Постанова 4807 № 314/1405/24

Дата документу 02.04.2025 Справа № 314/1405/24 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 314/1405/24 Головуючий у 1-й інстанції: Мануйлова Н.Ю. Провадження № 22-ц/807/246/25 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 квітня 2025 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Трофимової Д.А. суддів: Кухаря С.В., Онищенка Е.А. при секретарі Бєловій А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 03 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Михайло-Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області про визнання права власності в порядку спадкування, В С Т А Н О В И В: У березні 2024 року ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Косякової З.М. звернулася до суду з позовом до Михайло-Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області про визнання права власності в порядку спадкування. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дядько позивачки ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилася спадщина за законом, яку прийняла ОСОБА_2 племінниця померлого, шляхом звернення до нотаріуса з відповідною заявою. До складу спадкового майна входять: земельна частка (пай) площею 5,6399 га, кадастровий номер 2321584500:02:003:0034, розташована на території Михайло-Лукашівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, яка належала спадкодавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку ЗП № 057720, виданого Вільнянським районним відділом земельних ресурсів 13.10.2006; земельна частка (пай), кадастровий номер 2321584500:02:003:0035, площею 5,7802 га, розташована на території Михайло-Лукашівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, яка належала спадкодавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку ЗП № 057721, виданого Вільнянським районним відділом земельних ресурсів 21.08.2007; житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Постановою приватного нотаріуса Запорізького районного нотаріального округу Кравченко О.М. від 11.03.2024 року позивачці було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки спадкоємцем не подано нотаріусу документи, що підтверджують її родинні відносини зі спадкодавцем. Крім того, відсутні оригінали правовстановлюючих документів на спадкове майно. Зважаючи на те, що в позасудовому порядку вирішити питання щодо оформлення права власності на спадкове майно неможливо, позивач звернулася до суду з позовом. Спадкодавець ОСОБА_3 , 1949 року народження, був рідним молодшим братом матері позивачки ОСОБА_4 , 1943 року народження, по матері. Мати зазначених осіб ОСОБА_5 вдруге вийшла заміж за ОСОБА_6 , та від цього шлюбу народився ОСОБА_3 . Мати позивачки ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_2 просила суд визнати за нею в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на: - земельну ділянку (пай) площею 5,6399 га, кадастровий номер 2321584500:02:003:0034, розташовану на території Михайло-Лукашівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, яка належала спадкодавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку ЗП № 057720, виданого Вільнянським районним відділом земельних ресурсів 13.10.2006; - земельну частку (пай), кадастровий номер 2321584500:02:003:0035, площею 5,7802 га, розташовану на території Михайло-Лукашівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, яка належала спадкодавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку ЗП № 057721, виданого Вільнянським районним відділом земельних ресурсів 21.08.2007; - житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Заочним рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 03 червня 2024 року позов ОСОБА_2 до Михайло-Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області про визнання права власності в порядку спадкування задоволено. Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на: земельну частку (пай) площею 5,6399 га, кадастровий номер 2321584500:02:003:0034, розташовану на території Михайло-Лукашівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, яка належала спадкодавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку ЗП № 057720, виданого Вільнянським районним відділом земельних ресурсів 13.10.2006; земельну частку (пай), кадастровий номер 2321584500:02:003:0035 площею 5,7802 га, розташовану на території Михайло-Лукашівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, яка належала спадкодавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку ЗП № 057721, виданого Вільнянським районним відділом земельних ресурсів 21.08.2007; житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Не погоджуючись із зазначеним заочним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення не врахував його інтереси. Спадкодавець ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є рідним братом його матері ОСОБА_8 та його рідним дядьком. 27.08.2024 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Кравченко О.М. із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті його дядька ОСОБА_3 . Приватний нотаріус Кравченко О.М. повідомила його, що ним пропущений 6-ти місячний строк для прийняття спадщини, тому йому необхідно звернутися до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини. У зв`язку з чим ОСОБА_1 звернувся до Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги, яким йому був призначений адвокат Карчевський С.О. При підготовці адвокатом заяви до суду, було виявлено наявність оскаржуємого рішення. Зауважує на те, що рішення суду першої інстанції безпосередньо стосується його прав та інтересів у цих правовідносинах. Від представника ОСОБА_2 - адвоката Косякової З.М. на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в яких вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та, як наслідок, ухвалено обґрунтоване та законне рішення, а викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду. Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, до апеляційного суду не з`явилися. Частиною першою статті 182 ЦПК України передбачено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Окрім того, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними (частина перша статті 372 ЦПК України). Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 20 січня 2025 року справа за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 03 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Михайло-Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області про визнання права власності в порядку спадкування, була призначена до розгляду за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з повідомленням учасників справи про час та місце судового засідання. Судове засідання було призначено на 26.02.2025 року на 10.20 год. 25.02.2025 року від представника ОСОБА_1 адвоката Карчевського С.О. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, що призначений на 26.02.2025 року на 10.20 год., у зв`язку із зайнятістю в іншій справі. В судове засідання, яке було призначено на 26.02.2025 року на 10.20 год., учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, до апеляційного суду не з`явилися. Розгляд справи було відкладено на 02.04.2025 року на 10.20 год. 01.04.2025 року від представника ОСОБА_1 адвоката Карчевського С.О. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, що призначений на 02.04.2025 року на 10.20 год., у зв`язку із зайнятістю в іншій справі. До поданого клопотання долучено, зокрема копію судової повістки про виклик до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Карчевського С.О. як представника відповідача на 11.00 год. 02.04.2025 року. В судове засідання, яке було призначено на 02.04.2025 року на 10.20 год., учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, до апеляційного суду не з`явилися. Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. Оскільки учасники справи, у тому числі ОСОБА_1 та його представник адвокат Карчевський С.О. були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, враховуючи попереднє відкладення судового засідання, яке було призначено на 26.02.2025 року, та що скаржник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), можливість розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні. Зважаючи на вказане, колегія суддів у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності сторін, їх представників. Неявка зазначених осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін,з таких підстав. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачка належними та допустимими доказами довела ті обставини, на які посилалася як на підставу своїх позовних вимог. З огляду на те, що постановою приватного нотаріуса Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Кравченко О.М. від 11.03.2024 було відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , наявні підстави для визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку. Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дядько позивачки ОСОБА_3 , про що 09.10.2021 складено відповідний актовий запис № 657 (копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 09.10.2021 Вільнянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Запорізькому районі Запорізької області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро). Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до складу якої входять: земельна частка (пай) площею 5,6399 га, кадастровий номер 2321584500:02:003:0034, розташована на території Михайло-Лукашівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, яка належала спадкодавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку ЗП № 057720, виданого Вільнянським районним відділом земельних ресурсів 13.10.2006; земельна частка (пай), кадастровий номер 2321584500:02:003:0035, площею 5,7802 га, розташована на території Михайло-Лукашівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, яка належала спадкодавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку ЗП № 057721, виданого Вільнянським районним відділом земельних ресурсів 21.08.2007; житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Спадкодавець ОСОБА_3 , 1949 року народження, був рідним братом матері позивачки ОСОБА_4 , 1943 року народження, по матері. Мати зазначених осіб ОСОБА_5 вдруге вийшла заміж за ОСОБА_6 , та від цього шлюбу народився ОСОБА_3 . Мати позивачки ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно з довідкою № 64 від 27.02.2023, виданою Михайло-Лукашівською сільською радою Запорізького району Запорізької області, померлий ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 , який постійно проживав та був зареєстрований на день смерті за адресою: АДРЕСА_1 , на день смерті проживав один. Як видно з копії спадкової справи № 39/2022 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , що надана приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Кравченко О.М., ОСОБА_2 06.04.2022 року звернулася до приватного нотаріуса Кравченко О.М. із заявою про прийняття спадщини. Відповідно до вказаної заяви ОСОБА_2 , є інші спадкоємці за законом: племінник спадкодавця - ОСОБА_1 та племінниця спадкодавця - ОСОБА_9 . Приватний нотаріус Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Кравченко О.М. направила ОСОБА_1 та ОСОБА_9 повідомлення, в якому зазначила, що якщо вони бажають прийняти спадщину, то до 22 квітня 2022 року вони мають подати до приватного нотаріуса Кравченко О.М. заяву про прийняття спадщини або докази про звернення до суду для надання додаткового строку для прийняття спадщини. З копії спадкової справи № 39/2022 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , вбачається, що ОСОБА_1 , ОСОБА_9 станом на 22 квітня 2024 року із заявами про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Кравченко О.