Постанова Миколаївський апеляційний суд № 490/8887/24

03.09.25 22-ц/812/1598/25 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 вересня 2025 року м. Миколаїв справа №490/8887/24 провадження №22-ц/812/1598/25 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Локтіонової О. В., суддів: Крамаренко Т. В., Ямкової О. О., із секретарем судового засідання Колосовою О. М., за участі: представника позивача ОСОБА_1 , представника органу опіки та піклування Федорової Л. П., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 липня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Саламатіна О. В. у приміщенні суду у м. Миколаєві, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Подільська районна в місті Києві державна адміністрація (орган опіки та піклування), про визначення місця проживання дитини, В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2024 року ОСОБА_3 подала до суду позов, у якому просила визначити місце проживання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю за місцем її реєстрації або проживання. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка вказувала, що з листопада 2019 року по 06 травня 2022 року проживала з ОСОБА_2 однією сім`єю без шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася донька ОСОБА_5 . Під час сумісного проживання сторони проживали в квартирі відповідача за адресою: АДРЕСА_1 . Однак після повномасштабного вторгнення російської федерації змушені були змінити фактичне місце проживання та переїхати в м. Одесу. На початку травня 2022 року відповідач покинув сім`ю. Як зазначала позивачка, під час спільного проживання з відповідачем, останній у присутності доньок (позивачка має доньку від першого шлюбу) дозволяв собі по відношенню до неї зневажливе ставлення, хамські інтонації, нерідко використовував нецензурну лайку, коли був емоційно збуджений і дратівливий. У грудні 2022 року у зв`язку з постійними обстрілами м. Одеса та хворобою матері позивачка змушена була переїхати у м. Київ, де без допомоги відповідача самостійно забезпечувала себе та дітей, сплачувала за оренду квартири, комунальні послуги, доглядала за хворою матір`ю. Починаючи з серпня 2022 року, відповідач не приймав матеріальної участі в утриманні доньки, у зв`язку з чим позивачка змушена була звернутися до суду із позовною заявою про стягнення аліментів на утримання дитини. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеса від 29.06.2023 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти з ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_6 у розмірі 3000 грн, починаючи з 30.09.2022 року. Позивачка зазначала, що з травня 2022 року донька сторін ОСОБА_5 проживає разом з нею, спочатку у м. Одесі, а з грудня 2022 року у м. Києві. Вона займалася її вихованням та опікувалася нею, водила її до дитячого садочку, займалася лікуванням, оздоровленням. Донька прив`язана до неї. Відповідач ніколи надовго не залишався з донькою, не виявляв проявів самостійного виховання останньої, навіть в період, коли вони проживали разом. Також наголошувала, що спілкуванню відповідача з дитиною не перешкоджала, але на сьогоднішній день, часті сварки з відповідачем, його недисциплінованість і безвідповідальність щодо здоров`я дитини та його погрози відібрати дитину, ускладнюють виконання спільного виховання дитини. На погляд позивачки, психологічно донька не готова проживати разом з батьком, оскільки вихованням дитини займалася позивачка самостійно, у зв`язку із чим між ними виник тісний зв`язок матері і дитини. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 липня 2025 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визначено місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_3 за місцем її реєстрації або проживання. Розподілено судові витрати. Ухвалюючи таке рішення, суд виходив із того, що належними і допустимими доказами доведено, що проживання доньки сторін разом з матір`ю буде відповідати найвищім інтересам дитини, її безпеці, нормальному фізичному та психічному стану, всебічному розвитку, оскільки її матір`ю створені належні умови для проживання дитини та її розвитку, дитина тривалий час проживає за місцем проживання матері, де має стійкі соціальні зв`язки. Узагальнені доводи апеляційної скарги Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 . Також просив визначити місце проживання доньки ОСОБА_7 з батьком по АДРЕСА_1 . Відповідач зазначав, що суд першої інстанції не повною мірою врахував інтереси дитини. Хоча суд і послався на найкращі інтереси дитини, проте фактично не дослідив всі аспекти, які могли б забезпечити ці інтереси. Зокрема, суд не взяв до уваги доводи відповідача щодо загроз життю та здоров`ю дитини, щодо схильності позивачки до домашнього насильства та її психічний стан, наявність негативного впливу на дитину відсутність спілкування з батьком. Крім того відповідач зазначав, що суд першої інстанції не дав належної оцінки наданим ним доказам, а саме щодо перешкоджання спілкуванню з дитиною, неналежного виховання позивачкою старшої доньки та її релігійних практик. На думку відповідача, ці обставини безпосередньо впливають на психологічний стан дитини та її виховання. До того ж ОСОБА_2 вказував, що суд не врахував необхідність забезпечення рівних прав обох батьків щодо виховання дитини та не повністю дослідив психологічний стан дитини та її прихильність. Також відповідач зазначав про те, що суд першої інстанції допустив порушення процесуальних норм, оскільки не залучив до участі у справі представників служби у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради та розглянув справу 01 липня 2025 року без участі відповідача, хоча він надав суду заяву про неможливість бути присутнім у судовому засіданні у зв`язку з перебуванням на лікуванні, що на думку відповідача, є поважною причиною неявки. Такі дії суду порушують принцип змагальності сторін та право відповідача на участь у судовому засіданні та надання пояснень. Незважаючи на те, що відповідач надав відзив та висловив свою