Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/5555/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа №580/5555/21 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Гайдаш В.А., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 квітня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К., при секретарі Литвин С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач) в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, за період з 08.02.2018 по 20.07.2021, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, за період з 08.02.2018 по 20.07.2021, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року значений позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 17.08.2020 по 20.07.2021. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. за період з 17.08.2020 по 20.07.2021, що складає 232 (двісті тридцять два) робочих дні. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач, через свого представника, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити (за текстом апеляційної скарги). Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Сторони в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином. Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі, зокрема, неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання (п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України). Відповідно до ч. 2 ст.313 КАС України неявка сторін належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не перешкоджає слухання справи. Справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення - змінити в частині, виходячи з наступного. Згідно із п.4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.02.2018 № 36 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Починаючи з 07.02.2018 позивача виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23.11.2020 у справі №580/3256/20 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 , за період з 01.12.2015 по 07.02.2018. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , відповідно до законодавства індексацію грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 по 07.02.2018. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2021 у справі №580/3256/20 змінено вказане рішення суду першої інстанції доповнивши абзац третій резолютивної частини словами «з урахуванням січня 2008 року як базового місяця індексації». На виконання вказаного рішення суду апеляційної інстанції від 12.03.2021 у справі №580/3256/20, 21.07.2021 Військова частина НОМЕР_1 нарахувала та виплатила позивачу індексацію грошового забезпечення. Крім того, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23.11.2020 у справі №580/4012/20, яке набрало законної сили 24.12.2021, позов ОСОБА_1 задоволено, зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні (56 днів) додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2018 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 07.02.2018. На виконання вказаного рішення суду від 01.04.2021 у справі №580/581/21 Військова частина НОМЕР_1 нарахувала та виплатила 29.03.2021 ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 (56 днів). Зазначені виплати підтверджуються копіями банківських виписок, які містяться в матеріалах справи (а.с.9-10). Позивач, вважаючи, що відповідачем протиправно не виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, звернувся до суду з даним адміністративним позовом, за захистом своїх прав та законних інтересів. Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 17.08.2020 по 20.07.2021, що складає 232 робочих дні. Колегія суддів апеляційної інстанції частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Згідно статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері соціального захисту військовослужбовців є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Відповідно до частин 2-4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Згідно із частиною 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Абзацом третім пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Отже, спеціальним законодавством врегульований склад грошового забезпечення та порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям звільненим з військової служби, проте, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби не врегульовані. У постанові від 17 лютого 2015 року по справі №21-8а15 Верховний Суд України зазначив, що за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. За приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Частиною 1 статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Відповідно Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі №1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини. Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців Збройних Сил України, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі Збройних Сил України. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2020 року у справі №120/2005/19-а, від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19. Отже, вищезазначеними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У свою чергу, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, що передбачені статтею 117 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої цією статтею. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, починаючи з 07.02.2018 року (а.с.43-44). При цьому, фактична виплата індексації грошового забезпечення у сумі 81517,40 грн. виплачена позивачу 21.07.2021 року, а компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у сумі 8 649,01 грн., виплачена позивачу 29.03.2021 (а.с.9-10). При цьому, обов`язок покладений на роботодавця згідно ст.ст. 116-117 КзПП щодо виплати всіх сум, що належать працівнику у день звільнення не покладено у залежність від надходження/ненадходження відповідних грошових коштів на рахунок відповідача. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі №240/222/20 встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати, у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Враховуючи, що Військовою частиною НОМЕР_1 , всупереч норм чинного законодавства, не здійснено з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні, та не доведено відсутності в цьому своєї вини, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Щодо доводів представника позивача про невірний обрахунок судом першої інстанції кількості днів, за які має бути здійснено виплату середнього заробітку, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне. Так, під час розгляду вказаного питання, колегія суддів апеляційної інстанції має надати правову оцінку співмірності вказаного розрахунку. Так, метою законодавчого регулювання спірного питання є захист майнових прав працівника, у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Також, у постанові від 26 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду по справі №761/9584/15-ц серед іншого зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Таким чином, з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує необхідність застосувати принципу пропорційності та співмірності та вважає за необхідне визначити розмір відшкодування ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку у сумі 90 166,41 грн., де: - 81 517,40 грн. - сума виплаченої індексації грошового забезпечення, на виконання рішення суду по справі №580/3256/20 + 8649,01 грн. компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій на виконання рішення суду по справі №580/4012/20, що відповідає сумі своєчасно невиплачених коштів. З огляду на зазначені висновки суду, колегія суддів вважає необхідним змінити рішення суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції не здійснено обрахунок середнього заробітку, який має бути виплачено Військовою частиною НОМЕР_1 ОСОБА_1 за наслідками розгляду даного спору. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції, вирішуючи цей спір, прийшов до правильного висновку про наявність у ОСОБА_1 права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак помилково не здійснив обрахунок середнього заробітку та не визначив конкретну суму виплати, яка належить позивачу за наслідками розгляду даного спору, що є порушенням норм матеріального права. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. У зв`язку з вказаними правовими нормами, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - змінити. Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року змінити виклавши абзац 3 у наступній редакції: «Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 90 166,41 грн., (дев`яносто тисяч сто шістдесят шість грн. 41 коп.)». В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Н.П. Бужак Ю.К. Черпак Повний текст виготовлено 04.04.2025 року