Постанова Миколаївський апеляційний суд № 490/10399/21

07.04.25 22-ц/812/498/25 Єдиний унікальний номер судової справи: 490/10399/21 Головуючий суду першої інстанції Чулуп О.С. Провадження: 22-ц/812/498/25 Доповідач апеляційного суду Самчишина Н.В. Постанова Іменем України 07 квітня 2025 року м. Миколаїв справа №490/10399/21 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Самчишиної Н.В., суддів: Локтіонової О.В., Серебрякової Т.В., із секретарем судового засідання Коростієнко Н.С., за участю: представника позивача Дядюренка М.П., представника відповідача Григорян В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Григорян Валентиною Сергіївною, на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 жовтня 2024 року, ухвалене у складі головуючого судді Чулупа О.С., в приміщенні цього ж суду в м. Миколаєві, за позовом Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, - установив: У грудні 2021 року Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» (далі АТ «ПУМБ» або Банк) звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Позов мотивований тим, що 28 серпня 2008 року між АТ «ПУМБ» та ТОВ «Виробнича-комерційна фірма «Прибой-Юг» укладений кредитний договір № 05-443/08, відповідно до якого банк надав останньому кредит в сумі 510 000 грн зі строком користування до 27 серпня 2018 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника перед позивачем за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір поруки №05-445/08 від 28 серпня 2008 року. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 жовтня 2010 року у справі № 12-238/10 стягнуто в солідарному порядку з ТОВ «Виробнича-комерційна фірма «Прибой-Юг» та ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором та договором поруки в розмірі 649802 грн. Позивач посилаючись на те, що рішення суду не виконано, просив на підставі частини другої статті 625 ЦК України стягнути з ОСОБА_1 заборгованості станом на 01 грудня 2021 року у розмірі 48 565 грн 24 коп., з яких: 44 558, 59 грн 3% річних від суми заборгованості за період з 06 січня 2019 року по 01 грудня 2021 року, 4 006, 65 грн заборгованість за інфляційними втратами за період з 25 січня 2019 року по 01 грудня 2021 року та судові витрати 2 270 грн. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 жовтня 2024 року, описку у якому виправлено ухвалою цього ж суду від 12 листопада 2024 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» суму заборгованості 48 565 грн 24 коп., яка складається з 3% річних в розмірі 44 558, 59 грн та інфляційних втрат 4 006,65 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» суму сплаченого судового збору в розмірі 2 270 грн. Задовольняючи позов АТ «ПУМБ», суд першої інстанції виходив з того, що з ухваленням судом рішення про стягнення боргу у 2010 році зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання, а відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України. Не погодившись з таким рішення суду, ОСОБА_1 діючи через свого представника адвоката Григорян В.С., подав на нього апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду та відмовити у задоволенні позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував статтю 625 ЦК України, оскільки без пред`явлення позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються проценти річних та інфляційні втрати, не підлягають задоволенню вимоги про стягнення сум за прострочення виконання грошового зобов`язання за статтею 625 ЦК України. У відзиві на апеляційну скаргу Банк заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги посилався на те, що судом прийнято рішення у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права із врахуванням всіх обставин справи та доказів. Звертав увагу, що сам факт примусового продажу майна, яке встановлено рішенням, не припиняє солідарного обов`язку відповідача, як фінансового поручителя, погасити заборгованість встановлену рішенням суду. Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які брали участь у судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Судом установлено та з матеріалів справи убачається, що 28 серпня 2008 року між АТ «ПУМБ» та ТОВ «Виробнича-комерційна фірма «Прибой-Юг» укладений кредитний договір № 05-443/08, відповідно до якого банк надав останньому кредит в сумі 510 000 грн зі строком користування до 27 серпня 2018 року. 28 серпня 2008 року між ЗАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 укладено договір поруки №05-445/08, за умовами якого ОСОБА_1 зобов`язався забезпечити виконання зобов`язання боржника перед кредитором за кредитним договором № 05-443/08. З метою забезпечення виконання зобов`язань із кредитного договору, 28 серпня 2018 року ТОВ «Виробнича-комерційна фірма «Прибой-Юг» передано в іпотеку нерухоме майно, а саме нежитлові приміщення підвалу №130-1, 130-2, загальною площею 81,8 кв.м. в будинку літ. А, за адресою: АДРЕСА_1 , оціночною вартістю 730 500 грн. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 жовтня 2010 року в справі №ц12-238/10, яке набрало законної сили, звернено стягнення на предмет іпотеки з метою погашення у повному обсязі заборгованості за кредитним договором № 05-443/08 від 28 серпня 2008 року. Листом Заводський відділ ДВС у м. Миколаєві від 08 лютого 2023 року повідомив про перебування на примусовому виконанні виконавчого листа № 2ц-12-238/10 виданого 25 жовтня 2010 року Центральним районним судом м. Миколаєва про звернення стягнення на предмет іпотеки з метою погашення заборгованості відповідачів за кредитним договором, завершення виконавчого провадження 01 листопада 2013 року на підставі п.2 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХІV та знищення матеріалів виконавчого провадження у зв`язку із закінчення терміну зберігання. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 грудня 2018 року відмовлено у задоволенні заяви ПАТ «ПУМБ» до ОСОБА_1 про зміну способу виконання рішення суду від 04 жовтня 2010 року в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1 . Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що запропонований заявником варіант зміни способу і порядку виконання рішення суду не є зміною способу і порядку виконання рішення суду, оскільки він вбачає явну зміну рішення суду по суті. Крім того, зі змісту цієї ухвали суду слідує, що рішення про стягнення з ТОВ «ВКФ «Прибой-Юг» заборгованості в загальному розмірі 649 802,65 грн шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: нежитлові приміщення підвалу № 130-1, 130-2, загальною площею 81,8 кв.