Постанова 4821 № 697/2186/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22ц/821/253/25 Номер провадження 22-ц/821/254/25Головуючий по 1 інстанції Справа №697/2186/23 Категорія: 351000000 Колісник Л.О. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 квітня 2025 рокум. Черкаси Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів: Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л. секретар Івануса А.Д. учасники справи: позивач за первісним позовом ОСОБА_1 ; представник позивача адвокат Гончарук Андрій Володимирович; відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 ; представник відповідача адвокат Хорошун Оксана Володимирівна; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Орган опіки та піклування Бобрицької сільської ради; позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 ; відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 ; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Орган опіки та піклування Бобрицької сільської ради; особа, яка подала апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Гончарук Андрій Володимирович; розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Гончарука Андрія Володимировича на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 11 листопада 2024 року та додаткове рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 03 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: орган опіки та піклування Бобрицької сільської ради про визначення місця проживання дитини та припинення стягнення аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог: орган опіки та піклування Бобрицької сільської ради про визначення місця проживання дитини та стягнення неустойки (пені) по аліментах, в с т а н о в и в: 05.10.2023 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Гончарука А.В. звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Орган опіки та піклування Бобрицької сільської ради про визначення місця проживання дитини та припинення стягнення аліментів. Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 перебував у шлюбі з відповідачем, з якою мають спільних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 12.03.2021 шлюб між сторонами за рішенням суду було розірвано. Вказує, що на час розлучення між сторонами було досягнуто згоди про визначення місця проживання неповнолітніх дітей разом із відповідачкою. З 12.03.2021 року із ОСОБА_1 стягуються аліменти на користь відповідача ОСОБА_5 на дітей. З жовтня 2021 року старша донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виявила бажання проживати і на цей час проживає разом з батьком, вважаючи що у нього їй жити зручніше і комфортніше, ніж з мамою та меншою сестрою. Позивач вказує, що з цього часу він взяв на себе в повному обсязі матеріальну, виховну функцію щодо забезпечення старшої дитини. При цьому вона ніколи не була позбавлена спілкування зі своєю матір`ю та меншою сестрою, оскільки вони мешкають майже поряд. Позивач вказує, що намагався врегулювати фінансові питання виконання зобов`язання утримання неповнолітніх дітей з відповідачкою та вирішити питання припинення сплати частини аліментів у зв`язку з тим, що старша дочка проживає разом з ним. Звертаючись до виконавчого органу місцевого самоврядування для отримання акту про проживання дитини ОСОБА_3 разом з батьком, отримав Акт про проживання дитини з матір`ю. Зазначає, що зазначений акт не відповідає дійсності, оскільки складений в період чергового короткочасного перебування старшої доньки у відповідачки. Врегулювати це питання між сторонами не вдалося, а тому вимушений звернутися в суд з даним позовом в якому просить визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з її батьком - ОСОБА_1 з 01.11.2021 року, звільнити його від стягнення аліментів, встановлених рішенням суду у справі № 697/179/21 від 12.03.2021 року з 01.11.2021 року. 09.11.2023 року від представника ОСОБА_5 адвоката Хорошун О.В. надійшов зустрічний позов до ОСОБА_1 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог - Орган опіки та піклування Бобрицької сільської ради про визначення місця проживання дитини та стягнення неустойки (пені) по аліментах. Свої вимоги мотивує тим, що сторони перебували у шлюбі, який за рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області № 697/178/21 від 12.03.2021 року розірвано. Від шлюбу сторони мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час розірвання шлюбу питання місця проживання дітей не вирішувались, оскільки діти залишились проживати з матір`ю. За рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області у справі № 697/179/21 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 стягнуто аліменти на утримання дітей в розмірі по 1/6 частини всіх видів заробітку доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 05.02.2021 року і до повноліття дітей. Діти до жовтня 2022 року проживали разом з матір`ю. Починаючи з жовтня 2022 року, старша донька ОСОБА_3 