Постанова 4813 № 523/22657/23

Номер провадження: 22-ц/813/2476/25 Справа № 523/22657/23 Головуючий у першій інстанції Далеко К.О. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01.04.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Таварткіладзе О.М., суддів: Сєвєрової Є.С., Погорєлової С.О., за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2024 року по справі за заявою ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон, за участю заінтересованих осіб: ОСОБА_3 (стягувач), Суворовського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси), - В С Т А Н О В И В: У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, в якій просив: скасувати заборону на перетинання державного кордону України, встановлену відносно нього ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 16.06.2014 року у справі № 523/8603/14-ц. В обґрунтування заяви, ОСОБА_1 зазначив, що 29.05.2013 року державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Одеського міського Управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №38191322 з примусового виконання виконавчого листа виданого Суворовським районним судом м. Одеси № 2-2511/2006 від 02.03.2011 року про стягнення з нього грошової суми на користь ОСОБА_3 у розмірі 75691,64 грн. 29.05.2013 року державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Одеського міського Управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №38191375 з примусового виконання виконавчого листа виданого Суворовським районним судом м. Одеси №2-431/2005 від 20.06.2011 року про стягнення з нього грошової суми на користь ОСОБА_3 у розмірі 151 051,00 грн. 29.05.2013 року державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Одеського міського Управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №38191281 з примусового виконання виконавчого листа виданого Суворовським районним судом м Одеси № 2-2487/2011 від 20.06.2011 року про стягнення з нього грошової суми на користь ОСОБА_3 у розмірі 200359,00 грн. Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 16.06.2014 року по справі №523/8603/14-ц, за поданням старшого державного виконавця першого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції задоволено клопотання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України та зобов`язано відділ ВПМР УМВС України в Одеській області не видавати виїзні документи - ОСОБА_1 . 18.12.2014 року державним виконавцем на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанови про повернення виконавчих документів стягувачу, відкритих при примусовому виконанню вищезазначених виконавчих проваджень ВП №38191322, ВП №38191375, ВП № 38191281. Згідно з листом на запит представника заявника - ОСОБА_2 за №133729 від 08.11.2023 року, надати копії матеріалів зазначених виконавчих проваджень не є можливим, у зв`язку із їх знищенням за строками давності зберігання. Рекомендовано звернутися до суду для скасування ухвали про заборону тимчасового виїзду за кордон. Згідно листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 29.08.2023 року станом на 29.08.2023 року виконується ухвала Суворовського районного суду м. Одеси по справі №523/8603/14-ц про тимчасове обмеження його виїзду за кордон. Оскільки на даний час виконавчі документи, на підставі постанов державного виконавця від 18.12.2014, повернуто стягувачу, повторно вищевказані виконавчі документи для виконання не пред`являлись, існування тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон порушує його право на вільне пересування, тому, просив скасувати тимчасову заборону виїзду за кордон. Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2024 року заяву ОСОБА_1 (боржник), за участю заінтересованих осіб: ОСОБА_3 (стягувач), Суворовського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси), про скасування тимчасового виїзду за кордон залишено без задоволення. Не погоджуючись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ухвала підлягає скасуванню у зв`язку із незаконністю та необґрунтованістю, порушення норм процесуального права, не встановлення судом обставин, що мають значення для вирішення питання про скасування вказаної ухвали. Виносячи Ухвалу про відмову у задоволення заяви, суд не врахував наступне. В ухвалі про тимчасову заборону виїзду за кордон Суворовського районного суду м. Одеси від 16.06.2014 р. по справі №523/8603/14-ц, за поданням старшого державного виконавця першого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції суд вказав: «До теперішнього часу рішення суду не виконані. Боржник у встановлені державним виконавцем строки, заборгованість не сплатив. Однак до теперішнього часу ОСОБА_1 добровільно не виконує рішення суду та ухиляється від їх виконання, чим грубо порушуються законні права та інтереси стягувача». У чому полягає ухилення від виконання обов`язків, суд не розкрив. Обмежившись лише вказівкою на те, що заборгованість не сплатив. Жодних фактів про ухилення ОСОБА_1 суду не було надано ні під час винесення рішення про заборону виїзду за кордон у 2014 році. Не надано таких доказів і під час розгляду нинішньої заяви. З часу винесення ухвали про тимчасову заборону виїзду за кордон Суворовського районного суду м. Одеси від 16.06.2014 р. по справі №523/8603/14-ц пройшло вже більше 10 (десяти) років. За цей час державні виконавці жодного разу не направляли на адресу ОСОБА_1 вимог, попереджень, не приймалося рішень про накладення штрафів. Будучи в розумінні ст.ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи на 01.04.2025 року о 15:00 годині, сторони по справі не з`явились, причини неявки не повідомили, про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не клопотали, заяв про відкладення розгляду справи не подавали. Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Відповідно до висновків Верховного Суду по справі №361/8331/18 - якщо учасники процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи розумні строки розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, усвідомленість сторін по справі про розгляд справи та відсутності від них клопотань про відкладення судового засідання, колегія суддів не бачить перешкод для розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення на таких підставах. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, встановленого відносно нього ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 16.06.2014 року у справі № 523/8603/14-ц, суд першої інстанції дійшов до таких висновків: - виконавчі листи про стягнення сум грошових коштів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 могли бути пред`явлені до виконання до 31.01.2021 року та 30.06.2023 року, відповідно; - разом із тим, 24 лютого 2022 року Президент Володимир Зеленський підписав Указ № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Законом № 2129-IX від 15.03.2022 розділ XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» доповнено пунктом 10-2, згідно з підпунктом 4 якого тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану; - тому строки пред`явлення до виконання виконавчих листів повернутих постановою від 30.06.2020 року перервані, та не сплили; - матеріали справи не містять доказів виконання зобов`язань, наявність яких стала підставою для постановлення ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 16.06.2014 року по справі № 523/8603/14-ц. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено. 29.05.2013 року державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Одеського міського Управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 38191322 з примусового виконання виконавчого листа виданого Суворовським районним судом м. Одеси № 2-2511/2006 від 02.03.2011 року про стягнення з ОСОБА_1 грошової суми на користь ОСОБА_3 у розмірі 75691,64 грн. 29.05.2013 року державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Одеського міського Управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №38191375 з примусового виконання виконавчого листа виданого Суворовським районним судом м. Одеси №2-431/2005 від 20.06.2011 року про стягнення з ОСОБА_1 грошової суми на користь ОСОБА_3 у розмірі 151 051,00 грн. 29.05.2013 року державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Одеського міського Управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №38191281 з примусового виконання виконавчого листа виданого Суворовським районним судом м Одеси № 2-2487/2011 від 20.06.2011 року про стягнення з ОСОБА_1 грошової суми на користь ОСОБА_3 у розмірі 200359,00 грн. Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 16.06.2014року по справі №523/8603/14-ц було задоволено подання старшого державного виконавця першого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України. Заборонено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , виїзд за кордон до повного виконання ним зобов`язання по виконавчим провадженням № 38191322, № 38191375, №38191281. Згідно відповіді Суворовського ВДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеси) на запит представника ОСОБА_2 за № 133729 від 08.11.2023 року вбачається, що 18.12.2014 року державним виконавцем на підставі п. 2 ч. 1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанови про повернення виконавчих документів стягувачу, відкритих при примусовому виконанні зазначених виконавчих документів ВП № 38191322, № 38191375, №38191281. Надати копії матеріалів зазначених виконавчих проваджень не є можливим, у зв`язку із їх знищенням за строками давності зберігання. Рекомендовано звернутися до суду для скасування ухвали про заборону тимчасового виїзду за кордон. Згідно відповіді Суворовського ВДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеси), на запит адвоката Добрянського В.