позицію, його особиста присутність у судовому засіданні могла б сприяти більш повному та об`єктивному з`ясуванню обставин. Доводи інших учасників справи Позивачкою через представника подано відзив на апеляційну скаргу, у якому наголошено на тому, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними. Фактичні обставини справи Позивачка та відповідач є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивачка є також матір`ю ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Згідно з консультаційним висновком спеціаліста від 23.09.2022 та довідкою психіатричного огляду від 16.09.2024 ОСОБА_3 не має ознак психічних розладів. На обліку не перебуває. Згідно з свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 ОСОБА_9 та ОСОБА_10 07 листопада 2023 року зареєстрували шлюб, у зв`язку з чим позивачка отримала прізвище ОСОБА_11 . Службова характеристика ОСОБА_9 , який є військовослужбовцем Служби Безпеки України, свідчить, що він характеризується як дисциплінований, відповідальний, врівноважений, доброзичливий. З 18 серпня 2017 року зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_3 є квартира АДРЕСА_2 , яка належить їй на праві спільної часткової власності. ОСОБА_5 та ОСОБА_12 також зареєстровані за вказаною адресою. Згідно з довідками від 14.03.2024 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_13 взяті на облік як внутрішньо переміщені особи. Фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 . Вказана квартира належить на праві власності чоловікові позивачки. Демо ОСОБА_14 з 05 вересня 2023 року відвідує дошкільний навчальний заклад №482 «Витоки», розташований по АДРЕСА_4 . З характеристики ОСОБА_7 з цього навчального закладу випливає, що у неї добре розвинена пам`ять, у грі з дітьми вона завжди спокійна, намагається бути лідером, прагне до самостійності, допитлива. Мати ОСОБА_3 активно займається розвитком дитини. Відповідно до довідки №77 від 17.09.2024 ОСОБА_5 навчається в Київській дитячій школі мистецтв імені Стефана Турчака на театральному відділенні у підготовчій групі. Медична документація ОСОБА_6 свідчить, що вона у період 2020-2025 років мала такі захворювання: бронхіт, фарингіт, тонзиліт, гостра інфекція верхніх дихальних шляхів, ларингіт. У березні 2023 року ОСОБА_14 знаходилася на лікуванні у дитячому санаторії «Ялинка», розташованому у Пущи-Водиці м.Києва. ОСОБА_14 зверталася за консультаціями до алерголога з приводу харчової алергії та офтальмолога з приводу астигматизму гіперметропічного обох очей. Зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_2 з 02 березня 1990 року є квартира АДРЕСА_5 , яка належить йому на праві власності. Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 29 червня 2023 року з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_15 аліменти на утримання доньки ОСОБА_6 у розмірі 3000 грн щомісячно. У рішенні суду, серед іншого, встановлено, що позивачка разом з донькою ОСОБА_16 орендувала квартиру АДРЕСА_6 , мала статус внутрішньої переміщеної особи. Донька перебувала на утриманні матері. Відповідач проживав окремо від позивачки та доньки, матеріально доньку не утримував. Подільська районна в місті Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування, у своєму висновку від 07 травня 2025 року висловила думку про доцільність визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом із матір`ю ОСОБА_3 . Обґрунтовуючи свій висновок, орган опіки та піклування зазначив, що ОСОБА_5 проживає у квартирі АДРЕСА_7 разом з матір`ю ОСОБА_3 , її чоловіком ОСОБА_9 , якому належить квартира, та сестрою. Для проживання дитини створені належні умови, ознаки складних життєвих обставин відсутні. ОСОБА_14 відвідує дошкільний навчальний заклад. З метою визначення психоемоційного стану дитини, її особистих характеристик, особливостей дитячо-батьківських відносин, прихильності дитини до батьків та інших членів родини було проведено відповідну роботу. Встановлено, що ОСОБА_14 комунікабельна дівчинка, емоційна, швидко встановлює контакт з психологом, любить бути в центрі уваги, розповідає багато про дружню атмосферу у їх родині. Емоційно-вольова сфера дитини на стадії формування, наразі вона характеризується відсутністю проявів агресії, ознак тривожності та страху, дитина спокійна, емоційно-позитивна, активна. З`ясовано, що у ОСОБА_7 сформована надійна прив`язаність до матері, яка для дівчинки є авторитетом, вона дуже любить маму і прагне бути схожою на неї. Дитина нічого не розповідає про батька, так як досить давно його не бачила, позитивних чи негативних моментів із власного життя пригадати не може. Згідно з поясненнями ОСОБА_6 у суді першої інстанції їй подобається проживати з мамою. У неї є своя кімната, є старша сестра, ніхто із членів родини її не ображає. Дитина сказала, що хоче проживати з мамою, пояснила, що не пам`ятає родичів з м.Миколаєва та батька ОСОБА_2 . Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування Відповідно до вимог статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзив, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Статтею 51 Конституції Українивизначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК Українисімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно з статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства»на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII(далі Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК Українимісцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Згідно з статтею 141 СК Українимати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК Україниякщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі №377/128/18 (провадження №61-44680св18) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку». У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі №352/2324/17 (провадження №61-14041св19) зазначено, що «питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства». У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76). У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободне надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Нормами статті 19 СК Українивстановлено, що при розгляді спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. За правилами статей 12, 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з статтею 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц). Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив із того, що належними і допустимими доказами доведено, що проживання доньки сторін разом з матір`ю буде відповідати найвищім інтересам дитини, її безпеці, нормальному фізичному та психічному стану, всебічному розвитку, оскільки її матір`ю створені належні умови для проживання дитини та її розвитку, дитина тривалий час проживає за місцем проживання матері, де має стійкі соціальні зв`язки. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства. У справі, яка переглядається, встановлено, що донька сторін ОСОБА_14 тривалий час проживає разом із матір`ю, у якої наявне облаштоване житлове приміщення для дитини. Емоційно дитина прив`язана до матері. Докази негативного ставлення матері до дитини відсутні, негативні висновки щодо виконання нею батьківських обов`язків не складалися. За такого, суд першої інстанції, врахувавши висновок органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини, досліджені докази, дійшов до правильного висновку, що з урахуванням найкращих інтересів дитини сторін для її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, доцільним буде визначити місце проживання доньки сторін разом з матір`ю. Проживання дитини у звичному для неї середовищі позитивно відображається на її психоемоційному стані. Доводи відповідача про те, що суд не взяв до уваги його твердження про наявність загроз життю та здоров`ю дитини через схильність позивачки до домашнього насильства та її психічний стан, колегія суддів відхиляє, бо вони жодними доказами не доведені. Про відсутність у позивачки психічних захворювань свідчать наявні у справі висновки, докази загроз життю та здоров`ю дитини у справі відсутні. Що стосується посилань відповідача на те, що суд першої інстанції не дав належної оцінки наданим ним доказам, а саме щодо перешкоджання спілкуванню з дитиною, неналежного виховання позивачкою старшої доньки та її релігійних практик, що безпосередньо впливає на психологічний стан доньки ОСОБА_7 та її виховання, то вони є хибними. Суд першої інстанції дослідив усі доводи відповідача та дав їм належну оцінку. Він вказав, що не приймає вказане відповідачем до уваги, оскільки зазначене ним ґрунтується тільки на припущеннях відповідача та не підтверджені належними та допустимими доказами. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства. Твердження ОСОБА_2 про те, що суд не врахував необхідність забезпечення рівних прав обох батьків щодо виховання дитини та не повністю дослідив психологічний стан дитини та її прихильність, колегія суддів вважає безпідставними. Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку доказам у справі та дійшов правильного висновку, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Щодо посилання відповідача на те, що суд першої інстанції допустив порушення процесуальних норм, оскільки не залучив до участі у справі представників служби у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради та розглянув справу 01 липня 2025 року без участі відповідача, то вони є хибними. За позовами про визначення місця проживання дитини залучаються до участі у справі органи опіки та піклування за місцем проживання дитини та за можливим місцем її проживання у майбутньому, якщо позов подано одним із батьків, з ким дитина не проживає на момент подання позову. Відповідач зустрічного позову про визначення місця проживання дитини сторін разом з ним не подавав. За такого була відсутня необхідність у залученні до участі у справі органу опіки та піклування за місцем проживання відповідача. Щодо розгляду судом першої інстанції справи 01 липня 2025 року без участі відповідача за наявності його клопотання про відкладення розгляду справи. Пункт 3 частини 3 статті 376 ЦПК України передбачає, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Статті 223, 240 ЦПК України визначають підстави для відкладення розгляду справи чи перерви в судовому засіданні, а також наслідки неявки в судове засідання учасника справи. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 був повідомлений судом про те, що розгляд справи відбудеться 01 липня 2025 року. Він подав суду заяву про відкладення розгляду справу через хворобу. До заяви додав консультаційний висновок лікаря, у якому зазначений медичний діагноз, який потребує амбулаторного лікування. Стаття 223 ЦПК України передбачає, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстави першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними (пункт 2 частини 2 статті 223). Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (пункт 1 частини 3 статті 223). Матеріали справи свідчать, що відповідач неодноразово не з`являвся в судові засідання. Причини неявки його у судове засідання 01 липня 2025 року суд визнав неповажними. З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду на підставі пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України, оскільки відповідач був належними чином повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції, до суду не з`явився без поважних причин. Поданий ним медичний висновок про стан його здоров`я не свідчить, що існували об`єктивні причини неможливості його участі у судовому розгляді. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України). Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанцій не спростовують. Щодо судових витрат Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, судові витрати покладаються на відповідача. Керуючись ст.374, 375, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 липня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий О. В. Локтіонова Судді Т. В. Крамаренко О. О. Ямкова Повне судове рішення складено 05 вересня 2025 року.