Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/17629/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/17629/24 пров. № А/857/7553/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Гудима Л.Я., суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В., за участю секретаря судового засідання: Кулабухової М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Виконавчого комітету Львівської міської ради на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року, головуючий суддя Мартинюк В.Я., ухвалене у м. Львові, у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,- В С Т А Н О В И В: Позивач ФОП ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ВК Львівської МР, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення №989 від 29.07.2024 року "Про демонтаж тимчасової споруди на вул. Клепарівська (поблизу входу до Краківського ринку)". В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що у відповідача відсутні повноваження приймати рішення щодо демонтажу встановлених споруд. Також, звертає увагу суду на те, що вона не обізнана з актом обстеження тимчасової споруди, який повинен був складатись. Крім того, уважає, що тимчасова споруда була розміщена у відповідності до норм чинного законодавства. Більше того, уважає, що відповідачем не було дотримано процедурного порядку демонтажу тимчасових споруд. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправним та скасовано, прийняте виконавчим комітетом Львівської міської ради, рішення №989 від 29.07.2024 року "Про демонтаж тимчасової споруди на вул. Клепарівська (поблизу входу до Краківського ринку)". Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ВК Львівської МР оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що відповідач при прийнятті спірного рішення керувався ухвалою міської ради від 08.07.2021 року №1081 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради». Даною ухвалою затверджено Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради, згідно п.37 Розділу ІІ, якого до повноважень виконавчого комітету належить прийняття рішень щодо тимчасових споруд, які розміщені з порушеннями вимог законодавства України та актів міської ради. В судовому засіданні представник відповідача підтримав подану апеляційну скаргу, вважає оскаржене рішення суду незаконним та повністю підтримав доводи, зазначені у апеляційній скарзі. Позивач заперечила проти апеляційної скарги, вважає оскаржене рішення суду законним та обґрунтованим та просила апеляційну скаргу залишити без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Працівниками Шевченківської районної адміністрації складено акт обстеження тимчасової споруди №4 від 19.04.2024 року, яким встановлено обставини не включення тимчасової споруди, яка не функціонує, та знаходиться за адресою у АДРЕСА_1 , до Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові. Даний акт листом за №4-36-24207 від 02.05.2024 року надіслано директору Департаменту містобудування для підготовки проекту рішення про демонтаж тимчасових споруд. Відповідачем прийнято рішення №989 від 29.07.2024 року, яким вирішено демонтувати самовільно встановлену тимчасову споруду для здійснення підприємницької діяльності суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на вулиці Клепарівській (поблизу входу в Краківський ринок). При прийнятті даного рішення відповідач керувався Законами України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про благоустрій населених пунктів» , «Про місцеве самоврядування в Україні», наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 року №244 «Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності», ухвалами міської ради від 21.04.2011 року №376 «Про правила благоустрою Львівської міської територіальної громади», від 26.12.2019 року №6107 «Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова», від 08.07.2021 року №1081 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради» і від 06.12.2022 року №2679 «Про окремі питання здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території Львівської міської територіальної громади у зв`язку із введенням воєнного стану». Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що повноважним органом з прийняття рішень, у формі розпоряджень, про демонтаж тимчасових споруд є відповідна районна адміністрація, у відповідності до чинних нормативно-правових актів локальної дії. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне. Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Згідно із частиною 3 статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» № 280/97-ВР від 21.05.1997 року (далі Закон №280/97-ВР) органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції. Відповідно до статті 25 Закону № 280/97-ВР встановлено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Згідно із пунктом 44 частини 1 статті 26 Закону №280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується питання встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку. До компетенції виконавчих органів міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема: організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян (підпункт 7 пункту «а» статті 30 Закону №280/97-ВР). Стаття 31 Закону №280/97-ВР встановлює, що виконавчим органам міських рад делеговано повноваження у галузі будівництва, зокрема, зі здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об`єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу. Відповідно до статті 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Відповідно до статті 73 Закону №280/97-ВР акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території. Місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи та організації, а також громадяни несуть встановлену законом відповідальність перед органами місцевого самоврядування за заподіяну місцевому самоврядуванню шкоду їх діями або бездіяльністю, а також у результаті невиконання рішень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийнятих у межах наданих їм повноважень. Статтею 