Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/4567/22

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 травня 2023 року справа №200/4567/22 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гаврищук Т.Г., суддів Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 січня 2023 р. у справі № 200/4567/22 (головуючий І інстанції Молочна І.С.) за позовом ОСОБА_1 до Держави в особі Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про стягнення трьох відсотків річних з 01.09.2014 по травень 2021 року,- УСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом до Держави в особі Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просив стягнути з відповідача 3% річних з 01.09.2014 по травень 2021 року. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 січня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове, яким задовольнити позов в повному обсязі. В обґрунтування доводів зазначає, що відповідач звичайний боржник, не містить жодної правової та моральної особливості і його стосується ст.11 та 625 ЦКУ. Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримує пенсію по інвалідності ІІ групи (за загальним захворюванням), що підтверджується наявною в матеріалах справи копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 17.09.2019 року. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25.12.2020 у справі №242/3281/20, що набрало законної сили на підставі ухвали Першого апеляційного адміністративного суду від 06.04.2021, позовні вимоги ОСОБА_1 до Донецької обласної державної адміністрації, Департаменту охорони здоров`я Донецької облдержадміністрації, Пенсійного фонду України, Селидовського об`єднаного управлінні Пенсійного фонду України Донецької області про повернення пенсійних виплат - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Селидовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01 вересня 2014 року по 31 травня 2017 року. Зобов`язано Селидовське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з 01 вересня 2014 року по 31 травня 2017 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. У частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду звернуто до негайного виконання. Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14.06.2021 №5519-4766/Ч-15/8-0500/21 позивачу на його звернення на «Урядову гарячу лінію» повідомлено, що у травні 2021 року він отримав поточну виплату пенсії та заборгованість за період з 01.09.2014 по 31.05.2017 у сумі 40468,09 грн. на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25.12.2020 у справі №242/3281/20. Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 07.10.2021 №14651-13893/Ч-15/8-0500/21 позивачу на його запит надано розрахунок суми пенсії, виплаченої на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25.12.2020 у справі №242/3281/20. Між сторонами у справі відсутній спір щодо розміру виплачених позивачем на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25.12.2020 у справі №242/3281/20 грошових коштів та строків їх виплати. Суд першої інстанції вважав, що за змістом норми права, наведеної у ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тобто положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Проте у позивача не виникло право на застосування наслідків порушення грошового зобов`язання відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України. Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стягнення з боржника інфляційних втрат регулюється статтею 625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. В силу частини другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, якими є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Законодавцем окреслено, що грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань відносяться також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо, які мають бути виражені у грошових одиницях. Верховним Судом України викладена наступна правова позиція: за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-38цс11). Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 р. в справі № 2а-11853/10/1570. Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем як суб`єктом владних повноважень відсутні цивільно-правові правовідносини, що обумовлює відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними. Таким чином, в цій справі у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 Цивільного кодексу України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України. Аналогічні правові висновки щодо застосування вказаних норм права викладені в постановах Верховного Суду від 15.04.2020 року в адміністративній справі №807/542/17, від 26.07.2021 року в адміністративній справі 712/23614/12. Отже, підстави для стягнення на користь позивача суми 3% річних відсутні. Аналогічне правозастосування положень статті 625 Цивільного кодексу України висловлено Верховним Судом у постанові від 27.08.2020 р. у справі №804/871/16, від 18.07.2018 р. у справі №2а-11853/10/1570, від 08.02.2018 р. у справі №826/22867/15. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 січня 2023 р. у справі № 200/4567/22 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 січня 2023 р. у справі №200/4567/22 - залишити без змін. Повний текст постанови складений 02 травня 2023 року. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук Судді: А.А. Блохін І.В. Сіваченко