Постанова Кропивницький апеляційний суд № 404/6460/23

ПОСТАНОВА Іменем України 27 лютого 2025 року м. Кропивницький справа № 404/6460/23 провадження № 22-ц/4809/367/25 Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючий суддя Дьомич Л. М. (суддя - доповідач), судді Дуковський О. Л., Письменний О. А., за участю секретаря судового засідання Соловйової І. О., учасники справи: заявник ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_2 , Кропивницька міська рада, розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Кропивницька міська рада, про встановлення факту проживання однією сім`єю за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 листопада 2024 року (суддя Павелко І. Л.). В С Т А Н О В И В : У серпні 2023р адвокат Манзюк Тарас Юрійович звернувся в суд із заявою, в інтересах заявниці ОСОБА_1 , з проханням встановити факт постійного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , як онуки та діда з 25.05.1990 року по 09.01.2023р (день смерті спадкодавця). В обґрунтування заяви вказано, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Після його смерті відкрилась спадщина. Починаючи з дня народження заявниці та по день смерті спадкодавця, він проживав однією сім`єю з ОСОБА_1 , як дід та онука. Проте, вони не мають кровної спорідненості, у зв`язку з чим заявниця невзмозі прийняти спадщину після померлого. У ОСОБА_3 був рідний син, проте він помер у 1984 році. Встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 необхідне для спадкування за Законом за правилами Цивільного кодексу України. 15.06.2023 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини та оформлення права власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_4 . Зацікавленою особою заявниця визначила ОСОБА_2 , яка є її рідною сестрою та Кропивницьку міську раду. Зацікавлені особи відзив не подавали. Судове рішення Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 листопада 2024 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання, як онуки та діда з 25.05.1990 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 (день смерті спадкодавця) однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , відмовлено. Суд дійшов висновку, що вимога не ґрунтується на Законі, не обґрунтована, не підтверджена письмовими доказами, а ті що надані, не є послідовними та логічними. Апеляційна скарга Не погоджуючись з судовим рішенням, адвокат Манзюк Т.Ю., в інтересах заявниці ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, якою просить рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11.11.2024р у справі № 404/6460/23, яким відмовлено в задоволенні заяви про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , як онуки та діда, скасувати. Постановити нове рішення, яким встановити юридичний факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , як онуки та діда з 25.05.1990р по 09.01.2023 р. (день смерті спадкодавця). В обґрунтування оскарження вказано, що суд першої інстанції жодним чином не врахував, що заявниця проживала із спадкоємцем однією сім`єю більш ніж п`ять років. Починаючи з дня народження заявниці та по день смерті померлий проживав однією сім`єю з ОСОБА_1 , як дід та онука. Показами свідків, що були надані під час судового розгляду відповідної заяви про встановлення факту проживання однією сім`єю, підтверджено, що заявниця мешкала як дитина з батьками та ОСОБА_3 , якого вона сприймала як діда. Пізніше вона вийшла заміж і мешкала окремо. Заявниця та спадкоємець проживали разом та вели спільний побут, мали взаємні права та обов`язки, їх відносини були ідентичні відносинам притаманним рідним діду та онуці. Після заміжжя заявниця почала жити з чоловіком, окремо не лише від діда, а й від батьків. Однак це не означає, що їх відносини з ОСОБА_3 перестали бути сімейними, що їхні права та обов`язки перед один одним припинили своє існування. Свідки під час судового розгляду вказали, що коли ОСОБА_3 хворів то ОСОБА_1 приїздила до нього привозила продукти, ліки, допомагала йому в здійсненні поїздок до лікарні, постійно допомагала у домашньому господарстві. Покази свідків та копії квитанцій про оплату ліків свідчить про піклування один про одного та надання взаємної допомоги. Також свідки вказували на те, що до звернення до них заявниці, вони навіть не знали що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не є кровними родичами. Крім того, судом першої інстанції не прийнятий до уваги факт, що сам ОСОБА_3 , вважав батька заявниці своїм сином, а відповідно власне заявницю онукою. Це підтверджується талоном до ордеру № 2113 від 10.02.1971 року, який був виданий спадкодавцеві. Так, згідно інформації, що зазначена у талоні, померлий ОСОБА_3 вказував, що батько ОСОБА_1 є її сином, хоча він не має кровної спорідненості з ним. Батько заявниці вказував, що померлий ОСОБА_3 є його батьком, копія військового квитка надавалась до суду першої інстанції. Заявницею надана численна кількість фотографій, на яких зафіксовані вона, померлий ОСОБА_3 , батько заявниці та інші члени родини. Фотографії зроблені у різні періоди часу життя заявниці, що підтверджує той факт, що вона проживала з ОСОБА_3 однією сім`єю та вважали один одного дідом та онукою. Відзив на апеляційну скаргу не подавався. Рух справи Ухвалою апеляційного суду від 19.12.2024р відкрито апеляційне провадження у справі. Ухвалою від 23.12.2024р справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 листопада 2024 року призначено до розгляду в Кропивницькому апеляційному суді на 12 годину 30 хвилин 27 лютого 2025 року. Позиція сторін Сторони належним чином повідомлені про судовий розгляд. Представник Кропивницької міської ради подав заяву, якою просить розгляд даної справи проводити без участі представника Кропивницької міської ради. Вказав, що при розгляді даної справи Кропивницька міська рада покладається на розсуд суду та просить прийняти рішення згідно з законодавством. Неявка сторін, належних чином повідомлених про судове засідання, не перешкоджає судовому розгляду, ст. 372 ЦПК. Заявниця ОСОБА_1 та її представник адвокат Манзюк Т.