Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/15074/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ------------------------ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/15074/24 Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А.В. Дата і місце ухвалення: 21.06.2024р., м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - Ступакової І.Г. суддів - Бітова А.І. - Лук`янчук О.В. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 червня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А : В травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд: - визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 відносно несвоєчасного розрахунку при звільненні з позивачем за період з 15.06.2023р. по 27.04.2024р.; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити позивачу грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, в розмірі середнього грошового забезпечення за останні два місяці. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та у 2023 році був звільнений з посади начальника автомобільної служби відділення матеріально-технічного забезпечення. ОСОБА_1 виключено зі списків частини та всіх видів забезпечення з 14.06.2023р. Однак, відповідачем не проведено з позивачем всіх належних розрахунків при звільненні, зокрема, не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення. Повний розрахунок при звільненні з ОСОБА_1 здійснено військовою частиною НОМЕР_1 тільки 27.04.2024р. на виконання судового рішення по справі №420/24139/23. А відтак, на підставі ст.117 КЗпП України, відповідач повинен виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.06.2023р. по 27.04.2024р. Відповідних дій відповідачем вчинено не було, що є протиправною бездіяльністю військової частини НОМЕР_1 . Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 червня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 відносно несвоєчасного розрахунку при звільненні. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.06.2023р. по 14.12.2023р. включно, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995р. №100 в сумі 38 056,68 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не повне з`ясування судом обставин справи, просить скасувати рішення від 21.06.2024р. з ухваленням по справі нового судового рішення - про задоволення його позову у повному обсязі. В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору суд першої інстанції обрав найнесприятливіший спосіб обрахунку середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача за час затримки відповідачем розрахунку з ним при звільненні. Зокрема, судом застосовано правові висновки Верховного Суду, ревалентні до попередньої редакції КЗпП України, щодо зменшення розміру відшкодування, та, одночасно, застосовано чинну редакцію ст.1 17 КЗпП України, яка обмежує розмір відповідальності роботодавця розміром середнього заробітку працівника за шість місяців. Також, апелянт посилається на те, що надані відповідачем до суду довідка про середній розмір грошового забезпечення позивача та довідка про виплачене грошове забезпечення при звільненні містять занижені показники грошового забезпечення ОСОБА_1 . Дії військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку грошового забезпечення у такий спосіб визнавалися вже протиправними постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду по справі №420/19311/23. Військова частина НОМЕР_1 також подала апеляційну скаргу на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.06.2024р., обґрунтовану посиланням на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зокрема, апелянт зазначає, що Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008, не врегульовано порядок відшкодування середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовця. В той же час, КЗпП України не регулює питання проходження військової служби, враховуючи, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями. Також, відповідач стверджує, що судом першої інстанції не правильно вказано період, за який військовій частині НОМЕР_1 необхідно нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні. Зокрема, судом визначено такий період з 14.06.2023р. по 14.12.2023р., тоді як відповідно до приписів ч.1 ст.117 КЗпП України, термін такого нарахування не повинен перевищувати 6 місяців, тобто у спірних правовідносинах це буде з 14.06.2023р. по 13.12.2023р. У зв`язку з цим, в апеляційній скарзі військової частини НОМЕР_1 ставиться питання про скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.06.2024р. та відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів доходить наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з 2014 року по 2023 рік ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом Командувача Сил логістики Збройних Сил України від 12.05.2023р. №90 майора ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». Наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) майора ОСОБА_1 з 14.06.2023р. виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. При звільненні ОСОБА_1 не була сплачена у повному обсязі індексація грошового забезпечення. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.11.2023р. у справі №420/24139/23, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.03.2024р., зокрема, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015р. по 31.12.2015р., з врахуванням базового місяця для нарахування індексації січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум, а за період 01.01.2016р. по 28.02.2018р. з врахуванням базового місяця для нарахування індексації січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум. На виконання рішення суду по справі №420/24139/23 військовою частиною НОМЕР_1 виплачено 27.04.2024р. на користь позивача індексацію грошового забезпечення в сумі 83 866,63 грн. Вважаючи, що військова частина НОМЕР_1 допустила порушення строків розрахунку при звільненні ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду про зобов`язання нарахувати та виплатити на його користь грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.06.2023р. по 27.04.2024р. Вирішуючи спір та задовольняючи частково позов ОСОБА_1 суд першої інстанції визнав обґрунтованими доводи позивача про наявність у військової частини обов`язку нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за весь час затримки належних виплат при звільненні. Поряд з цим, при вирішенні спору судом враховано, що статтею 117 КЗпП в редакції зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022р. №2352-IX, виплату грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні обмежено шістьма місяцями. Також, суд зазначив, що при здійсненні розрахунків та визначенні розміру належної до виплати суми відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні позивача відповідач має виходити з розміру недоплаченої суми із дотриманням співмірності при визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, про що зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020р. А відтак, за висновками суду, сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, становить 38 056,68 грн. (1155,35 грн. (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 18% = 207,96 грн. середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотної частики: 207,96 х 183 (робочих днів затримки розрахунку з 14.06.2023 р. (день виключення із списків) по 14.12.2023 р. (6 місяців). Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Згідно статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. За приписами статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога, індексація тощо). Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Як вже зазначалось вище, ОСОБА_1 звільнено 14.06.2023р. На виконання рішення суду по справі №420/24139/23 військовою частиною НОМЕР_1 виплачено 27.04.2024р. на користь позивача індексацію грошового забезпечення в сумі 83 866,63 грн. Отже, відповідачем було проведено фактичний розрахунок з позивачем не у строк, встановлений положеннями ст.116 КЗпП України. Враховуючи, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , яка всупереч норм чинного законодавства не здійснила з ним повного розрахунку на день виключення зі списків особового складу, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виплати належних йому при звільненні сум на підставі статті 117 КЗпП України, що вірно встановлено судом першої інстанції. Доводи апеляційної скарги відповідача таких висновків суду не спростовують. Вирішуючи питання щодо періоду, за який підлягає виплаті позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів виходить з наступного. З 19.07.2022р. стаття 117 Кодексу законів про працю України діє у редакції, викладеній згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022р. №2352-ІХ, згідно якої час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. Верховний Суд у постанові від 30.05.2024р. по справа № 520/18807/23 висловив правову позицію, згідно якої у зв`язку з внесенням Законом №2352-ІХ змін до ст.117 КЗпП України стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього. Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією ст.117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, період з 19 липня 2022 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (застосування принципу пропорційності та зменшення відповідного відшкодування) недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативно правового регулювання спірних правовідносин. Оскільки у спірних правовідносинах ОСОБА_1 звільнено з військової служби 14.06.2023р., тобто під час дії нової редакції ст.177 КЗпП України, тому на його користь підлягає виплаті грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців (184 календарні дні) без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які військова частина НОМЕР_1 невчасно сплатила ОСОБА_1 . Висновок суду першої інстанції щодо необхідності застосування принципу співмірності (істотності частки) у спірних правовідносинах є помилковим. Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, згідно п.п. 2, 8 якого, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При розрахунку середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні судом першої інстанції враховано надану військовою частиною НОМЕР_1 довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за квітень-травень 2023 року, згідно якої середньоденне грошове забезпечення позивача становить 1155,35 грн. При цьому, судом першої інстанції не враховано, що постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2024р. по справі №420/19311/23 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020р. по 19.05.2023р. та виплат, належних йому при звільненні (грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 роки; грошову компенсацію за дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2020-2023 роки; грошову допомогу на оздоровлення за 2020-2023 роки; одноразову грошову допомогу при звільненні), у відповідності до вимог відновленої початкової редакції п.4 Постанови №704, статті 9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-XII «Про соціальний i правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням решти положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та вимог постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти. Про вказані обставини ОСОБА_1 повідомив суд у клопотанні від 10.06.2024р. та просив витребувати у відповідача довідку про розмір його грошового забезпечення за два останні місяці служби з врахуванням судового рішення по справі №420/19311/23. Відповідне клопотання позивача судом не враховано та, на виконання вимог ст.9 КАС України, судом не вжито заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі. На виконання ухвали П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.08.2024р. військовою частиною надано довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за квітень-травень 2023 року, складену відповідно до Порядку №100 з урахуванням постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2024р. по справі №420/19311/23. Наразі у колегії суддів відсутні підстави для висновку про невідповідність даної довідки вимогам чинного законодавства та судового рішення, на виконання якого вона видана. Як слідує зі змісту вказаної довідки середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 становить 1336,73 грн. (81540,25/61) Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, становить 245 958,32 грн. (1336,73 грн. х 184 дні). Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до ст.317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що постановлене Одеським окружним адміністративним судом рішення від 21.06.2024р. підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення - про задоволення позову ОСОБА_1 . Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308, 311, п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 червня 2024 року скасувати. Ухвалити по справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 . Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час затримки з 15.06.2023р. по 27.04.2024р. розрахунку при звільненні в сумі 245 958,32 грн. (двісті сорок п`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят вісім гривень 32 копійок) Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Повний текст судового рішення виготовлений 02 вересня 2024 року. Головуючий: І.Г. Ступакова Судді: А.І. Бітов О.В. Лук`янчук