Постанова Миколаївський апеляційний суд № 490/2320/23

08.04.25 22-ц/812/595/25 Провадження №22-ц/812/595/25 Провадження №22-ц/812/692/25 П О С Т А Н О В А Іменем України 08 квітня 2025 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого: Базовкіної Т.М., суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М., із секретарем судового засідання: Лівшенком О.С., за участю представників: ОСОБА_1 - адвоката Ільїна О.В., Коновалової Л.О. - адвоката Давиденка Є.С., розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №490/2320/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , яка підписана її представником - адвокатом Абакумовим Станіславом Миколайовичем, на рішення, яке постановив Центральний районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Чулупа Олександра Степановича у приміщенні цього суду 04 лютого 2025 року та за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , яка підписана її представником - адвокатом Мотельчук Юлією Ігорівною, на ухвалу того ж суду від 07 березня 2025 року, дата складання повних текстів яких не зазначена, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Виконавчий комітет Миколаївської міської ради як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дітей та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Виконавчий комітет Миколаївської міської ради як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дитини, у с т а н о в и в : У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Виконавчий комітет Миколаївської міської ради як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дітей. Позов мотивовано тим, що сторони перебувають у шлюбі, в якому у них народилося чотирьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Станом на дату подання позову у провадженні суду перебуває справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Разом з тим сторони не можуть домовитись щодо місця проживання дітей, а тому позивач змушений звернутись до суду. Позивач вказує, що діти з березня 2023 року проживають разом з ним. ОСОБА_1 зазначає, що має постійний дохід, за місцем проживання характеризується позитивно, забезпечує дітей належними умовами проживання. Діти, в свою чергу, емоційно прив`язані до батька. Посилаючись на викладене, позивач просив суд визначити місце проживання дітей: ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 разом з батьком - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . У квітні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Заводського районного суду міста Миколаєва з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Виконавчий комітет Миколаївської міської ради як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з матір`ю за адресою її місця проживання, їх відібрання у батька та передачу матері за попереднім місцем їх проживання, стягнення аліментів на їх утримання у розмірі 10000 грн. на кожну дитину та поділ майна подружжя. Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 09 червня 2023 року заяву ОСОБА_2 про роз`єднання позовних вимог задоволено. Виділено в окреме провадження такі вимоги: визначення місця проживання дітей з матір`ю за адресою її місця проживання, їх відібрання у батька та передачу матері за попереднім місцем їх проживання, стягнення аліментів на їх утримання у розмірі 10000 грн. на кожну дитину. Матеріали виділеного позовного провадження передано на розгляд до Центрального районного суду міста Миколаєва за підсудністю. Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 25 грудня 2023 року справу №490/2320/23 (провадження № 2/490/1571/2023) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Виконавчий комітет Миколаївської міської ради як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дітей та справу №487/6480/23 (2/490/3026/2023) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей з матір`ю, відібрання дітей та передачу їх матері, та стягнення аліментів, об`єднані в одне провадження. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначала, що з вересня 2022 року після припинення фактичних шлюбних відносин з відповідачем та до 27 березня 2023 року їх діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживали разом з нею у АДРЕСА_2 . З вересня 2022 року та до 14 лютого 2023 року відповідач дітей не відвідував, не брав участі у їх вихованні, не надавав їм допомоги. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виявила бажання проживати з відповідачем, позивачка цьому не перешкоджала. ОСОБА_2 проживала з дітьми у квартирі батьків, оскільки з початком військової агресії у м. Миколаєві було небезпечно, а в подальшому проживання з відповідачем стало неможливим. За тимчасовим місцем проживання у м. Києві позивач влаштувала ОСОБА_4 на навчання до загальноосвітньої школи. Вихованням інших дітей займалася самостійно. У вказаній квартирі, де проживає позивач, є все необхідне для розвитку дітей, квартира має 4 кімнати, простора, умови проживання є комфортними, діти забезпечені всім необхідним. Отже, всі дії позивачки, спрямовані на покращення здоров`я дітей, їх фізичного, духовного та морального розвитку. Після 14 лютого 2023 року відповідач почав відвідувати дітей, періодично брати їх на прогулянки. 27 березня 2023 року позивач за попередньою усною домовленістю віддала дітей батькові для проведення спільного дозвілля, проте останній не повернув дітей та не повідомив, де він перебуває, де перебувають діти, не надавав можливості матері з ними спілкуватися. Позивач, розуміючи, що втратила зв`язок з дітьми, звернулася до поліції з відповідною заявою щодо сприяння в пошуках дітей та їх повернення матері за фактичним місцем проживання. В результаті проведених поліцією розшукових заходів дітей не знайшли, а прохання ОСОБА_2 до ОСОБА_1 повернути дітей були проігноровані останнім у грубій формі. Отже ОСОБА_1 без дозволу ОСОБА_2 та без погодження з нею вивіз дітей у невідомому напрямку. На телефонні дзвінки та повідомлення батько відповідав не змістовно, про місцезнаходження дітей не повідомляв. Звертала увагу суду, що ОСОБА_1 своїми діями ставить під загрозу моральний стан дітей, не дозволяючи їм спілкуватися з матір`ю, діти перебувають у стресовому стані, оскільки втратили зв`язок з рідною людиною. Враховуючи вік дітей, потреба у матері в них є дуже вираженою. ОСОБА_1 чинив та чинить перешкоди в спілкуванні ОСОБА_2 зі своїми дітьми, не надає їй бачитись з ними та не пвідомляє інформацію про стан їх здоров`я, має схильність до зміни місця проживання. У зв`язку з чим, ОСОБА_2 вважає, що єдиним способом захисту прав дітей є їх відібрання у батька та повернення їх матері. Крім того, ОСОБА_2 просила врахувати суд, під час розгляду справи, що обов`язок із утримання дітей покладається на обох батьків та вважає, що ОСОБА_1 має можливість сплачувати аліменти на дітей, оскільки він має у володінні значний обсяг нерухомого майна, працевлаштований та не має на своєму утриманні інших неповнолітніх дітей або непрацездатних членів сім`ї. Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просила суд визначити місце проживання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з матір`ю за адресою її місця проживання, їх відібрання у батька та передачу матері за попереднім місцем їх проживання, стягнення аліментів на їх утримання у розмірі 10000 грн на кожну дитину. 11 грудня 2024 року ОСОБА_2 подала до суду заяву про зміну предмету позову та остаточно просила суд задовольнити тільки вимоги щодо визначення місця проживання однієї дитини, а саме - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з матір`ю. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 лютого 2024 року по справі призначено судово-психологічну експертизу, за якою складено два висновки №9/47 від 05 вересня 2024 р. та №10/48 від 06 вересня 2024 р. 03 лютого 2025 р. представником ОСОБА_2 - ОСОБА_6 було подано заяву про залишення позовної заяви ОСОБА_2 щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_7 без розгляду. Рішенням Центрального районного суд м. Миколаєва від 04 лютого 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей задоволені частково. Визначено місце проживання неповнолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині вимог про визначення місця проживання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовлено. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відмовлено. Ухвалюючи рішення в частині задоволення позову ОСОБА_1 , суд взяв до уваги оцінку сімейної ситуації сторін, проведену органом опіки та піклування, який мав змогу заслухати батьків, дітей та висловив думку про визначення місця проживання дітей з батьком, та не встановлення обставин, які би вказували на неможливість подальшого проживання дітей з батьком. За наведених умов суд вважав, що рішення про визначення місця проживання дітей з батьком відповідає якнайкращим інтересам дітей. Також, суд встановив, що ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_5 і на час розгляду справи їй виповнилося 14 років, тому вважав, що вона може вільно обирати собі місце проживання з кимось із батьків, а суд не може визначати місце проживання дитини, яка досягла 14 років за позовом когось із батьків, оскільки таке право вибору місця проживання надано законом самій дитині. Зробивши висновок про доцільність визначення місця проживання дітей з батьком, суд відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визначення місця проживання неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з матір`ю. 10 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Центрального районного суду міста Миколаєва із заявою, в якій просить скасувати заходи забезпечення позову, вжиті на підставі постанови Миколаївського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року у справі № 490/2320/23. Заява обґрунтована тим, що постановою Миколаївського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року забезпечено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, орган опіки та піклування - Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, про визначення місця проживання дітей з матір`ю, відібрання дітей та передачу їх матері шляхом визначення часу спілкування малолітніх дітей. Проте, ухвалюючи рішення суду 04 лютого 2025 року про задоволення позову ОСОБА_1 та про відмову в позові ОСОБА_2 , суд не вирішив питання щодо скасування заходів забезпечення позову. Ухвалою Центрального районного суд м. Миколаєва від 07 березня 2025 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані постановою Миколаївського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року, а саме - визначення часу спілкування малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за місцем їхнього проживання з батьком кожної другої суботи місяця з 11:00 год. до 17:00 год. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , поданої її представником ОСОБА_6 на рішення суду, адвокат вказує, що воно є необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального права, а тому просить його скасувати в частині задоволення вимоги ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з її батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 та постановити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаної вимоги, а також в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з її матір`ю ОСОБА_2 за адресою її місця проживання, залишивши вказану вимогу без розгляду. Апеляційна скарга мотивована тим, що при вступі у справу адвоката Абакумова С.М. як представника ОСОБА_2 суддя не надав дозвіл представнику на ознайомлення з матеріалами справи, дане питання взагалі було проігноровано судом. Також судом проігноровано клопотання ОСОБА_2 про допит дитини у судовому засіданні. Думку старшої доньки позивачки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка вже досягла 14 річного віку та мала абсолютне право бути почутою в суді, судом не з`ясовано, чим порушено право дитини. Крім того до судового засідання по справі, яке було призначено на 03 лютого 2025 року, представником була подана заява ОСОБА_2 про залишення її позову без розгляду, проте, Центральним районним судом м. Миколаєва дана обставина не врахована. Отже, оскільки відповідна заява ОСОБА_2 про залишення позову без розгляду була залишена судом поза увагою, суд розглянув остаточні вимоги, відмовивши у їх задоволенні, чим грубо порушив норми процесуального права, вийшов за межі своїх повноважень та розглянув таку вимогу, про яку позивач не просив. Крім іншого, суд першої інстанції жодним доказом не обґрунтував необхідність визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_5 разом з батьком ОСОБА_1 , повною мірою проігнорувавши та не надавши належної правової оцінки тим доказам, які були надані ОСОБА_2 . Суд не навів обґрунтованого доводу на підтвердження необхідності розірвання зв`язку матері та маленької доньки, не надав можливості виступити свідкам, які були заявлені ОСОБА_2 за первісним позовом, не надав можливості самій ОСОБА_2 виступити у судовому засіданні, не дивлячись на її відповідні клопотання про надання такої можливості. Крім іншого, суд тричі відмовляв у задоволенні заяви про відвід складу суду, яка була заявлена ОСОБА_2 особисто та через представника, що свідчить про її недовіру суду. