Постанова Волинський апеляційний суд № 159/3738/24

Справа № 159/3738/24 Головуючий у 1 інстанції: Ковальчук О. В. Провадження № 22-ц/802/374/25 Доповідач: Здрилюк О. І. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 квітня 2025 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Здрилюк О. І., суддів - Бовчалюк З. А., Карпук А. К., секретар судового засідання Русинчук М. М., з участю представника відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 , поданою від його імені представником ОСОБА_1 на рішення Турійського районного суду Волинської області від 08 січня 2025 року, В С Т А Н О В И В : У червні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» звернулося до суду із зазначеним позовом, який мотивує тим, що 26 березня 2020 року між ТОВ «Лінеура Україна» і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 678793 на умовах споживчого кредиту у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до умов якого банк надав позичальнику на поточні потреби кредит у розмірі 6 000 грн у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів за реквізитами платіжної картки, зазначеної відповідачем в особистому кабінеті, відповідно до пункту 2.1 Договору, зі строком кредитування на 30 днів, відсотки за користування кредитом нараховуються за ставкою 1,90% від суми кредиту за кожен день користування кредитом (або 693,50% річних). Сторонами погоджено графік щомісячних платежів за кредитним договором. ТОВ «Лінеура Україна» виконало взяті на себе зобов`язання у повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного договору. У зв`язку з неможливістю у повному обсязі та у встановлений строк виконати свої зобов`язання з повернення кредитних коштів, відповідач ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення боргу, унаслідок чого додатковим договором від 30 квітня 2020 року строк користування кредитом було продовжено до 31.05.2020, а наступним додатковим договором від 06 червня 2020 року строк користування кредитом було продовжено до 07.07.2020. Відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання за кредитним договором, унаслідок чого утворилася заборгованість. Відповідно до договору факторингу № 015-220221, укладеного 22 лютого 2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» і ТОВ «Сіроко Фінанс», та витягу з реєстру прав вимоги від 22.02.2021 до ТОВ «Сіроко Фінанс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором № 678793 від 26.03.2020 (порядковий номер 7218). 05 лютого 2024 року ТОВ «Сіроко Фінанс» і ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» уклали договір факторингу № 20240205/1, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» набуло права нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлися боржниками ТОВ «Сіроко Фінанс», у тому числі й право вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором № 678793 від 26.03.2020 (порядковий номер реєстру прав вимоги 161). У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов?язань за кредитним договором, станом на 11 червня 2024 року утворилася заборгованість у розмірі 17 995,31 грн, з яких: 4 710 грн заборгованість за основним зобов`язанням (тіло кредиту), 10 731,80 грн заборгованість по процентах; 2 553,51 грн інфляційні втрати, яку позивач просив стягнути на його користь, а також відшкодувати судові витрати: 2 422,40 грн судового збору і 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Рішенням Турійського районного суду Волинської області від 08 січня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» 13 419,12 грн заборгованості за кредитним договором № 678793 від 26 березня 2020 року, 1 807,10 грн судового збору та 5 222,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 від імені відповідача ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове про відмову в позові. У відзиві на апеляційну скаргу позивач ТОВ «ФК «Артеміда-Ф», посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення. У судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримала із наведених у ній підстав та просить її задовольнити. Будучи належним чином повідомлені про день та годину розгляду справи, інші учасники справи у судове засідання не з`явилися і їх неявка відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно частково задовольнити, а рішення суду скасувати з таких підстав. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції визнав вимоги позивача обґрунтованими. Одночасно погодився з позицією відповідача щодо неможливості перевірити правомірність та правильність нарахування заборгованості за нарахованими і несплаченими відсотками через недоведеність, що саме відповідач має заборгованість перед позивачем, оскільки кредитний договір неодноразово передавався за договорами факторингу. Суд дійшов висновку про можливість здійснення самостійно розрахунку заборгованості по кредитному договору, скориставшись програмним забезпеченням для розрахунку суми відсотків, опублікованим на інтернет-сайті. Проте, до таких висновків суд дійшов помилково, з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права. Згідно зі статтями 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК). Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України). За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України). Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України). Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон). Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону). Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону). Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Із системного аналізу положень вище наведеного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладення в електронному вигляді через інформаційно-телекомунікаційну систему позичальника можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Згідно зі статтею 64 ЦПК України докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами. Згідно з матеріалами справи, 26 березня 2020 року між ТОВ «Лінеура Україна та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 678793, за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Лінеура Україна», доступ до якої відповідачу було забезпечено через вебсайт або мобільний додаток. Електронна ідентифікація здійснювалася відповідачем при вході в особистий кабінет шляхом перевірки позивачем правильності введення одноразового ідентифікатора, направленого позикодавцем ОСОБА_2 на його номер мобільного телефону. Кредитний договір укладено в електронній формі. Відповідно до умов цього договору ТОВ «Лінеура Україна» надало відповідачу грошові кошти (кредит) у безготівковій формі в сумі 6 000 грн зі строком кредитування на 30 днів з можливістю пролонгації відповідно до умов договору, із застосуванням стандартної процентної ставки 693,50% річних (або 1,90% в день), шляхом перерахування грошових коштів кредиту на платіжну картку відповідача, зазначену останнім в особистому кабінеті клієнта Товариства та в пункті 2.1 Договору (а. с. 17-21). Згідно з підписаним сторонами графіком платежів відповідач мав здійснити 25.04.2020 одноразовий платіж у розмірі 9 420 грн, з яких: кредит у сумі 6 000 грн та нараховані проценти у сумі 3 420 грн (а.с.21). Із довідки № 1-2602 від 26 лютого 2024 року встановлено, що через платіжний сервіс іPay.ua Товариство з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» ТОВ «УПР», на підставі укладеного з ТОВ «Лінеура Україна» договору на переказ коштів від 12.03.2019, перерахувало 26 березня 2020 року о 09:30:05 грошові кошти в сумі 6 000 грн на платіжну картку, номер якої зазначено ОСОБА_2 у пункті 2.1 кредитного договору (а.с.39). 30 квітня 2020 року між ТОВ «Лінеура Україна» і ОСОБА_2 було укладено додатковий договір до договору № 678793 про продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення боргу, який відповідач ініціював у зв`язку з неможливістю в повному обсязі та у встановлений строк виконати свої зобов`язання з повернення кредитних коштів /п. 2/ (а.с.24). Сторони погодили дату повернення кредиту 31.05.2020 /п. 3.1/, процентну ставку 1,90 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом /п. 3.2/. У п. 3.4. узгодили, що орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення додаткового договору складає 9 420 грн. 06 червня 2020 року між ТОВ «Лінеура Україна» і ОСОБА_2 було укладено додатковий договір до договору № 678793 про продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення боргу, який відповідач ініціював у зв`язку з неможливістю в повному обсязі та у встановлений строк виконати свої зобов`язання з повернення кредитних коштів /п. 2/ (а.с.8-9). Сторони погодили дату повернення кредиту 07.07.2020 /п. 3.1/, процентну ставку 1,90 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом /п. 3.2/. У п. 3.4. узгодили, що орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення додаткового договору складає 7 394,70 грн. Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України). Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Укладаючи кредитний договір № 678793 від 26 березня 2020 року, сторони узгодили, що кредитодавець ТОВ «Лінеура Україна» має право укласти договори щодо відступлення права вимоги за договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди клієнта /п. 6.1.3./. Згідно з матеріалами справи 22 лютого 2021 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» і ТОВ «Лінеура Україна» було укладено договір факторингу № 015-220221, відповідно до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» передало (відступило) за плату ТОВ «Сіроко Фінанс» належні йому права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними в Реєстрі боржників, у тому числі права вимоги за кредитним договором № 678793 від 26 березня 2020 року, укладеним між ТОВ «Лінеура Україна» і ОСОБА_2 /№ 7218 реєстру/ (а.с.25-30). 05 лютого 2024 року між ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» і ТОВ «Сіроко Фінанс» було укладено договір факторингу № 20240205/1, згідно з умовами якого ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» набуло права нового кредитора та отримало право грошової вимоги до ОСОБА_2 /№ 161 реєстру/ (а.