Постанова 4857 № 380/17629/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/17629/24 пров. № А/857/22878/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Гудима Л.Я., суддів: Пліша М.А., Кузьмича С.М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року з питань забезпечення позову, головуючий суддя Мартинюк В.Я., постановлена у м. Львові, у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,- В С Т А Н О В И В: ФОП ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ВК Львівської МР, в якій просила визнати протиправним та скасувати рішення №989 від 29.07.2024 року «Про демонтаж тимчасової споруди на вул.Клепарівська (поблизу входу до Краківського ринку)». 23.08.204 року позивач подала заяву про забезпечення позову, в якій просила вжити заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №989 від 29.07.2024 року «Про демонтаж тимчасової споруди на вул. Клепарівській (поблизу входу до Краківського ринку)". Подана заява обґрунтована тим, що спірний об`єкт (тимчасова споруда) був розміщений фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 відповідно до чинних на той час правил (зокрема, оформлено паспорт прив`язки, укладено договір оренди землі), тобто не самовільно, й упродовж тривалого періоду часу мало місце правомірне функціонування такого об`єкта за відповідною адресою. Позивач буде позбавлена фактично користуватись своєю власністю, за відсутності будь якої протиправної поведінки зі свого боку, по-друге, здійснення демонтажу призведе до необхідності понесення позивачем значних витрат як власне на такий демонтаж, так і в подальшому на встановлення нових тимчасової споруди. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року у задоволенні заяви представника Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову від 23.08.2024 року відмовлено. Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою, ФОП ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на неї, в якій апелянт просить скасувати оскаржену ухвалу та постановити нову постанову, якою заяву про забезпечення адміністративного позову задовольнити. Свою апеляційну скаргу мотивує тими ж доводами, що наводились нею у поданій заяві про забезпечення адміністративного позову, однак судом попередньої інстанції протиправно не взяті до уваги. У відповідності до вимог ст. 154 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апелянта у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. З наведеного слідує, що п. 1 ч. 2 ст. 150 КАС України фактично передбачено дві окремі правові підстави для забезпечення позову розділені сполучником «або», а зокрема: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду; або 2) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Підстави забезпечення позову, передбачені ч. 2 ст. 150 КАС України, є оціночними, а тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. Апеляційним судом встановлено, що предметом спору у цій справі є правомірність прийняття рішення №989 від 29.07.2024 року «Про демонтаж тимчасової споруди на вул.Клепарівська (поблизу входу до Краківського ринку)». Механізм, підстави, терміни і порядок проведення демонтажу тимчасових споруд малих архітектурних форм, кіосків, тимчасових гаражів та іншого, що не є капітальною спорудою на території м. Львова, які розміщені з порушенням вимог чинного законодавства України, визначає Порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові, затверджений ухвалою Львівської МР № 4526 від 23.04.2015 року. При цьому, сам лише факт прийняття рішення ВК Львівської МР № 989 від 29.07.2024 року «Про демонтаж тимчасової споруди на вул.Клепарівська (поблизу входу до Краківського ринку)», без застосування процедури його реалізації, встановленої вказаним Порядком, не заподіює негативних наслідків для позивача. Однак, позивачем не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі. Окрім того, в матеріалах справи є відсутніми докази на підтвердження того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Також позивач не вказав, що відповідачем чи третіми особами здійснюються будь-які фактичні дії, спрямовані на виконання спірного рішення. Необхідність вжиття заходів забезпечення позову фактично обумовлена протиправністю оскаржуваного рішення відповідача. Викладене свідчить про непропорційність та неспівмірність запропонованих позивачем заходів забезпечення позову. Здійснюючи реальну оцінку співмірності та адекватності застосованих заходів забезпечення позову, колегія суддів враховує співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду. Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач покликалася також на очевидність протиправності оскаржуваного рішення відповідача. Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках. Так, у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі №826/16509/18 щодо «очевидності» ознак протиправності дій та порушення прав позивача зазначено, що попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваних рішень (дій) поза обґрунтованим сумнівом. В цьому випадку наявність ознак протиправності оскаржуваного правового акту може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності. Застосування заходів забезпечення позову в цьому випадку фактично вирішує справу по суті предмету позову. Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 року у справі №800/521/17 зазначила, що забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваної постанови до набрання законної сили судовим рішенням у справі фактично було б ухваленням рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Сама ж лише незгода позивача із діями (рішеннями) суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов`язання вчинити певні дії ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову. Колегія суддів зазначає, що суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч.2 ст.2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Подані заявником докази наявності ознак протиправності оскаржуваного рішення відповідача не можуть вважатись підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки підлягають оцінці під час судового розгляду справи по суті. Щодо ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів, апеляційний суд звертає увагу, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше. Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст.150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі. Таким чином, оцінюючи в сукупності вищевикладене, колегія суддів дійшла переконливого висновку про те, що зазначені позивачем у заяві про забезпечення позову доводи не свідчать про наявність законних та переконливих підстав для вжиття заходів забезпечення позову, передбачених ст. 151 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді. Також, колегія суддів вважає безпідставними покликання апелянта про порушення судом попередньої інстанції норм процесуального права щодо розгляду заяви поза межами встановленого нормами КАС України строку, оскільки такі не вплинули на законність та обґрунтованість оскарженої ухвали суду першої інстанції. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування ухвали колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 154, 243, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року з питань забезпечення позову у справі №380/17629/24 без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена. Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді М. А. Пліш С. М. Кузьмич