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_8 просить залишити її без задоволення а рішення суду без змін. Відзив мотивовано тим, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не допустив неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду відповідають встановленим обставинам, та, відповідно, при ухваленні рішення судом не порушені норми процесуального чи матеріального права. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , поданої її представником ОСОБА_9 , на ухвалу суду від 07 березня 2025 року адвокат вказує, що ухвала суду є необґрунтованою та постановленою з порушенням норм процесуального права, а тому просить її скасувати та постановити рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції, скасовуючи заходи забезпечення позову, не врахував, що рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 04 лютого 2025 року, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей задоволено частково, станом на 07 березня 2025 року (дату скасування забезпечення позову) не набрало законної сили, оскільки на нього подано апеляційну скаргу. Отже, суд на момент винесення оскаржуваної ухвали мав пересвідчитися у відсутності поданої апеляційної скарги та в тому, що рішення суду від 04 лютого 2025 року набуло законної сили, враховуючи те, що суд технічно має всі можливості для цього, оскільки апеляційна скарга була подана через електронний кабінет адвоката в підсистемі «Електронний суд». На апеляційну скаргу на ухвалу суду відзив на апеляційну скаргу не надходив. Щодо меж апеляційного провадження. Рішення суду від 04 лютого 2025 року оскаржується ОСОБА_2 в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання ОСОБА_5 з батьком та в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визначення з нею місця проживання ОСОБА_5 . В іншій частині рішення суду не оскаржується, а тому в силу положень частини 1 статті 367 ЦПК України не переглядається. Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в оскаржуваній частині та ухвали суду в межах апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу на ухвалу суду необхідно задовольнити із таких підстав. Вимоги до судового рішення викладені у статтях 263, 264 ЦПК України. Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частиною 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає таким вимогам закону. Щодо вирішення судом позовних вимог про визначення місця проживання ОСОБА_5 . Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 15 листопада 2008 року та є батьками чотирьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . (том 1, а.с.5, 18, 20, 22, 24, 26). Їх сім`я проживала в квартирі АДРЕСА_3 . Шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 04 липня 2023 року у справі № 490/1359/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/111306598). З вересня 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не проживають однією сім`єю. З вересня 2022 року діти сторін разом з матір`ю ОСОБА_2 проживали в АДРЕСА_4 . У березні 2023 року ОСОБА_1 забрав дітей і разом з ними проживає в республіці Молдова (а.с. 111 том 1). З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої 28 березня 2023 року, квартира АДРЕСА_5 та будинок АДРЕСА_6 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , який також є власником чотирьох земельних ділянок з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку в м. Миколаєві (том 1 а.с. 11-17). Згідно довідки-характеристики, яка складена ст. ДОП СДОП ВП Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області Бойчуком Д. ОСОБА_1 характеризується позитивно, до адміністративної чи кримінальної відповідальності не притягувався (том 1, а.с. 34). Відповідно до витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , станом на 10 березня 2023 року до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості немає та в розшуку не перебуває (том 1, а.с 35). Як слідує з податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (вид підприємницької діяльності - роздрібна торгівля) за 2022 рік, обсяг доходу за звітний період становив 987571 грн. (том 1, а.с. 6-9). Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав від 08 травня 2023 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 1/4 частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_7 (том 1, а.с. 90). Згідно наказу про переведення на іншу роботу № 04-пр від 09 січня 2024 року та довідки про доходи № 05 від 07 лютого 2024 року ОСОБА_2 працює у відокремленому підрозділі «Атоменергомаш» Державного підприємства «Національного атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на посаді інженера, має стабільний дохід (том 3, а.с. 64, 65). Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 10 квітня 2023 року ОСОБА_2 є керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛА-К» (том 1, а.с. 91). Витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» підтверджено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , на території України станом на 31 березня 2023 року до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває (том 1, а.с. 100). Як вбачається з акту обстеження умов проживання від 29 червня 2023 року за адресою проживання ОСОБА_2 ( АДРЕСА_8 , санітарно-гігієнічні умови помешкання задовільні, помешкання з усіма комунальними зручностями, обладнане побутовою технікою, меблями. Для виховання та розвитку дитини створені всі належні умови, діти проживають за кордоном з батьком. Матір створила всі необхідні умови для проживання дітей (том 1, а.