М. не зверталися, докази про звернення до суду для надання додаткового строку для прийняття спадщини не надали. Постановою приватного нотаріуса Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Кравченко О.М. від 11.03.2024 відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 на спадкове майно через ненадання спадкоємцем документів, що підтверджують її родинні відносини зі спадкодавцем, а також правовстановлюючих документів на спадкове майно. Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)). Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (ч.ч. 1, 2 ст. 1223 ЦК України). Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч. 1 ст. 1268 ЦК України). Згідно ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. За положеннями ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців з часу відкриття спадщини. Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (ч. 1 ст. 1272 ЦК України). За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (ч. 3 ст. 1272 ЦК України). Аналіз змісту наведених норм дає підстави для висновку, що, по-перше, виникнення прав у спадкоємця на спадкове майно можливе лише у випадку вчинення ним дій щодо прийняття спадщини. По-друге, прийняття спадщини спадкоємцем, який не проживав із спадкодавцем, можливе виключно у позасудовий спосіб, а саме шляхом подачі відповідної заяви нотаріусу у встановлений законом шестимісячний строк, в тому числі у випадку пропуску такого строку спадкоємцем і визначення судом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, наслідком чого є подача нотаріусу заяви про прийняття спадщини у визначений судом строк. І, по-третє, якщо спадкоємець не подав заяви про прийняття спадщини у встановлений законом чи судом строк, він вважається таким, що не прийняв спадщину і відповідно жодних прав на спадщину у нього не виникає. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 як спадкоємець після смерті його дядька ОСОБА_3 не подав нотаріусу у встановлений законом шестимісячний строк з часу відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Окрім того, не надав доказів того, що він звертався до суду із позовом про визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відповідно до приписів ч. 3 ст. 1272 ЦК України. За таких обставин з огляду на те, що ОСОБА_1 не прийняв спадщину у встановленому законом порядку ні шляхом проживання із спадкодавцем, ні шляхом подачі заяви нотаріусу, він згідно закону вважається таким, що не прийняв спадщину і відповідно прав на неї не має. Наведене у свою чергу свідчить про відсутність порушення його прав. Аналогічні висновки про те, що неприйняття спадщини у встановленому законом порядку свідчить про відсутність прав у спадкоємця на спадкове майно сформовані у цілому ряді постанов Верховного Суду та є усталеними. Так, у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 237/2312/17 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції про відмову у визнанні права власності на спадкове майно, погодився з висновками суду про те, що позивачка не має права на спадщину, оскільки її не прийняла. Верховний Суд зазначив: «Зверненню до суду із позовом про визнання права на земельну частку (пай), має передувати звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, поданою впродовж шестимісячного строку з дня відкриття спадщини. Суд апеляційної інстанції встановив, що позивачка звернулася до нотаріуса із заявою лише у вересні 2017 року, за перебігом понад 7 років після смерті спадкодавця, тобто з істотним порушенням строку, передбаченого статтею 1270 ЦК України. Особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України. Рішення суду про встановлення позивачці додаткового строку для прийняття спадщини матеріали справи не містять». У постанові від 29 липня 2022 року у справі № 478/1932/19 Верховний Суд зазначив: «визначаючи спадкоємцеві додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, суд не повинен вирішувати питання про визнання за ним права на спадщину. Спадкоємець після визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини має право прийняти спадщину в порядку, встановленому ст. 1269 ЦК України, та набути право на спадщину відповідно до ч. 5 ст. 1268, ст.ст. 1296-1299 ЦК України. Вирішення судом спору щодо визнання права власності в порядку спадкування може відбуватися лише після прийняття спадщини». У постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 216/1509/15 Верховний Суд вказав: «у разі пропущення спадкоємцем строку для прийняття спадщини із поважних причин, належним способом захисту його права на спадщину є звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Перерозподіл спадщини між спадкоємцям у порядку ст. 1280 ЦК України можливий лише після прийняття спадщини тим із спадкоємців, що пропустив строк для її прийняття. Встановивши, що позивачка пропустила шестимісячний строк звернення із заявою про прийняття спадщини і визначити додатковий строк для подання цієї заяви не просить, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивачка не може вважатися такою, що прийняла спадщину у розумінні статті 1280 ЦК України». При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України). За таких обставин, посилання ОСОБА_1 на порушення його прав з боку ОСОБА_2 , яка оформила спадщину на своє ім`я, не ґрунтуються на законі. Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 стосовно того, що рішення суду першої інстанції порушує його прав та інтереси у цих правовідносинах, спростовані під час апеляційного розгляду справи. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 03 червня 2024 року у цій справі залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 11 квітня 2025 року. Головуючий Д.А. Трофимова Судді: С.В. Кухар Е.А. Онищенко