Постанова Вінницький апеляційний суд № 153/1659/22

Справа № 153/1659/22 Провадження № 22-ц/801/762/2023 Категорія: 42 Головуючий у суді 1-ї інстанції Дзерин М. М. Доповідач:Войтко Ю. Б. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2023 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Войтка Ю. Б., суддів Стадника І. М., Матківської М. В., учасники справи: позивач Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 10 лютого 2023 року, ухвалене під головуванням судді Дзерина М. М. в залі суду в м. Ямпіль Вінницької області за відсутності сторін, у цивільній справі № 153/1659/22 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, встановив: У грудні 2022 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі АТ КБ «Приватбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 26 квітня 2007 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №VIY0GA00001327. Згідно договору АТ КБ «Приватбанк» зобов`язався надати відповідачу кредит в розмірі 16 502 доларів США на термін до 24 квітня 2017 року, а відповідач зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Відповідач не надала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення в розрахунку заборгованості за договором №VIY0GA00001327. В порушення умов кредитного договору відповідач зобов`язання не виконала. 04 березня 2015 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся до Ямпільського районного суду Вінницької області із позовною заявою про стягнення заборгованості. Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 02 вересня 2015 року було задоволено позовні вимоги та стягнуто заборгованість. Таким чином, винесення рішення судом від 02 вересня 2015 року не свідчить про припинення договірних зобов`язань та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання нею грошового зобов`язання. Сума заборгованості за тілом кредиту станом на 24 березня 2015 року становить у розмірі 4 115,31 доларів США, та яка у подальшому змінюється по періодам, які зазначені в розрахунку заборгованості станом на 20 вересня 2022 року становить у розмірі 3 784,11 доларів США. Оскільки з відповідача було стягнуто заборгованість за кредитним договором за період з дня укладання кредитного договору до дати поточної заборгованості, яка була вказана в рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 02 вересня 2015 року, тобто за період з 26 квітня 2007 року по 27 січня 2015 року, то за період після подання позовної заяви від 04 березня 2015 року, з 24 березня 2015 року по 20 вересня 2022 року відповідач має заборгованість у розмірі 848,41 доларів США, яка складається з 3% від простроченої суми. З урахуванням вищевикладеного, просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість у розмірі 848,41 доларів США, що за курсом НБУ 36,57 відповідно до службового розпорядження НБУ від 20 вересня 2022 року складає 31 025,17 грн. за кредитним договором №VIY0GA00001327 та понесені судові витрати. Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 10 лютого 2023 року в задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що наданий позивачем розрахунок суми трьох процентів річних підлягає перерахунку з урахуванням пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та розраховується за період з 24.03.2015 до 23.02.2022. Відтак розмір трьох процентів річних від простроченої суми (тіла кредиту) за цей період становить 783,39 доларів США, що за курсом 36,57 грн відповідно до службового розпорядження НБУ від 20.09.2022 складає 28 648,57 грн. Отже місцевий суд вбачав підстави для часткового задоволення позовної вимоги. Разом з тим, судом враховано, що главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Оскільки право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, а не за сім років, як визначив позивач, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна давність спливла, отже в задоволенні позову необхідно відмовити через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску. Не погоджуючись із ухваленим судовим рішенням, позивач АТ КБ «Приватбанк» подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його необґрунтованим та незаконним, прийнятим без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі, та з порушенням норм процесуального і матеріального права, тому просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що застосовуючи строк позовної давності у цій справі, суд першої інстанції не врахував, що позивач пропустив строк позовної давності за вимогами за період до 30.11.2019 (дата, що передувала трирічному строку перед датою звернення до суду з позовною заявою), однак має право на стягнення заборгованості згідно з статтею 625 ЦК України за період з 30.11.2019 по 23.02.2022 (до введення воєнного стану). 3% річних від простроченої суми за період з 30.11.2019 по 23.02.2022 складає 254,00 доларів США. Таким чином, на думку скаржника, суд першої дійшов помилкового висновку, відмовляючи в задоволенні позову в повному обсязі. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 13 березня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою від 27 березня 2023 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду, який вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Кучерявий Д. В. просить оскаржуване судове рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів. Зокрема вказав, що АТ КБ «Приватбанк» просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість 3% річних на підставі статті 625 ЦК України за кредитним договором №VIYOGA00001327 за період з 24 березня 2015 року по 20 вересня 2022 рік; 3% річних нараховані АТ КБ «Приватбанк» на задавнену вимогу, оскільки з неї, як відповідача, заочним рішенням суду було стягнуто заборгованість за вказаним кредитним договором та видано виконавчий лист (відомості про це зазначені у відзиві на позовну заяву), але позивач не використав своє суб`єктивне право на примусове виконання рішення суду, а тому строк пред`явлення виконавчого документа закінчився 26 серпня 2019 року. АТ КБ «Приватбанк» позову про стягнення задавненої вимоги (основної заборгованості) не пред`явлено в цій справі, а це є необхідною умовою стягнення 3% річних. Враховуючи вищевикладені доводи, відповідач просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог про стягнення з неї заборгованості в розмірі 848,41 доларів США, оскільки стягнення 3% річних та інфляційних витрат, які нараховані на задавнену вимогу допускається тільки разом із пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги. При цьому відповідач робить заяву про те, що відповідні докази на підтвердження понесених нею судових витрат на правову допомогу в зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції будуть надані протягом п`яти днів після розгляду апеляційної скарги по суті та винесення судового рішення відповідно до статті 374 ЦПК України за результатами розгляду цієї справи. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно з положеннями частини першої статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведені норми, зазначена справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до таких висновків. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства. Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати 3 % річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18) зазначено, що «в постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року у справі № 3-1522гс16 зроблено висновок, що «зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК), а тому 12 квітня 2016 року (дата здійснення розрахунку за виконані роботи) і є датою, коли зобов`язання припинилося. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим. Зважаючи на викладене, висновок суду першої інстанції про сплив позовної давності за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних у зв`язку зі спливом строку за вимогою про стягнення основного боргу - помилковий, оскільки інфляційні та річні не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України». У справі № 3-1522гс16 між сторонами не існувало натурального зобов`язання і тому висновок у справі № 3-1522гс16 не може бути застосований у справі, що переглядається. У справі, що переглядається ПАТ «Родовід Банк» просило стягнути з відповідача 3 % річних від суми простроченої заборгованості за тілом кредиту за період з 04 червня 2014 року по 22 жовтня 2015 року. Оскільки рішенням Печерського районного суду міста Києва від 02 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 липня 2015 року, було відмовлено у задоволенні позову АТ «Родовід Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 25 грудня 2006 року № 15.3/СЖ-229.06.2 у зв`язку з пропуском позовної давності, то 3 % річних у справі, що переглядається, були нараховані до вимоги, яка існує в натуральному зобов`язанні». Право на звернення до суду за захистом кореспондується зі статтею 256 ЦК України, яка встановлює для особи часові межі для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу та називає їх позовною давністю. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Початок перебігу позовної давності визначається в статті 261 ЦК України. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Натомість, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (абзац перший частини п`ятої статті 261 ЦК України). Отже, за змістом статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. З урахуванням наведеного, початок перебігу позовної давності за зобов`язаннями у договірних правовідносинах з визначеним строком виконання, починається зі спливом цього строку. Тобто, цивільне право кредитора є порушеним з моменту невиконання зобов`язання; Особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності (частина перша статті 267 ЦК України). Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором (стаття 625 ЦК України). Не допускається зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності (пункт 4 частини першої статті 602 ЦК України). Тлумачення вказаних норм, з урахуванням принципу розумності свідчить, що: натуральним зобов`язання (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном; задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності; законодавець в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов`язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред`явленій позовній вимозі кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов`язання, не має створювати механізм обходу заборони передбаченої в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред`явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності; очевидно, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов`язанні має бути й стосовно 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу в задавненому зобов`язанні. Пред`явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги; приватне право не може допускати ситуацію за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовну давність, а кредитору надає можливість обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги. У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що предметом позову у даній справі є стягнення 3% річних від простроченої суми грошового зобов`язання за кредитним договором за №VIYOGA00001327 укладеним між АТ КБ „ПриватБанк та ОСОБА_1 від 26.04.2007 року за період з 24.03.2015 по 20.09.2022 року. В додатку до позовної заяви позивачем додано розрахунки 3% річних. Отже, 3 % річних нараховані на задавнену вимогу, оскільки строк виконання зобов`язань по кредитному договору визначено сторонами до 24 квітня 2017 року. АТ КБ «Приватбанк» позову про стягнення задавненої вимоги (основної заборгованості за тілом кредиту) не пред`явило. При цьому слід зазначити, що відповідно до наданого позивачем розрахунку за тілом кредиту сума у розмірі 3 784,11 USD є спірною, проте не є предметом розгляду даної справи. Вирішуючи справу суд не врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду, а тому не звернув увагу, що приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовної давності, а кредитора - обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі № 554/9126/20, постанова Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 285/3536/20). За таких обставин, у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» слід відмовити в зв`язку з тим, що позов про стягнення 3 % річних, які нараховані на задавнену вимогу, допускається тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги. Тому суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні цих позовних вимог, але помилився щодо мотивів такої відмови. Доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково. Рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Оскільки колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції, але виключно у частині мотивів його прийняття, новий розподіл судових витрат, понесених в суді першої інстанції та зміна розподілу судових витрат, понесених в суді апеляційної інстанції, не здійснюється. Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384, 389 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 10 лютого 2023 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає. Головуючий Ю. Б. Войтко Судді: І. М. Стадник М. В. Матківська