Ю. підтримали доводи апеляційної скарги, надали пояснення в суді. Позиція апеляційного суду Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2ст. 367 ЦПК України). Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ч. ч. 1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги за наявними у ній доказами, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає нормам закону, а тому вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню. Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Згідно з ч. 2 ст. 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи немайнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. За змістом п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Орієнтовний перелік юридичних фактів, які можуть бути встановлені судом в порядку окремого провадження, наведено у ч. 1 ст. 315 розділу ІV «Окреме провадження» ЦПК України. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч. 2 ст. 315 ЦПК України). Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Отже, у справі, яка переглядається в апеляційному порядку, місцевий суд відмовив у задоволенні заяви про встановлення фату, що має юридичне значення, вказавши про невідповідність заяви положенням законодавства. Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Цідані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимогичи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України). Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви, з таким висновком суду погоджується колегія суддів. Звернення має на меті прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 , який був чоловіком бабусі заявниці, і якого заявниця вважала членом сім`ї , таким же, з її слів, вважав і померлий. Заява означена як встановлення факту родинних відносин, при цьому сама заявниця вказує про відсутність кровного споріднення. Прохальна частина і пояснення/доведення стосувалися саме юридичного факту проживання однією сім`єю. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року у справі № 5-рп/99 членами сім`ї є, зокрема, особи, які постійно мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповно рідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання, спільний побут і взаємні права й обов`язки. Згідно з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України у пункті 21 постанови від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки. Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів, а саме: 1) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; 2) на час відкриття спадщини має сплинути що найменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю. Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постановах від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 520/8495/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 712/1294/17, від 31 березня 2022 року у справі № 461/4532/20, від 12 січня 2023 року у справі № 754/6012/21, від 20 лютого 2023 року у справі № 520/11160/18. Для встановлення спільного проживання однією сім`єю суд приймається до уваги: показання свідків про спільне проживання, ведення спільного побуту; документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання); фотографії певних подій; документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази). Постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 542/1648/19 визначила, що надання допомоги одинокій особі похилого віку (спадкодавцю), яка за станом здоров`я потребувала постійного стороннього догляду/допомоги, не є достатньою підставою для встановлення факту проживання з нею однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднім (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). В апеляційній скарзі сторона заявниці вказувала, що суд першої інстанції не прийняв до уваги об`єктивні та достатні докази, однак жодний з цих доказів не відповідає вищевказаним нормам права. Сама заявниця в суді стверджувала, що вона одружена, з часу заміжжя проживає окремо від батьків, тим більше від спадкодавця, її місце реєстрації за іншою адресою, ніж місце проживання було ОСОБА_3 . Допитані в судовому засіданні свідки пояснювали, що заявниця мешкала як дитина з батьками та спадкодавцем , якого вона сприймала як діда. ОСОБА_1 вийшла заміж і проживала окремо. Коли ОСОБА_3 хворів то вона приїздила до нього, привозила продукти , ліки, допомагала йому в здійсненні поїздок до лікарні, але не проживала з ним. Зареєстровані були за різними адресами та проживали окремо. Надані фотознімки суд правильно розцінив як доказ того, що спадкодавець проживав з бабусею заявниці і знаходився в добрих відносинах з її родичами, що не є доказом проживання однією сім`єю. Всі обгрунтування, які сторона вважала в предмет доведеності заяви свідчать про відносини на кшталт родинних, які включають допомогу віковій особі, який був частиною родини, але не доводять факт, який на підставі ст. 1264 ЦК надає право на спадкування. Таким чином доводи скарги є безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу. Загальний висновок Доводи апеляційної скарги необґрунтовані, а рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону, суд належно встановив обставини справи та зробив правильний висновок, правильно застосувавши закон. У зв`язку з тим, що рішення суду першої інстанції відповідає критеріям законності, обґрунтованості, відповідно до приписів ст. 375 ЦПК України, таке рішення не підлягає скасуванню. Судові витрати Судові витрати відповідно до ст. 141 ЦПК України перерозподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд, УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 листопада 2024 року, без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст складено 04.04.2025р. Головуючий суддя Л. М. Дьомич Судді О. Л. Дуковський О. А. Письменний