почала іноді залишатись у свого батька ОСОБА_1 , але не постійно, та поверталася до матері. Кілька місяців дитина проживала з батьком, проте ОСОБА_5 продовжує нести матеріальні витрати на утримання своєї старшої доньки, купуючи їй одяг, шкільне приладдя, займається її вихованням, відвідує шкільний заклад та піклується про її добробут, при цьому обмежена у спілкування зі своєю старшою донькою. Вказує, що за цей період часу дитина ОСОБА_3 значно погіршила своє навчання та досягнення в навчанні, часто почала прогулювати школу. Вважає, що, для найкращих інтересів обох дітей буде збереження їх зв`язків із сім`єю та проживання з матір`ю, яка за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, працевлаштована, має чудові задатки матері та жінки, відповідальна. У зустрічному позові також зазначено, що відповідач будь-якої матеріальної допомоги на утримання дітей не надає, внаслідок чого утворилася заборгованість по виплаті аліментів на дітей з квітня 2019 року в розмірі 80863,31 грн.. У зв`язку з викладеним позивач за зустрічним позовом просить визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з їх матір`ю, стягнути із ОСОБА_1 неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дітей у розмірі 4527943,47 грн. та витрати на правову допомогу. Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 11 листопада 2024 року позовні вимоги задоволено частково. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , почергово з кожним з батьків, у такому порядку: місяць з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; місяць з матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 . Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначено судом, що щомісячний період проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з кожним з батьків починається з першого дня місця та завершується останнім днем відповідного місяця. Перший місяць, в якому рішення суду набирає законної сили, малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з батьком. По завершенні місяця, протягом якого дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала з батьком чи матір`ю, в останній день той з батьків, з ким вона проживала, зобов`язаний супроводити дитину до місця проживання іншого з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з 01.03.2021 року до 31.10.2023 року у розмірі 40431 грн. 66 коп. У задоволенні іншої частини позовних вимог за первісним та зустрічним позовами відмовлено. Додатковим рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 03 грудня 2024 року стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 12625 грн., понесених судових витрат на правничу допомогу. Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що як батько так і мати дитини належним чином ставляться до виконання своїх батьківських обов`язків, позитивно характеризуються за місцем проживання, матеріально забезпечені та створили належні умови для виховання та розвитку дітей, а тому врахувавши думку дитини ОСОБА_6 , суд дійшов до висновку про застосування спільної фізичної опіки з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного з батьків за відповідним графіком. Відмовляючи у задоволення вимоги про звільнення ОСОБА_1 від сплати аліментів на старшу дитину, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки судом визначено проживання дитини ОСОБА_6 з обома батьками (з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного з батьків за відповідним графіком), то підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати аліментів немає. Стягуючи з ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів, суд першої інстанції виходив з суми заборгованості по сплаті аліментів, та положень ч. 2 ст. 196 СК України. Не погоджуючись з основним та додатковим рішенням суду представник ОСОБА_1 адвоката Гончарук А.В. подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 11 листопада 2024 року та додаткове рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 03 грудня 2024 року, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 відмовити повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що при вирішенні справи суд першої інстанції не правильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Суд не з`ясував повно та всебічно фактичні обставини справи чим порушив норми процесуального права. Вказує, що в судовому засіданні донька ОСОБА_8 висловила своє бажання і засвідчила волевиявлення проживати виключно з батьком, тому спір про місце проживання як і застосування приписів ч.ч. 1, 2 ст. 161 СК України в даному випадку не мають права на існування, оскільки в ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Вказує, що суд міг правильно прийти до висновку про розмір неустойки пені виходячи з того, що фактично неможливо встановити періоди проживання доньки ОСОБА_9 з 2021 по 2023 рік (т.2, а.