Постанова 4851 № 520/28513/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 червня 2026 р. Справа № 520/28513/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бегунца А.О., Суддів: Русанової В.Б. , П`янової Я.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2026, головуючий суддя І інстанції: Біленський О.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 17.03.26 по справі № 520/28513/25 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо затримки у проведенні виплат за грошовими зобов`язаннями за час проходження військової служби, на день звільнення з військової служби та на виконання рішень судів по судових справах №520/3821/21, №520/6483/22, №520/27489/23, №520/29174/24 і непроведення компенсації інфляційних втрат і 3% річних за даними грошовими зобов`язаннями; - зобов`язати Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити інфляційні втрати та 3% річних з 05.01.2016 по 29.12.2021 (за період затримки виплати перерахованої надбавки за вислугу років, встановленої рішенням суду по справі №520/3821/21); - зобов`язати Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити інфляційні втрати та 3% річних з 12.07.2016 по 10.10.2024 (за період затримки виплати складових грошового забезпечення, встановленої рішенням суду по справі №520/6483/22) та інфляційні втрати і 3% річних з 29.07.2024 по 16.10.2024 (за період затримки відшкодування судових витрат у розмірі 1250 грн., встановлених рішенням суду по справі №520/6483/22 стосовно стягнення судових витрат); - зобов`язати Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити інфляційні втрати та 3% річних з 05.01.2016 по 27.10.2025 (за період затримки перерахунку надбавки за вислугу років, встановленої рішенням суду по справі №520/27489/23), інфляційні втрати і 3% річних з 05.03.2024 по 27.10.2025 (за період затримки відшкодування судових витрат у розмірі 4000 грн., встановлених рішенням суду по справі №520/6483/22 стосовно стягнення судових витрат) та інфляційні втрати і 3% річних з 15.07.2024 по 27.10.2025 (за період затримки відшкодування судових витрат у розмірі 2000 грн., встановлених рішенням суду по справі №520/6483/22 стосовно стягнення судових витрат); - зобов`язати Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити інфляційні втрати та 3% річних з 12.07.2016 по 06.06.2025 (за період затримки виплати компенсації втрати частини доходів, встановленої рішенням суду по справі №520/29174/24) та інфляційні втрати і 3% річних з 24.12.2024 по 27.10.2025 (за період затримки відшкодування судових витрат у розмірі 3000 грн., встановлених рішенням суду по справі №520/29174/24 стосовно стягнення судових витрат); - стягнути з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051) на користь позивача моральну шкоду в розмірі 12 112 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскільки позивача за час військової служби та на день звільнення з військової служби з органів військової прокуратури України не було належним чином у повному обсязі розраховано грошовим забезпеченням у відповідному розмірі, не здійснено виплату в належному об`ємі складових щомісячного грошового забезпечення, а у подальшому і відповідної компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, зазначене обумовило низку спірних правовідносин з відповідачем, рішеннями судів по яких зокрема: по справі №520/3821/21 - зобов`язано відповідача здійснити перерахунок надбавки за вислугу років за період 2016-2018 років; по справі №520/6483/22 - зобов`язано відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення за період 2016-2018 років внаслідок невірно розрахованої вислуги років; по справі №520/27489/23 - зобов`язано відповідача здійснити перерахунок розрахованої надбавки за вислугу років; по справі №520/29174/24 - зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати доходів внаслідок невиплати грошового забезпечення за період з 2016 року по 2024 рік. Додатково по справах №520/6483/22, №520/27489/23 та №520/29174/24 постановлено до стягнення з відповідача судові витрати. Рішення судів по зазначених спорах набрали законної сили та виконані відповідачем, що підтверджується відповідними виписками по рахунку АТ "Райффайзен банк Аваль". Водночас, невиконаними залишаються зобов`язання відповідача по перерахунку надбавки за вислугу років по справі №520/27489/23 та оплати судових витрат по справах №520/27489/23 та №520/29174/24. Відтак, даними судовими рішеннями підтверджено факт допущення відповідачем затримки в проведенні розрахунків і виплат різноманітних видів грошового забезпечення за час військової служби. Оскільки норми чинного законодавства встановлюють безумовний обов`язок повного розрахунку з особою за час проходження військової служби та у день звільнення з військової служби, то з відповідача підлягають стягненню відповідні суми інфляційного збільшення за весь час прострочення, а також три проценти річних від прострочених сум. Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, спричиненої душевними стражданнями, позивач посилається на неодноразову негативну поведінку (неправомірні дії та бездіяльність) відповідача по належному і своєчасному розрахунку грошового забезпечення та відповідних компенсацій, що призвело до довготривалого відновлення власних порушених прав, необхідністю їх постійного відстоювання у судовому порядку протягом років (а окремі судові справи, тривають й досі), а отже витрачено значних зусиль, енергії, ресурсів, часу та здоров`я для їх поновлення. Дані обставини призвели до виникнення тривалих хвилювань та розладів, що негативно відобразилось на психоемоційному стані у кінцевому рахунку. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2026 у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2026 скасувати та ухвалити постанову, якою позовні вимоги задовольнити. В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що позиція суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог грунтується переважно на твердженні щодо відсутності цивільно-правових відносин між сторонами й відповідного грошового зобов`язання відповідача в порядку ст. 11 ЦК України, а відтак неможливості виступати відповідачу боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні норм ст. 625 ЦК України. Проте, судом проігноровано численні висновки Верховного суду та Великої Палати Верховного Суду, в яких остаточно закріплено, що положення ст. 625 ЦК України передбачають виникнення зобов`язань як з договірних так і з деліктних зобов`язань, а дія положень ст. 625 ЦК України поширюється на всі грошові правовідносини. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, відповідачем зазначено, що судом першої інстанції вірно визнано необгрунтованими доводи позивача щодо виникнення в Офісу Генерального прокурора деліктного зобов`язання по сплаті судових витрат на підставі судових рішень у справах №520/6483/22, №520/27489/23 та №520/21974/24. Деліктні зобов`язання це недоговірні зобов`язання, які виникають внаслідок заподіяння шкоди (майнових чи особисто немайнових прав) і передбачають обов`язок потерпілої сторони вимагати відшкодування від особи, яка спричинила шкоду. Це зобов`язання, що виникає через протиправні дії, такі як необережність або умисел, і вимагає відшкодування завданих збитків. При цьому, несплата судових витрат, присуджених судовим рішення, не є деліктним зобов`язанням, а є питанням виконання судового рішення. Водночас, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши доповідь судді-доповідача перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків. Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах прокуратури України в період з липня 2009 року по січень 2020 року, з якого з 22.10.2018 по 28.01.2020 на посаді прокурора військової прокуратури Луганського гарнізону (м. Рубіжне Луганської обл.) у складі військової прокуратури об`єднаних сил. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2021 у справі №520/3821/21, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27.09.2021, адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправними дії Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у військові та оборонній сфері об`єднаних сил щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 05.01.2016 по 28.02.2018 надбавки за вислугу років у складі грошового забезпечення без урахування положень постанови КМУ №1294 від 07.11.2007 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". Зобов`язано Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за вислугу років за період з 05.01.2016 по 31.01.2018 із застосуванням постанови КМУ №1294 від 07.11.2007 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" з урахуванням отриманих сум. Зобов`язано Спеціалізовану прокуратуру у військові та оборонній сфері об`єднаних сил нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за вислугу років за період з 01.02.2018 по 28.02.2018 із застосуванням постанови КМУ №1294 від 07.11.2007 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" з урахуванням отриманих сум. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2024 у справі №520/6483/22 адміністративного позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними дії Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил щодо недонарахування та невиплати ОСОБА_1 складових частин місячного грошового забезпечення, додаткових видів грошового забезпечення. Зобов`язано Офіс Генерального прокурора перерахувати, зарахувавши до вислуги років весь період навчання у Національній юридичній академії імені Ярослава Мудрого м. Харків, та виплатити ОСОБА_1 відповідні складові щомісячних основних, додаткових, одноразових видів грошового забезпечення, в яких враховується надбавка за вислугу років за період з 12.07.2016 по 31.01.2018, з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону перерахувати, зарахувавши до вислуги років період навчання у Національній юридичній академії імені Ярослава Мудрого м. Харків, та виплатити ОСОБА_1 відповідні складові щомісячних основних, додаткових, одноразових видів грошового забезпечення, в яких враховується надбавка за вислугу років за період з 01.02.2018 по 28.01.2020, та винагороду за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оброни, відсічі і стримування збройної агресії рф чи в антитерористичній операції за період з 22.10.2018 по 28.01.2020, з урахуванням раніше виплачених сум. В іншій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Додатковою постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2024 у справі №520/6483/22 стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1250 гривень 00 копійок; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1250 гривень 00 копійок. У задоволенні іншої частини заяви ОСОБА_1 відмовлено. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2024 у справі №520/27489/23, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2024, адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними дії Офісу Генерального прокурора щодо не проведення належного розрахунку та невиплати ОСОБА_1 надбавки за вислугу років у складі грошового забезпечення за період з 05.01.2016 року по 31.01.2018 року в належному об`ємі. Зобов`язано Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за вислугу років за період з 05.01.2016 року по 31.01.2018 року з урахуванням 10 років вислуги ОСОБА_1 станом на вересень 2016 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 у справі №520/27489/23, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2024, заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 4000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні заяви в іншій частині вимог - відмовлено. Додатковою постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2024 заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Прийнято додаткову постанову, якою стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2000 грн. 00 коп. В іншій частині у задоволенні заяви відмовлено. Ухвалами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09.09.2024 та від 19.09.2024 відкриті касаційні провадження за касаційними скаргами Офісу Генерального прокурора на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2024, додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2024, постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2024 та додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2024 у справі №520/27489/23. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 у справі №520/29174/24, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18.04.2025, адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора, щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів. Зобов`язано Офіс Генерального прокурора нарахувати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за період з липня 2016 року по жовтень 2024 року включно і стягнути зазначену суму на його користь. В решті позовних вимог відмовлено. Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2025 у справі №520/29174/24, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18.04.2025, заяву позивача про ухвалення додаткового рішення по справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн. (три тисячі гривень). У задоволенні іншої частини заяви відмовлено. Грошові кошти на виконання вищевказаних рішень суду сплачені позивачу за виключенням перерахованої надбавки за вислугу років у справі №520/27489/23 та судових витрат у справах №520/27489/23, №520/29174/24, що не заперечується сторонами. Вважаючи, що відповідачем своєчасно не здійснено виплату коштів за грошовими зобов`язаннями за час проходження військової служби, на день звільнення з військової служби та на виконання рішень судів у справах №520/3821/21, №520/6483/22, №520/27489/23, №520/29174/24, що є підставою для стягнення компенсації інфляційних втрат і 3% річних, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необгрунтованості. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до вимог ч.1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Відповідно до частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо. Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Колегія суддів зазначає, що стягнення інфляційних втрат регулюється статтею 625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом статей 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц. За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі №6-49цс12, від 24.10.2011 у справі №6-38цс11). Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 у справі №2а-11853/10/1570. Водночас, між сторонами справи, а саме позивачем та Офісом Генерального прокурора відсутні договірні зобов`язання. Таким чином, передбачена статтею 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин, зокрема під час проходження та звільнення із публічної служби, які регулюються спеціальним законодавством. У постанові від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц Великою Палатою Верховного Суду сформовано висновок, відповідно до якого приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство. Вказана правова позиція висловлена також Верховним Судом України у постанові від 20.01.2016 у цивільній справі №6-2759цс15. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції За результатами системного аналізу законодавчих приписів, які регулюють спірні що в межах даної справи відсутні цивільно-правові відносини між позивачем та Офісом Генерального прокурора, як суб`єктом владних повноважень, відсутні цивільно-правове порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача, шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними. Таким чином, у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 Цивільного кодексу України, як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, тому положення статей 549 та 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних відносин. Отже, підстави для стягнення на користь позивача суми 3% річних та втрат від інфляції відсутні. Вказана правова позиція щодо застосування положень статті 625 ЦК України узгоджується з правовою позицією, що міститься у постановах Верховного Суду від 27.08.2020 у справі №804/871/16, від 18.07.2018 у справі №2а-11853/10/1570, від 08.02.2018 у справі №826/22867/15. Щодо посилань апелянта, що положення ст. 625 ЦК України передбачають виникнення зобов`язань як договірних, так і з деліктних зобов`язань та рішення суду, а дія положень ст. 625 ЦК України поширюється на всі грошові правовідносини, якими є зобов`язання виражене у грошових оціницях, колегія суддів вважає їх необгрунтованими, оскільки такі вимоги стосуються виключно тих зобов`язань, які мають цивільно-правову або деліктну природу (зокрема, зобов`язань з відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, або виконання укладених державою договорів). При цьому, деліктні зобов`язання регулюються главою 82 ЦК України та виникають з факту завдання шкоди (майнової або моральної) поза межами існуючих між сторонами договірних, трудових чи службових правовідносин. Натомість, спірні правовідносини щодо нарахування та виплати надбавки за вислугу років виникли у зв`язку з виконанням суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків із виплати грошового забезпечення у межах публічно-правових правовідносин. Правова природа цих коштів - це грошове забезпечення, а не відшкодування заподіяної шкоди (збитків) у розумінні цивільного права. Неналежне виконання обов`язків у сфері публічно-правових правовідносин не перетворює їх на цивільно-правовий делікт. Також, колегія суддів зазначає, що обов`язок відшкодувати судові витрати виникає на підставі судового рішення та регулюється відповідним процесуальним законом, зокрема КАС України.Такі відносини за своєю суттю є процесуальними, а не матеріально-правовими.Судові витрати не є грошовим зобов`язанням у розумінні статті 509 ЦК України, яке виникає з правочинів, актів законодавства або внаслідок завдання шкоди. Отже, невиконання або несвоєчасне виконання судового рішення в частині стягнення судових витрат не є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України. Також, колегія суддів враховує, що питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані спеціальним Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати від 19.10.2000 №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 та позивач не позбавлений можливості скористатися вказаним правом компенсації втрати частини доходів у порядку та спосіб, визначені законом. Колегія суддів наголошує, що розгляд справи здійснюється виключно в межах заявлених позовних вимог. Оскільки позивач не заявляв самостійних вимог про стягнення компенсації на підставі Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та не навів жодного правового обґрунтування для її нарахування, відповідне право не може бути захищене у межах цього судового провадження. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідно до вимог ст. 308 КАС України, колегія суддів не надає правову оцінку висновкам суду першої інстанції щодо відмови у стягненні з Офісу Генерального прокурора моральної шкоди в розмірі 12112,00 грн, оскільки в цій частині вимоги та доводи апеляційної скарги не містять заперечень щодо вказаних висновків суду. Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів зазначає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. При цьому, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести, передусім сторонам, що суд справді почув, а не проігнорував їхні позиції, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи. Аналогічні висновки застосовує Верховний Суд, зокрема у постановах від 27.05.2025 по справі № 160/27436/23, від 02.07.2025 по справі №380/5471/24. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції в повному обсязі дослідив положення нормавтиних актів, що регулюють спірні правовідносини та дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2026 по справі № 520/28513/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя А.О. Бегунц Судді В.Б. Русанова Я.В. П`янова