с. 88). Як повідомила Державна прикордонна служба України листом від 10 квітня 2023 року ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , та ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , перетнули кордон України 28 березня 2023 року, пункт пропуску «Маяки-Удобне» (том 1, а.с. 109). Згідно відповіді представнику ОСОБА_2 Центра обробки спеціальної інформації Державна прикордонна служба України від 26 січня 2024 року протягом 2023 року діти сторін неодноразово перетинали кордон України як на виїзд, так і на в`їзд (том 3, а.с. 60-61). З метою встановлення місця перебування дітей, повернення їх до матері ОСОБА_2 протягом 2023 року неодноразово зверталася до правоохоронних органів, місцевих органів влади, органів місцевого самоврядування та їх підрозділів (том 1, а.с. 89, 92-94, 101-107). Згідно долучених представником ОСОБА_1 доказів (копій документів, що посвідчують особу, які видані Генеральною інспекцією з питань міграції Республіки Молдова 05 жовтня 2023 року та є дійсними до 01 березня 2024 року) позивач ОСОБА_1 , діти ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є бенефіціарами тимчасового захисту (том 1, а.с. 225-234). Листом Управління захисту прав дитини Центрального сектору муніципалітету Кишиніва від 29 вересня 2023 року підтверджений факт перебування під наглядом органу опіки та піклування громадян України: ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , разом з дітьми: ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_14 , та ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що проживають у квартирі АДРЕСА_9 , категорія багатодітної сім`ї, четверо неповнолітніх дітей. За результатами обстеження соціально-побутових умов із заяви громадянина ОСОБА_1 встановлено, що родина не має власної житлової площі, займає 3-кімнатну квартиру (орендує) з хорошими житловими умовами для утримання та виховання дітей, в сім`ї панує сприятливий психологічний клімат для дітей. За заявами батька, неповнолітні не залучаються до навчального процесу в Республіці Молдова, оскільки продовжують дистанційне навчання в Україні (том 1, а.с. 236-237). Відповідно до договору оренди житла № 01/08 від 01 серпня 2023 року ОСОБА_19 орендував квартиру АДРЕСА_10 . Договір укладений строком на 6 місяців (том 1, а.с. 238-242). Як вбачається з листа Управління з питань захисту прав дітей Центрального сектору муніципалітету Кишиніва від 20 березня 2024 року, спеціаліст Управління відвідав ОСОБА_1 у вересні місяці для ознайомлення з умовами проживання за адресою: АДРЕСА_11 . За результатами обстеження соціально-побутових умов встановлено, що родина не має власної житлоплощі, займає 3-кімнатну квартиру (оренда) з хорошими житловими умовами для утримання та виховання дітей, в сім`ї панує сприятлива психологічна атмосфера Після запиту отриманого від ОСОБА_2 , спеціаліст Управління виїхала за адресою: АДРЕСА_11 , проте ОСОБА_1 вдома не було виявлено. Того ж дня ОСОБА_19 зателефонував до Управління в телефонній розмові та повідомив, що на даний момент перебуває з дітьми в Україні, тому що діти мають прийом у лікаря і в найближчі два тижні вони повернуться до Республіки Молдова. Також зазначив, що діти продовжують дистанційне навчання в Україні, а саме, що ОСОБА_1 зарахований до 1-а класу з 01.07.2023 року, підтвердження від школи ФОП «Онлайн-школа ОСОБА_20 » № 1 від 15.03.2024 року, ОСОБА_13 - зарахована до підготовчої групи, підтвердження від школи ФОП « ОСОБА_21 » № 3 від 15.03.2024 року, ОСОБА_4 зарахована до 4-а класу, підтвердження від Альтернатива онлайн-школа № 1294 від 15.03.2024 року, ОСОБА_10 зарахована до 4-а класу, підтвердження від Альтернатива онлайн-школа № 1283 від 15.03.2024 року (том 3, а.с. 112-115). Відповідно до висновку експерта за результатами судово-психологічної експертизи № 9/47 від 05 вересня 2024 року, проведеної відносно дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (том 3, а.с. 137-150), актуальний рівень психічного розвитку дитини відповідає віковим нормам, ознак підвищеної тривожності, пригніченості, відхилень в психологічному розвитку, які обумовлені результатом сумісного проживання його на теперішній час з батьком ОСОБА_1 , а також виховного процесу останнього, не виявлено. Страхів, підвищеного рівня агресивності, як захисного механізму (захисної агресії) та невротичного стану на час дослідження також не виявлено. Дитина достатньо комунікабельна, відкрита до спілкування, товариська, має адекватну самооцінку. ОСОБА_1 виявляє психологічну прихильність до батька - ОСОБА_1 . Висловлюване дитиною ставлення до нього підтверджується результатами використаних методів дослідження, в тому числі проективних, спостереження та бесіди. Основні параметри щодо визначення відношення дитини до батьків були: контроль; вимога зрілості; спілкування; доброзичливість, тощо. Оцінка характеру ставлення ОСОБА_1 до батька позитивна. Демонстрація ОСОБА_1 відношення до матері ( ОСОБА_2 ) за результатами поточного дослідження свідчить в цілому про їх низький емоційний контакт, що не відповідає віковим потребам дитини його віку. Присутність матері ( ОСОБА_2 ) в ситуаціях , що характеризують їх конкретно-особистісні відносини, на даний час відсутня. Між дитиною та матір`ю на даний час не склались стосунки емоційної прихильності, які характеризуються високим потенціалом довіри та психологічної підтримки. Це свідчить про те, що саме ОСОБА_1 на даний час обирає методи і прийоми для впливу на свою дитину, враховуючи її індивідуальні особливості і свої власні прагнення, щоб виховати у дитини певні риси, що свідчить про дотримання ним загальнообов`язкових умов і принципів виховного процесу з метою недопущення викривлення дитячої психіки, характеру, поведінки. Відповідно до висновку експерта за результатами судово-психологічної експертизи № 10/48 від 06 вересня 2024 року, проведеної відносно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 3, а.