Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/22485/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 квітня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/22485/24 П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Коваля М.П., суддів Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Дяченка Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року, прийнятого в порядку письмового провадження суддею Поповим В.Ф. у місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: У липні 2024 року Дяченко Олексій Володимирович в інтересах ОСОБА_1 (далі Позивач, ОСОБА_1 ) за допомогою системи «Електронний суд» подав до Одеського окружного адміністративного суду адміністративний позов до Військової частини НОМЕР_1 (далі Відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ) в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2021 року по 18.06.2024 року; - зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2021 року по 18.06.2024 року в сумі 176 357, 40 грн.. Вимоги адміністративного позову обґрунтовано тим, що на день звільнення Відповідачем не було проведено усіх розрахунків, зокрема Позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 15.03.2021 року, що стало підставою для звернення до суду. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.01.2022 року по справі № 420/11641/21, Відповідачем 18.11.2022 року виплачено Позивачу індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця «січень 2016 року» в сумі 3 995, 91 грн., проте Позивач не погодився із застосованим базовим місяцем, тому знов звернувся до суду. 01.06.2023 року Відповідачем на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.01.2023 року по справі № 420/17385/22 виплачено Позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця «січень 2008 року» в сумі 61 442, 68 грн.. Разом з цим, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.10.2021 року по справі № 420/13968/21, Відповідачем 03.12.2021 року виплачено Позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як військовослужбовцю, яка має двох або більше дітей віком до 15 років за період з 2014 року по 2015 рік та з 2017 року по 2020 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення в сумі 24 889, 96 грн.. Оскільки станом на день звільнення Позивача зі служби (15.03.2021 року), Відповідачем не було проведено розрахунку у повному обсязі, так як не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року, а також грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, Позивач звернувся до суду з метою виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2021 року по 31.05.2023 року включно відповідно до статті 117 КЗпП України. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2023 року по справі № 420/14845/23 зобов`язано Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2021 року по 16.09.2021 року включно у розмірі 34 710, 21 грн.. При цьому залишилась невиплаченою індексація грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 15.03.2021 року, що також стало підставою для звернення до суду. На виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2023 року по справі № 420/14841/23, Відповідачем 19.06.2024 року виплачено Позивачу індексацію-різницю за період з 01.03.2018 року по 01.04.2018 року та з 01.11.2018 року по 15.03.2021 року у загальній сумі 98 322, 55 грн.. Отже, оскільки Позивача було виключено зі списків особового складу 15.03.2021 року, а крайню виплату здійснено 19.06.2024 року, то Відповідачем затримано розрахунок при звільненні з 16.03.2021 року по 18.06.2024 року на 1 191 день. В той же час, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, представник Позивача звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає його таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, та без повного з`ясування усіх обставин, які мають значення для справи, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати його повністю та постановити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, сторона зазначає, що вирішуючи справу по суті, судом першої інстанції було проігноровано правові висновки Верховного Суду наведені у більше ніж 2 десятках постанов щодо порядку визначення частки заборгованості для розрахунку суми середнього заробітку. Зокрема, апелянт посилається на постанови Верховного Суду від 30.11.2023 року по справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 року по справі № 560/9586/22, від 22.02.2024 року по справі № 560/831/23, в яких наведено правовий висновок, що у разі звільнення позивача до 19.07.2022 року при умові виплати коштів на виконання рішення суду після 19.07.2022 року спірний період стягнення середнього заробітку варто ділити на 2 частини: - до періоду для виплати середнього заробітку, який передує 19.07.2022 року застосовується період розрахунку середнього заробітку не обмежений 6 місяцями з урахуванням частки заборгованості розрахованої за формулою наведеною у постанові Верховного суду від 30.11.2020 року по справі № 480/3105/19; - до періоду який починається з 19.07.2022 року застосовується період розрахунку середнього заробітку обмежений 6 місяцями без зменшення суми компенсації на частку заборгованості. Отже, сума компенсації розраховується шляхом додавання двох сум розрахованих за два періоди. Враховуючи висновки Верховного Суду у постанові від 29.01.2024 року по справі № 560/9586/22 перший період затримки розрахунку при звільненні за період 16.03.2021 року по 18.07.2022 року складає 490 днів, а з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року 184 дні. Середній заробіток за період з 16.03.2021 року по 18.07.2022 року складає 434,57 грн. х 490 днів = 212 939, 30 грн., а враховуючи принцип пропорційності, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення складає 212 939, 30 грн. * 61,57% = 131 106, 73 грн.. Середній заробіток за період з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року складає: 434,57 грн. х 184 дні = 79 960,88 грн.. Таким чином, загальна сума середнього заробітку відповідно до правової позиції Верховного Суду наведеної у постановах від 29.01.2024 року по справі № 560/9586/22, від 22.02.2024 року по справі № 560/831/23 складає: 131 106,73 грн. + 79 960, 88 грн. = 211 067, 61 грн.. Водночас, враховуючи судове рішення від 14.11.2023 року по справі № 420/14845/23, яким зобов`язано Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 34 710, 21 грн., розмір середнього заробітку становить 176 357, 40 грн. (211 067, 61 грн. 34 710, 21 грн.). При цьому, скаржник зазначає, що сума розміру майнових втрат, визначена Позивачем, буде компенсувати втрати понесені з вини Відповідача та в цьому випадку ст. 117 КЗпП виконає своє призначення щодо захисту майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захисту права працівника на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя та життя його сім`ї. Дана справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке. Положеннями ч. 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, Позивач з 11.03.2002 року проходив військову службу у Відповідача та з 15.03.2021 року був виключений із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 49 від 15.03.2021 року. При звільнені з військової служби Позивачу не було виплачено з військової служби не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 15.03.2021 року, а також грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як військовослужбовцю, яка має двох або більше дітей віком до 15 років за період з 2014 року по 2015 рік та з 2017 року по 2020 рік. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04.01.2022 року по справі № 420/11641/21, яке 29.03.2022 року набрало законної сили, зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 , зокрема: - нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 31.12.2015 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення «січень 2008 року»; - нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно. Зазначене рішення було виконано Відповідачем 18.11.2022 року шляхом виплати на користь Позивача індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін «січень 2016 року» в сумі 3 995, 91 грн., проте Позивач не погодився із застосованим Відповідачем базовим місяцем та як наслідок виплаченою сумою індексації грошового забезпечення, тому повторно звернувся до суду. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.01.2023 року по справі № 420/17385/22, яке 21.03.2023 року набрало законної сили, зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) «січня 2008 року». Вказане судове рішення виконано Відповідачем 01.06.2023 року шляхом нарахування та виплати Позивачу індексації грошового забезпечення за період за період 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця «січень 2008 року» у сумі 61 442, 68 грн.. Разом з цим, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.10.2021 року по справі № 420/13968/21 Відповідачем 03.12.2021 року виплачено Позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як військовослужбовцю, яка має двох або більше дітей віком до 15 років за період з 2014 року по 2015 рік та з 2017 року по 2020 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення в сумі 24 889, 96 грн.. З метою виплати компенсації за звільнення без повного розрахунку Позивач звернувся до суду щодо виплати середнього заробітку за період з 16.03.2021 року по 31.05.2023 року включно та рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2023 року по справі № 420/14845/23, яке 12.02.2024 року набрало законної сили, зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2021 року по 16.09.2021 року включно у розмірі 34 710, 21 грн.. При цьому, залишилась невиплаченою індексація грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 15.03.2021 року, у зв`язку із чим Позивач знов звернувся до суду. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2023 року по справі № 420/14841/23, яка 07.12.2023 року набрала законної сили, зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію - різницю грошового забезпечення 4 138, 07 грн. в місяць у загальній сумі 122 139, 81 грн. за період з 01.03.2018 року по 01.04.2018 року та з 01.11.2018 року по 15.03.2021 року включно відповідно до приписів абз. 4, 6 п. 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44. 19.06.2024 року на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2023 року по справі № 420/14841/23 Відповідачем виплачено Позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 01.04.2018 року та з 01.11.2018 року по 15.03.2021 року у загальній сумі 98 322, 55 грн., із одночасним утриманням військового збору 1,5% без виплати компенсації податку з доходів фізичних осіб 18%, що підтверджується банківською випискою. Таким чином, Позивача було виключено зі списків особового складу 15.03.2021 року, а останню виплату Відповідачем здійснено 19.06.2024 року, тобто остаточний розрахунок при звільненні було затримано з 16.03.2021 року по 18.06.2024 року на 1191 день. Вважаючи бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо затримки розрахунку при звільненні, протиправною, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом. Розглянувши справу по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки право на отримання компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні у вигляді середнього заробітку Позивачем вже було реалізовано та на його користь було стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2021 року по 16.09.2021 року включно у розмірі 34 710, 21 грн. на підставі судового рішення від 14.11.2023 року по справі № 420/14845/23. Для повторного застосування ст. 117 КЗПП України у цій справі суд не вбачав підстав. Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, оскільки вказаного висновку суд дійшов без належного з`ясування обставин по справі, у зв`язку з чим допустив невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. За правилами ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Колегія суддів вважає, що вказані порушення норм права призвели до неправильного вирішення справи по суті, з огляду на наступне. За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Як встановлено колегією суддів, предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для отримання Позивачем від Відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а саме невиплати у день звільнення зі служби грошового забезпечення в повному обсязі за період затримки такого розрахунку. Перевіряючи правомірність та законність дій Відповідача у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими Позивач пов`язує їх незаконність та протиправність, в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступних підстав. Так, як передбачено ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Порядок проходження служби Позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством. Разом з тим, спеціальними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків. За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення Позивача. Отож, обов`язок роботодавця провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, передбачений у статті 117 КЗпП України. При цьому, звільнення Позивача зі служби відбулося без проведення остаточного з ним розрахунку. Так, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення. Частинами 1 і 2 ст. 51 Бюджетного кодексу України прямо визначено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах. Витрати на безоплатне або пільгове матеріальне і побутове забезпечення, на яке згідно із законодавством України мають право окремі категорії працівників бюджетних установ, військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу, поліцейські, а також у частині медичної допомоги і санаторно-курортного лікування та відпочинку для оздоровлення - члени сімей військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, пенсіонери з числа військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських та члени їхніх сімей, здійснюються за рахунок бюджетних асигнувань на функціонування цих бюджетних установ. Як вбачається з матеріалів справи, що Позивач виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 15.03.2021 року. На виконання рішенням постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2023 року по справі № 420/14841/23 Відповідачем виплачено 19.06.2024 року Позивачу недоотриману частину грошового забезпечення, а саме індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 01.04.2018 року та з 01.11.2018 року по 15.03.2021 року в сумі 98 322, 55 грн.. Отож, Відповідачем не було проведено з Позивачем під час звільнення зі служби (15.03.2021 року) остаточного розрахунку та не було виплачено у повному розмірі належних коштів, тому Позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку. Щодо визначення конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, колегія суддів зазначає наступне. Правила обчислення середнього заробітку для визначення оплати вимушеного прогулу визначені Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року (далі Порядок № 100), який поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників. Роз`яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством економіки, а у разі коли виплати за середньою заробітною платою провадяться з бюджету або громадських фондів споживання, - за участю Міністерства фінансів і відповідних фондів. Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (п. 8 Порядку № 100). Відповідно до пункту 7 розділу 1 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» затвердженим наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 року, середньодений розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата. Як вказано у пункті 8 Порядку № 100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260 (який набрав чинності 20.07.2018 року) (далі - Порядок № 260). Тобто Порядок № 260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців. З урахуванням викладеного, Порядком № 100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2, 8), тоді як Порядком № 260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців. Як наслідок до спірних правовідносин необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком № 100 з обов`язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком №

260. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у подібних правовідносинах, в постанові від 25.11.2020 року по справі № 160/2867/19. Відповідно до Довідки про грошове забезпечення Позивача за два календарних місяці, що передували звільненню, виданою Відповідачем: - грошове забезпечення Позивача за січень 2021 року становить 12 819, 80 грн.; - грошове забезпечення Позивача за лютий 2021 року становить 12 819, 80 грн.. Середньоденний заробіток Позивача складає: 434, 56 грн. = 12 819, 80 грн. (січень 2021 року) + 12 819, 80 грн. (лютий 2021 року) / 59 днів). Згідно ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Як встановлено рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2023 року по справі № 420/14845/23, яке 12.02.2024 року набрало законної сили, середньоденний заробіток Позивача за останні два місяці становить 434, 56 грн.. Датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України у цій справі, є 16.03.2021 року (перший день після виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) по 18.06.2024 року (день, що передує дню остаточного розрахунку згідно постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2023 року по справі № 420/14841/23). За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 КЗпП України в редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом № 2352-ІХ. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01.05.2024 року по справі № 140/16184/23. Однак, період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 року до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Зокрема, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01.07.2022 року, який набув чинності 19.07.2022 року текст статті 117 викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті». Саме тому, враховуючи постанови Верховного Суду від 20.06.2024 року по справі № 120/10686/22, від 30.11.2023 року по справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 року по справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 року по справі № 420/11416/23, від 22.02.2024 року по справі № 560/831/23, від 29.02.2024 року по справі № 460/42448/22, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: - з 16.03.2021 року до 18.07.2022 року; - з 19.07.2022 року по 18.06.2024 року (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України, що складає 184 дня). За змістом правового висновку, відображеного у постанові Верховного Суду від 20.06.2024 року по справі № 120/10686/22 слідує: «Варто врахувати, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.06.2016 року по справі № 6-113цс16). Відповідно до вже згаданої вище постанови Великої Палати Верховного Суду по справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. У цьому ж рішенні суд касаційної інстанції вказав, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009-2015 роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя. Разом з тим, Верховний Суд звертає увагу, що фактично зміст частини 1 статті 117 КЗпП України із набранням чинності Законом України № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19.07.2022 року шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19.07.2022 року. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 року по справі № 480/3105/19. Викладене не дає підстави вважати неможливим з огляду на приписи частини 5 статті 242 КАС України застосування до спірних правовідносин сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону України № 2352-IX. За обставин цієї справи варто застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні…». Що ж стосується висновку суду першої інстанції, про відсутність підстав для задоволення позову, позаяк стаття 117 КЗпП України передбачає можливість лише одноразового стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні і таке право реалізовано Позивачем згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2023 року по справі № 420/14845/23, яке 12.02.2024 року набрало законної сили, на підставі якого на Відповідача вже було покладено обов`язок щодо нарахування та виплати Позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 34 710, 21 грн. відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України, то колегія суддів зазначає наступне. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04.01.2022 року по справі № 420/11641/21, яке 29.03.2022 року набрало законної сили, зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 , зокрема: - нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 31.12.2015 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення «січень 2008 року»; - нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно. Зазначене рішення було виконано Відповідачем 18.11.2022 року шляхом виплати на користь Позивача індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін «січень 2016 року» в сумі 3 995, 91 грн., проте Позивач не погодився із застосованим базовим місяцем та як наслідок виплаченою сумою індексації грошового забезпечення, тому повторно звернувся до суду. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.01.2023 року по справі № 420/17385/22, яке 21.03.2023 року набрало законної сили, зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) «січня 2008 року». Вказане судове рішення виконано Відповідачем 01.06.2023 року шляхом нарахування та виплати Позивачу індексації грошового забезпечення за період за період 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця «січень 2008 року» у сумі 61 442, 68 грн.. Разом з цим, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.10.2021 року по справі № 420/13968/21 Відповідачем 03.12.2021 року виплачено Позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як військовослужбовцю, яка має двох або більше дітей віком до 15 років за період з 2014 року по 2015 рік та з 2017 року по 2020 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення в сумі 24 889, 96 грн.. За наслідками обумовленої виплати, Позивач звернувся з позовом про стягнення середнього грошового забезпечення у справі № 420/14845/23 у зв`язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні. Підставою для такого звернення у названій справі слугували протиправні дії ВЧ НОМЕР_1 щодо неналежного нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року до 28.02.2018 року в сумі 65 438, 59 грн., а також грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як військовослужбовцю, яка має двох або більше дітей віком до 15 років за період з 2014 року по 2015 рік та з 2017 року по 2020 рік в сумі 24 889, 96 грн.. За результатом розгляду вказаного адміністративного позову рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2023 року по справі № 420/14845/23, яке 12.02.2024 року набрало законної сили, на Відповідача покладено обов`язок щодо нарахування та виплати Позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 16.03.2021 року по 16.09.2021 року включно у розмірі 34 710, 21 грн. відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України. Як наслідок, при зверненні до суду з позовом про стягнення середнього грошового забезпечення у справі № 420/14845/23 та при ухваленні судового рішення не вирішувалося питання про виплату усієї суми середнього грошового забезпечення, враховуючи виплачену 19.06.2024 року індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 01.04.2018 року та з 01.11.2018 року по 15.03.2021 року в сумі 98 322, 55 грн. на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2023 року по справі № 420/14841/23, а лише суми пропорційно співмірної майновій втраті