернувся з позовом до суду. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.02.2024р. у справі №520/22222/23 (залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.07.2024р.) було визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 16.06.2023 у переведенні пенсії ОСОБА_1 за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській призначити та виплачувати з 18.05.2023р. ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», з урахуванням до загального трудового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.08.1996 по 10.06.2015 рр. На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.02.2024р. у справі №520/22222/23 Відповідачем №1 - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до загального трудового стажу ОСОБА_1 зараховано періоди роботи з 01.08.1996 по 10.06.2015 рр. Відділом перерахунків пенсій № 2 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 03.09.2024р. складено рішення за № 963340839684 про відмову у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону № 889 у зв`язку із тим, що у ОСОБА_1 відсутній необхідний 20-річний стаж роботи на посадах віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» №3723. Також зазначено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.02.2024 по справі № 520/22222/23 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального трудового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.08.1996 по 10.06.2015 рр. та не зобов`язано врахувати надані довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця. Відповідно до записів в трудовій книжці серії НОМЕР_1 позивач з 02 червня 1995 року по 10 червня 2015 року працювала на посадах, віднесених до посад державної служби: 02.06.1995 Наказом №39-Л від 02.06.1995 прийнята на посаду державного податкового інспектора відділу аудиту юридичних осіб Управління аудиту з випробувальним строком 6 місяців; 25.11.1996 Наказом №197-Л від 25.11.1996 звільнена в порядку переводу до Державної податкової адміністрації в Орджонікідзевському районі; 26.11.1996 Наказом № 71-0 від 26.11.1996 зарахована на конкурсній основі на посаду державного податкового інспектора відділу організації документальних перевірок юридичних осіб у порядку переводу; 30.09.1997 Наказом №144-0 від 30.09.1997 переведена на конкурсній основі на посаду старшого державного податкового ревізора-інспектора відділу податкових розслідувань; 17.02.1998 Державна податкова адміністрація в Орджонікідзевському районі перейменована в Державну податкову інспекцію в Орджонікідзевському районі; 01.10.1999 Наказом № 44-0 від 27.09.1999 переведена на конкурсній основі на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора відділу податкових розслідувань головного відділу податкової міліції; 04.01.2000 Наказом №44 від 06.03.2000 відділ податкових розслідувань перейменований у відділення податкових розслідувань відділу податкової міліції; 16.05.2000 Наказом № 16-0 від 12.05.2000 переведена на посаду державного податкового інспектора у відділ документальних перевірок управління документальних перевірок юридичних осіб; 11.12.2000 Наказом №83-0 від 08.12.2000 переведена на конкурсній основі старшим державним податковим ревізором-інспектором відділу документальних перевірок управління документальних перевірок юридичних осіб; 25.01.2001 Наказом №5-0 від 25.01.2001 у зв`язку зі зміною структури управління документальних перевірок юридичних осіб перейменовано на управління податкового аудиту; 03.12.2001 Наказом №42-0 від 06.12.2001 у зв`язку зі зміною структури в ДПІ переведена старшим державним податковим ревізор-інспектором у відділ документальних перевірок суб`єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб управління податкового аудиту та валютного контролю; 01.01.2005 Наказом №6-0 від 11.02.2005 у зв`язку зі зміною структури та штатного розпису ДПІ відділ та управління перейменовані на відділ документальних перевірок суб`єктів господарської діяльності юридичних осіб управління контрольно-перевірочної роботи; 19.08.2005 Наказом №69-0 від 25.08.2005 у зв`язку зі зміною структури та штатного розпису ДПІ переведена на посаду старшого державного податкового ревізора-інспектора у сектор документальних перевірок відділу контрольно-перевірочної роботи; 05.06.2006 Наказом №46-0 від 05.06.2006 у зв`язку зі змінами до штатного розпису ДПІ переведена на конкурсній основі на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора у сектор документальних перевірок відділу контрольно-перевірочної роботи; 15.01.2007 Наказом №17-0 від 15.01.2007 у зв`язку зі зміною структури та штатного розпису ДПІ переведена на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора відділу документальних перевірок суб`єктів господарювання - юридичних осіб управління аудиту юридичних осіб; 21.03.2008 Наказом №129 від 21.03.2008 у зв`язку зі зміною структури та штатного розпису відділ перейменований у відділ проведення податкового аудиту платників податків управління податкового контролю юридичних осіб; 22.04.2008 Наказом №37-0 від 22.04.2008 переведена на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора відділу адміністрування податків з фізичних осіб управління оподаткування фізичних осіб; 06.06.2008 Наказом №55-0 від 06.06.2008 звільнена у зв`язку з переведенням на роботу в СДПІ ВПП у м. Харкові; 09.06.2008 Наказом №120-0 від 09.06.2008 призначена на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора відділу податкового супроводження підприємств торгівлі Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками за переведенням з ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова на час знаходження у відпустці для догляду за дитиною основного працівника; 17.06.2008 Наказом № 126-0 від 17.06.2008 переведена на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора відділу податкового супроводження підприємств житлово-комунального господарства та будівництва на час знаходження у відпустці для догляду за дитиною основного працівника; 03.10.2008 Наказом №214-0 від 03.10.2008 переведена на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора цього ж відділу на постійне місце роботи; 20.03.2012 Постановою КМУ від 21.09.2011 за №981 Спеціалізована ДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові реорганізована шляхом перетворення у Спеціалізовану ДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби; 20.03.2012 Наказом № 18-0 від 20.03.2012 у зв`язку з реорганізацією Спеціалізованої ДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові звільнена із займаної посади у порядку переведення до Спеціалізованої ДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби; 21.03.2012 Наказом № 1-0 від 21.0.2012 призначена на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора відділу податкового супроводження підприємств житлово-комунального господарства та будівництва у порядку переведення зі Спеціалізованої ДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові; 27.06.2013 Наказом № 3-0 від 27.06.2013 у зв`язку із проведенням реорганізації СДПІ ВПП у м. Харкові призначена у порядку переведення на посаду головного державного ревізора-інспектора відділу податкового супроводження підприємств житлово-комунального господарства та будівництва; 10.06.2015 Наказом № 56-0 від 10.06.2015 звільнена з посади за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком. Позивач 02.06.1995 прийняла присягу "Державного службовця України" та 01.08.1996 Наказом № 71-Л від 04.09.1996 позивачу присвоєно персональне звання - інспектор податкової служби 2 рангу, Наказом № 7-0 від 30.01.2001 позивачу присвоєно спеціальне звання інспектор податкової служби першого рангу; 27.06.2013 позивачу присвоєно 12 ранг державного службовця та 01.01.2014 присвоєно спеціальне звання інспектора податкової і митної справи 1 рангу. Загалом безперервний стаж державної служби позивача станом на 10.06.2015р. становить - 20 р. 00 міс. 08 дн. Стверджуючи про протиправність управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації, що виразилась у відмові у переведенні на пенсію за Законом України Про державну службу на виконання рішення суду по справі №520/22222/23, заявник ініціював даний спір. Судова колегія враховує, що предметом даного апеляційного розгляду є рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог. Оскільки рішення суду позивачем не оскаржується, за відсутності обставин, визначених ч. 2 ст. 308 КАС України, судова колегія не надає правової оцінки доводам суду в частині відмовлених позовних вимог. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 03.09.2024р. №963340839684 та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.05.2023р. про переведення з пенсії за віком у порядку Закону України від 09.07.2003 за №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком у порядку ст.37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII "Про державну службу" шляхом зарахування до страхового стажу періодів роботи з 01.08.1996р. по 10.06.2015р. у якості стажу роботи державного службовця і прийняття рішення про переведення з 18.05.2023р. на пенсію за віком відповідно ст.37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII "Про державну службу" з урахуванням довідок Північного міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з Великими платниками податків від 06.06.2023р. №6/35-00-10-59 та від 06.06.2023р. №7/35-00-10-5 та з урахуванням висновків суду по даній справі. Відмовляючи у задоволенні вимог до ГУ ПФУ у Харківській області про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", суд першої інстанції дійшов висновку, що у спірних правовідносинах повноваження на переведення на пенсію за віком на підставі звернення від 18.05.2023р. за правилом "екстериторіальності" передано у відання відповідача - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, отже ця вимога не підлягає до задоволення. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову з наступних підстав. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Положеннями ст. 2 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років. Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону №1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Частиною 1 ст. 26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років. За змістом ст. 27 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" розмір пенсії за віком визначається залежно від середньомісячного заробітку та коефіцієнту страхового стажу, тобто параметрів, арифметичне значення яких обчислюється за нормами ст.