с. 151-165), актуальний рівень психічного розвитку дитини відповідає віковим нормам, серед виявлених індивідуально-психологічних особливостей слід відмити товариськість, комунікабельність, відкритість, високу (гнучку) самооцінку. Підвищення рівня особистісної, ситуативної тривожності, обмовленої роздільним проживанням батьків у неї не виявлено. Виявлений сприятливий (позитивний) емоційний (психологічний) стан дитини. ОСОБА_4 виявляє психологічну прихильність до батька - ОСОБА_1 . Висловлюване дитиною ставлення до нього підтверджується результатами використаних методів дослідження, в тому числі проективних, спостереження та бесіди. Оцінка характеру ставлення ОСОБА_4 до нього позитивна. Дитина вважає спілкування з батьком конструктивним, з розумінням значення співробітництва у спільній діяльності. Демонстрація ОСОБА_4 відношення до матері ( ОСОБА_2 ) за результатами поточного дослідження свідчить в цілому про їх низький емоційний контакт, що не відповідає віковим потребам дитини її віку. Присутність матері ( ОСОБА_2 ) в ситуаціях , що характеризують їх конкретно-особистісні відносини, на даний час відсутня. Це свідчить про те, що саме ОСОБА_1 на даний час обирає методи і прийоми для впливу на свою дитину, враховуючи її індивідуальні особливості і свої власні прагнення, щоб виховати у дитини певні риси, що свідчить про дотримання ним загальнообов`язкових умов і принципів виховного процесу з метою недопущення викривлення дитячої психіки, характеру, поведінки. Опитана в судовому засідання ОСОБА_3 пояснила суду, що хоче жити з батьком, тому що батько забезпечує їм повноцінне існування та більше їх виховує, проживає в ОСОБА_22 з батьком (на 11 липня 2023 року), навчається в онлайн школі, мати бачила останній раз в березні 2023 року, її сестри та брат мають бажання проживати з батьком. Опитана в судовому засіданні 11 липня 2023 року ОСОБА_4 пояснила суду, що знаходиться в ОСОБА_22 , їй там подобається, навчається онлайн. Зазначила, що батько купує смачну їжу, разом ходять гуляти, проживати хоче з батьком, мати її била. З огляду на визначені апеляційним судом межі апеляційного розгляду у цій справі колегія суддів оцінює законність та обґрунтованість рішення суду щодо вирішення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визначення місця проживання з ними малолітньої ОСОБА_5 та погоджується з висновком суду про визначення місця проживання дитини з батьком, виходячи з наступного. Частиною 3 статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України). Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб`єктивні сімейні обов`язки. Свої обов`язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов`язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов`язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов`язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов`язку за допомогою інших суб`єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21)). Відповідно до статті 8 Закону «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін (абзац 1 частини другої статті 18 СК України). Згідно статті 12 цього закону на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Крім того, частиною 1 статті 14 цього Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Як визначено частиною 3 статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Відповідно до частини 4 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці до десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року). Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). Так, згідно з частинами 2, 8, 9 статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Згідно із статтею 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Відповідно до частини 1 статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. для виховання і розвитку. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку (постанова Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18). Відповідно до частини 1 статті 18, частини 1 статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Частиною 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. У частині 1 статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, параграф 76). Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, параграф 54) Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору. Міжнародні та національні норми права не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Крім того, частиною 2 статті 161 СК України визначені обставини, які виключають передання дитини батькам. Так, орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Відповідно до частини 5 статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Згідно наявних у справі доказів за місцем проживання як батька дитини ОСОБА_1 , так і матері ОСОБА_2 станом на час розгляду справи судом першої інстанції створені побутові умови, необхідні для проживання їх малолітньої дочки, що підтверджується актами обстеження житлових приміщень. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають доходи, які дозволяють їм утримувати дитину. Як мати, так і батько дітей надали позитивні характеристики. З аналізу обставин, встановлених як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що як органом опіки та піклування, так і судами першої та апеляційної інстанцій встановлена відсутність обставин та умов, які в силу частини 2 статті 161 СК України унеможливлюють проживання доньки з кожним із батьків. Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради надано два висновку про визначення місця проживання дітей Згідно висновку Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 29 жовтня 2023 року про доцільність визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з батьком ОСОБА_1 орган опіки піклування погодився з рекомендацією комісії з питань захисту прав дитини Миколаївської міської ради щодо доцільності визначення місця проживання дітей з батьком (том 2, а.с. 48-49). Згідно висновку Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 21 лютого 2024 року про доцільність визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з матір`ю ОСОБА_2 орган опіки та піклування погодився з рекомендацією комісії з питань захисту прав дитини Миколаївської міської ради про недоцільність визначення місця проживання дітей з матір`ю ОСОБА_2 (том 3, а.