Постанова Дніпровський апеляційний суд № 185/7375/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3092/25 Справа № 185/7375/24 Суддя у 1-й інстанції - Зінченко А. С. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 30 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 квітня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Петешенкової М.Ю., суддів Городничої В.С., Красвітної Т.П., при секретарі - Гвоздєві М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2024 року у складі судді Зінченко А.С. у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання при виконанні трудових обов`язків, - В С Т А Н О В И Л А: У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом посилаючись на те, що тривалий час перебував у трудових відносинах з різними структурними підрозділами підприємства ПрАТ ДТЕК Павлоградвугілля, працюючи на різних посадах в умовах впливу шкідливих факторів на організм. У зв`язку з шкідливими і тяжкими умовами праці він отримав хронічні професійні захворювання, що підтверджується актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 20 травня 2019 року. 25 червня 2019 року первинно встановлено третю групу інвалідності з втратою професійної працездатності 60 %. 12 червня 2023 року повторно безстроково встановлено третю групу інвалідності з втратою професійної працездатності 60 %. Вважає, що роботодавець не створив безпечні умови праці на підприємстві, де він працював, тим самим порушивши статтю 153 КЗпП України та статтю 13 Закону України «Про охорону праці», що стало причиною отримання ним професійних захворювань, тому вимушений звернутися до суду та просити стягнути з відповідача на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я 255600,00 грн. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь ОСОБА_1 120000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди без відрахування податків та інших обов`язкових платежів. Стягнуто з ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь держави судовий збір у розмірі 1200,00 грн. Рішення суду мотивовано наявністю підстав для часткового задоволення позову внаслідок не створення відповідачем належних та безпечних умов праці позивачу, який отримав хронічні професійні захворювання, внаслідок чого останньому завдано моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню відповідачем та її розмір 120000,00 грн., суд визначив з урахуванням істотності вимушених змін у житті позивача, ступеня втрати працездатності та характеру професійних захворювань та її наслідків для здоров`я останнього. Не погодившись з таким рішення суду, ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" звернулося з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просили змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, зменшивши до 60000,00 грн. Апеляційна скарга мотивована тим, що визначений судом розмір моральної шкоди, є завищеним. Посилається на відсутність встановлених судом фактів порушення відповідачем законодавства про охорону праці та недоведеність причинного зв`язку між отриманими хронічними професійними захворюваннями та діями відповідача. Вказує, що сама по собі важкість, небезпечність та шкідливість технологічного процесу виробництва на підприємстві відповідача, не є достатньою та підставою для покладення відповідальності на підприємство у вигляді моральної шкоди. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін, з огляду на наступне. Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 10 серпня 1992 року по 04 жовтня 1996 року та з 18 вересня 2000 року по 23 липня 2018 року працював на різних посадах у різних структурних підрозділах в ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 . 23 липня 2018 року ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України у зв`язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров`я. Відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання за формою П-4 від 20 травня 2019 року ОСОБА_1 має діагноз: радикулопатія білатеральна попереково-крижова L 5, S1 та шийна С6-С7 з помірно вираженими статико - динамічним порушенням, з больовим і периферичним нейросудинними синдромами, нейродистрофією у вигляді: остероартрозу у поєднанні з періартрозом колінних та ліктьових суглобів (ПФ першого - другого ступеня); хронічне обструктивне захворювання легень першої другої стадії,пиловий бронхіт першої другої стадії, емфізема легень першої-другої стадії, група В, ЛН другого ступеня; нейросенсорна приглухуватість першогоступеня з легким зниженням слуху. Хронічне професійне захворювання виникло у ОСОБА_1 внаслідок роботи тривалий час в умовах дії шкідливих факторів в тому числі на підприємстві ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля". Хронічне професійне захворювання ОСОБА_1 виявлено під час медичного огляду в 2017 році, повідомлення про наявність хронічного професійного захворювання позивача 07 травня 2019 року, встановлення остаточного діагнозу 24 квітня 2019 року. Стаж роботи в умовах впливу шкідливих факторів 21 рік 5 місяців. Згідно з довідками Медико-соціальної експертної комісії первинно від 25 червня 2019 року серія 12 ААА № 056816 та серія 12 ААБ № 226772 за професійними захворюваннями ОСОБА_1 первинно встановлено 60% втрати працездатності: 45% - радикулопатія білатеральна попереково-крижова L 5, S1 та шийна С6-С7 з помірно вираженими статико - динамічним порушенням, з больовим і периферичним нейросудинними синдромами, нейродистрофією у вигляді: остероартрозу у поєднанні з періартрозом колінних та ліктьових суглобів (ПФ першого - другого ступеня); 10 % - хронічне обструктивне захворювання легень першої другої стадії,пиловий бронхіт першої другої стадії, емфізема легень першої-другої стадії, група В, ЛН другого ступеня; 5 % -нейросенсорна приглухуватість першогоступеня з легким зниженням слуху, встановлено третю групу інвалідності, причина інвалідності - професійне захворювання. Згідно з довідками Медико-соціальної експертної комісії безстроково від 12 червня 2023 року серія 12 ААГ № 182880 та серія 12 ААА № 128888 за професійними захворюваннями ОСОБА_1 повторно безстроково встановлено 60 % втрати працездатності: 45% - радикулопатія білатеральна попереково-крижова L 5, S1 та шийна С6-С7 з помірно вираженими статико - динамічним порушенням, з больовим і периферичним нейросудинними синдромами, нейродистрофією у вигляді: остероартрозу у поєднанні з періартрозом колінних та ліктьових суглобів (ПФ першого - другого ступеня); 10 % - хронічне обструктивне захворювання легень першої другої стадії, пиловий бронхіт першої другої стадії, емфізема легень першої-другої стадії, група В, ЛН другого ступеня; 5 % - нейросенсорна приглухуватість першого ступеня з легким зниженням слуху, встановлено третю групу інвалідності, причина інвалідності - професійне захворювання. Отже, між сторонами склалися трудові правовідносини, професійні захворювання отримані позивачем під час виконання ним трудових обов`язків, а отже наявні у зв`язку з цим підстави для відшкодування моральної шкоди. Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Відповідно до частини 2 статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Частиною 1 статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Відповідно до частини 1 статті 168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Згідно із частиною 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Така позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 у справі № 210/3177/17. У відповідності до статті 4 Закону України Про охорону праці державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. Згідно із частинами 1,3 статті 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. В даному випадку отримані професійні захворювання на виробництві пов`язані з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство). Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків в шкідливих умовах, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. Надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров`я відбулося при виконанні ним трудових обов`язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, вільно спілкуватися, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя. Соціальний аспект поняття непрацездатності свідчить про нездатність, в даному випадку, позивача, матеріально забезпечити себе та членів своєї сім`ї на рівні, визначеному достатнім для проживання людини (прожиткового мінімуму) в державі, що також завдає моральних страждань позивачу. У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Встановивши факт завдання моральної шкоди ОСОБА_1 у зв`язку із втратою ним професійної працездатності, яка встановлена висновком МСЕК від 25 червня 2019 року серія 12 ААА № 056816, висновком МСЕК від 12 червня 2023 року серія 12 ААА № 128888, та вже сама по собі свідчить про спричинення моральної шкоди, оскільки стан здоров`я потерпілого погіршено, що завдає йому фізичного болю та душевних страждань, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення статті 237-1 КЗпП України та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійних захворювань. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із вимог чинного законодавства, з урахуванням характеру і тривалості його душевних страждань та обсягу змін в його житті. Визначена судом сума відповідає ступеню втрати професійної працездатності, засадам розумності, виваженості та справедливості. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. З врахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заявлені вимоги про відшкодування моральної шкоди є законними та обґрунтованими, так як внаслідок отриманих професійних захворювань, останньому заподіяні фізичний біль і душевні страждання. Ушкодження здоров`я призвело до порушення його особистих немайнових прав, таких як, право на охорону здоров`я, на безпечну працю. Все це призвело до порушення його звичного образу життя та вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, що належним чином має бути компенсовано. Разом з тим, відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або у розмірі, визначеному законом. У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю. Тобто, з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом». Граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку. Оскільки шкода, завдана життю та здоров`ю, може бути як майновою, так і немайновою (моральною) та до цієї частини пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зміни законодавцем не внесені, зокрема не зазначено, що лише відшкодування майнової шкоди, завданої життю та здоров`ю, не підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, тому немає підстав для ототожнення відшкодування моральної шкоди, завданої життю та здоров`ю, з іншим відшкодуванням моральної шкоди, яке підлягає оподаткуванню в разі перевищення її розміром чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року. Отже, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню доповнення до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України, внесені Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 598/438/21 (провадження № 61-283св22). Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що визначена судом сума моральної шкоди підлягає стягненню без відрахування податків та інших обов`язкових платежів. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для задоволення позову через недоведеність позивачем факту заподіяння моральної шкоди належними доказами у справі, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки закону, який би передбачав можливість встановлення факту завдання моральної шкоди потерпілому від нещасного випадку на виробництві лише на підставі висновку МСЕК, немає та не було. Разом з тим, вирішуючи спір про відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку із ушкодженням здоров`я, суд першої інстанції не мав встановлювати належність або неналежність виконання МСЕК обов`язку зі встановлення факту завдання позивачеві моральної шкоди. Отже, наявність у МСЕК вказаного обов`язку не обмежує суд у праві встановити факт завдання моральної шкоди на підставі інших доказів, врахувавши характер каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я, залишкову працездатність потерпілого. Тому необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що позивач не довів моральні страждання, не маючи встановленого органами МСЕК факту заподіяння йому моральної шкоди. Вказаний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц, провадження № 14-463 цс

18. Доводи апеляційної скарги про те, що в діях товариства відсутні ознаки протиправності, які призвели до хронічних професійних захворювань, а тому відсутні правові підстави для стягнення моральної шкоди, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки ОСОБА_1 працював у ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля", отримані хронічні професійні захворювання відбулись під час виконання ним трудових обов`язків, що свідчить про незабезпечення безпечних та нешкідливих умов праці саме відповідачем, яка є особою, що несе відповідальність за порушення статті 13 Закону України «Про охорону праці». Відсутність прямого причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду. Доводи апеляційної скарги про те, що визначений судом розмір моральної шкоди є завищеним, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вирішуючи питання щодо розміру моральної шкоди суд виходив із принципу розумності, виваженості, справедливості та конкретних обставини у справі. Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з`ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим рішення в даній справі є законним і обґрунтованим. Відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно статті 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля"- залишити без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2024 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 02 квітня 2025 року Повний текст судового рішення складено 04 квітня 2025 року. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: В.С. Городнича Т.П. Красвітна