5 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» від 06.09.2005 року №2807-IV (далі Закон №2807-IV) встановлено, що управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень. Пунктом 1 частини 1 статті 9 Закону №2807-IV передбачено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у сфері благоустрою населених пунктів віднесено забезпечення реалізації державної політики у цій сфері. Суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів, у розумінні частини 1 статті 12 Закону №2807-IV, є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни. Режим використання об`єктів благоустрою визначено статтею 14 Закону №2807-IV, яка передбачає, що такі об`єкти використовуються відповідно до їх функціонального призначення для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини на засадах їх раціонального використання та охорони з урахуванням вимог правил благоустрою території населених пунктів, інших вимог, передбачених законодавством. Відповідно до частини 2 статті 21 Закону №2807-IV до об`єктів благоустрою належать малі архітектурні форми, які визначаються цією правовою нормою як елемент декоративного чи іншого оснащення об`єкта благоустрою. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до вказаного Закону за рішенням власника об`єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, державних стандартів, норм і правил. Крім цього, частинами 2-4 статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» № 3038-VI від 17.02.2011 року (далі Закон № 3038-VI) визначено, що тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів». Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. Механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності визначений Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженим Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 року №244 (далі Порядок №244). Відповідно до пункту 1.3 Порядку №244 тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (далі ТС) - це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Згідно з пунктами 1.5 та 1.6 Порядку №244 комплексна схема розміщення ТС в межах вулиці (скверу, бульвару, провулку, узвозу, проїзду, площі, майдану тощо), мікрорайону (кварталу), населеного пункту - це текстові та графічні матеріали, якими визначаються місця розташування ТС, розроблені з урахуванням вимог будівельних, санітарно-гігієнічних норм, а також існуючих містобудівних обмежень, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання територій, охорони історико-культурної спадщини, земельно-господарського устрою. Комплексна схема розміщення ТС та архітип розробляються за рішенням сільської, селищної, міської, районної ради суб`єктом господарювання, який має ліцензію на виконання проектних робіт, або архітектором, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат, та затверджуються рішенням (розпорядженням, наказом) виконавчого органу відповідної ради, районної державної адміністрації. Розроблення комплексної схеми розміщення ТС та архітипу здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету та інших джерел, не заборонених законодавством. Відповідно до пунктів 2.1, 2.20, 2.21, 2.30 та 2.31 Порядку №244 підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив`язки тимчасової споруди. Встановлення тимчасової споруди здійснюється відповідно до паспорта прив`язки. Відхилення від паспорта прив`язки тимчасової споруди не допускається. У разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив`язки, самовільного встановлення тимчасової споруди така тимчасова споруда підлягає демонтажу. Розміщення тимчасової споруди самовільно забороняється. Аналогічні за змістом приписи закріплені в Положенні про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові, затвердженому ухвалою Львівської міської ради від 23.04.2015 року №4526 (далі Положення № 4526). Згідно з визначенням, наведеним в пункті 1.3 цього Положення, самовільно встановлена тимчасова споруда - це тимчасова споруда, яка встановлена за відсутності одного із документів, передбачених цим Положенням: ухвали міської ради, договору оренди земельної ділянки чи договору оренди окремих конструктивних елементів благоустрою, паспорта прив`язки ТС. Відповідно до пункту 1.7 Положення №4526 дія Правил розміщення тимчасових споруд поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форми власності та відомчої належності, а також на фізичних осіб, які встановлюють тимчасові споруди для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові. Пунктом 2.1 Положення №4526 визначено, що розміщення тимчасових споруд здійснюється замовником відповідно до паспорта прив`язки, плану земельної ділянки та договору окремих конструктивних елементів благоустрою. Місце встановлення тимчасових споруд повинно відповідати адресі, вказаній у паспорті прив`язки, та плану земельної ділянки або схемі прив`язки. Згідно з підпунктом 2.4.3. пункту 2.4 Положення №4526 розміщення тимчасових споруд здійснюється: на приватних земельних ділянках за згодою власника земельної ділянки. Відповідно до пункту 3.14 Положення №4526 термін дії паспорта прив`язки тимчасової споруди встановлюється відповідно до терміну, зазначеного в ухвалі міської ради, з врахуванням містобудівної документації, державних норм та правил і Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території м. Львова. Таким чином, до компетенції органів місцевого самоврядування віднесено питання організації благоустрою населеного пункту, контролю за ним, а також вирішення питань щодо розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, що відповідає суспільному інтересу, який полягає у створенні й підтриманні умов, сприятливих для життєдіяльності мешканців відповідного населеного пункту. Відповідно до статті 38 Закону № 3038-VI у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням. За рішенням суду самочинно збудований об`єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов`язаних із знесенням об`єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво. У разі