ст. 24, 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Так, у розумінні ч. 1 ст. 24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Отже, з 01.01.2004р. обов`язковими кваліфікуючими умовами для включення періоду трудової діяльності громадянина до страхового стажу є одночасна сукупність таких обставин як: 1) провадження діяльності, котра є об`єктом загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; 2) реальність щомісячної оплати страхових внесків (тобто єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Частиною ч. 2 ст. 24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. До набрання чинності нормами Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" правила обчислення стажу роботи громадянина у цілях пенсійного забезпечення визначались, зокрема, ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", ч. 1 якої містила положення про те, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Частиною 3 ст. 56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" окреслювались спеціальні випадки включення до стажу роботи періодів іншої діяльності громадянина. Статтею 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Правила ведення трудових книжок найманих працівників деталізовані нормами постанови КМУ від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637; далі за текстом - Порядок №637), Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №5; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110; далі за текстом - Інструкція №110). Так, за приписами пункту 1.1 Інструкції №110 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Аналогічна норма міститься у пункті 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників». Пунктом 1.2 Інструкції №110 про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають. Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (надалі також - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. З матеріалів справи, колегією суддів встановлено, що з 18.04.2013р. заявник перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за віком як мати особи з інвалідністю з дитинства відповідно до Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. 12.06.2023 р. заявник звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про перерахунок пенсії (перехід на пенсію за іншим Законом - Законом України Про державну службу). Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 01.05.2016 визначалися Законом України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-XII (далі - Закон № 3723-XII). 10 грудня 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України Про державну службу № 889, який набрав чинності 01.05.2016 року (далі - Закон №889-VIII). Відповідно до статті 90 Закону №889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Згідно з пунктом 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII з 01.05.2016 втратив чинність Закон №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу. Згідно із пунктами 10, 12 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16 грудня 1993 року та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16 грудня 1993 року в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16 грудня 1993 року та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16 грудня 1993 року в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Відповідно до статті 37 Закону України Про державну службу від 16.12.1993 № 3723-XII, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Отже, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №889-VІІІ передбачено, що за наявності у особи станом на 01 травня 2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 1 травня 2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, можливо дійти висновку, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ після 1 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ і Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена у зразковому рішенні Верховного Суду від 4 квітня 2018 року у справі № 822/524/18 та у постановах Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 500/5183/17, від 25.05.2023 у справі № 580/3805/22. За приписами ч. 2 ст. 9 Закону № 3723-ХІІ регулювання правового становища державних службовців, що працювали в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України. Тобто, правове становище державних службовців, які працювали в апараті інших органів, може регулюватися іншими спеціальними законами. При цьому Закон № 3723-ХІІ застосовується до таких службовців в частині, яка не врегульована спеціальним законом. Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, був Закон України від 04 грудня 1990 року № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (далі по тексту - Закон № 509-XII). Згідно з ч. 1 статті 4 Закону № 509-XII Державна податкова адміністрація України, якій за змістом частин другої, третьої цієї статті підпорядковані державні податкові адміністрації в областях, а їм, у свою чергу, - відповідні державні податкові інспекції, є центральним органом виконавчої влади та відповідно до Положення про Державну податкову адміністрацію України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2007 за № 778, забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики, державної політики у сфері контролю за виробництвом і обігом спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, здійснює міжгалузеву координацію у цій сфері та здійснює свої повноваження, зокрема, через державні податкові інспекції. За правилами статті 15 Закону № 509-XII посадовою особою органу державної податкової служби може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим центральним органом державної податкової служби. Посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації. З огляду на зазначене, посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання, займають посади в державних органах щодо практичного виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, а отже перебувають на державній службі та є державними службовцями. Оскільки Законом №509-XII не було врегульовано питання пенсійного забезпечення посадових осіб державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, то при вирішенні таких питань підлягають застосуванню положення Закону № 3723-ХІІ, зокрема стаття