Л., за № 70356 від 28.03.2024року вбачається, що відповідно до відомостей з АСВП, виконавчі провадження ВП №49530411, ВП №49530344, ВП №49530303, стягувач: ОСОБА_3 , боржник ОСОБА_1 , перебували на примусовому виконанні Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції з 29.12.2015 року: - 29.12.2015 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа виданого Суворовським районним судом м. Одеси №2-2511/2006 від 02.03.2011 року про стягнення грошової суми з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 у розмірі 75691,64 грн., ВП 49530344; - 29.12.2015 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа виданого Суворовським районним судом м. Одеси №2-431/2005 від 20.06.2011 року про стягнення грошової суми з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 у розмірі 151051,00 грн., ВП 49530411; - 29.12.2015 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа виданого Суворовським районним судом м. Одеси №2-2487/2011 від 28.10.2011 року про стягнення грошової суми з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 у розмірі 200359,00 грн., ВП 49530303; - 31.01.2018 року та 30.06.2020 року державним виконавцем, на підставі п.2 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (відсутність у боржника майна) винесено постанови про повернення виконавчих документів стягувачу, відкритих при примусовому виконанні ВП 49530344, 49530411, 49530303; - станом на теперішній час ВП 49530344, 49530411, 49530303 знищені, внаслідок сплину строку зберігання. Колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Статтею 313 ЦК України встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом. Згідно зі статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів. Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. Права, викладені у пункті 1 Протоколу Конвенції, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві. Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов`язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів. Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення. Статтею 13 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод"гарантовано право на ефективний засіб юридичного захисту. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Згідно ч.5 ст.441ЦПК України, суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника. Відповідно до змісту вказаної норми скасування застосованих судом обмежень може мати місце у разі, якщо відпали підстави для застосування таких заходів, або змінилися обставини, що були підставою для вжиття відповідних заходів. Таким чином, скасування застосованих судом обмежень може мати місце у разі, якщо відпали підстави для застосування таких заходів, зокрема, досягнення переслідуваної мети гарантування повернення боргу, або виявлено обставини, які спростовували б критерій співмірності цілі втручання застосованим обмежувальним заходам, або інші обставини, які дають підстави для висновку про наявність натепер таких факторів, що порушують справедливий баланс між правами людини та публічним інтересом, хоча при застосуванні таких заходів існувала обґрунтована виправданість втручання в здійснення особою права на свободу пересування. Виконання судового рішення, є стадією судового розгляду, та має пріоритет над окремими правами сторін. Виходячи зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод від 04 листопада 1950 року, права людини вважаються захищеними лише після повного виконання рішення суду. Невиконання судового рішення є порушенням права особи на суд і ст. 6 Конвенції втрачає свій сенс. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 був боржником у виконавчих проваджень № 38191322, 38191375, 38191281 які були відкритті на підставі постанову про відкриття виконавчого провадження від 29.05.2013 року, з примусового виконання виконавчих листів виданих Суворовським районним судом м. Одеси 02.03.2011, 20.06.2011 роки, про стягнення боргів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на загальну суму 427 101, 64 грн. Вказані виконавчі провадження були завершені 31.01.2018 року та 30.06.2020 року на підставі ст. 47 п.2 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV та на підставі ст. 37 п.2 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII, з підстав відсутності у боржника майна. З відповіді Суворовського ВДВС у м.Одесі Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеси) вбачається, що вищенаведені виконавчі провадження знищені, у зв`язку із строком давності зберігання. При цьому, ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 16.06.2014року по справі №523/8603/14-ц було задоволено подання старшого державного виконавця першого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України. Заборонено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , виїзд за кордон до повного виконання ним зобов`язання по виконавчим провадженням № 38191322, № 38191375, №38191281. Звертаючись до суду із заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, яке встановлено ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 16.06.2014року, ОСОБА_1 посилається на те, що оскільки на даний час виконавчі документи, на підставі постанов державного виконавця від 18.12.2014, повернуто стягувачу, повторно вищевказані виконавчі документи для виконання не пред`являлись, існування тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон порушує його право на вільне пересування. Проте, вказана заява як і матеріали справи не містять, фактичних даних, які свідчили б про суттєву