Постанова 4855 № 620/13069/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/13069/24 Суддя (судді) першої інстанції: Оксана ТИХОНЕНКО ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Карпушової О.В., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області та ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, стягнення моральної шкоди, ВСТАНОВИВ : ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області в якому просив: - визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області, як до фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 щодо визначення податкових зобов`язань сплати земельного податку з фізичних осіб, а саме: податкове повідомлення-рішення від 07.06.2024 року №9213/Ж10/25-01-24-08 за 2021 рік в сумі 25268 грн. 25 коп. - плата за землю площею 15,0 га кадастровий номер 7420810100:06:000:2077 цільове призначення яких - для ведення фермерського господарства; податкове повідомлення-рішення від 06.06.2024 року №814627-2408-2504- UA74040070000086652 за 2023 рік в сумі 3599 грн. 89 коп. - плата за землю площею 15,0 га кадастровий номер 7420810100:06:000:2077 цільове призначення яких - для ведення фермерського господарства; податкове повідомлення-рішення від 06.06.2024 року №814449-2408-2504- UA74040070000086652 за 2024 рік в сумі 3793 грн. 80 коп. - плата за землю площею 15,0 га кадастровий номер 7420810100:06:000:2077 цільове призначення яких - для ведення фермерського господарства; податкове повідомлення-рішення від 06.06.2024 року №815191-2408-2504- UA74040070000086652 за 2021 рік в сумі 15007 грн. 49 коп. - плата за землю площею 34,9 та кадастровий номер 7420884400:02:000:1221 цільове призначення яких - для ведення фермерського господарства; податкове повідомлення-рішення від 06.06.2024 року №814448-2408-2504- UA74040070000086652 за 2024 рік в сумі 8826 грн. 91 коп. плата за землю площею 34,9 га кадастровий номер 7420884400:02:000:1221 цільове призначення яких - для ведення фермерського господарства; податкове повідомлення-рішення від 06.06.2024 року №814628-2408-2504- UA74040070000086652 за 2023 рік в сумі 8375 грн. 74 коп. плата за землю площею 34,9 га кадастровий номер 7420884400:02:000:1221 цільове призначення яких - для ведення фермерського господарства; - стягнути на користь позивача з відповідача кошти у сумі 50000,00 грн на відшкодування позивачу моральної шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями відповідача. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року адміністративний позов задоволено частково, а саме визнано протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області, як до фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 щодо визначення податкових зобов`язань сплати земельного податку з фізичних осіб, а саме: податкове повідомлення-рішення від 07.06.2024 року №9213/Ж10/25-01-24-08 за 2021 рік в сумі 25268 грн. 25 коп. - плата за землю площею 15,0 га кадастровий номер 7420810100:06:000:2077 цільове призначення яких - для ведення фермерського господарства; податкове повідомлення-рішення від 06.06.2024 року №814627-2408-2504- UA74040070000086652 за 2023 рік в сумі 3599 грн. 89 коп. - плата за землю площею 15,0 га кадастровий номер 7420810100:06:000:2077 цільове призначення яких - для ведення фермерського господарства; податкове повідомлення-рішення від 06.06.2024 року №814449-2408-2504-UA74040070000086652 за 2024 рік в сумі 3793 грн. 80 коп. - плата за землю площею 15,0 га кадастровий номер 7420810100:06:000:2077 цільове призначення яких - для ведення фермерського господарства; податкове повідомлення-рішення від 06.06.2024 року №815191-2408-2504-UA74040070000086652 за 2021 рік в сумі 15007 грн. 49 коп. - плата за землю площею 34,9 та кадастровий номер 7420884400:02:000:1221 цільове призначення яких - для ведення фермерського господарства; податкове повідомлення-рішення від 06.06.2024 року №814448-2408-2504-UA74040070000086652 за 2024 рік в сумі 8826 грн. 91 коп. плата за землю площею 34,9 га кадастровий номер 7420884400:02:000:1221 цільове призначення яких - для ведення фермерського господарства; податкове повідомлення-рішення від 06.06.2024 року №814628-2408-2504-UA74040070000086652 за 2023 рік в сумі 8375 грн. 74 коп. плата за землю площею 34,9 га кадастровий номер 7420884400:02:000:1221 цільове призначення яких - для ведення фермерського господарства. В решті позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні на його користь моральної шкоди та прийняти нове, яким задовольнити вказану позовну вимогу. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Судом першої інстанції встановлено, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та даних Державного земельного кадастру України земельні ділянки площею 15 га (кадастровий номер 7420810100:06:000:2077, цільове призначення - для ведення фермерського господарства) та площею 34,9 га (кадастровий номер 7420884400:02:000:1221, цільове призначення для ведення фермерського господарства) перебувають на праві постійного користування у ОСОБА_1 . Відповідно ІКС «Податковий блок» за ОСОБА_1 обліковуються наступні земельні ділянки: кадастровий номер 7420810100:06:000:2077 для ведення фермерського господарства площею 15 га, за адресою Чернігівська область, Борзнянський район, Борзнянська міська рада та кадастровий номер 7420884400:02:000:1221 для ведення фермерського господарства площею 34,9 га, за адресою Чернігівська область, Борзнянський район, Оленівська сільська рада. Також як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 є засновником та керівником ФГ ВТФ "БОРЗНА - АГРОСЕРВІС" (22820850), основний вид діяльності «Вирощування зернових культур (крiм рису), бобових культур i насiння олiйних культур» (КВЕД 01.11). ФГ ВТФ "БОРЗНА - АГРОСЕРВІС" платник єдиного податку 3 групи. Головним управлінням ДПС у Чернігівській області прийняті наступні податкові повідомлення-рішення: від 07.06.2024 №9213/Ж10/25-01-24-08 за 2021 рік на суму 25268,25 грн; від 06.06.2024 №814627-2408-2504-UA74040070000086652 за 2023 рік на суму 3599,89 грн; від 06.06.2024 №814449-2408-2504-UA74040070000086652 за 2024 рік на суму 3793,80 грн; від 06.06.2024 №815191-2408-2504-UA74040070000086652 за 2021 рік на суму 15007,49 грн; від 06.06.2024 №814448-2408-2504-UA74040070000086652 за 2024 рік на суму 8826,91 грн; від 06.06.2024 №814628-2408-2504-UA74040070000086652 за 2023 рік на суму 8375,74 грн. Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивачем 08.08.2024 подано скаргу, однак листом від 10.09.2024 Головне управління ДПС у Чернігівській області повідомило позивача про відсутність підстав для скасування податкових повідомлень-рішень. Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення відповідача протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з відповідним позовом до суду. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України). Згідно підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України орендна плата для цілей розділу XII Податкового кодексу України - обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди. Відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Відповідно до статті 269 ПК України платниками плати за землю є, зокрема, платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди. Пунктом 269.1 статті 269 ПК України встановлено, що платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі. Згідно підпункту 270.1.2 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування платою за землю є об`єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди. Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (п. 287.1 ст. 287 ПК України). Статтею 285 ПК України визначено, що базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв`язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців). Згідно з п. 288.1 - 288.3 ст. 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Відповідно до п. 286.5 ст.286 ПК України нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному ст.42 цього Кодексу, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному ст. 58 цього Кодексу. У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника - юридичної або фізичної особи до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося його право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому він набув право власності. У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника - фізичної особи до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає (вручає) податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності. Якщо такий перехід відбувається після 1 липня поточного року, контролюючий орган надсилає (вручає) попередньому власнику нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним). Так, відповідно до положень статті 121 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на час надання земельної ділянки така земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства. Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (який втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України «Про фермерське господарство») після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи. Законодавством, чинним до 2003 року, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства. Згідно із Законом України «Про фермерське господарство», прийнятим 19 червня 2003 року, Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» визнано таким, що втратив чинність. У статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» унормовано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства відповідно до закону. Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 зазначеного Закону право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому ЗК України. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону України «Про фермерське господарство»). Так, відповідно до висновків, наведених у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18, на яку, зокрема послалась Велика Палата Верховного Суду у цій справі за позовом фізичної особи, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення. Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України. Подібні за змістом висновки викладені й у інших постановах Великої Палати Верховного Суду, на які послалась остання в ухвалі у цій справі за позовом фізичної особи, зокрема у постановах від 13 березня 2018 року у справі №348/92/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі №317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі №606/2032/16-ц, від 1 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17. У пунктах 6.22 та 6.23 постанови від 30 червня 2020 року у справі № 927/79/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що нормами Закону України «Про фермерське господарство» запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності. Таке фермерське господарство створюється після отримання громадянином земельної ділянки в оренду. З моменту створення цього фермерського господарства та його державної реєстрації до нього переходять права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі. В цьому випадку не відбувається відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки, а здійснюється встановлений нормами перехід прав та обов`язків орендаря земельної ділянки від громадянина до створеного ним фермерського господарства. При цьому такий перехід відбувається в силу вищенаведених норм Закону України «Про фермерське господарство» та не потребує вчинення сторонами орендних правовідносин будь-яких додаткових дій, у тому числі укладення додаткових угод. Тобто усталена практика Великої Палати Верховного Суду пов`язує момент набуття фермерським господарством прав та обов`язків орендаря земельної ділянки саме з моментом державної реєстрації фермерського господарства. Після такої реєстрації відбувається фактична заміна орендаря і саме з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Отже, в силу наведених підходів, у разі створення фермерського господарства саме останнє виступає суб`єктом взаємовідносин щодо оренди, а тому за логікою таких висновків саме воно має й нести обов`язки щодо сплати відповідної орендної плати. В іншому випадку поглиблюється правова невизначеність, адже всі права та обов`язки щодо відповідної земельної ділянки правомочне реалізовувати фермерське господарство, однак орендну плату вносить засновник цього господарства. З урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та мають бути скасованими. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.09.2024 у справі № 320/6885/23. Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн, суд зазначає наступне. Так, статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Водночас, положеннями статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина 2 статті 23 ЦК України). Згідно частин першої статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму № 4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17, за змістом яких, суд зазначив, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди. При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті3,19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. Втім, позивачем не доведено, що оскаржуваними рішенням відповідача йому було заподіяно моральну шкоду, а саме не надано жодних належних доказів того, в чому полягає моральна шкода, якими обставинами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та заподіянням їй шкоди, з яких міркувань вона виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо. Водночас, з врахуванням викладеного, суд зазначає, що сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 804/6922/16. Таким чином, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди. Доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційні скарги Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року у - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев cуддя О.В.Карпушова суддя В.В.Файдюк