Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/10330/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 листопада 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/10330/23 Категорія:106000000 Головуючий в 1 інстанції: Попов В.Ф. Місце ухвалення: м. Одеса Дата складання повного тексту:11.07.2023р. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Бітова А.І. суддів Лук`янчук О.В. Ступакової І.Г. при секретарі Чоран А.О. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 липня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності щодо непроведення повного розрахунку, В С Т А Н О В И Л А : У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (далі в/ч НОМЕР_2 ) про: - визнання протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_2 щодо не проведення повного розрахунку (невиплати індексації грошового забезпечення з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року) у день виключення 18 січня 2019 року ОСОБА_1 зі списків особового складу в/ч НОМЕР_2 і в подальшому з 19 січня 2019 року по 21 квітня 2023 року; - зобов`язання в/ч НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки повного розрахунку (невиплати індексації грошового забезпечення з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року в період з 19 січня 2019 року по 21 квітня 2023 року) при звільненні ОСОБА_1 за період з 19 січня 2019 року по 19 січня 2023 року. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказувала, що при звільненні їй не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року 15 червня 2021 року за зверненням позивачки їй виплачено 18 739,43 грн. індексації за період з 01 січня 2015 року по 18 січня 2019 року. 19 вересня 2021 року за рішенням Одеського окружного адміністративного суду відповідач на користь позивача виплатив 18 725,06 грн. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 січня 2019 року по 15 червня 2021 року. Під час розрахунку індексації за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року відповідачем застосовано неправильний базовий місяць, тому позивачка звернулась до суду. У судовому порядку зобов`язано відповідача розрахувати та виплатити за вказаний період індексацію грошового забезпечення у належному розмірі. 24 квітня 2023 року позивачу перераховано на картковий рахунок 65 899,52 грн. Тобто, фактичний розрахунок по сумам індексації відбувся 21 квітня 2023 року. На думку позивача, вона має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 19 січня 2019 року по 19 січня 2023 року. Відповідач позов не визнав, вказуючи, що із позивачем вже здійснено розрахунок по середньому заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Сума середнього заробітку яку просить стягнути позивачка є неспівмірною від розміру недоплаченої суми. Також відповідач зазначає, що відповідно до ст. 117 КЗпП України у редакції з 19 липня 2022 року сума середнього заробітку не може бути більшою як за шість місяців. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 липня 2023 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_2 . В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також у зв`язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що відповідачем усунуто порушення стосовно ОСОБА_1 лише на підставі її звернення, а не в добровільному порядку, що свідчить про навмисні дії самого відповідача щодо тривалого не усунення в добровільному порядку порушень законодавства. Отже, за обставинами справи причиною тривалості періоду порушення права ОСОБА_1 є виключно бездіяльність відповідача щодо відновлення прав останньої в добровільному порядку. Апелянт вказує, діюча редакція ст. 117 КЗпП України, так і в минулій редакції передбачала чітке визначення і врахування періоду затримки повного розрахунку і розмір такої заборгованості, що в оскаржуваному судовому рішенні не враховано. Також не відповідає дійсності твердження суду першої інстанції про відсутність вини відповідача у несвоєчасному розрахунку при звільненні позивачки ОСОБА_1 з військової служби, оскільки тривалий час з 2015 року на протязі декількох років механізм нарахування та виплат військовослужбовцям індексації грошового забезпечення ґрунтувався на відповідних положеннях підзаконних нормативних актів, які в подальшому тільки в судовому порядку та сталої судової практики Верховного Суду були визнані протиправними і приймались рішення на користь позивачів. Так, ще 10 вересня 2020 року Верховний Суд у постанові у справі №200/9297/19-а залишив без змін ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2020 року у справі №200/9297/19-а, в якій суд дійшов до висновку, що з 01 грудня 2015 року базовий місяць січень 2008 року відповідно до п.10-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року, з наступними змінами та доповненнями. Крім того, варто вказати, що про порушення законних прав і інтересів ОСОБА_1 достовірно було відомо самому відповідачу ще при звільненні її у 2019 році з військової служби (тобто протягом тривалого часу), проте жодних дій ним для відновлення її законних прав і інтересів не вживалось. У відзиві в/ч НОМЕР_2 на апеляційну скаргу вказується, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому доводи апеляційної скарги є необґрунтованими. Судове засідання 14 листопада 2023 року колегією суддів призначено у відкритому судовому засіданні. З урахуванням, оголошення повітряної тривоги та обмежень обумовлених військовим станом в Україні, колегія суддів ухвалила продовжити розгляд даної справи в порядку письмового провадження за правилами встановленими ст. 311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Обставини встановлені судом першої інстанції, підтверджені судом апеляційної інстанції та неоспорені учасниками апеляційного провадження: ОСОБА_1 у період з 13 січня 2004 року по 18 січня 2019 року проходила військову службу в органах Державної прикордонної служби України у в/ч НОМЕР_2 . Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 18 січня 2019 року №22-ОС ОСОБА_1 , інспектора старшого офіцера відділу по роботі з іноземцями та адміністративного провадження штабу, звільнену наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України №499-ОС від 27 грудня 2018 року у запас Збройних Сил України, виключено зі списків особового складу загону та знято з усіх видів забезпечення. 