Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/1007/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "15" квітня 2025 р. Справа№ 910/1007/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Яценко О.В. суддів: Мальченко А.О. Скрипки І.М. за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С. за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 15.04.2025 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 (повний текст складено і підписано 10.03.2025) у справі № 910/1007/25 (суддя - Карабань Я.А.) за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» про стягнення 50 277,00 грн. ВСТАНОВИВ: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УСГ» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» про стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 50 277,00 грн. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 у справі № 910/1007/25 закрито провадження в справі №910/1007/25 за відсутністю предмета спору, позивачу з Державного бюджету України повернуто судовий збір у розмірі 2 422,40 грн., сплачений згідно платіжної інструкції №6019 від 27.01.2025, оригінал якої залишається в матеріалах справи № 910/1007/25. При цьому суд першої інстанції не знайшов підстав для покладення на відповідача витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн., пославшись на те, що: - предметом спору в даній справі є майнова вимога позивача про стягнення з відповідача суми страхової виплати в розмірі 50 277,00 грн., яка 04.03.2025 була сплачена відповідачем в повному обсязі, що є підставою для закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст.231 ГПК України; - у Законі України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування. Особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у ст. 35 вказаного закону, чи звернутися безпосередньо до суду; - зі змісту п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) вбачається, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у ст. 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. - позивач звернувся до відповідача з заявою від 04.12.2024 за вих.№52825 про виплату 50 277,00 грн. страхового відшкодування, яка отримана відповідачем 12.12.2024; - 04.03.2025, тобто у межах 90-денного строку, передбаченого п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»; - оскільки відповідачем не було пропущено визначений положеннями п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строк з виконання своїх зобов`язань з оплати страхового відшкодування, підстави для покладення на відповідача судових витрат позивача, зокрема і 7 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, відсутні. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УСГ» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 у справі № 910/1007/25 скасувати в частині покладення витрат на правничу допомогу на позивача та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 7 000,00 грн. витрат на правничу допомогу, в іншій частині вказану ухвалу просив залишити без змін. У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що: - позивач 04.12.2024 звернувся до відповідача з заявою про виплату страхового відшкодування, однак відповідач листом від 31.12.2024 відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування, мотивуючи свою відмову тим, що позивач не надав відповідачу транспортний засіб для огляду, а також тим, що позивачем не було надано відповідачу «експертне заключення щодо оцінки збитків»; - висновки суду першої інстанції з приводу того, що відповідач здійснив виплату страхового відшкодування не відповідають дійсним обставинам у справі, оскільки відповідно до ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відповідач в межах 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування має прийняти одне з можливих рішень: про виплату чи відмову у виплаті страхового відшкодування; - при цьому відповідач прийняв рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування, і лише після отримання позову, відкриття провадження за вказаним позовом, змінив раніше прийняте рішення на прямо протилежне та виплатив страхове відшкодування; - рішення повинно бути прийняте відповідачем в межах вказаного строку - не пізніше як через 90 днів, тобто законодавець встановив лише граничний строк прийняття рішення. Іншими словами рішення страховик може прийняти і раніше вказаного строку, що відповідачем і було здійснено у вигляді відмови у виплаті страхового відшкодування, про яку відповідач повідомив листом за вих. № ЦВ-2265 від 31.12.2024. Відповідно до витягу протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2025 справу № 910/1007/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Тищенко О.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 у справі № 910/1007/25; справу № 910/1007/25 призначено до розгляду на 15.04.2025 о 10:50; витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/1007/25. На виконання вимог вищезазначеної ухвали 24.03.2024 матеріали справи № 910/1007/25 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду. 31.03.2025 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 у справі № 910/1007/25, в якому відповідач просив залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін, з посиланням на те, що: - відповідач виконав свої зобов`язання перед позивачем у добровільному порядку у повному обсязі, до закінчення розгляду справи в суді першої інстанції; - саме позивач вчинив неправильні дії, не надавши відповідачу в досудовому порядку повний пакет документів, а відповідно до ч.9 ст.129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору; - в даному випадку розмір витрат на правову допомогу залежить не від складності справи та часу витраченого адвокатом, а виключно від ціни позову, підготовка вказаної позовної заяви не потребувала здійснення складних арифметичних розрахунків чи збирання значного обсягу документів на обґрунтування заявлених позовних вимог, отже заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу є неспівмірним зі складністю даної справи; - відповідач жодним чином не сприяв затягуванню справи, а навпаки всіляко сприяв у якнайшвидшому її вирішенні, отже відсутні підстави для покладення на відповідача обов`язку відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем. 02.04.2025 від позивача надійшла заява, в якій позивач просить розгляд апеляційної скарги провести за відсутності представника позивача з урахуванням доводів, викладених в позовній заяві та апеляційній скарзі. Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2025 № 09.1-08/934/25 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/1007/25 у зв`язку з перебуванням судді Тищенко О.В., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відрядження з 12.04.2025 по 15.04.2025 включно та перебуванням судді Хрипуна О.О., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці з 14.04.2025 по 27.04.2025 включно. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.04.2025 справа № 910/1007/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Мальченко А.О., Скрипка І.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2025 новоутвореною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 у справі № 910/1007/25, сторін повідомлено що розгляд апеляційної скарги відбудеться у раніше визначені дату та час, а саме 15.04.2025 о 10 год. 50 хв. Водночас суддею Скрипкою І.М. подано заяву про самовідвід у справі № 910/1007/25. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2025 відмовлено у задоволенні заяви судді Скрипки І.М. про самовідвід у справі № 910/6064/23 15.04.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання, в якому заявник просить розгляд справи здійснювати за відсутності представника відповідача та зазначивши, що заперечення викладені у відзиві на апеляційну скаргу підтримую у повному обсязі. Станом на 15.04.2025 до Північного апеляційного господарського суду інших заяв, клопотань від учасників справи не надходило. Позивач та відповідач в судове засідання представників не направив. Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача та відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження. Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції зміні чи скасуванню, з наступних підстав. Позов заявлено про стягнення з відповідача на користь позивача страхового відшкодування в сумі 50 277,00 грн., виплаченого позивачем, як страховою організацією, за укладеним ОСОБА_1 договором добровільного страхування наземних засобів №28-0770-24-00007 від 12.02.2024, в зв`язку з пошкодженням автомобіля «Хюндай Тюксон», державний номер НОМЕР_1 , внаслідок ДПТ, що сталася з вини ОСОБА_2 - водія автомобіля «Фольцваген Кадді», державний номер НОМЕР_2 , цивільно-правова відповідальність осіб, які на законних підставах керують яким (автомобілем), застрахована у відповідача згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР 223130875. Крім того позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422,40 грн. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі №910/1007/25, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання). 04.03.2025 відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивача 50 277,00 грн. страхового відшкодування, що підтверджується платіжною інструкцією № 12971 від 04.03.2025, яка міститься в матеріалах справи. 06.03.2025 від позивача до суду першої інстанції надійшла заява про закриття провадження у справі та стягнення судових витрат, у якій позивач, з посиланням на те, що відповідачем повністю сплачено суму боргу в розмірі 50 277,00 грн. просив закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 7 000,00 грн. витрат на правову допомогу та 2 422,40 грн. судового збору. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 у справі № 910/1007/25 закрито провадження в справі №910/1007/25 за відсутністю предмета спору, позивачу з Державного бюджету України повернуто судовий збір у розмірі 2 422,40 грн., сплачений згідно платіжної інструкції №6019 від 27.01.2025, оригінал якої залишається в матеріалах справи № 910/1007/25. При цьому суд першої інстанції не знайшов підстав для покладення на відповідача витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн. За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як слідує зі змісту апеляційної скарги, у цій справі ухвала суду першої інстанції позивачем оскаржується лише в частині покладення витрат на правничу допомогу на позивача, а відтак, враховуючи, що ухвала в частинах закриття провадження у справі за відсутності предмета спору та повернення позивачу з Державного бюджету України судового збору у розмірі 2 422,40 грн., апелянтом не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України, в цих частинах ухвала суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається. При цьому колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції ухвали в частинах закриття провадження у справі та повернення позивачу з Державного бюджету України судового збору у розмірі 2 422,40 грн. Щодо розподілу витрат позивача на правову допомогу в сумі 7 000,00 грн., слід зазначити про таке. Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України). Колегія суддів зазначає про те, що положення ст. 130 ГПК України визначає правила розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду. Так, зідно з ч. 3 ст. 130 ГПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача. В свою чергу ч. 5 вказаної статті визначає, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. При цьому, нормами ГПК України фактично не врегульовано питання розподілу судових витрат позивача, а саме витрат на професійну правничу допомогу, у випадку закриття провадження у справі. За приписами ст. 11 ГПК України: - якщо спірні відносини, в тому числі за участю іноземної особи, не врегульовані законодавством, суд застосовує звичаї, які є вживаними у діловому обороті (ч. 9); - якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права) (ч. 10). Враховуючи, що чинним ГПК України не передбачені правила розподілу судових витрат позивача на професійну правничу допомогу у випадку закриття провадження у справі, колегія суддів вважає за правомірне застосувати аналогію закону та розподілити вказані витрати за загальним правилом розподілу судових витрат, встановлених у ст. 129 ГПК України, тобто покласти такі витрати на винну сторону. Тобто для покладення на відповідача обов`язку відшкодувати витрати позивача на правову допомогу, слід встановити, що станом на дату звернення позивача до суду з цим позовом обов`язок відповідача з виплати страхового відшкодування був прострочений. Так, згідно з положеннями п. 36.1 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що с (? , ? 41 , - ), , ( ) ? ? ( ). ( ) ' , ? ? ( ?) ?. ? ?, ( ) . ? ? - ? ? ? ? ? , , , . Пунктом 36.2. ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що с () 15 ? ? , , , 35 , - , 90 ': - - ( ) . ( ) ? ? ? ( ?), , , . , ? , ? ? ( , 41 , - ) . ' , , () ? , ? ? ( ) ? , ? (). ( ? , ? ? ), , ; - , 32 / 37 ?, - ( ). Колегією суддів встановлено, що позивач 04.12.2024 звернувся до відповідача з заявою про виплату страхового відшкодування за № 52825, яку відповідач отримав 12.12.2024, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення. За твердження позивача, відповідач листом за вихідним № ЦВ-2265 від 31.12.2024 відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування, мотивуючи свою відмову тим, що позивач не надав відповідачу транспортний засіб для огляду, а також позивачем не було надано відповідачу «експертне заключення щодо оцінки збитків», в зв`язку з чим позбавив останнього можливості встановити обставини події та оцінити розмір збитків відповідно до порядку визначеного Законом. Однак, дослідивши зазначений лист відповідача № ЦВ-2265 від 31.12.2024, колегія суддів зазначає, що зазначеним листом відповідач повідомив позивача про те, що останній не забезпечив відповідача можливістю провести огляд транспортного засобу та не надав експертне заключення щодо оцінки збитків, тому на даний момент відповідач не має правових підстав для визнання майнової вимоги позивача на відшкодування завданої шкоди, вказавши, що що у разі надання позивачем зазначених документів, відповідач повернеться до розгляду отриманих матеріалів та повідомить позивача про результати їх розгляду. Отже, врахувавши зміст вказаного листа, колегія суддів приходить до висновку, що вказаний лист-відповідь на заяву позивача про виплату страхового відшкодування за № 52825 не можна вважати . Вказане спростовує доводи апелянта, що до моменту звернення його до суду з цим позовом відповідач вже відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування. При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач 04.03.2025, тобто у межах 90-денного строку з дня отримання заяви про страхове відшкодування (12.12.2025), передбаченого п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виплату позивачу страхового відшкодування у сумі 50 277,00 грн., що свідчить про те, що як станом на дату звернення позивача до суду з цим позовом, так і станом на дату отримання позивачем відповідної виплати, обов`язок відповідач по виплаті страхового відшкодування прострочений ще не був. За таких обставин, оскільки відповідачем не було пропущено строк з виконання своїх зобов`язань з оплати страхового відшкодування, що передбачено положеннями п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», підстави для покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу в сумі 7 000,00 грн. відсутні. При цьому колегія суддів наголошує на наступному. Процедура отримання страхового відшкодування в порядку, передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», детально регламентована на законодавчому рівні та передбачає вчинення потерпілим і страховиком ряду взаємних, послідовних, кореспондуючих одне одному юридично значимих дій. До числа юридично значимих дій потерпілого (іншої особи, яка має відповідне право), необхідних для отримання страхового відшкодування, належить, у тому числі, подання страховику заяви про страхове відшкодування. Колегія суддів наголошує, що подання відповідної заяви як підстави для виплати страхового відшкодування не заперечує права потерпілого звернутися за судовим захистом у разі ігнорування страховиком такої заяви, незгоди із розміром визначеної страхової виплати чи із рішенням страховика про відмову у страховому відшкодуванні. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19) зазначено, що законодавець передбачає дві підстави для виплати страхового відшкодування потерпілому. Перша з них - передбачена статтею 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а саме шкода може бути відшкодована на підставі звернення потерпілого до МТСБУ за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування. Інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням до суду з вимогою до МТСБУ про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення. Так, згідно з п. 36.1. ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, передаючи ухвалою від 03.07.2019 справу №465/4287/15 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вважала, зокрема, за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19). При цьому, правовою проблемою визначено питання щодо права кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів узятих на себе зобов`язань, виключно після подання до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування). Однак, переглянувши справу № 465/4287/15 в касаційному порядку, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 підтримала власний правовий висновок (викладений у постанові від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к) щодо порядку отримання потерпілим страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, визначивши, що попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування не є обов`язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування в межах річного строку. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування. Вказане свідчить про сталу правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо визначення порядку отримання потерпілим страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а також судового тлумачення норм Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зокрема щодо відсутності обов`язку звернення потерпілого із відповідною заявою до страховика та наявності альтернативного способу захисту порушених прав шляхом звернення до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування. Колегія суддів наголошує, що позивачем першочергово було обрано один з двох можливих регламентованих законодавством варіантів захисту свого порушеного, на його думку, права, а саме подання страховику заяви про страхове відшкодування, що не виключає і його права на звернення до суду з відповідним позовом, в тому числі і до закінчення, визначеного Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», строку на прийняття відповідачем рішення за результатами розгляду ? добровільну сплату відповідачем такого відшкодування, проте у випадку сплати відповідачем страхового відшкодування у визначені законодавством строки, майнові ризики звернення до суду, в тому числі і понесення витрат на професійну правничу допомогу має нести саме позивач. Вказане узгоджується з принципом venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки). Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004). Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18). Верховний Суд у своїх постановах неодноразово посилався на принцип римського права venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі «ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці». По суті згаданий принцип римського права є вираженням equitable estoppel однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище (постанови Верховного Суду у справах № 910/19179/17, № 914/2622/16, № 914/3593/15, № 237/142/16-ц, № 911/205/18). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону. Згідно зі ст. 13 ЦК України, визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки. Очевидно, що дії позивача який першочергово обрав один з двох можливих регламентованих законодавством варіантів захисту свого порушеного права, а саме подання страховику заяви про страхове відшкодування, не дотримавшись визначеного Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», строку на прийняття відповідачем рішення за результатами розгляду добровільну сплату відповідачем такого відшкодування, звернувся до суду з позовом про стягнення такого відшкодування суперечать його попередній поведінці (отримання страхового відшкодування за наслідками розгляду поданої позивачем заяви про страхове відшкодування. З огляду на вказані обставини колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про покладення судових витрат позивача, зокрема 7 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, на відповідача. Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України). Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та постановив законну обґрунтовану ухвалу, яка відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 у справі № 910/1007/25 в оскаржуваній частині, отже підстав для її скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається. Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» задоволенню не підлягає. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 у справі № 910/1007/25 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 у справі № 910/1007/25 залишити без змін. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст судового рішення складено 15.04.2025. Головуючий суддя О.В. Яценко Судді А.О. Мальченко І.М. Скрипка