Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/30092/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2025 р. Справа № 520/30092/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2025, головуючий суддя І інстанції: Біленський О.О., повний текст складено 29.01.25 по справі № 520/30092/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд: визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунки заборгованостей ОСОБА_1 , що утворилися внаслідок виконання рішень Харківського окружного адміністративного суду по справам №520/25826/23, №520/13230/19, №520/11866/2020, №520/14684/21 з урахуванням інфляційних витрат та 3% річних з дати набрання законної сили рішеннями по 10.09.2024; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунки заборгованостей на ім`я ОСОБА_1 , що утворилися внаслідок виконання рішень Харківського окружного адміністративного суду по справам №520/25826/23, №520/13230/19, №520/11866/2020, №520/14684/21 з урахуванням інфляційних витрат та 3% річних з дати набрання законної сили рішеннями по 10.09.2024. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та не дослідження усіх обставин справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що на виконання рішень Харківського окружного адміністративного суду по справам №520/13230/19, №520/11866/2020, №520/14684/21 та №520/25826/23, внаслідок перерахунку пенсії позивача утворилася заборгованість ГУ ПФУ у Харківській області на ім`я позивача у загальному розмірі 1040747,51 грн, що підтверджується матеріалами справи. Вказує, що стаття 625 розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 Цивільного кодексу України. Отже, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо іншого не передбачено договором або спеціальними нормами закону. Вважає, що судом першої інстанції помилково не віднесено дані правовідносини до категорії «грошове зобов`язання». Звертає увагу, що суд першої інстанції посилається на положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів зв`язку з порушенням строків їх виплати» й зазначає, що позовна заява не вмотивована вказаними положеннями. Однак, позивачем у позовній заяві здійснювалося посилання на ч.1 ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів зв`язку з порушенням строків їх виплати» із визначенням, що цей Закон є спеціальним у даних правовідносинах в аспекті нарахування інфляційних витрат. Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подало до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 без змін. Зазначає, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2020 по справі №520/13230/19, головним управлінням здійснено перерахунок, різницю в пенсії за період з 01.01.2018 по 28.02.2020 включено до виплатної відомості та профінансовано у листопаді 2022 року, тому рішення суду виконано у повному обсязі. Вказує, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду по справах №520/11866/20, №520/14684/21, №520/25826/23 головним управлінням здійснено перерахунки пенсії ОСОБА_1 . Стверджує, що у випадку надходження грошових коштів на рахунок відповідача за відповідним цільовим призначенням, ГУ ПФУ автоматизованим способом, пропорційно обсягу виділених з державного бюджету коштів та кількості отримувачів, здійснює розрахунок та часткову виплату заборгованості. Звертає увагу, що виплату нарахованих різниць в пенсії за відповідний період буде проведено за наявності виділення коштів на цю мету з Державного бюджету України. Зауважує, що до суду не надано жодних доказів того, що відповідач умисно не виконує рішення суду в частині виплати заборгованості. Щодо виплати 3% річних на користь позивача наголошує, що положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати за рішенням суду. Вважає, що у позивача не виникло право на застосування наслідків порушення грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України. Зазначає, що оскільки рішеннями Харківського окружного адміністративного суду по справам №520/25826/23, №520/13230/19, №520/11866/2020, №520/14684/21 не визначено розмір заборгованості щодо перерахунку та виплати пенсії позивача, стягнення грошових сум не встановлено, тобто між сторонами відсутні грошові зобов`язання, тому вимога позивача про стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми боргу не підлягає задоволенню. ОСОБА_1 подав до суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16.09.2020 у справі №335/6979/19, вказує, що не зазначення у судових рішеннях конкретної суми не свідчить про відсутність грошового зобов`язання. У таких категоріях справ (зобов`язання здійснити перерахунок нарахованої пенсії) суд не може визначити розмір грошового зобов`язання та зазначити його у резолютивній частині, оскільки зобов`язує здійснити перерахунок, тобто сума не визначена, проте грошове зобов`язання існує. Стверджує, що відповідачем, як органом державної влади, порушено гарантоване Конституцією України право власності на майно, яке, у даному випадку, становить пенсійні виплати. Вважає, що позивачу не було здійснено перерахунок пенсійної виплати та відбулося втручання у зазначене право позивача. Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2020 у справі №520/13230/19, яке набрало законної сили 13.02.2020, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити з 01 січня 2018 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 в розмірі 90% від відповідних сум грошового забезпечення; перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 з 05.03.2019 з урахуванням 100% суми підвищення пенсії; здійснити виплату недоплаченої частини основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2018. На виконання вищезазначеного рішення суду позивачу здійснено перерахунок пенсії з 01.01.2018 та нарахована заборгованість з виплати пенсії у розмірі 79683,56 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 у справі №520/11866/20, яке набрало законної сили 05.03.2021, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати, нараховувати та виплатити з 01.04.2019 ОСОБА_1 пенсію, розмір якої обчислений з грошового забезпечення, визначеного Адміністрацією Державної прикордонної служби України в довідці від 17.07.2020 №11/449. На виконання вищезазначеного рішення суду позивачу здійснено перерахунок пенсії з 01.04.2019 та нарахована заборгованість з виплати пенсії у розмірі 57445,00 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2021 у справі №520/14684/21 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01.04.2019 пенсію без обмеження максимальним розміром, а також здійснити виплату суми недоплаченої частини пенсії з 01.04.2019; перерахувати пенсію ОСОБА_1 з 01.04.2019, виходячи з 90% відповідних сум грошового забезпечення, зазначених у рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2020 у справі №520/13230/19 та у відповідності до довідки щодо грошового забезпечення, визначеного Адміністрацією Державної прикордонної служби України від 17.07.2020 №11/449, та з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 05.03.2019, з урахуванням раніше виплачених сум. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2022 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2021 по справі №520/14684/21 скасовано в частинні задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати пенсію ОСОБА_1 з 01.04.2019, виходячи з 90% відповідних сум грошового забезпечення, зазначених у рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2020 у справі №520/13230/19 та у відповідності до довідки щодо грошового забезпечення, визначеного Адміністрацією Державної прикордонної служби України від 17.07.2020 №11/449, та з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 05.03.2019, з урахуванням раніше виплачених сум. Прийнято постанову, якою в цій частині провадження у справі закрито. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2021 у справі №520/14684/21 залишено без змін. На виконання рішення суду у справі №520/14684/21 позивачу здійснено перерахунок пенсії з 01.04.2019 та нараховано заборгованість з виплати пенсії у розмірі 99057,20 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2023 у справі №520/25826/23, яке набрало законної сили 29.12.2023, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити індексування пенсії ЕСМ на підставі постанов Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 р. №118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» та від 24 лютого 2023 р. №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» без обмеження граничного розміру виплати пенсії; здійснити виплату різниці між нарахованим розміром пенсії та фактично виплаченим з 01.04.2019 по день проведення перерахунку, з урахуванням раніше виплачених сум. На виконання вищезазначеного рішення суду позивачу здійснено перерахунок пенсії з 01.04.2019 та нарахована заборгованість з виплати пенсії у розмірі 804561,75 грн. Позивач, вважаючи, що оскільки відповідачем не виплачена на його користь заборгованість з виплати різниці пенсії у загальному розмірі 1040747,51 грн, що нарахована за рішеннями суду по справам №520/13230/19, №520/11866/2020, №520/14684/21 та №520/25826/23, наявні підстави для здійснення перерахунку заборгованості з урахуванням індексу інфляції та 3% річних. 13.09.2024 та 02.10.2024 позивач через свого представника звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявами щодо здійснення перерахунку заборгованості з урахуванням положень ст.625 ЦК України, у ході виконання рішень Харківського окружного адміністративного суду по справам №520/25826/23, №520/13230/19, №520/11866/2020, №520/14684/21. Листами від 19.09.2024 №2000-0203-8/166666 та №2000-0203-8/166561, від 08.10.2024 №2000-0203-8/177601 Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повідомило позивача про відсутність підстав для нарахування вказаних виплат. Вважаючи протиправною відмову відповідача у перерахунку заборгованостей, що утворилися внаслідок виконання рішень Харківського окружного адміністративного суду по справам №520/13230/19, №520/11866/2020, №520/14684/21 та №520/25826/23, з урахуванням інфляційних витрат та 3% річних з дати набрання законної сили рішеннями по 10.09.2024, позивач звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами належними до сплати кредиторові, однак, між позивачем та відповідачем відсутні договірні зобов`язання щодо нарахування та виплати пенсії. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі по тексту ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Відповідно до положень ч.3 ст.11 та ч.1 ст.13 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 ЦК України. Грошовим зобов`язанням, за змістом статей 524, 533-535 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору. За ч.1 ст.527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Стягнення інфляційних втрат регулюється статтею 625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Системний аналіз вказаних норм права свідчить, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц та Верховним Судом у постановах від 15.07.2020 у справі №335/6976/19, від 16.09.2020 у справі №335/6979/19, від 27.10.2022 у справі №280/6352/21. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.10.2023 у справі №686/7081/21 вирішувала питання про те, чи можуть бути застосовані приписи статті 625 ЦК України до правовідносин, які виникають унаслідок порушення державою обов`язку з виплати відшкодування шкоди у визначеному в чинному рішенні суду розмірі, а саме у разі несвоєчасного виконання такого рішення і дійшла висновку, що за змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 ЦК України). У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (ч.1 ст.5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»). Велика Палата Верховного Суду зазначає, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що у разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3% річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення. Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України. Інфляційні втрати та три відсотки річних за прострочення виконання судового рішення можуть бути заявлені до стягнення з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа (ч.4 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень») включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення. Наведений висновок суду узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 09.11.2023 у справі №420/2411/19. У справі, що розглядається, спір виник стосовно стягнення на підставі статті 625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних у зв`язку з нарахованою, але не виплаченою пенсією позивача на виконання рішень Харківського окружного адміністративного суду по справам №520/25826/23, №520/13230/19, №520/11866/2020, №520/14684/21. Колегія суддів зазначає, що у даному випадку Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 ЦК України, тому положення статті 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що в силу ч.2 ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані спеціальним Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159. В апеляційній скарзі позивач звертає увагу на те, що ним у позовній заяві здійснювалось посилання на ч.1 ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів зв`язку з порушенням строків їх виплати» із визначенням, що цей Закон є спеціальним у даних правовідносинах в аспекті нарахування інфляційних витрат. У силу приписів ч.2 та ч.3 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналізуючи наведені процесуальні норми колегія суддів зазначає, що справа адміністративної юрисдикції розглядається не інакше ніж за позовною заявою особи, яка звернулася до суду, та в межах позовних вимог. При цьому, суд може вийти за межі позовних вимог лише у випадку необхідності обрання ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, якщо такі порушення мали місце, а форма заявлених позовних вимог не дозволяє це зробити, оскільки викладена в інший спосіб ніж потрібно для поновлення порушеного права в судовому порядку. За матеріалами справи, 13.09.2024 та 02.10.2024 позивач через свого представника звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявами щодо здійснення перерахунку заборгованості з урахуванням положень ст.625 ЦК України, у ході виконання рішень Харківського окружного адміністративного суду по справам №520/25826/23, №520/13230/19, №520/11866/2020, №520/14684/21. Листами від 19.09.2024 №2000-0203-8/166666 та №2000-0203-8/166561, від 08.10.2024 №2000-0203-8/177601 Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повідомило позивача про відсутність підстав для нарахування вказаних виплат. Зі змісту позовних вимог встановлено, що позивач просить суд визнати протиправною відмову та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунки заборгованостей на ім`я ОСОБА_1 , що утворилися внаслідок виконання рішень Харківського окружного адміністративного суду по справам №520/25826/23, №520/13230/19, №520/11866/2020, №520/14684/21, з урахуванням інфляційних витрат та 3% річних з дати набрання законної сили рішеннями по 10.09.2024. Тобто, у справі, що розглядається, спір виник стосовно стягнення на підставі статті 625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних у зв`язку з нарахованою, але не виплаченою пенсією позивача на виконання рішень Харківського окружного адміністративного суду по справам №520/25826/23, №520/13230/19, №520/11866/2020, №520/14684/21. Разом з тим, позивачем не заявлялись вимоги про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати перерахованої пенсії на виконання рішень суду у справах №520/25826/23, №520/13230/19, №520/11866/2020, №520/14684/21. Отже, колегія суддів вважає такими, що не впливають на спірні правовідносини посилання апелянта на те, що ним у позовній заяві здійснювалось посилання на ч.1 ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів зв`язку з порушенням строків їх виплати» із визначенням, що цей Закон є спеціальним у даних правовідносинах в аспекті нарахування інфляційних витрат. При цьому, позивач не позбавлений можливості скористатися вказаним правом щодо отримання компенсації втрати частини доходів у порядку та спосіб, визначених законом. Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення на користь позивача інфляційних витрат та 3% річних у зв`язку з заборгованістю пенсійного органу щодо виплати пенсії, перерахованої на виконання рішень Харківського окружного адміністративного суду по справам №520/25826/23, №520/13230/19, №520/11866/2020, №520/14684/21. Колегія суддів вважає, що наведені в апеляційній скарзі позивачем мотиви та доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм права та обставин справи і не дають підстав вважати, що судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права при постановленні спірного рішення. Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги позивача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 по справі № 520/30092/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий