Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/2534/24

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 листопада 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/2534/24 Перша інстанція: суддя Харченко Ю.В., повний текст судового рішення складено 29.03.2024, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Димерлія О.О., суддів: Осіпова Ю.В., Шляхтицького О.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.03.2024 у справі №420/2534/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії У С Т А Н О В И В : 23.01.2024 ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просив суд: - визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.01.2019 по 21.12.2023 включно; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.01.2019 по 21.12.2023 в сумі 519 747 гривень 53 копійки включно відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100. В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що на день виключення із списків особового складу військової частини (23.01.2019) йому не було виплачено належної суми індексації грошового забезпечення. Остаточний розрахунок щодо виплати індексації грошового забезпечення із ОСОБА_1 проведено лише 22.12.2023, а тому останній має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Не погоджуючись із позовними вимогами відповідачем до суду першої інстанції подано відзив на позовну заяву, в якому наголошено на тому, що до спірних правовідносин положення статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України не застосовуються, адже військовослужбовці отримують грошове забезпечення, а не заробітну плату. Як зауважує суб`єкт владних повноважень, положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачено такого виду відповідальності як «виплата середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні», як і не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації. Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_2 наголошує, що рішення суду стосовно виплати позивачу індексації грошового забезпечення відповідач виконано добровільно. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29.03.2024 у справі №420/2534/24 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.01.2019 по 24.07.2019 включно. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.01.2019 по 24.07.2019 в сумі 67938грн. 35коп. включно відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 №100. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Приймаючи таке рішення в частині задоволених позовних вимог суд першої інстанції вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_2 має нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.01.2019 по 24.07.2019 включно, тобто не більш як за шість місяців. Розмір такого середнього заробітку окружним адміністративним судом розраховано в сумі 67938грн. 35коп., який є співмірним із сумою індексації грошового забезпечення, яку виплачено із затримкою. Не погодившись із рішенням окружного адміністративного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення норм процесуального права позивачем викладено прохання скасувати оскаржувану частину судового акту із прийняттям у відповідній частині нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає про неправильність висновку суду першої інстанції стосовно обмеження періоду за який йому належить виплатити середній заробіток. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ІНФОРМАЦІЯ_2 подано апеляційну скаргу, в якій з посиланням на неповне з`ясування окружним адміністративним судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, викладено прохання скасувати оскаржувану частину судового акту із прийняттям у відповідній частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Мотивуючи вимоги апеляційної скарги відповідач вказує, що на момент виникнення спірних правовідносин та звернення до суду з даним позовом позивач продовжує проходити військову службу. Також, на думку суб`єкта владних повноважень, механізм гарантування своєчасного розрахунку при звільненні з військової служби передбачено спеціальним законодавством, а положення КЗпП у даному випадку не застосовуються. В силу приписів пунктів 1, 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв`язку з положеннями чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, з урахуванням наступного. Зокрема, колегією суддів установлено, що в період з 02.10.2014 по 24.03.2016 ОСОБА_1 військову службу проходи у військовій частині НОМЕР_1 , яка зарахована на грошове забезпечення до ІНФОРМАЦІЯ_2 а з 25.03.2016 по 23.01.2019 - у ІНФОРМАЦІЯ_1 Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) №15 від 23.01.2019 ОСОБА_1 з 23.01.2019 виключено зі списків особового складу академії та всіх видів забезпечення. У зв`язку з тим, що в період проходження військової служби ОСОБА_1 не в повному обсязі нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення останній звернувся до суду з позовом. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03.09.2020 у справі №420/6772/20 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо виплати не в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 23.01.2019 включно. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 23.01.2019 - березень 2018 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінет Міністрів України від 17.07.2003 №1078. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2020 у справі №420/6772/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.09.2020 по справі № 420/6772/20 скасовано. Прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо виплати не в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Означене судове рішення набрало законної сили. На виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2020 у справі №420/6772/20 ІНФОРМАЦІЯ_2 14.06.2021 на користь ОСОБА_1 виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 в сумі 4435грн. 66коп. Уважаючи, що під час розрахунку вказаної індексації грошового забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 враховано неправильний базовий місяць ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.11.2021 у справі №420/17341/21 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо застосування січня 2014 року та січня 2016 року як місяців, за якими починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року з урахуваннях раніше здійснених виплат. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2023 у справі №420/17341/21 апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2 залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.11.2021 - без змін. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.11.2021 у справі №420/17341/21 набрало законної сили. На виконання рішення суду у справі №420/17341/21 ІНФОРМАЦІЯ_2 22.12.2023 на користь ОСОБА_1 виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року в розмірі 79575грн. 81коп. З огляду на несвоєчасне проведення ІНФОРМАЦІЯ_2 з ОСОБА_1 остаточного розрахунку, останній звернувся до суду з даною позовною заявою. Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційних скарг колегія суддів виходить із такого. Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу відповідальності ІНФОРМАЦІЯ_2 за невчасний розрахунок при виключені військовослужбовця зі списків особового складу та всіх видів забезпечення в частині виплати індексації грошового забезпечення на виконання судових рішень. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Питання відповідальності за затримку розрахунку при виключені військовослужбовців зі списків особового складу та всіх видів забезпечення не врегульовано положеннями спеціального законодавства. У той же час такі питання унормовано положеннями Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України). Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України приписи спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником. Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Подібні правові висновки щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні спірного питання неодноразово викладались Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 16.07.2020 у справі №400/2884/18, від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 у справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 13.10.2021 у справі №580/1790/20, від 21.10.2021 року у справі №640/14764/20, від 26.01.2022 у справі №240/12167/20 та інших. З урахуванням наведеного, доводи ІНФОРМАЦІЯ_2 (м.Одеса) стосовно того, що положення статей 116, 117 КЗпП України не поширюються на спірні правовідносини, є помилковими. Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку. Згідно із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка висловлена в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Як вже вказувалося раніше, у зв`язку з порушенням відповідачем права на індексацію грошового забезпечення, що встановлено рішеннями судів у справах №420/6772/20, №420/17341/21, позивач просить зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 сплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.01.2019 по 21.12.2023. Такий період визначено з урахуванням того, що ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 (м.Одеса) 23.01.2019 (наказ від 23.01.2019 №15), а повний розрахунок по індексації проведено 22.12.2023. Апеляційний суд зазначає, що в спірних правовідносинах ІНФОРМАЦІЯ_2 фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати індексації грошового забезпечення проведено поза межами строку, який установлено статтею 116 КЗпП України. Ураховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, яка передбачена статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів уважає правильним висновок суду першої інстанції стосовно наявності у позивача права на отримання такого відшкодування за затримку виплати індексації. При цьому, в контексті вирішення даного спору суд апеляційної інстанції уважає необґрунтованим довід відповідача про те, що позивача не звільнено з військової служби, а переведено на іншу посаду до ІНФОРМАЦІЯ_1 , адже така обставина у жодному разі не впливає на право ОСОБА_1 отримати спірний середній заробіток за період проходження військової служби саме у ІНФОРМАЦІЯ_1 Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції від 01.01.2019) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Отже, у досліджуваній ситуації, виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення вказує на припинення трудових відносин із ІНФОРМАЦІЯ_2 та виникнення у останньої обов`язку здійснити повний розрахунок із військовослужбовцем. Такий підхід повністю відповідає положенням статей 116 та 117 КЗпП України, які враховуються під час дослідження спірних правовідносин. Стосовно доводу апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом першої інстанції безпідставно обмежено період за який йому належить виплатити середній заробіток. Колегія суддів зазначає таке. Статтею 117 КЗпП України у редакції чинній до 19.07.2022, обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції чинній після 19.07.2022, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Колегія суддів зазначає, що зміна нормативного регулювання впливає на його застосування до спірних правовідносин. Отже, у межах цієї справи до періоду з 24.01.2019 по 19.07.2022 підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України у редакції, що діяла до 19.07.2022, та правові висновки Верховного Суду, які викладено в постанові від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, а з 19.07.2022 - стаття 117 КЗпП України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-ІХ від 01.07.2022. Такого підходу під час дослідження аналогічних