Позивача, яка пов`язана із затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року до 28.02.2018 року, а також грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як військовослужбовцю, яка має двох або більше дітей віком до 15 років, та заявлених до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, наслідком чого стало часткове задоволення вимоги Позивача про стягнення суми середнього грошового забезпечення у розмірі 34 710, 21 грн. відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 16.03.2021 року по 16.09.2021 року включно. Отож, визначена у рішенні Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2023 року по справі № 420/14845/23 сума середнього грошового забезпечення у розмірі 34 710, 21 грн. є сумою, яка є виключно пропорційно співмірною до майнової втрати Позивача пов`язаної з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року до 28.02.2018 року, а також грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як військовослужбовцю, яка має двох або більше дітей віком до 15 років. При цьому, вказана сума середнього грошового забезпечення не включає відшкодування майнової втрати Позивача, визначеної у зв`язку з несвоєчасною виплатою «індексації-різниці» за період з 01.03.2018 року по 01.04.2018 року та з 01.11.2018 року по 15.03.2021 року в сумі 98 322, 55 грн. на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2023 року по справі № 420/14841/23. Також колегія суддів зазначає, що ст. 117 КЗпП України не містить правової норми, яка б передбачала можливість лише одноразового стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2023 року по справі № 420/14841/23, яка 07.12.2023 року набрала законної сили, зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію - різницю грошового забезпечення 4 138, 07 грн. в місяць у загальній сумі 122 139, 81 грн. за період з 01.03.2018 року по 01.04.2018 року та з 01.11.2018 року по 15.03.2021 року включно відповідно до приписів абз. 4, 6 п. 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44. 19.06.2024 року на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2023 року по справі № 420/14841/23 Відповідачем виплачено Позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 01.04.2018 року та з 01.11.2018 року по 15.03.2021 року у загальній сумі 98 322, 55 грн., із одночасним утриманням військового збору 1,5% без виплати компенсації податку з доходів фізичних осіб 18%, що підтверджується банківською випискою. Отож, підставою для такого звернення з адміністративним позовом у цій справі слугують протиправні дії військової частини ВЧ НОМЕР_1 щодо неналежного нарахування та виплати ОСОБА_1 «індексації-різниці» грошового забезпечення 4 138, 07 грн. в місяць у загальній сумі 122 139, 81 грн. за період з 01.03.2018 року по 01.04.2018 року та з 01.11.2018 року по 15.03.2021 року включно відповідно до приписів абз. 4, 6 п. 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078. Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги представника Позивача про наявність підстав для стягнення з Відповідача середнього грошового забезпечення у розмірі який є пропорційно співмірним до майнової втрати Позивача пов`язаної з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме «індексації-різниці» за період з 01.03.2018 року по 01.04.2018 року та з 01.11.2018 року по 15.03.2021 року включно. Вирішуючи питання розміру середнього грошового забезпечення з урахуванням майнової втрати Позивача (98 322, 55 грн.) пов`язаної з порушенням строків виплати «індексації-різниці» за період з 01.03.2018 року по 01.04.2018 року та з 01.11.2018 року по 15.03.2021 року включно згідно постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2023 року по справі № 420/14841/23, колегія суддів зазначає наступне. Розрахунок середнього грошового забезпечення за період з 16.03.2021 року до 18.07.2022 року: Кількість днів у даному періоді становить: 489 календарних днів. Загальна сума середнього грошового забезпечення за період з 16.03.2021 року до 18.07.2022 року становить: 489 днів х 434, 56 грн. (середньоденний заробіток) = 212 499, 84 грн.. Водночас, як зазначено вище при визначенні середнього заробітку суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 року по справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 року по справі № 6-113цс16). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, з урахуванням середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.07.2019 року по справі № 805/3167/18-а, від 30.10.2019 року по справі № 806/2473/18. З огляду на викладені вище правові висновки Верховного Суду при розрахунку середнього грошового забезпечення за період з 16.03.2021 року до 18.07.2022 року слід врахувати принцип співмірності з урахуванням таких обставин, як розмір несвоєчасно виплаченої Позивачу суми грошового забезпечення у справі № 420/14841/23 у порівнянні із загальним розміром належних Позивачеві виплат при звільненні. Загальний розмір належних Позивачу при звільненні виплат складає 306 403, 43 грн., з яких: - грошове забезпечення виплачено у добровільному порядку при звільненні з військової служби в сумі 117 752, 33 грн. (38,43%); - грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як військовослужбовцю, яка має двох або більше дітей віком до 15 років за період з 2014 року по 2015 рік та з 2017 року по 2020 рік виплачена на виконання рішення суду по справі № 420/13968/21 в сумі 24 889, 96 грн. (8,12%); - індексація грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року, виплачена на виконання судових рішень по справах № 420/11641/21 (в сумі 3 995, 91 гр.) та № 420/17385/22 (в сумі 61 442, 68 грн.) у загальній сумі 65 438, 59 грн. (21,36%); - «індексація-різниця» за період з 01.03.2018 року по 01.04.2018 року та з 01.11.2018 року по 15.03.2021 року включно, виплачена на виконання судового рішення по справі № 420/14841/23 в сумі 98 322, 55 грн. (32,09%). Отже, з урахуванням відсоткової частки виплати