с.7). Щодо позовної вимоги про звільнення скаржника від сплати розміру аліментів, зазначає, що це стосується виключно розміру аліментів щодо утримання доньки ОСОБА_9 і з урахуванням встановлених обставин ОСОБА_1 підлягає звільненню від сплати цього розміру аліментів, оскільки повністю забезпечує доньку ОСОБА_10 матеріально, так як мати ОСОБА_7 фактично самоусувається від участі у цьому процесі. Що стосується додаткового рішення суду від 03 грудня 2024 року скаржник вважає, що у суду були відсутні підстави для задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення, оскільки стороною справи безпосередньо у договорі про надання правничої допомоги не надано належних та допустимих доказів того, що правнича допомога була надана в межах повноважень передбачених цивільною справою № 697/2616/23. Наданий договір стороною справи лише свідчить про те, що правнича допомога надається, проте поза межами судової справи № 697/2616/23. 09 січня 2025 року на адресу Черкаського апеляційного суду від представника ОСОБА_2 адвоката Хорошун О.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу на додаткове рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 03 грудня 2024 року в якому просить зазначене рішення суду залишити без змін. Відзив мотивований тим, що апеляційна скарга є необґрунтованою, вимоги викладені в ній щодо порушення судом першої інстанції вимог процесуального чи матеріального права при ухваленні додаткового рішення суду не відповідають чинному законодавству, а тому викладені в ній твердження не можуть братися апеляційним судом до уваги. Вказує, що скаржник не враховує у свої апеляційній скарзі положень ст. 137 ЦПК України, а саме, що витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Судом першої інстанції в повній мірі досліджено докази надані на підтвердження вимог про стягнення витрат на правову допомогу та ухвалене законне рішення. 19 лютого 2025 року на адресу Черкаського апеляційного суду від представника ОСОБА_2 адвоката Хорошун О.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 11 листопада 2024 року в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін. Відзив мотивований тим, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а рішення суду ухвалено відповідно до норм чинного законодавства. Вказує, про помилковість твердження скаржника в частині «помилковості висновків суду першої інстанції» про те, що фізична особа може мати кілька місць проживання, оскільки такий підхід суду першої інстанції відповідає практиці Верховного Суду, яка останнім застосовується з 2022 року. Під час розгляду справи судом першої інстанції повноцінно досліджено докази надані обома сторонами, викликано та допитано свідків, отримано висновок органу опіки та піклування, заслухано психолога, думку дитини, пояснення сторін та надано їм оцінку у вигляді мотивованого рішення. Заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає наступне. Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При розгляді справи судом встановлено, що сторони мають спільних дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження, серія НОМЕР_1 від 25.11.2013 року, серія НОМЕР_2 від 17.08.2015 року (т.1, а.с.11,12). На підставі рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 12.03.2021 року у справі № 697/178/21 шлюб між сторонами розірвано (т.1, а.с.9-10). Під час розірвання шлюбу спору щодо місця проживання дітей не виникало. Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 12.03.2021 у справі номер 697/179/21 з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , 2013 року народження, та ОСОБА_4 , 2015 року народження, в розмірі по 1/6 частини всіх видів заробітку доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 05.02.2021 і до повноліття дітей (т.1, а.с. 7-8). Відповідно до копії довідки діловода виконавчого комітету Бобрицької сільської ради І.Драгун від 19.07.2023 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 з вересня 2022 року (т 1, а.с.13). Відповідно до копії довідки Комунального закладу «Литвинецький ліцей» Бобрицької сільської ради Черкаської області від 19.07.2023 року батько ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , учениці третього класу Комунального закладу «Литвинецький ліцей» Бобрицької сільської ради Пшеничний В.О. постійно підтримує контакт зі школою, цікавиться успішністю дочки, спілкуються з класоводом, відвідує батьківські збори. Дитина на час видачі довідки проживає з батьком (т.1, а.с.14). З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 були подані заяви від 17.07.2023, 19.07.2023, 10.08.2023 до Служби у справах дітей Бобрицької сільської ради про перевірку цільового використання сплачуваних ним аліментів, які перебувають в розпорядженні ОСОБА_5 , про встановлення місця проживання кожної дитини, проведення обстеження житлово-побутових умов місця проживання кожної дитини та розв`язання спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 щодо визначення фактичного місця проживання їх доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка з жовтня 2021 року постійно проживає разом з ним, і прийняти відповідне рішення (т.1, а.