неможливості виконання рішення суду особою, яка здійснила таке самочинне будівництво (смерть цієї особи, оголошення її померлою, визнання безвісно відсутньою, ліквідація чи визнання її банкрутом тощо), знесення самочинно збудованого об`єкта здійснюється за рішенням суду за рахунок коштів правонаступника або за рішенням органу місцевого самоврядування за рахунок коштів місцевого бюджету та в інших випадках, передбачених законодавством. Виконання рішення суду, що набрало законної сили, щодо знесення самочинно збудованого об`єкта здійснюється відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, об`єкти самочинного будівництва підлягають знесенню виключно за рішенням суду. Вказана позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові по справі №705/6569/16-а від 07.10.2019 року. Згідно з частиною 12 статті 59 Закону № 280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Статтею 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», який визначає правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, визначено, що регуляторний акт це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом; регуляторний орган - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти; розробник проекту регуляторного акта - регуляторний орган або інший орган, установа, організація, особа чи група осіб, що уповноважені розроблювати або організовувати, спрямовувати та координувати діяльність з розроблення проекту регуляторного акта. Статтею 4 наведеного Закону передбачено, що принципами державної регуляторної політики є: доцільність обґрунтована необхідність державного регулювання господарських відносин з метою вирішення існуючої проблеми; адекватність - відповідність форм та рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішенні існуючої проблеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх прийнятних альтернатив; ефективність - забезпечення досягнення внаслідок дії регуляторного акта максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб`єктів господарювання, громадян та держави; збалансованість - забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб`єктів господарювання, громадян та держави; передбачуваність - послідовність регуляторної діяльності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб`єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності; прозорість та врахування громадської думки - відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов`язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, обов`язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності. Відтак, законодавством України не передбачено повноважень органів місцевого самоврядування щодо затвердження порядків, положень чи будь-яких інших документів, які регламентують проведення демонтажу встановлених споруд. Більш того, як на підставу прийняття оскаржуваного рішення №859 від 25.09.2020 року Виконавчий комітет Львівської міської ради посилається на ухвалу Львівської міської ради від 23.04.2015 року №4526 «Про затвердження Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові та Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові», в якій на момент прийняття оскаржуваного рішення були внесені зміни ухвалою Львівської міської ради від 26.12.2019 року №6107 «Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м.Львова» шляхом заміни пунктів 7.3.- 7.8. пунктами 7.3.-7.7. та викладення таких у новій редакції. Нова редакція цих пунктів надавала право органу місцевого самоврядування одноосібно (за відсутності судового рішення з цього приводу) приймати рішення про демонтаж тимчасових споруд, та за необхідності здійснювати розділення майна на окремі конструктивні елементи. Проте, рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/2335/20 від 30.11.2020 року, яке набрало законної сили на підставі постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.12.2020 року, серед іншого, визнано протиправним та нечинним підпункт 7.8. пункту 7 ухвали Львівської міської ради від 26.12.2019 року №6107 «Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м.Львова». Відтак, в Положенні №4526 передбачено порядок демонтажу самовільно встановлених тимчасових споруд. Зокрема, при виявлені самовільно встановленої тимчасової споруди складається акт довільної форми та районна адміністрація, на території якої розташована тимчасова споруда приймає рішення про її демонтаж у 10-денний термін. Акт обстеження підписують представники районної адміністрації, комунального підприємства Адміністративно-технічне управління та власник тимчасової споруди. У разі, якщо власник відмовляється від підписання або від участі в обстеженні копія акта скеровується йому рекомендованим листом з повідомленням про вручення. У разі невиконання власником тимчасової споруди вимог п. 7.6 районна адміністрація звертається до відповідного суду з позовом про примусовий демонтаж тимчасової споруди, встановленої з порушенням цих Правил (пункти 7.4, 7.5, 7.8. Положення №4526). Підсумовуючи вищенаведене, виходячи з системного аналізу норм законодавства та обставин справи, суд приймає до уваги твердження позивача, що у Виконавчого комітету Львівської міської ради були відсутні повноваження на прийняття оспорюваного рішення, оскільки вказані дії відносяться до повноважень районних адміністрацій, через що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають задоволенню. Крім цього, колегія суддів вважає безпідставними покликання апелянта про те, що відповідач керувався нормами ухвали міської ради від 08.07.2021 №1081 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради», оскільки до спірних правовідносин застосовується саме норми Положення №4526. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі. З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Львівської міської ради залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у справі №380/17629/24 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді В. Я. Качмар Т. В. Онишкевич Повний текст постанови складено 07.04.2025 року.