Постанова 4812 № 489/6517/24

07.04.25 22-ц/812/604/25 Провадження № 22-ц/812/604/25 ПОСТАНОВА Іменем України 07 квітня 2025 року м. Миколаїв справа № 489/6517/24 Миколаївський апеляційний суд у складі: головуючого Коломієць В.В. суддів Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В., із секретарем судового засідання Коростієнко Н.С., переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зняття арешту з майна, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником адвокатом Сіхарулідзе Дмитром Геннадійовичем, на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 05 лютого 2025 року під головуванням судді Костюченка Г.С., повний текст судового рішення складений цього ж дня, У С Т А Н О В И В: У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі Інгульський ДВС) про зняття арешту з майна. Позивач зазначала, що 22 лютого 2016 року постановою державного виконавця Ленінського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (далі - Ленінський ВДВС ММУЮ) було відкрито виконавче провадження № 50195670, а 03 березня 2016 року винесена постанова про арешт майна боржника. 16 травня 2016 року державним виконавцем Ленінського ВДВС ММУЮ винесено постанову про повернення виконавчого листа стягувачу. ОСОБА_1 вказувала, що, не зважаючи на закриття виконавчого провадження відносно неї як боржника та відсутності заборгованості за виконавчими документами, у відповідних державних реєстрах збереглося обтяження, а державна виконавча служба не має можливості скасувати арешт у зв`язку із знищенням виконавчого провадження. Посилаючись на викладене, просила зняти арешт, накладений постановою Ленінського ВДВС ММУЮ від 03 березня 2016 року №50195670, та виключити із Державного реєстру обтяжень рухомого майна відомості щодо обтяження: арешту рухомого майна та заборони відчуження. У відзиві на позовну заяву представник Інгульського ДВС Тарасенко К.В. позов не визнав, зазначав що боржником ОСОБА_1 не надано жодних доказів повного та фактичного виконання виконавчих документів, на підставі яких відкривалося виконавче провадження на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». Звертав увагу суду, що у разі повернення виконавчого листа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час винесення постанови від 16 травня 2016 року) виконавче провадження не є закінченим, після якого могли б настати правові наслідки, передбачені ч. 2 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час винесення вказаної постанови), а тому державний виконавець не мав підстав для зняття арешту. Крім того, наголошував, що Інгульський ДВС є неналежним відповідачем у справі, оскільки Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово вказувала, що відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, позивачем не доведено незаконність накладеного арешту та виконання рішення суду, на підставі якого був виданий виконавчий лист. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Сіхарулідзе Д.Г., посилаючись на необґрунтованість рішення суду, просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Апелянт зазначав, що на час звернення з відповідним позовом відсутні будь-які вимоги кредиторів у спірному виконавчому провадженні, 20 листопада 2020 року заборгованість погашена, про що видано довідку про відсутність заборгованості. Враховуючи, що виконавче провадження закінчено та будь-яких відкритих виконавчих проваджень щодо позивача не існує, це є підставою для зняття арешту. Звертав увагу на правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц, від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц, від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц, від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09 про те, що наявність протягом тривалого часу не скасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Апелянт вважає, що з огляду на вказані правові висновки у справах з аналогічними правовідносинами позивачем правильно визначено як позовні вимоги, так і відповідач. У відзиві на апеляційну скаргу представник Інгульського ДВС Тарасенко К.В. просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, відмовляючи у задоволенні позову, враховуючи, що позивач не довів незаконність накладеного арешту та не надав належних доказів, які підтверджують виконання рішення суду та необхідність зняття арешту, а також звернувся з позовом до неналежного відповідача, а всі доводи апелянта є необґрунтованими та безпідставними. В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції представник позивачки адвокат Сіхарулідзе Д.Г. - підтримав доводи і вимоги апеляційної скарги. Представник відповідача Тарасенко К.В. вважав апеляційну скаргу безпідставною, а рішення суду законним, а тому просив залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на примусовому виконанні у Ленінському відділі Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції перебувало виконавче провадження № 50195670, відкрите на підставі виконавчого листа № 2-6003/2010, виданого 21.02.2011 року Ленінським районним суд м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованості в сумі 400 252 грн 61 коп. 22.02.2016 року державним виконавцем Ленінського ВДВС ММУЮ винесена постанова про відкриття виконавчого провадження, а 03.03.2016 року - постанова про арешт майна боржника. Відповідно до витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 31.01.2021 року на підставі вказаної постанови державного виконавця зареєстровано обтяження рухомого майна боржника ОСОБА_1 заборона відчуження. 16.05.2016 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV - у зв`язку із відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (в редакції на час винесення постанови) (а.с. 7-13). Відповідно до наказів Міністерства юстиції України № 1525/5 від 227.05.2016 року та № 4053/5 від 17.12.2019 року Ленінський відділ державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції було перейменовано та змінено його підпорядкування на Інгульський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Натепер відповідно до пункту 1-2 Розділу 11 "Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватним виконавцями", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.06.2017 року № 1829/5, виконавче провадження № 50195670 знищено у зв`язку з закінченням терміну його зберігання. Виконавчий лист № 2-6003/2010, виданий 21.02.2011 року Ленінським районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованості в сумі 400 252 грн 61 коп., на виконанні в Інгульському ДВС не перебуває. Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції. Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи. Згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду. Відповідно до частини першої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України "Про виконавче провадження". Саме таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18, виснувавши, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19. Приписами частини четвертої статті 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У справі, що переглядається в апеляційному порядку, позивачка ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні, а тому вона не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Отже, помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Таким чином, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зняття арешту, не врахував зазначених висновків Верховного Суду та помилково розглянув вказані вимоги в порядку позовного провадження. При цьому ОСОБА_1 не позбавлена права звернення до суду з відповідною скаргою в порядку, передбаченому розділом VIІ ЦПК України. Згідно частини четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Положеннями частини першої статті 377 ЦПК України встановлено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Отже, оскаржуване судове рішення необхідно скасувати та закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки арешт, який просить зняти ОСОБА_1 , накладено на майно останньої як боржника у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому вона не може виступати позивачем у даній справі і така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні. Посилання апеляційної скарги на обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та неврахування судом першої інстанції викладених у постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц, від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц, від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц, від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09 висновків - не заслуговують на увагу, оскільки вирішення спору по суті можливо при розгляді таких вимог ОСОБА_1 при оскарженні нею рішень, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. При цьому колегія суддів звертає увагу апелянта, що вищевказані постанови Верховного Суду ухвалені саме у справах за скаргами учасників виконавчого провадження на рішення, дії, бездіяльність державного виконавця. За такого вимоги апеляційної скарги про ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 задоволенню не підлягають. З огляду на результати апеляційного перегляду справи та приписи частин 1, 2 ст. 141 ЦПК України відсутні підстави для відшкодування судових витрат позивачу. Керуючись ст. 367, 374, 377, 382 ЦПК України, суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником адвокатом Сіхарулідзе Дмитром Геннадійовичем, задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2025 року скасувати. Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зняття арешту з майна закрити. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий В.В. Коломієць Судді Н.В. Самчишина Т.В. Серебрякова Повний текст постанови складено 07 квітня 2025 року