Постанова Дніпровський апеляційний суд № 212/1334/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6074/23 Справа № 212/1334/23 Суддя у 1-й інстанції - Козлов Д.О. Суддя у 2-й інстанції - Кішкіна І. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 серпня 2023 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Кішкіної І.В., суддів Агєєва О.В., Корчистої О.І., за участю секретаря судового засідання Гладиш К.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №212/1334/23 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 квітня 2023 року (суддя Козлов Д.О., повний текст судового рішення складено 24 квітня 2023 року), в с т а н о в и в: В лютому 2023 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 3№ річних, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 01 серпня 2007 року між ним та відповідачкою укладено кредитний договір № КRТ0G100150896, відповідно до якого ОСОБА_3 отримала від банку кредитні кошти в сумі 21579 доларів США з терміном повернення до 31 липня 2027 року та зі сплатою відсотків за його користування та інших платежів. Однак відповідачка не надала своєчасно банку грошові кошти на погашення кредиту, відсотків, а також інших платежів. Станом на 07 квітня 2016 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором, рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2017 року стягнуто з відповідачки на користь банку 54233,28 доларів США. На теперішній час рішення суду не виконано. Зазначає, що згідно із статтею 625 ЦК України через наявність основної суми боргу в розмірі 48294,58 доларів США за період з 16 травня 2017 року по 19 грудня 2022 року відповідачка заборгувала банку 3% річних на суму 9106,73 доларів США. Тому просив суд стягнути з відповідачки на користь позивача борг у розмірі 9106,73 доларів США. Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 квітня 2023 року позов Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість 3% річних в розмірі 9106,73 доларів США. Вирішено питання про судові витрати. З вказаним рішенням не погодилася відповідачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , та оскаржила його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2017 року було стягнуто заборгованість за кредитним договором № КRТ0G100150896 від 01 серпня 2007 року з ОСОБА_4 на користь АТ КБ «Приватбанк» у розмірі 54233,28 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 940207,10 грн., та складається з: заборгованості за відсотками за період з 06 липня 2011 року по 07 квітня 2016 року в розмірі 13888,74 доларів США, заборгованості за пенею за період з 06 липня 2011 року по 07 квітня 2016 року в розмірі 40344,54 доларів США, при цьому відмовлено в задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитом в розмірі 17987,39 доларів США, тобто суми основного боргу. Верховний Суд в постановах у справах № 758/7649/16 від 10 жовтня 2018 року, № 372/3542/16 від 19 грудня 2018 року, №718/2081/17 від 10 січня 2019 року дійшов правового висновку, що 3 % річних повинні нараховуватися на суму основного боргу, в той час як у даній справі розрахунок 3% річних позивачем зроблений на заборгованість за відсотками та пенею. Отже стягнення 3% пічних, нарахованих на суму відсотків та пені, тобто на штрафні санкції суперечить змісту та правовій природі застосування частини 2 статті 625 ЦПК України. Крім того, позивач із заявою про отримання виконавчого документа за рішенням апеляційного суду від 16 травня 2017 року звернувся тільки 19 серпня 2022 року. Ухвалою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу від 29 листопада 2022 року у цивільній справі №212/2315/16 відмовлено в задоволенні заяви АТ КБ «Приватбанк» про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання, вказана ухвала постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року залишена без змін. Тобто позивач зробив розрахунок 3% річних із задавненої заборгованості, оскільки просить її стягнути за рішенням суду, за яким минув строк на його пред`явлення до виконання. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 у судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать довідки про доставку електронного листа та повідомлення. Представник відповідачки ОСОБА_2 надала заяву, згідно якої просить справу розглянути за відсутності представника, доводи апеляційної скарги підтримує та просить її задовольнити. Представник позивача АТ КБ «Приватбанк» у судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного листа та повідомлення. Згідно із частиною 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за наступних підстав. Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 01 серпня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за яким ПАТ КБ «Приватбанк» надав позичальнику кредит у сумі 17600 доларів США на придбання житлової нерухомості та 3979 доларів США на оплату страхових платежів зі сплатою відсотків за користування грошових коштів зі строком повернення кредиту до 31 липня 2027 року, забезпеченням виконання зобов`язання за яким виступала іпотека кв. АДРЕСА_1 . Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2017 року у справі №212/2315/16-ц було стягнуто зОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № КRТ0G100150896 від 01 серпня 2007 року у розмірі 54233,28 доларів США, яка складається з боргу за відсотками за період з 06 липня 2011 року по 07 квітня 2016 року у розмірі 13888,74 доларів США та з боргу з пені за період з 06 липня 2011 року по 07 квітня 2016 року у розмірі 40344,54 доларів США. Вказаним рішенням суду апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 квітня 2012 року в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 перед ПАТ КБ «Приватбанк» за кредитним договором № КRТ0G100150896 від 01 серпня 2007 року в сумі 30405,78 доларів США було звернуто стягнення на предмет іпотеки, кв. АДРЕСА_1 . Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 28 березня 2023 року вбачається, що предмет іпотеки: кв. АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_4 , що свідчить про те, що рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 квітня 2012 року досі не виконано. З довідки АТ КБ «Приватбанк» вбачається, що за період з 16 травня 2017 року по 19 грудня 2022 року (2044 дня прострочення) на суму боргу в розмірі 54233,28 доларів США позивачем була обрахована відповідачці заборгованість за статтею 625 ЦК України 3% річних на суму 9106,73 доларів США. Ухвалою від 29 листопада 2022 року Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області було відмовлено у задоволенні заяви АТ КБ «Приватбанк» про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання у цивільній справі № 212/2315/16-ц про стягнення ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» боргу в розмірі 54233,28 доларів США, а 28 лютого 2023 року ухвала суду першої інстанції від 29 листопада 2022 року була постановою Дніпровського апеляційного суду залишена без змін. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення 3% річних виникає за увесь час з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим. Таким чином, право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується загальною позовною давністю відповідно до статті 257 ЦК України. Оскільки позовна давність за основою вимогою для позивача не спливла на підставі п. 12 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, зважаючи також на необхідність застосування загальної позовної давності до вимог банку щодо нарахування 3% річних за статтею 625 ЦК України, до вимог про стягнення яких також не минули строки, визначені статтею ЦК України. Враховуючи, що для вимог щодо стягнення 3% річних за статтею 625 ЦК України також застосовується загальна позовна даність, то у даному випадку суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача повністю, зважаючи на те, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 257 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину. Суд при цьому вказує, що обрахована ппозивачем за період з 16 травня 2017 року по 19 грудня 2022 року заборгованість відповідачки щодо 3% річних на суму основного боргу в розмірі 54233,28 доларів США, яка відповідно дорівнює 9106,73 доларів США, відповідає вимогам статті 625 ЦК України. Таке рішення суду не відповідає вимогам закону та обставинам справи з огляду за наступне. Згідно із частиною 1 статті 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини 1 статті 598 ЦК Українизобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно із статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно зі статтею 625 ЦКУкраїни боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом. Оскільки стаття 625 ЦКУкраїни розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Передбачене частиною 2 статті 625 ЦК Українинарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. При обрахунку 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18) містяться висновки, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому, для застосування частини другої статті 625 ЦК Українинеобхідним є встановлення обсягу грошового зобов`язання, що виникло у боржника перед кредитором. За наведеним у частині другій статті 625 ЦК Українирегулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК Україниє спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. За період після прострочення повернення позики після закінчення дії кредитного договору підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК Українияк грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства. Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати 3 % річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18) зазначено, що «в постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року у справі № 3-1522гс16 зроблено висновок, що «зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК), а тому 12 квітня 2016 року (дата здійснення розрахунку за виконані роботи) і є датою, коли зобов`язання припинилося. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим. Зважаючи на викладене, висновок суду першої інстанції про сплив позовної давності за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних у зв`язку зі спливом строку за вимогою про стягнення основного боргу - помилковий, оскільки інфляційні та річні не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України». У справі № 3-1522гс16 між сторонами не існувало натурального зобов`язання і тому висновок у справі № 3-1522гс16 не може бути застосований у справі, що переглядається. У справі, що переглядається ПАТ «Родовід Банк» просило стягнути з відповідача 3 % річних від суми простроченої заборгованості за тілом кредиту за період з 04 червня 2014 року по 22 жовтня 2015 року. Оскільки рішенням Печерського районного суду міста Києва від 02 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 липня 2015 року, було відмовлено у задоволенні позову АТ «Родовід Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 25 грудня 2006 року № 15.3/СЖ-229.06.2 у зв`язку з пропуском позовної давності, то 3 % річних у справі, що переглядається, були нараховані до вимоги, яка існує в натуральному зобов`язанні». Особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності (частина перша статті 267 ЦК України). Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором (стаття 625 ЦК України). Не допускається зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності (пункт 4 частини першої статті 602 ЦК України). Тлумачення вказаних норм, з урахуванням принципу розумності свідчить, що: натуральним зобов`язання (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном; задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності; законодавець в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов`язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред`явленій позовній вимозі кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов`язання, не має створювати механізм обходу заборони передбаченої в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред`явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності; очевидно, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов`язанні має бути й стосовно 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу в задавненому зобов`язанні. Пред`явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги; приватне право не може допускати ситуацію за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовну давність, а кредитору надає можливість обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року в справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18) зроблено висновок, що «натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку». Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18) зробила висновок про те, що «виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону». У справі, що переглядається: Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2017 року у справі №212/2315/16-ц було стягнуто зОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № КRТ0G100150896 від 01 серпня 2007 року у розмірі 54233,28 доларів США. Ухвалою від 29 листопада 2022 року Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, яка 28 лютого 2023 року постановою Дніпровського апеляційного суду залишена без змін, відмовлено у задоволенні заяви АТ КБ «Приватбанк» про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання у цивільній справі № 212/2315/16-ц про стягнення ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» боргу в розмірі 54233,28 доларів США. Ураховуючи, що судовим рішенням у даній справі, яке набрало законної сили, відмовлено стягувачу у поновленні строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, тобто його вимоги, які виникли на підставі рішення суду, не можуть бути захищені в судовому (примусовому) порядку, між сторонами виникло натуральне зобов`язання, до якого безпідставно судом першої інстанції застосовано положення статті 625 ЦК України. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.). Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина 2 статті 376 ЦПК України). Враховуючи доводи апеляційної скарги відповідачки та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Також, відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених в зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи задоволення апеляційної скарги відповідачки, якою при поданні апеляційної скарги було сплачено судовий збір в розмірі 7491,20 грн, відповідно до положень статті 141 ЦПК України, з позивача слід стягнути судовий збір на користь відповідачки, пов`язаний з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, у сумі 7491,20 грн. Керуючись статтями 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , задовольнити. Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 квітня 2023 року скасувати. В задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в сумі 7491,20 грн. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 23 серпня 2023 року. Судді І.В. Кішкіна О.В. Агєєв О.І. Корчиста