с.15-17). Листами від 31.07.2023 року № 70 та від 15.09.2023 року № 89 Служба в справах дітей Бобрицької сільської ради Черкаської області повідомила про розгляд вказаних заяв, зазначивши, що ОСОБА_1 має заборгованість зі сплати аліментів на дітей, а тому є підстави для відмови у проведенні інспекційного відвідування одержувача аліментів. Зауважено, що мета обстеження умов проживання дітей не визначена. Орган опіки та піклування приймає рішення про те, з ким з батьків буде проживати дитина надалі, проте з бесід з батьками встановлено, що метою звернення ОСОБА_1 є бажання змінити розмір аліментів за минулий період, а тому ОСОБА_1 рекомендовано звернутись до суду за вирішення спору (т.1, а.с.18-19). Як вбачається з розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на жовтень 2023 року ОСОБА_1 має заборгованість з сплати аліментів на утримання дітей у розмірі 80863,31 грн. Відповідно до характеристики виконавчого комітету Бобрицької сільської ради від 05.10.2023 року за місцем проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , характеризується позитивно, має двох малолітніх доньок: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На час видачі довідки донька ОСОБА_3 проживає разом з ним (т.1, а.с.21). Згідно довідки КНП «Канівський центр первинної медико-санітарної допомоги» Канівської міської ради Черкаської області від 05.10.2020 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на огляд до сімейного лікаря зверталась з батьком ОСОБА_1 (т. 1, а.с.21). Відповідно до характеристики, виданої Бобрицькою сільською радою від 18.10.2023 року № 323 ОСОБА_5 , зареєстрована в с. Литвинець Черкаського району Черкаської області, за місцем проживання характеризується позитивно, має двох малолітніх доньок: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , спокійна, має добрі стосунки із сусідами та односельцями, дотримується загальноприйнятих норм поведінки, в громадських місцях з`являється рідко, спиртні напої не вживає, шкідливих звичок не має (т.1, а.с.59). За місцем роботи ОСОБА_5 , яка працює продавцем у ПП Гуркало, характеризується позитивно, як відповідальний і дисциплінований працівник, що підтверджується характеристикою з місця роботи від 19.10.2023 року. Згідно із довідкою про доходи, виданою ПП Гуркало, заробітна плата ОСОБА_5 з жовтня 2022 до вересня 2023 становить по 6700,00 грн. щомісячно (т.1, а.с. 60). Відповідно до характеристик Комунального закладу «Литвинецький ліцей» Бобрицької сільської ради ОСОБА_3 , 2013 року народження, навчається з першого класу, старанна, дисциплінована учениця, оволодіває учбовим матеріалом переважно на високому рівні. Батьки цікавляться навчанням дитини і відповідально ставляться до її виховання відкликаються на прохання вчителя надають допомогу класному керівнику (т.1, а.с.61). Відповідно до характеристики Комунального закладу «Литвинецький ліцей» Бобрицької сільської ради ОСОБА_4 , 2015 року народження, навчається в школі з першого класу, зарекомендувала себе як старанна, дисциплінована, працелюбна, уважна, учениця має навчальні досягнення високого рівня, навчається в повну міру своїх сил. Порушення дисципліни не має, охайна, шкільне приладдя в порядку (т.1, а.с.62). Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Суд це фактично останній інструмент, який підлягає використанню при вирішенні сімейних спорів, коли спір неможливо вирішити іншим шляхом. Водночас розлучення має відбутися таким чином, щоб батько і матір як і раніше співпрацювали при виконанні батьківських обов`язків. Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини). Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Виходячи зі змісту частини шостої статті 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання. Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20). Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини. У даній справі встановлено, що обоє батьків відповідально ставляться до обов`язків щодо виховання старшої дочки ОСОБА_3 , 2013 року народження, створили належні умови для її фізичного, духовного розвитку, цікавляться життям та навчанням дитини. Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення (статті 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року). Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 СК України, стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»). Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео, аудіо матеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції. З матеріалів справи вбачається, що старша донька ОСОБА_11 , 2015 року народження бажає проживати з батьком, оскільки на її думку їй там комфортніше. Водночас вона бажає бачитися з мамою і меншою сестрою. Менша дитина ОСОБА_12 виявила бажання проживати з матір`ю та сестрою, не заперечує бажання спілкуватися з батьком. Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17). При оцінці пояснень дитини необхідно враховувати її вік на момент опитування, рівень розвитку та психологічні особливості, притаманні відповідному віку. Мати, батько, баба, дід, інші особи, з якими проживають неповнолітні брати та сестри, зобов`язані сприяти їхньому спілкуванню (частина третя статті 259 СК України). Якщо це можливо, суди не повинні допускати розлучення братів і сестер. При визначенні роздільного місця проживання дітей, з урахуванням конкретних обставин справи, окрім емоційного зв`язку між братами/сестрами необхідно звернути увагу на деякі аспекти: чи не завдасть братам/сестрам істотної психологічної травми подальше роздільне проживання, а отже, чи може це вплинути на погіршення їх психічного та психологічного стану; різниця у віці між дітьми, чи мала місце опіка старшої дитини над молодшим братом/сестрою; чи є відчуття дітьми однієї сім`ї на час вирішення спору. Має значення також проживання в одному чи різних населених пунктах, відстань між ними, чи унеможливить віддаленість місця проживання дітей спілкування між собою; тривалість проживання кожного з дітей з батьком або матір`ю на час вирішення спору; чи не проявляв один з батьків байдужості до виховання тієї дитини, яка проживала окремо тощо. У пункті 67 Загального коментаря № 14 від 29 травня 2013 року Комітет ООН з прав дитини зазначив, що в інтересах дитини доцільно виходити зі спільної батьківської відповідальності. Приймаючи рішення в інтересах дитини, суддя має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками. З урахуванням вищезазначеного, при вирішенні спору між розлученими батьками про визначення місця проживання дитини суд з урахуванням обставин справи має право розглянути питання щодо визначення місця проживання дитини з одним із батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим з батьків чи застосування спільної фізичної опіки з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного з батьків за відповідним графіком. У постановах від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20, від 04 жовтня 2023 року в справі № 208/4667/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21, від 10 січня 2024 року у справі № 183/3958/20 Верховний Суд звертав увагу на можливість застосування судами моделі спільної фізичної опіки батьків над дитиною. Судом встановлено, що як батько, так і мати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином ставляться до виконання своїх батьківських обов`язків, позитивно характеризуються в побуті та професійній спільноті, не зловживають спиртними напоями чи наркотичними засобами, матеріально забезпечені та створили належні умови для виховання та розвитку старшої дочки ОСОБА_3 , у той же час між сторонами існує особистий конфлікт та неприязні стосунки, що унеможливило вирішення питання про фізичну опіку щодо їхніх спільних дітей в позасудовому порядку. Під час вирішення питання щодо можливості встановлення спільної фізичної опіки, суди, окрім загальних обставин, мають також враховувати: бажання кожного з батьків, щоб дитина проживала разом з ним, згоду на участь у її вихованні та піклуванні; наявність у обох батьків сталих відносин з дитиною та бажання останньої спілкуватися з обома батьками; відсутність обставин, зазначених у частині другій статті 161 СК України, а також інших обставин, що можуть становити загрозу інтересам дитини; наявність у кожного з батьків часу та можливості, що дозволяє належним чином опікуватися дитиною; місце проживання кожного з батьків, що знаходиться не далеко від звичайного місця проживання дитини (сформованих місць життєвих інтересів дитини) тощо. У справі, що переглядається в апеляційному порядку, встановлено, що сторони проживають в одному населеному пункті (село Литвинець Черкаська область), в житлових будинках на різних вулицях. З урахуванням зазначених вище норм права, та враховуючи думку старшої доньки ОСОБА_6 , 2013 року народження, яка висловила бажання проживати з батьком та бачитися з мамою і меншою сестрою, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що для збереження сімейних зв`язків старшої дитини сторін ОСОБА_6 як з батьком так і з матір`ю, а також для підтримання родинних зв`язків дітей одне з одним, необхідно визначити місце проживання старшої дитини ОСОБА_6 , як з батьком так і з матір`ю почергово за графіком місяць з батьком, місяць з матір`ю. Визначаючи місце проживання ОСОБА_6 , суд виходив із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, та перш за все, керуючись пріоритетом прав дитини, та маючи на меті ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам дитини. Суд першої інстанції вірно зазначив, що такий порядок проживання для старшої дитини ОСОБА_6 буде найменш травмуючим, сприятиме підтриманню її стосунків з обома батьками, а також забезпечить збереження родинних стосунків між самими дітьми, з чим і погоджується колегія суддів. При вирішенні питання щодо