с.31-40). Посилання в апеляційній скарзі на незгоду з укладенням відповідачем із ТОВ «Лінеура Україна» кредитного договору № 678793 від 26 березня 2020 року відхиляються апеляційним судом з таких підстав. Кредитні договори відносяться до оспорюваних договорів. Відповідач не оспорював у судовому порядку кредитний договір, укладений між ним і ТОВ «Лінеура Україна» ні в цілому, ні в будь-якій його частині, а тому в силу вимог ст. 204 ЦК України цей правочин є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом і він не визнаний судом недійсним. В суді апеляційної інстанції представник відповідача підтвердила, що всі зазначені у кредитному договорі та додаткових договорах до нього відомості щодо ОСОБА_2 (ІПН, дані паспорта, адреса, телефони) відповідають дійсності. Заяв до правоохоронних органів з приводу неправомірного використання таких даних будь-якою іншою особою відповідач не подавав. Ураховуючи наведене, відповідач не спростував жодними належними, допустимими і достовірними доказами укладення із ТОВ «Лінеура Україна» кредитного договору № 678793 від 26 березня 2020 року та додаткових договорів до нього. Посилання в апеляційній скарзі на неврахування судом першої інстанції поданої стороною відповідача заяви про застосування позовної давності відхиляються апеляційним судом, оскільки в силу вимог п. п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України позивачем цей строк не пропущено. Щодо заявленої до стягнення позивачем суми заборгованості, апеляційний суд зазначає наступне. Як уже зазначалося, 06 червня 2020 року між ТОВ «Лінеура Україна» і ОСОБА_2 було укладено додатковий договір до договору № 678793 (а.с.8-9), згідно з умовами якого сторони погодили дату повернення кредиту 07.07.2020, процентну ставку 1,90 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом. У п. 3.4. узгодили, що орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення додаткового договору складає 7 394,70 грн. Разом із тим, які саме складові входять в орієнтовну загальну вартість кредиту на дату укладення додаткового договору не конкретизовано. При укладенні 26.03.2020 кредитного договору, а також 30.04.2020 додаткового договору до нього сторони погоджували іншу орієнтовну загальну вартість кредиту, яка складала 9 420 грн У матеріалах справи наявна підписана директором позивача копія документа під назвою «Розрахунок заборгованості (виписка з особового рахунку) гр. ОСОБА_2 », яка містить у собі лише цифрові позначення без фактичного зазначення (проведення певних математичних дій), яким чином ці цифрові позначення встановлено (а.с.45). Такий документ не є ні розрахунком заборгованості, ні випискою з особового рахунку. Зазначення у кредитному договорі та додатковому договорі до нього різної суми орієнтовної загальної вартості кредиту свідчить про часткове погашення відповідачем кредитних коштів. Із витягу з реєстру прав вимоги вбачається, що позивачу передано залишок заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4 710 грн (а.с.40). Цей розмір є відмінним від розміру кредиту - 6 000 грн, який надавався відповідачу. Разом із тим, жодних належних, допустимих і достовірних доказів про те, яким чином, коли саме та у яких розмірах здійснювалося відповідачем погашення кредитних коштів у період дії кредитного договору та укладених додаткових договорів до нього, чи в інший будь-який період, а також яким чином кредитор спрямовував сплачені кошти та на погашення яких складових кредитного договору позивачем не надано. Цим самим не надано суду можливості перевірити правильність нарахування заявлених до стягнення коштів. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи (ч. ч. 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України). Фактично, надані докази не дають можливості перевірити наявність або ж відсутність заявленого до стягнення розміру заборгованості за кредитним договором № 678793 від 26.03.2020. Ураховуючи наведене, апеляційний суд доходить висновку, що позивачем усупереч вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України не надано належних, достовірних і допустимих доказів на підтвердження наявності у відповідача заборгованості за кредитним договором у заявленому розмірі і підстав для її стягнення, у зв`язку із чим у задоволенні позову необхідно відмовити. Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення. Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки висновки суду першої інстанції про часткове задоволення позову зроблені без належного з`ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового судового рішення. У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України понесені відповідачем судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 168, 52 грн підлягають відшкодуванню позивачем. Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , подану від його імені представником ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Турійського районного суду Волинської області від 08 січня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. В позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» на користь ОСОБА_2 2 168 (дві тисячі сто шістдесят вісім) грн 52 коп судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий суддя Судді