правовідносин дотримується Верховний Суд розглядаючи справи №380/19103/22, №560/9586/22, №560/687/24 тощо. Як установлено апеляційним адміністративним судом, приймаючи рішення в даній справі окружним адміністративним судом застосовано положення статті 117 КЗпП України лише в редакції чинній після 19.07.2022. Натомість, приписи статті 117 КЗпП України у редакції чинній до 19.07.2022 не враховано, а тому відповідні висновок суду першої інстанції відносно відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.07.2019 по 21.12.2023 включно є неправильним. Здійснюючи розрахунок середнього заробітку, що підлягає виплаті на користь позивача, суд апеляційної інстанції зазначає, що ОСОБА_1 звільнено 23.01.2019. Згідно до наявної в матеріалах справи довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 про розмір грошового забезпечення за два останні календарні місяці перед звільненням ОСОБА_1 від 05.02.2024 № 6/67/104 середньоденна заробітна плата за останні два місяці перед звільненням складає 375грн. 35коп. Отже, за період з 24.01.2019 по 19.07.2022 (1271 календарний день) сума середнього заробітку становить 477 069грн. 85коп., а за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 (184 календарних днів) - 69064грн. 40коп. Як установлено апеляційним адміністративним судом, загальна сума виплаченої ОСОБА_1 на виконання судових рішень у справах №420/6772/20 та №420/17341/21 індексації грошового забезпечення склала 84011грн. 47коп. З огляду на вказане, розрахована судом апеляційної інстанції сума середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 24.01.2019 по 19.07.2022 значно перевищує розмір невчасно виплачених сум індексації грошового забезпечення. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц розглянула питання визначення пропорційного та співмірного розміру коштів, які підлягають стягненню з роботодавця у зв`язку з несвоєчасними виплатами працівникам. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, суд зазначив, що необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Верховний Суд у справі №200/4185/20-а дійшов висновку, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про виплату належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд ураховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було установлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Під час вирішення даної справи апеляційний суд враховує наведені критерії, а також правову позицію суду касаційної інстанції у справі № 806/2473/18 та механізм розрахунку коефіцієнту істотності частки складових заробітної плати у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку. Так, коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку розраховується за наступною формулою (з урахуванням предмету спору): - виплачена індексація грошового забезпечення або інша частка недоплачених коштів / середній заробіток за час затримки розрахунку * 100 (помножити на 100). Коефіцієнт у відсотках. Сама ж сума, яка підлягатиме виплаті з урахуванням принципів пропорційності та співмірності, а також істотності частки складових заробітної плати, розраховується за такою формулою: - середньоденний розмір грошового забезпечення * коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати, отримане помножити на кількість днів (календарних або робочих) затримки розрахунку. Здійснюючи розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 24.01.2019 по 19.07.2022 колегія суддів зазначає, що середньоденне грошове забезпечення позивача складає 375грн. 35коп. Розрахункова сума середнього заробітку за час затримки розрахунку з 24.01.2019 по 19.07.2022 становить 477 069грн. 85коп. Коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку вираховується так: - 84011грн. 47коп. (виплачена ІНФОРМАЦІЯ_2 на виконання судових рішень індексація грошового забезпечення) / 477 069грн. 85коп. (розрахована судом сума середнього заробітку за час затримки розрахунку) х 100 = 17,61%. Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 17,61% становить: 375грн. 35коп. (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 17,61% х 1271 (днів затримки розрахунку) = 84013грн. 10грн. Колегія суддів зауважує, що така сума середнього заробітку є співмірною із загальною сумою не виплачених відповідачем позивачу коштів. Наведені вище обставини залишились поза увагою суду першої інстанції, а тому викладені у відповідній частині оскаржуваного судового акту висновки є неправильними. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено апеляційним судом у даній справі. Межі перегляду судом апеляційної інстанції справи визначено статтею 308 КАС України, відповідно до частини 1 якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Статтею 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Як установлено колегією суддів, викладені Одеським окружним адміністративним судом в оскаржуваному рішенні від 29.03.2024 у справі №420/2534/24 висновки в частині періоду та суми середнього заробітку, який має бути виплачено ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 не відповідають обставинам справи, а тому така частина судового акту підлягає скасуванню. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.03.2024 у справі №420/2534/24 в частині періоду та суми середнього заробітку, який має бути виплачено ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 скасувати. Прийняти у відповідній частині нове судове рішення. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.01.2019 по 19.01.2023 включно. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.01.2019 по 19.01.2023 в сумі 153077грн. 50коп. В іншій частині вимог апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.03.2024 у справі №420/2534/24 - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення. Суддя-доповідач О.О. Димерлій Судді Ю.В. Осіпов О.І. Шляхтицький