м. в будинку літ. А-5 за адресою: АДРЕСА_1 виконано ВПВР ГТУЮ в Миколаївській області. 18 листопада 2015 року вказане іпотечне майно було реалізовано з публічних торгів. Зазначене свідчить про те, що рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 жовтня 2010 року в справі № 2ц-12-238/10 виконано. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства. Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі №520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати 3 % річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18) зазначено, що «в постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року у справі № 3-1522гс16 зроблено висновок, що «зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК), а тому 12 квітня 2016 року (дата здійснення розрахунку за виконані роботи) і є датою, коли зобов`язання припинилося. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим. Зважаючи на викладене, висновок суду першої інстанції про сплив позовної давності за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних у зв`язку зі спливом строку за вимогою про стягнення основного боргу - помилковий, оскільки інфляційні та річні не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України». У справі № 3-1522гс16 між сторонами не існувало натурального зобов`язання і тому висновок у справі № 3-1522гс16 не може бути застосований у справі, що переглядається. У справі, що переглядається ПАТ «Родовід Банк» просило стягнути з відповідача 3 % річних від суми простроченої заборгованості за тілом кредиту за період з 04 червня 2014 року по 22 жовтня 2015 року. Оскільки рішенням Печерського районного суду міста Києва від 02 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 липня 2015 року, було відмовлено у задоволенні позову АТ «Родовід Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 25 грудня 2006 року № 15.3/СЖ-229.06.2 у зв`язку з пропуском позовної давності, то 3 % річних у справі, що переглядається, були нараховані до вимоги, яка існує в натуральному зобов`язанні». Особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності (частина перша статті 267 ЦК України). Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором (стаття 625 ЦК України). Не допускається зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності (пункт 4 частини першої статті 602 ЦК України). Тлумачення вказаних норм, з урахуванням принципу розумності свідчить, що: натуральним зобов`язання (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном; задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності; законодавець в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов`язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред`явленій позовній вимозі кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов`язання, не має створювати механізм обходу заборони передбаченої в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред`явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності; очевидно, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов`язанні має бути й стосовно 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу в задавненому зобов`язанні. Пред`явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги; приватне право не може допускати ситуацію за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовну давність, а кредитору надає можливість обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги. У справі, що переглядається АТ «ПУМБ» просило стягнути із ОСОБА_1 3 % річних за період з 06 січня 2019 року по 01 грудня 2021 року та інфляційні втрати з 25 січня 2019 року по 01 грудня 2021 року на підставі статті 625 ЦК України від суми простроченої заборгованості за тілом кредиту 510 000 грн. Як встановлено 3 % річних та інфляційні втрати нараховані на задавнену вимогу, оскільки строк виконання зобов`язань ОСОБА_1 по кредитному договору було змінено (звернено стягнення на предмет іпотеки), в зв`язку з чим перебіг позовної давності щодо стягнення основної заборгованості розпочався у жовтні 2010 року. АТ «ПУМБ» позову про стягнення задавненої вимоги (основної заборгованості) з ОСОБА_1 не пред`явило та рішення суду про стягнення з нього основної заборгованості відсуне. Суд першої інстанції не звернув увагу, що приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовної давності, а кредитора - обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги. За таких обставин, у задоволенні позовних вимог АТ «ПУМБ» до ОСОБА_1 слід відмовити в зв`язку з тим, що позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, допускається тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги. Тому суд першої інстанції зробив помилковий висновок про задоволення цих позовних вимог. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду України у постанові від 23 листопада 2022 року у справі №285/3536/20. З урахуванням викладеного рішення районного суду відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення про відмову у задоволенні позову. Оскільки рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з відмовою у задоволенні позову, то відповідно до пункту 13 частини 1 статті 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору за подання позову до суду першої інстанції та при подачі апеляційної скарги підлягають перерозподілу між сторонами. Судовий збір сплачений позивачем за подання позову не підлягає покладенню на відповідача, тоді як судовий збір відповідача за подання та розгляд апеляційної скарги підлягає відшкодуванню позивачем. Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд ухвалив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Григорян Валентиною Сергіївною, задовольнити. Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 жовтня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Стягнути з Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (ЄДРПОУ 14282829, 04070, вул. Андріївська, буд 4, м. Київ) на користь ОСОБА_1 (Ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 3 405 (три тисячі чотириста п`ять) грн судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Н.В. Самчишина Судді: О.В. Локтіонова Т.В. Серебрякова Повна постанова складена 08 квітня 2025 року.