зміну обставин, що зумовили до такого заходу як тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України які вжиті ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 16.06.2014року, або досягнення мети, з якою цей захід застосовано. Колегія суддів звертає увагу на те, що скасування застосованих судом обмежень може мати місце у разі, якщо відпали підстави для застосування таких заходів, зокрема, досягнення переслідуваної мети гарантування повернення боргу, або виявлено обставини, які спростовували б критерій співмірності цілі втручання застосованим обмежувальним заходам, або інші обставини, які дають підстави для висновку про наявність натепер таких факторів, що порушують справедливий баланс між правами людини та публічним інтересом, хоча при застосуванні таких заходів існувала обґрунтована виправданість втручання в здійснення особою права на свободу пересування. Тому розглядаючи заяви про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України до виконання зобов`язань, покладених судовими рішеннями, суди повинні надавати оцінку вмотивованості таких заяв. Ухвала Суворовського районного суду м. Одеси від 16.06.2014 року якою було застосовано тимчасове обмеження до боржника у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язань, покладених на нього судовими рішеннями про стягнення боргу вже засновувалась на доведеності ухилення боржника ОСОБА_1 від їх виконання і дане судове рішення про тимчасове обмеження в апеляційному порядку не скасовувалось. Крім того, судом першої інстанції правильно враховано, що Законом № 2129-IX від 15.03.2022 розділ XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» доповнено пунктом 10-2, згідно з підпунктом 4 якого тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану. У зв`язку з чим, строки пред`явлення до виконання виконавчих листів повернутих постановою від 30.06.2020 року перервані, та не сплили. Як і правильно встановлено, що матеріали справи не містять доказів виконання зобов`язань, наявність яких стала підставою для постановлення ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 16.06.2014 року по справі № 523/8603/14-ц. Також із наявних у справі доказів колегія суддів не вбачає, що застосоване судом до боржника обмеження у праві його виїзду за межі України, створює такі перешкоди у його професійному, особистому та сімейному житті, які свідчили би про неспівмірність такого заходу його меті виконання остаточного рішення суду. Доводи апеляційної скарги про те, що ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 16.06.2014 року не встановлено, у чому полягає ухилення від виконання обов`язків, суд не розкрив, обмежившись лише вказівкою на те, що заборгованість не сплатив, жодних фактів про ухилення ОСОБА_1 суду не було надано ні під час винесення рішення про заборону виїзду за кордон у 2014 році, не надано таких доказів і під час розгляду нинішньої заяви, апеляційним судом відхиляються, оскільки вказана ухвала в апеляційному порядку не скасовувалась, а надавати оцінку прийнятому судовому рішенню яке набрало законної сили не в компетенції суду, зважаючи що у межах даної справи предметом доказування є встановлення наявності чи відсутності підстав для скасування вже встановленого обмеження. Апеляційний суд наголошує, що такою підставою є виконання боржником рішення суду, внаслідок невиконання якого такі обмежувальні заходи застосовані до боржника або виявлено обставини, які спростовували б критерій співмірності цілі втручання застосованим обмежувальним заходам, або інші обставини. Відповідаючи на доводи апеляційної скарги відносно пропорційності обмеження, яке триває вже більше 10 (десяти) років, колегія суддів з цього приводу застосовує практику Європейського Суду, який у пункті 49 рішення у справі «Гочев проти Болгарії» («Gochev v.Bulgaria» від 26 листопада 2009 року) зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга № 66485/01, §§ 78-82). Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга № 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга № 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121). У пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин. Таким чином, надаючи оцінку виправданості застосованого обмеження ОСОБА_1 , апеляційний суд враховує велику суму заборгованості, відсутність його виконання або зменшення, а також відсутності доказів зміни обставин, які впливають на виконання ним рішення суду, та/або пов`язані з особистим (сімейним) життям обставини, у зв`язку з якими виїзд за межі України є необхідним. Таким чином, апеляційним судом встановлено, що при постановлені оскаржуваної ухвали судом першої інстанції не було допущено порушення норм процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому ухвала суду першої інстанції залишається без змін, а апеляційна скарга без задоволення. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2024 року залишити без змін. Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складений: 11.04.2025 року. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: Є.С. Сєвєрова С.О. Погорєлова