с.76-80). Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини ОСОБА_5 та відмовляючи у позові ОСОБА_2 , суд першої інстанції погодився з висновками органу опіки та піклування та вважав доцільним визначити місце проживання дітей разом із батьком. Колегія суддів вважає правильним такий висновок суду першої інстанції. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина 6 статті 19 СК України). Апеляційний суд погоджується з висновками органу опіки та піклування у цій справі щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_7 з батьком, оскільки він достатньо обґрунтований та відповідає інтересам дитини. Так, при наданні висновку органом опіки та піклування були взяті до увагу обставини щодо проживання дітей з батьком в безпечних умовах за межами України ( з урахуванням факту повномасштабного вторгнення рф), створення останнім належних побутових умов, сприятливий психологічний клімат в родині, прихильність дітей до батька, який проявляє турботу про дітей, їх фізичне здоров`я та психологічний стан, що підтверджено документами з Республіки Молдова, де проживає родина, відеоматеріалами, наданими позивачем. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що: «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) вказано, що: «питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказано, що: «під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2020 року у справі № 148/1555/17 (провадження № 61-7147св19) зазначено, що: «рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин справи, а вже тільки потім права батьків. Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 333/1013/17 (провадження № 61-5230св20) вказано, що: «при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей». Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). У справі, яка переглядається, встановлено, що малолітня донька сторін ОСОБА_23 2019 року народження, з березня 2023 року проживає з батьком разом з братом та сестрами, для чого ОСОБА_1 створив належні побутові умови в безпечному середовищі. Судами не в встановлено доказів неналежного виконання ОСОБА_1 батьківських обов`язків та обставин, які б перешкоджали проживанню дитини із батьком, а саме - відсутність доходів, зловживання ним спиртними напоями або наркотичними засобами та інші факти аморальної поведінки, яка може зашкодити розвитку дитини. При вирішенні цього спору, крім викладеного, апеляційний суд враховує, що проживання малолітньої доньки сторін ОСОБА_23 тривалий час у звичній для неї обстановці створює відчуття захищеності та сприяє стабільності психічного та емоційного стану дитини, а зміна її місця проживання, яка спричинить порушення стійких, усталених зв`язків з оточенням і звичним середовищем, не відповідає її найкращим інтересам. Такі вимушені зміни в житті дитини можуть негативно вплинути на психоемоційний стан ОСОБА_7 . Враховуючи всі зазначені обставини, сталі сімейні та соціальні зв`язки, які склались у ОСОБА_7 за місцем проживання з батьком, який належним чином виконує батьківські обов`язки, недоцільність порушення стабільності повсякденного життя дитини, а також належне та відповідальне ставлення ОСОБА_1 до виконання батьківських обов`язків, апеляційний суд вважає, що висновок суду першої інстанції про визначення на теперішній час місця проживання малолітньої доньки з батьком максимально відповідатиме найкращим інтересам дитини, сприятиме повноцінному її вихованню та розвитку у звичному для неї середовищі. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність наведених висновків, зокрема, заявником не зазначено обставин, які б свідчили про те, що зміна місця фактичного проживання малолітньої доньки сторін є доцільною і буде мати більш позитивний вплив на неї, ніж залишення проживати з батьком. Не встановлено вагомих підстав змінювати місце проживання ОСОБА_7 і апеляційним судом. Матір дітей, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дітей, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дітей, стан їх розвитку, незалежно від того, з ким із батьків діти будуть проживати. У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а в першу чергу, відносин між батьками та дитиною, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку. Касаційний суд зазначав, що способом захисту може бути пред`явлення позову про зміну місця проживання малолітньої особи, яке визначене рішенням суду. Тобто, зокрема, в разі зміни обставин, пов`язаних із віком дитини, або коли вже є рішення суду про визначення місця проживання дитини, яке не виконане як мати дитини, так і батько не позбавлені можливості звернутися з позовом про зміну місця проживання дитини (див. див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2024 року в справі № 754/1447/23 (провадження № 61-6119св24)). Апеляційний суд, відхиляючи аргумент апеляційної скарги про безпідставність визначення місця проживання дитини з батьком, також враховує наступні правові позиції Верховного Суду: якщо це можливо, суди не повинні допускати розлучення братів і сестер (див. пункт 65 постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року в справі № 569/22963/21 (провадження № 61-12563св22)); хоча суд не позбавлений можливості визначити роздільне місце проживання братів і сестер з обома батьками, однак головне в цьому - не порушити для дитини відчуття стабільності та спокою і врахувати якнайкращі її інтереси (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2024 року в справі № 361/1872/21 (провадження № 61-18120св23)); при визначенні роздільного місця проживання дітей, з урахуванням конкретних обставин справи, окрім емоційного зв`язку між братами/сестрами необхідно звернути увагу на деякі аспекти: чи не завдасть братам/сестрам істотної психологічної травми подальше роздільне проживання, а отже, чи може це вплинути на погіршення їх психічного та психологічного стану; різниця у віці між дітьми, чи мала місце опіка старшої дитини над молодшим братом/сестрою; чи є відчуття дітьми однієї сім`ї на час вирішення спору. Має значення також проживання в одному чи різних населених пунктах, відстань між