37. Пунктом 344.1 статті 344 Податкового кодексу України визначено, що пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу". Разом з цим, період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 22 жовтня 2013 року у справі №21-340а13, де колегія суддів дійшла висновку, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ. Для призначення пенсії державного службовця відповідно до Закону № 3723-ХІІ стаж державної служби обраховується відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року № 283 "Про порядок обчислення стажу державної служби" (далі Порядок №283). Згідно з п.2 Порядку №283, який застосовується у спірних відносинах до 01 травня 2016 року, до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів внутрішніх справ, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів. Механізм обчислення стажу державної служби з 01 травня 2016 року визначається Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року №229 (далі за текстом - Порядок №229). Пунктом 3, 4, 6 Порядку №229 визначено, що документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка, копія послужного списку, військовий квиток та інші документи, які відповідно до законодавства підтверджують стаж роботи (довідки, виписки з наказів, дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, тощо). Стаж державної служби обчислюється відповідно до ч. 2 статті 46 Закону України від 10.12.2015 року № 889-VIII "Про державну службу". До стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посаді державної служби відповідно до Закону. Стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону. Тобто, станом на дату звернення позивача до пенсійного органу із заявою про переведення її на пенсію державного службовця у позивача був наявний необхідний стаж роботи на посадах, які відносяться до категорії посад державної служби, який становить більше 20 років, з урахуванням чого у пенсійного органу були відсутні правові підстави для відмови у призначенні пенсії як держслужбовцю відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ з підстав відсутності необхідного стажу державної служби. Матеріалами справи підтверджено, що загалом безперервний стаж державної служби позивача станом на 10.06.2015р. становить - 20 років 08 днів. Враховуючи встановлені у цій справі обставини, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач не забезпечив дотримання вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України, оскільки обставини фактичної дійсності оцінив неповно, правильної оцінки усім юридично значимим факторам не надав, належної норми закону не застосував, поклав в основу оскарженого управлінського волевиявлення хибне судження про неможливість переведення заявника на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", що підтверджуються як чіткими, послідовними, повними, узгодженими між собою записами роботодавців у трудовій книжці найманого працівника, так і рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.02.2024р. у справі №520/22222/23. А відтак, приймаючи оскаржуване рішення № 963340839684 від 03.09.2024 відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню. Вирішуючи питання щодо можливості зарахуванням до страхового стажу оскаржуваних періодів роботи з урахуванням довідок про складові заробітної плати, колегія суддів зазначає таке. За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пенсія призначається з дня звернення за пенсією. Відповідно до пункту 1.7 Порядку №22-1, днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Колегія суддів зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02). Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату. Як зазначалось вище, Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області рішенням №963340839684 від 03.09.2024р. повторно відмовило заявнику в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу". Оскільки компетентний на вирішення питання з приводу призначення пенсії адміністративний орган у даному конкретному випадку виконав усі управлінські дії, котрі передують прийняттю рішення з приводу призначення або непризначення пенсії, мав у розпорядженні необхідний обсяг доказів, то суд апеляційної інстанції вбачає підстави для обтяження пенсійного органу обов`язком вчинити управлінське волевиявлення саме з приводу переведення заявника на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" із зарахуванням до страхового стажу заявника періодів його роботи з 01.08.1996р. по 10.06.2015р. Щодо вимоги позивача про врахування при переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 06.06.2023р. №6/35-00-10-59 та про складові заробітної плати для призначення пенсії від 06.06.2023р. №7/35-00-10-59, виданих Північним міжрегіональним управлінням Державної податкової служби по роботі з ВПП суд апеляційної інстанції зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 №622 "Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб" затверджений Порядок призначення пенсій згідно з Законом №889-VIII, яким визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців відповідно до статті 37 Закону №3723-XII (далі за текстом - Порядок №622). Пунктом 4 вказаного Порядку передбачено, що пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. При цьому: посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби (або прирівняною до неї у разі відсутності у державному органі відповідних посад державної служби); розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв починаючи з 01.05.2016. Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат на

60. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні; у разі коли в осіб, зазначених в пункті 2 цього Порядку, станом на дату звернення немає 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією починаючи з 01.05.2016, середньомісячна сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за наявні місяці роботи починаючи з 01.05.2016 на кількість таких місяців. За бажанням осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, і які на момент виходу на пенсію не перебувають на державній службі, розмір зазначених в абзацах третьому-п`ятому цього пункту виплат визначається в середніх розмірах відносно визначених законодавством таких виплат за місяць, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії, але не раніше травня 2016 року, за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі. Пунктами 5 та 6 Порядку передбачено, що форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики. У разі ліквідації державного органу довідку видає орган, який є правонаступником, а в разі його відсутності чи перейменування (відсутності) посад, у тому числі відсутності відповідних посад державної служби, довідка видається у порядку, встановленому Мінсоцполітики за погодженням із Нацдержслужбою. Вимоги до форми довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям встановлені постановою правління Пенсійного фонду України від 17.01.2017 №1-3 "Про форми довідок про заробітну плату для призначення пенсії державним службовцям", зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08.02.2017 за № 180/30048. Пунктом 2 постанови правління Пенсійного фонду України від 17.01.2017 №1-3 затверджено форми довідок про заробітну плату для призначення згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу" пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-XII "Про державну службу", а саме: форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років); форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією); форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби. Отже, при виході на пенсію відповідно до Закону № 3723-XII, особа яка оформляє пенсію державного службовця, має долучити довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби (або прирівняною до неї у разі відсутності у державному органі відповідних посад державної служби). Як вбачається з матеріалів справи, при первинному зверненні заявника із заявою про переведення її на пенсію державного службовця нею були додані до заяви довідки про заробітну плату №7/35-00-10-59 та №6/35-00-10-59 від 06.06.2023р., що підтверджено матеріалами справи. Отже відповідач повинен був врахувати їх при прийнятті рішення за заявою позивачки. Крім того, рішенням суду у справі №520/22222/23 було визнано право заявника на отримання нею пенсії державного службовця. Відповідно до вимог абз. 6 п. 4 Постанови №622 та Постанови №1-3, заявником для переведення на пенсію державного службовця були подані довідки, де відображено складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) та про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією). Тобто, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем були дотримані вимоги щодо надання разом із заявою про переведення на пенсію державного службовця довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії, а Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у свою чергу повинен був врахувати ці довідки при розгляді заяви від 18.05.2023р. Тому твердження відповідача в оскаржуваному рішенні про те, що рішенням суду по справі №520/2222/23 його не зобов`язано врахувати надані довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, колегія суддів вважає необгрунтованими. Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень. Відповідач, як суб`єкт владних повноважень на якого покладено обов`язок щодо доказування правомірності власних дій, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час її апеляційного перегляду не довів належними та допустимими доказами правомірність власних дій (бездіяльності), які є предметом оскарження позивачем. Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно зі статтею 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Враховуючи те, що за результатом розгляду цієї справи встановлено підстави для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 03.09.2024р. №963340839684, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивачки, колегія суддів вважає необхідним зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.05.2023р. про переведення з пенсії за віком у порядку Закону України від 09.07.2003 за №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком у порядку ст.37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII "Про державну службу" шляхом зарахування до страхового стажу періодів роботи з 01.08.1996р. по 10.06.2015р. у якості стажу роботи державного службовця і прийняття рішення про переведення з 18.05.2023р. на пенсію за віком відповідно ст.37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII "Про державну службу" з урахуванням довідок Північного міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з Великими платниками податків від 06.06.2023р. №6/35-00-10-59 та від 06.06.2023р. №7/35-00-10-5 та з урахуванням висновків суду по даній справі. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2025 по справі № 520/32368/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич