Постанова 4824 № 757/61936/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Головуючий у суді першої інстанції: Ільєва Т.Г. Єдиний унікальний номер справи № 757/61936/21 Апеляційне провадження № 22-ц/824/5531/2023 ПОСТАНОВА Іменем України 04 квітня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мережко М.В., суддів: Ігнатченко Н.В., Савченка С.І., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лисенко Дмитро Вячеславович, на рішення Голосіївськогорайонного суду м. Києва від 21 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» про стягнення страхового відшкодування, встановив: У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва суду із позовом до ПрАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна» про стягнення страхового відшкодування. В обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що 23 липня 2020 року о 08 год. 35 хв. у м. Києві по вул. А. Заболотного, 150, водій автомобіля Volkswagen Polo д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_2 допустив порушення Правил дорожнього руху та здійснив зіткнення з автомобілем Skoda Superb, д.н.з. НОМЕР_2 , який внаслідок зіткнення в некерованому стані продовжив рух та скоїв зіткнення з автомобілем Opel, д.н.з. НОМЕР_3 , що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів та тілесних ушкоджень. Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 12 січня 2021 року у справі №752/21810/21 ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП. Станом на дату ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Volkswagen Polo д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована відповідачем згідно полісу ЕР №200286289 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Позивач зазначав, що 11 серпня 2020 року на адресу відповідача засобами поштового зв`язку цінним листом з описом вкладення були подані документи: повідомлення про ДТП, схема ДТП, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 . Відповідач не виконав свого імперативного обов`язку та не направив осіб із законодавчо визначеного кола для визначення розміру збитку, завданого потерпілому. Після чого ОСОБА_1 звернувся до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз щодо виконання експертного автотоварознавчого дослідження. Позивач стверджував, що з метою забезпечення права страховика бути присутнім під час огляду об`єкту дослідження, були вжиті заходи щодо належного його повідомлення про місце, час та дату огляду пошкодженого майна. Відповідач своїм правом не скористався. Відповідно до висновку експертного дослідження від 24 вересня 2020 року вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Skoda Superb, д.н.з. НОМЕР_2 , складає 186 737,83 грн, вартість пошкодженого автомобіля Skoda Superb, д.н.з. НОМЕР_2 , після ДТП складає 36 145,49 грн. Тобто, як вказує позивач, його транспортний засіб є конструктивно знищений і відновлення автомобіля є недоцільним. Отже, у відповідача виник обов`язок сплатити страхове відшкодування в розмірі 127 400,00 грн, з урахуванням ліміту відповідальності та франшизи, яке позивач просив суд стягнути з відповідача. Також ОСОБА_1 просив стягнути витрати на організацію та проведення автотоварознавчого дослідження в сумі 2 212,75 грн, та пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 24 листопада 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 передано на розгляд за підсудністю до Голосіївського районного суду міста Києва. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 грудня 2022 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 грудня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. У апеляційній скарзі посилається на те, що суд не надав належну оцінку фактичним обставинам справи. Вказує, що ОСОБА_1 не порушив порядок звернення до страховика, встановлений для потерпілої особи. Зазначає, що представник страховика не з`явився для визначення розміру збитків, завданих внаслідок ДТП, тому позивач скористався своїм правом самостійного вибору експерта для проведення огляду пошкодженого автомобіля. Вказує, що страховик був належно повідомлений про проведення експертизи КНІСЕ, однак, для участі в огляді автомобіля свого представника не направив. Тому апелянт вважає, що відмова страхової компанії у виплаті відшкодування є безпідставною. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача - ПрАТ «СК «Євроінс Україна» вказує, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права. Апеляційну скаргу вважає безпідставною та необґрунтованою, тому просить рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 грудня 2022 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення. За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення страхового відшкодування та додаткових витрат у загальному розмірі 129 613,75 грн. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Встановлено, що 23 липня 2020 року о 08 год. 35 хв. у м. Києві по вул. А. Заболотного, 150, водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем Volkswagen Polo д.н.з. НОМЕР_1 , не вибрав в установлених межах безпечну швидкість руху, не дотримався безпечної дистанції та здійснив зіткнення із автомобілем Skoda, д.н.з. НОМЕР_2 , який внаслідок зіткнення в некерованому стані продовжив рух та скоїв зіткнення із автомобілем Opel, д.н.з. НОМЕР_3 , що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів та тілесних ушкоджень ОСОБА_3 , чим порушив п.п. 12.1., 13.1. Правил дорожнього руху. Зазначені обставини встановлені постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 12 січня 2021 року у справі №752/21810/20, якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. На момент скоєння ДТП, 23 липня 2020 року, цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП була застрахована згідно полісу серії ЕР №200286289 у Приватному акціонерному товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна». За цим полісом встановлений ліміт за шкоду життю та здоров`ю - 260 000 грн, за шкоду майну - 130 000 грн, франшиза - 2 600,00 грн. Також встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ «СК «Євроінс Україна» із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та заявою про страхове відшкодування, які зареєстровані відповідачем 17 серпня 2020 року за вх. номерами 2908 та 2904 відповідно. Обґрунтовуючи свої вимоги у позовній заяві, позивач зазначав, що відповідач не виконав свого обов`язку щодо направлення представника для визначення розміру збитку, завданому потерпілій в ДТП особі. Тому позивач звернувся до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз щодо виконання експертного автотоварознавчого дослідження, повідомивши при цьому відповідача про місце, час та дату огляду пошкодженого майна. Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилався на невиконання позивачем обов`язку щодо надання пошкодженого в ДТП автомобіля для огляду експертом, який був ним призначений, що призвело до неможливості встановити розміру заподіяної шкоди та, відповідно, стало підставою для правомірної відмови у виплаті страхового відшкодування позивачу. Аналогічні пояснення учасників справи викладені у апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини. Згідно зі ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє об`єктом, утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Відповідно до положень ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Як визначено ст. 3, 6 Закону України «Про обов`язкове державне страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. За змістом ст. 988 ЦК України страховик зобов`язаний, у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Вказаній нормі кореспондують положення ст. 22 Закону, відповідно до яких у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Положеннями ст. 29 Закону встановлено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. В той же час, ст. 33 Закону передбачено дії осіб у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати). Так, у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний дотримуватися передбачених правилами дорожнього руху обов`язків водія, причетного до дорожньо-транспортної пригоди ( п.п. 33.1.1. п 33.1. ст. 33 Закону). Пунктом 33.1.4 ст. 33 Закону визначено обов`язок водія транспортного засобу, причетного до ДТП, невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально. Також, за п. 33.3. ст. 33 Закону водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов`язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) представник (працівник або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів). Особи, зазначені в цьому пункті, звільняються від обов`язку збереження пошкодженого майна (транспортних засобів) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди у разі якщо не з їхньої вини протягом десяти робочих днів після одержання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду його уповноважений представник не прибув до місцезнаходження такого пошкодженого майна (абз 2 п. 33.3. ст. 33 Закону). При цьому, згідно п. 34.2. ст. 34 Закону протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. За правилом п. 34.3. ст. 34 Закону, якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з`явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження). Отже, Закон передбачає обов`язок водія або власника пошкодженого транспортного засобу зберігати його до тих пір, поки не буде він оглянутий уповноваженою особою страховика, крім випадку не прибуття такої особи протягом десяти днів до місцезнаходження такого пошкодженого транспортного засобу. Згідно з п.п. 37.1.3 п. 37.1 ст. 37 Закону підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди. Суд першої інстанції установив, що позивач звернувся із заявою про настання страхового випадку до відповідача щодо події дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 23 липня 2020 року. У матеріалах страхової справи міститься лист суб`єкта оціночної діяльності ОСОБА_4 №8279, адресований відповідачу, в якому зазначено, що 19 серпня 2020 року від відповідача надійшла заявки на огляд автомобіля Skoda Superb, д.н.з. НОМЕР_2 . Згідно замовлення він зв`язувався за телефоном із власником автомобіля з проханням надати автомобіль на огляд. Власник направив до свого адвоката. З адвокатом було домовлено про дату та місце огляду автомобіля, але згодом адвокат огляд автомобіля скасував. За іншу дату огляду домовитись не вдалось. Вимогу надати автомобіль на огляд відправляв власнику. Власник Skoda Superb, д.н.з. НОМЕР_2 , автомобіль на огляд не надав. Позивач не обґрунтував причини та не надав суду будь-яких доказів поважності невиконання вимог відповідача щодо надання пошкодженого транспортного засобу для огляду. Листом вих. №2276/ДВЗ від 15 вересня 2020 року ПрАТ СК «Євроінс Україна» повідомило ОСОБА_1 про відмову у виплаті страхового відшкодування у зв`язку із ненаданням представнику страховика пошкодженого майна для проведення огляду. Після чого, 17 вересня 2020 року, позивач самостійно замовив проведення експертного дослідження пошкодженого транспортного засобу у КНДІСЕ. Огляд автомобіля було проведено 23 вересня 2020 року у відсутності представника страхової компанії, що підтверджується висновком експертного дослідження від 24 вересня 2020 року №23472/20-54. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що автомобіль з невстановлених причин не був наданий для огляду представнику страхової компанії, в той час як позивач самостійно обрав експерта. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач порушив пункт 33.3 ст. 33 Закону щодо обов`язку збереження пошкодженого транспортного засобу у такому стані, в якому він знаходився після дорожньо-транспортної пригоди, до огляду представником страховика. Така позиція узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного суду від 27 червня 2018 року по справі № 405/5159/15-ц. Як зазначив Верховний Суд за результатами огляду вивчення судової практики вирішення спорів, що виникли з договорів страхування від 01 липня 2019 року, принцип запровадженням законодавцем інституту обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, який з метою забезпечення відшкодування, заподіяної життю шкоди, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобі на території України передбачає не безумовний обов`язок страховика здійснити страхове відшкодування, а пов`язує його лише з належним виконанням усіма учасниками таких правовідносин покладених на них обов`язків. Отже, висновок суду першої інстанції щодо правомірності відмови позивачу у виплаті страхового відшкодування є правильним. Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України). Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Здійснюючи правосуддя, ЄСПЛ керується, в тому числі, принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу", враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц зазначено, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона; таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Отже, виходячи із фактичних обставин справи, умов чинного законодавства, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що позивач не виконав законодавчо покладених обов`язків, які є підставою для виплати страхового відшкодування, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги в цілому повторюють доводи позовної заяви, належна оцінка яким надана судом першої інстанції, не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення. Суд також вертає увагу, що позивач не вказав жодної причини неможливості надання автомобіля для огляду представнику страховика та неможливості узгодити час такого огляду. При цьому, експертне дослідження щодо розміру завданої шкоди позивач замовив вже після відмови страховика у виплаті відшкодування. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Голосіївськогорайонного суду м. Києва від 21 грудня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає. Головуючий: М.В. Мережко Судді: Н.В. Ігнатченко С.І. Савченко