15 червня 2021 року на картковий рахунок позивачки від відповідача було зараховано 18 739,43 грн, деталі операції: "зарплата В/Ч НОМЕР_2 ", сума індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2015 року по 18 січня 2019 року (з урахуванням податків і зборів). 16 вересня 2021 року рішенням Одеського окружного адміністративного суду в адміністративній справі №420/12092/21 зобов`язано в/ч НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 січня 2019 року по 15 червня 2021 року у розмірі 18 725,06 грн. Сума середнього заробітку розрахована судом за принципом співмірності між сумою середнього заробітку за весь час затримки розрахунку (716 днів за період з 19 січня 2019 року по 15 червня 2021 року) та сумою виплаченої індексації 18 739,43 грн. Разом із тим, вважаючи неправильним розрахунок індексації за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року позивач звернулася до суду. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2022 року у справі №420/10437/22 зобов`язано в/ч НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум. 21 квітня 2023 року на картковий рахунок позивачки виплачено 65 899,52 грн. на виконання рішення суду у справі №420/10437/22. Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що , в межах адміністративної справи №420/12092/21 позивачкою вже реалізовано право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. З огляду на те, що середній заробіток за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, такою своєрідною санкцією за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника, суд першої інстанції вважав неприпустимим повторне застосування такої санкції. Незважаючи на донарахування суми вчасно невиплаченої індексації, відповідача вже притягнуто до фінансової відповідальності за такі дії. Також необхідно враховувати, що сума середнього заробітку за час затримки виплати індексації на виконання рішення суду виплачена позивачці ще до її звернення із позовом щодо правильного розрахунку цієї виплати. Суд першої інстанції вважав, що хронологія подій у цьому спорі вказує на пасивну поведінку позивачки щодо відновлення своїх прав на отримання належних їй сум при звільненні. Вказане хоч і не звільняє відповідача від відповідальності за невчасний розрахунок, проте, не є підставою для подвійного застосування фінансових санкцій у вигляді сплати середнього заробітку за один і той самий період та за один і той же вид виплати. Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, ст.ст. 116, 117 КЗпП України. Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного. Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно ст. 117 КЗпП України передбачено, що разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність, але за період не більше ніж за шість місяців. Враховуючи практику Верховного Суду та Великої Палати Верховного суду, колегія суддів зазначає наступне. 26 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі №761/9584/15-ц та прийшла до висновку, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Тому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці критерії можуть визначатися судом під час розгляду конкретної справи з урахуванням установлених у ній обставин. На думку Великої Палати Верховного Суду, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором. - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника. - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст. 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Отже, всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. Разом з тим колегія суддів акцентує увагу на тому, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2021 року в адміністративній справі №420/12092/21 зобов`язано в/ч НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 січня 2019 року по 15 червня 2021 року у розмірі 18 725,06 грн. Сума середнього заробітку розрахована судом за принципом співмірності між сумою середнього заробітку за весь час затримки розрахунку (716 днів за період з 19 січня 2019 року по 15 червня 2021 року) та сумою виплаченої індексації 18 739,43 грн. Із змісту цього судового рішення вбачається, що в користь позивача стягнуто середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні за період з 19 січня 2019 року по 15 червня 2021 року. Тобто, позивач уже отримав від відповідача грошову компенсацію у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як відповідальність відповідача за те, що відповідач після звільнення позивача зі служби 19 січня 2019 року не провів із ним остаточного розрахунку згідно вимог ст.ст. 47, 116 КЗпП України. Такий середній заробіток за час затримки розрахунку було визначено за період навіть більший аніж як за 6 місяців, як це визначено ст. 117 КЗпПУ (в редакції чинній із 19 липня 2022 року). Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2022 року у справі №420/10437/22 зобов`язано в/ч НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що подальша доплата в/ч НОМЕР_2 на користь позивача 21 квітня 2023 індексації грошового забезпечення у сумі 65 899,52 грн. на виконання рішення суду від 28 грудня 2022 року у справі №420/10437/22, не створює для відповідача нового обов`язку для застосування ст. 117 КЗпП України і повторного стягнення в користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Тобто, звертаючись до суду із цим позовом ОСОБА_1 повторно бажає реалізувати таке право на отримання середнього заробітку за час затримки виплати донарахованої суми індексації. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неприпустимість повторного застосування такої санкції, оскільки середній заробіток за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, а тому, незважаючи на донарахування суми вчасно невиплаченої індексації, відповідача вже притягнуто до фінансової відповідальності за такі дії. З урахуванням вищенаведених обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Судові витрати у справі відсутні. Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 липня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Повне судове рішення складено 21 листопада 2023 року. Головуючий: Бітов А.І. Суддя: Лук`янчук О.В. Суддя: Ступакова І.Г.