проведеної на судового рішення по справі № № 420/14841/23 в сумі 98 322, 55 грн, сума середнього грошового забезпечення за період з 16.03.2021 року до 18.07.2022 з урахуванням принципу співмірності становить: 489 днів х 434, 56 грн. (середньоденний заробіток) х 32,09% = 68 191, 20 грн.. Розрахунок середнього грошового забезпечення за період з 19.07.2022 року по 18.06.2024 року (день, що передує дню остаточного розрахунку). Як уже зазначалось, статтею 117 КЗпП України в редакції до 19.07.2022 року, встановлено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо висновується із цієї норми. Статтею 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, тобто після 19.07.2022 року передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Наведене свідчить, що зміст частини 1 статті 117 КЗпП України із набранням чинності Законом № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Відповідно до частини 1 статті 94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу. Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, не відповідає цим ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану працівником роботу, а за затримку розрахунків при звільненні. При цьому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема компенсація працівникам втрат частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці». До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30.01.2019 року по справі № 910/4518/16. Отже, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою. Такий висновок узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 19.05.2020 року по справі № 761/35141/17. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року по справі № 755/12623/19). Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи без проведення повного розрахунку, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України, механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні обмежена в часі, водночас не залежить від розміру невиплаченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам порушеного права працівника. За таких умов зазначений обов`язок стає несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. В іншому ж випадку присудження виплат у межах шести місяців та повному обсягу за рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2023 року по справі № 420/14845/23 виключало б задоволення вимог у цій справі, однак такого здійснено судом не було. Підсумовуючи викладене з метою захисту порушеного права Позивача та з урахуванням відсоткової частки виплати проведеної на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2023 року по справі № 420/14841/23 в сумі 98 322, 55 грн. та законодавчого обмеження компенсації шестимісячним строком кількість днів у періоді (з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року) становить 184 дні, загальна сума середнього грошового забезпечення з урахуванням законодавчого обмеження компенсації шестимісячним строком (з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року) становить: 184 дні х 434, 56 грн. (середньоденний заробіток) х 32,09% = 25 658, 86 грн.. Отже, загальна сума середнього грошового забезпечення, на яку має право Позивач відповідно до статті 117 КЗпП України в редакціях до набрання чинності 19.07.2022 року Законом № 2352-ІХ і після цього, становить 93 850, 06 грн. (68 191, 20 грн. + 25 658, 86 грн.). Однак, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 року по справі №761/9584/15-ц). З урахуванням викладеного, колегія суддів зважає на поведінку Позивача у даній справі та враховує, що із позовом про нарахування та стягнення грошового забезпечення Позивач звернувся до суду зі збігом тривалого часу понад два роки, від дати звільнення, що значно вплинуло на розмір розрахованого середнього заробітку за несвоєчасну виплату Позивачу грошового забезпечення, а тому присудження вище розрахованої суми (яка враховує збіг тривалого строку звернення до суду за захистом порушеного права Позивача на виплату «індексації-різниці» за період з 01.03.2018 року по 01.04.2018 року та з 01.11.2018 року по 15.03.2021 року включно відповідно до приписів абз. 4, 6 п. 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078) не відповідає критерію пропорційності з урахуванням принципів розумності та справедливості. Як наслідок, на переконання колегії суддів справедливою сумою компенсації середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошового забезпечення при звільненні Позивачу є сума, яка відповідає 50% розміру несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення, яка підлягає присудженню на користь Позивача у розмірі 46 925, 03 грн.. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, а висновки суду першої інстанції є такими, що зроблені за відсутності повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення (п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України). В свою чергу, як визначено п.п. 1, 3 та 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду не відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального права, а відтак апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову. У відповідності до статті 139 КАС України, судові витрати, понесені Позивачем по сплаті судового збору за подачу позовної заяви (1410, 85 грн.) та апеляційної скарги (1453, 44 грн.) підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Дяченка Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії скасувати. Прийняти нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2021 року по 18.06.2024 року. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2021 року по 18.06.2024 року в сумі 46 925 (сорок шість тисяч дев`ятсот двадцять п`ять) гривень 03 копійки. В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 2 864 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 29 копійок. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Суддя-доповідач: М.П. Коваль Суддя: Ю.В. Осіпов Суддя: В.О. Скрипченко