визначення місця проживання меншої доньки сторін ОСОБА_13 , суд першої інстанції врахував думку обох батьків, думку самої дитини ОСОБА_13 , 2015 року народження, яка висловила бажання проживати з мамою та сестрою та висновок органу опіки піклування, відповідно до якого доцільно визначити місце проживання дитини з матір`ю, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, визначивши її місце проживання разом з матір`ю, яке буде відповідати найкращим інтересам дитини. Колегія суддів зазначає, що проживання меншої доньки з матір`ю, не позбавляє батька батьківських прав та не звільняє від виконання батьківських обов`язків. ОСОБА_1 , який безсумнівно відіграє важливу роль у житті дитини, має право брати участь у її вихованні незалежно від того з ким із батьків вона проживає. При цьому, ОСОБА_2 не може перешкоджати ОСОБА_1 брати участь у житті меншої доньки ОСОБА_13 , оскільки таке перешкоджання, залежно від обставин, може тлумачитись, як дії, вчинені на шкоду дітям, з відповідними правовими наслідками. Залежно від обставин, які можуть виникнути у житті дітей та батьків, місце проживання дітей може бути змінено в подальшому, як за рішенням суду так і за згодою батьків з урахуванням думки дітей. Не приймаються до уваги колегією суддів доводи скаржника стосовно того, що суд першої інстанції дійшов до невірного висновку визначивши місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , почергово з кожним з батьків, оскільки остання виявила бажання проживати з батьком, виходячи з наступного. У постанові від 9 листопада 2020 року у справі № 487/7241/18 Верховний Суд зробив висновок, що згода дитини на проживання з одним із батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_11 при висловленні своєї думки щодо визначення місця проживання з батьком, також вказала, що вона бажає бачитися з мамою і меншою сестрою. У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 554/1124/20 зауважено, що озвучена в судовому засіданні думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про визначення місця її проживання, оскільки думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, наприклад таких, як тривалий час проживання дитини з одним із батьків без можливості повноцінного спілкування з тим із батьків, з ким дитина не проживає. При визначенні місця проживання ОСОБА_6 , суд першої інстанції врахував рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини, та виходив із інтересів дитини, збереження родинних стосунків, які відповідають збереженню її зв`язків із матір`ю та меншою сестрою. Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції думки дитини щодо її бажання проживати разом лише з батьком, є непереконливими з огляду на малолітній вік дитини, тривалий час проживання з батьком та конфлікт між батьками щодо визначення місця її проживання. Доказів, які свідчили б про неможливість проживання ОСОБА_6 з матір`ю або шкідливість таких контактів для дитини, скаржником надано не було. Частинами першою-третьою статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Відповідно до частин першої та другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Указаною нормою права імперативно встановлено право власності дитини на аліменти, які отримуються на неї одним із батьків, та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини. Судом встановлено, що за рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області у справі № 697/179/21 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 стягнуто аліменти на утримання дітей в розмірі по 1/6 частини всіх видів заробітку доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 05.02.2021 року і до повноліття дітей. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який дійшов до висновку, що необґрунтованими є доводи позивача за первісним позовом щодо його звільнення від обов`язку сплати аліментів через проживання старшої доньки ОСОБА_6 разом з батьком, оскільки встановлено, що вона періодично проживала як з батьком, так і з матір`ю. Визначити час та періоди проживання старшої доньки з кожним з них, розрахувати її потреби в різні періоди проживання з батьком чи матір`ю, та відповідно точну суму витрат на її утримання в певний період часу, за наявними доказами за минулий час неможливо. Оскільки, судом визначено місце проживання старшої дитини ОСОБА_6 з обома батьками, підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати аліментів на старшу дитину немає. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції скаржник фактично зазначає норми права, однак чітко не обґрунтовує у чому полягає помилка суду першої інстанції при застосуванні відповідної норми права, не обґрунтовує, як на його думку відповідна норма повинна застосовуватися. Суд першої інстанції належним чином виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і дотримався вимог статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановив обставини справи та правильно вирішив спір. При розгляді справи судом встановлено, що донька сторін ОСОБА_3 , 15.11.2013 року любить та прихильно ставиться до обох батьків і потребує їх спільної уваги і виховання. Що стосується законності рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 неустойки (пені) у розмірі 40431,66 грн. у зв`язку з заборгованістю ОСОБА_1 по сплаті аліментів, колегія суддів зазначає наступне. Абзацом першим частини першої статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів (частина друга статті 196 СК України). Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти. Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18) дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19) вказано, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Тобто відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. Стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів, суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, обгрунтовано виходив із наявності заборгованості по сплаті аліментів, вини ОСОБА_1 у виникненні заборгованості зі сплати аліментів, та недоведеністю останнім, щодо вжиття всіх заходів стосовно належного виконання зобов`язання по сплаті аліментів. Суд першої інстанції з урахуванням того факту, що у відповідності до норми ст. 196 СК України розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості та з урахуванням принципу розумності та справедливості дійшов до обгрунтованого висновку про застосування ч. 2 ст. 196 СК України, зменшивши розмір неустойки (пені) до 40431,66 грн. Колегія суддів звертає увагу, що доводів про незаконність рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені апеляційна скарга не містить, як і не наведено скаржником доводів про спростування заборгованості по сплаті аліментів, що давало б підстави для відсутності підстав для стягнення неустойки (пені) в даному випадку. Що стосується правовірності додаткового рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 03 грудня 2024, колегія суддів виходить з наступного. Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України). Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови у позові на позивача. Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує (незалежно від клопотань учасників судового розгляду): чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (як у даній справі). Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Такі висновки містяться в додатковій постанові ВП ВС від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц. Крім того, аналогічні висновки щодо співмірності розміру витрат на правничу допомогу зі складністю справи та обсягом фактично наданих адвокатом послуг містяться в додатковій постанові ВС від 12.12.2019 у справі №2040/6747/18. Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п.268). У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Як вбачається з обґрунтувань оскаржуваного додаткового рішення від 03 грудня 2024 судом першої інстанції належним чином враховано, що витрати ОСОБА_2 на правничу допомогу в розмірі 12 625,00 грн. є співмірними обсягу наданих юридичних послуг та складності справи, а також відповідатимуть часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт. Аргументів, які б спростовували такі висновки суду у справі апеляційна скарга представника ОСОБА_1 на додаткове рішення не містить та не доводить, що стягнута судом сума в розмірі 12 625,00 грн. не відповідає засадам необхідності та розумності витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції. Оцінюючи докази, на підтвердження витрат на правову допомогу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що подані докази є належними та допустимими, та у своїй сукупності підтверджують витрати ОСОБА_2 на правову допомогу. Зокрема, із акту прийому-передачі надання правової допомоги 11.11.2024 року, правнича допомога їй надавалася у справі № 697/2186/23, а тому не зазначення цього ж номеру справи у договорі про надання правничої допомоги не може свідчити про те, що така допомога не була отримана ОСОБА_2 по даній справі відповідно до договору. З урахуванням викладеного, додаткове рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 03 грудня 2024 у даній справі слід залишити без змін. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Гончарука А.В. слід залишити без задоволення, а рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 11 листопада 2024 та додаткове рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 03 грудня 2024 року залишити без змін. Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів у х в а л и л а : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Гончарука Андрія Володимировича залишити без задоволення. Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 11 листопада 2024 та додаткове рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 03 грудня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складений 10 квітня 2025 року. Судді