ними, чи унеможливить віддаленість місця проживання дітей спілкування між собою; тривалість проживання кожного з дітей з батьком або матір`ю на час вирішення спору; чи не проявляв один з батьків байдужості до виховання тієї дитини, яка проживала окремо тощо (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2024 року в справі № 127/9377/21 (провадження № 61-9677св24)). У справі, що переглядається, за встановленими судом першої інстанції обставинами разом з батьком ОСОБА_1 крім ОСОБА_23 проживають також її сестри - ОСОБА_24 та ОСОБА_25 і брат ОСОБА_26 . Доказів іншого учасниками справи не надано. Тобто дочка сторін ОСОБА_23 є молодшою серед дітей сторін і проживання разом з ними є для неї природнім та звичним, тоді як розлучення з братом та сестрами, з урахуванням, зокрема, її віку (на день вирішення справи дитині виповнилося 5 років) завдасть як їй, так і брату, сестрам істотної психологічної травми, з урахуванням, зокрема, за умови їх проживання в різних країнах, на значній відстані. За такого залишення доньки ОСОБА_23 проживати з батьком в оточенні рідних для неї людей є таким, що відповідає її найкращім інтересам. Щодо посилання в апеляційній скарзі на порушення судом вимог процесуального закону при ухваленні оскаржуваного рішення. Колегія суддів відхиляє аргумент про незадоволення судом клопотання ОСОБА_2 про заслуховування думки Коновалової Дарії з метою з`ясування ставлення останньої до вирішення позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання останньої з батьком. Так, 09 січня 2024 року до суду надійшло клопотання ОСОБА_2 про опитування дитини - ОСОБА_27 (том 3, а.с. 231-232). У задоволенні клопотання суд відмовив у судовому засіданні 03 лютого 2025 року (том 3, а.с. 248-250). Так, згідно матеріалів справи, ОСОБА_10 була опитана судом 11 липня 2023 року (том 1, а.с. 77-84). Крім того, згідно змісту вимог апеляційної скарги ОСОБА_2 не оспорює рішення суду в частині вирішення судом першої інстанції позовних вимог ОСОБА_1 про відмову у визначенні місця проживання доньки ОСОБА_24 з батьком, а тому відповідно до положень частин 1, 2 статті 367 ЦПК України апеляційний суд не переглядає рішення суду в цій частині. До того ж, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання доньки ОСОБА_24 з ним з урахуванням статті 160 СК України, оскільки дитині виповнилося 14 років, тому вона сама може вирішувати, з ким з батьків проживати. Аргументи апеляційної скарги про необхідність залишення позову ОСОБА_2 без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє з таких підстав. Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду (пункт 5 частини першої статті 257 ЦПК України). Згідно матеріалів справи, останнє судове засідання, в якому було ухвалено рішення суду відбулося 03 лютого 2025 року (том 3, а.с. 248-250). Згідно протоколу судового засідання його було розпочато 03 квітня 2024 року об 14 год 55 хвил. та після дослідження наявних у справі доказів, проведення судових дебатів суд вийшов до нарадчої кімнати. Рішення по справі ухвалено судом 04 лютого 2025 року, 04 лютого 2025 року учасники справи в судове засідання не з`явилися, про що секретар судового засідання суду Ребрина Д.О. склала довідку (том 4, а.с. 1). Натомість клопотання про залишення позовних вимог без розгляду надійшло від представника ОСОБА_2 04 лютого 2025 року (том 4, а.с. 8-11). Оскільки клопотання про залишення позовних вимог без розгляду представником позивачки було подано після закінчення судових дебатів, на стадії ухвалення судового рішення у справі, у суду не було підстав для вирішення залишення без розгляду позову ОСОБА_2 , оскільки відповідно до положень пункту 5 частини 1 статті 257 ЦПК України позивач може подати заяву про залишення позову без розгляду лише до початку розгляду справи по суті. Щодо доводу про ненадання можливості ОСОБА_2 виступити у судовому засіданні, апеляційний суд його відхиляє. Так, про судове засідання, призначене на 03 лютого 2025 року ОСОБА_2 була обізнана відповідно до положень частини 5 статтіт130 ЦПК України, оскільки її представник - адвокат Абакумов С.М. був повідомлений про дату, час та місце судового засідання шляхом надіслання повідомлення в Електронному кабінеті (том 3, а.с. 247), що також підтверджується змістом клопотання представника про залишення позову без розгляду (том 4, а.с. 10), натомість в судове засідання ОСОБА_2 на з`явилася, про причини неявки суду не повідомила. Щодо посилань на ненадання дозволу суду представнику ОСОБА_2 адвокату Абакумова С.М. на ознайомлення з матеріалами справи. Так, згідно із матеріалами справи до 25 грудня 2024 року інтереси ОСОБА_2 в суді представляла адвокат Мотельчук Ю.І., але її повноваження були припинені, про що суду повідомила ОСОБА_2 та ОСОБА_9 (том 3, а.с. 202-207). 16 січня 2025 року адвокату Абакумову С.М. суд направив в Електронний кабінет повідомлення №66512 про надання адвокату доступу до справи за допомогою Електронного кабінету користувача ЄСІТС (том 3, а.с. 235). Будь-які заяви адвоката Абакумова С.М. про ознайомлення з матеріалами справи та докази про відмову судом в ознайомленні зі справою у її матеріалах відсутні. Тому не підтверджено порушення прав представника ОСОБА_2 на реалізацію своїх повноважень у цивільній справі. Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_2 в суді першої інстанції тричі заявляла відвід складу суду через недовіру, колегія суддів не приймає, тому що в скарзі фактично лише констатується наявність відводів судді, натомість заперечення на ухвали про вирішення заяв щодо відводу складу суду та будь-яке обґрунтування щодо неправильності цих ухвал, а також підстав для недовіри судді не викладені. Оскільки суд першої інстанції при ухваленні рішення в оскаржуваній частині повно та всебічно на підставі зібраних у справі доказів встановив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, дотримавшись вимог процесуального закону ухвалив законне та обґрунтоване рішення, в силу статті 375 ЦПК України відсутні підставі у для його скасування в зазначеній частині. Щодо ухвали суду про скасування заходів забезпечення позову. У лютому 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову про визначення з нею місця проживання дітей, відібрання дітей шляхом зобов`язання ОСОБА_1 не чинити їй перешкоди у спілкуванні та побачення із дітьми: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , та ОСОБА_5 , шляхом надання матері можливості безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу із дітьми кожної другої суботи місяця з 11:00 год до 17:00 год за місцем проживання дітей за адресою: АДРЕСА_1 чи за місцем проживання матері за адресою: з можливості ночівлі дітей за адресою: з можливістю ночівлі дітей за адресою: АДРЕСА_8 за місцем проживання останньої за попередньою домовленістю батьків. Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 26 лютого 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовлено. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року вказану ухвалу суду скасовано та ухвалено нове судове рішення. Заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково. Забезпечено позов шляхом визначення часу спілкування малолітніх дітей за місцем їхнього проживання з батьком кожної другої суботи місяця з 11:00год.до 17:00год. з моменту постановлення даної ухвали та до набрання рішенням у справі законної сили. 10 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Центрального районного суду міста Миколаєва із заявою, в якій просить скасувати заходи забезпечення позову, вжиті на підставі постанови Миколаївського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року у справі № 490/2320/23. Заява обґрунтована тим, що постановою Миколаївського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року забезпечено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, орган опіки та піклування - Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, про визначення місця проживання дітей з матір`ю, відібрання дітей та передачу їх матері шляхом визначення часу спілкування малолітніх дітей. Проте, ухвалюючі рішенні суду 04 лютого 2025 року про задоволення позову ОСОБА_1 та про відмову в позові ОСОБА_2 , суд не вирішив питання щодо скасування заходів забезпечення позову. Суд, прийнявши аргументи ОСОБА_1 ухвалою від 07 березня 2025 року заяву ОСОБА_1 задовольнив, скасував заходи забезпечення позову, застосовані постановою Миколаївського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року, а саме - визначення часу спілкування малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за місцем їхнього проживання з батьком кожної другої суботи місяця з 11:00 год. до 17:00 год. Вирішуючи питання правильності висновків суду, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до частини 1 статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду частина 4 статті 263 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20). Скасування заходів забезпечення позову унормовано статтею 158 ЦПК України, відповідно до частин 1, 2, 4, 7, 9, 10 суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п`яти днів з дня надходження його до суду. За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала. У разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду. Рішення у справі, яка переглядається було ухвалено судом 04 лютого 2025 року, в позові ОСОБА_2 було відмовлено, однак суд не вирішив питання про скасування заходів забезпечення, вжитих за її позовом. З урахуванням наведених положень статті 158 ЦПК України, статті 273 ЦПК України щодо набрання рішенням законної сили та положень статті 354 ЦПК України щодо строку на апеляційне оскарження (в редакції закону, що була чинною на день ухвалення рішення у справі), заходи забезпечення позову ОСОБА_2 мали зберігати свою дію до набрання законної сили рішенням у цій справі, тобто до 06 березня 2025 року включно. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції від 04 лютого 2025 року була сформована представником ОСОБА_2 адвокатом Абакумовим С.М. 05 березня 2025 року та надійшла до Миколаївського апеляційного суду 06 березня 2025 року (том 4, а.с. 40-42), а тому рішення у справі на день вирішення судом першої інстанції заяви ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову - 07 березня 2025 року не набрало законної сили. За такого ухвала суду постановлена судом всупереч вимогам процесуального закону, а тому відповідно до вимог пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову у скасуванні заходів забезпечення позову, що не позбавляє ОСОБА_1 після набрання рішенням законної сили повторно звернутися за вирішенням цього питання до суду. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. В цій справі з огляду на результати апеляційного перегляду судові витрати при ухваленні рішення суду, яке залишено без змін , покладаються на ОСОБА_2 , тоді як на її користь слід стягнути судові витрати у зв`язку із задоволенням апеляційної скарги на ухвалу суду - 605 грн. 60 коп. Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана її представником - адвокатом Абакумовим Станіславом Миколайовичем, на рішення суду залишити без задоволення, рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 04 лютого 2025 року залишити без змін в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Виконавчий комітет Миколаївської міської ради як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з батьком та відмові у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Виконавчий комітет Миколаївської міської ради як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з матір`ю. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана її представником - адвокатом Мотельчук Юлією Ігорівною, на ухвалу того ж суду від 07 березня 2025 року задовольнити. Ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 07 березня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 , яка підписана його представником - адвокатом Ільїним Олександром Валерійовичем, про скасування заходів забезпечення позову відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований в АДРЕСА_6 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , 605 грн. 60 коп. судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий Т.М. Базовкіна Судді: Л.М. Царюк Ж.М. Яворська ____________________________________ Повний текст постанови складений 10 квітня 2025 року