Постанова Дніпровський апеляційний суд № 182/6139/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3671/25 Справа № 182/6139/23 Суддя у 1-й інстанції - Рунчева О. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 квітня 2025 року м.Кривий Ріг справа № 182/6139/23 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О.. суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П. сторони: позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» відповідач ОСОБА_1 розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Прус Олександр Олександрович, на заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2024 року, яке ухвалено суддею Рунчевою О. В. у місті Нікополі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні, УСТАНОВИВ: В листопаді 2023 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову зазначено, що 25 серпня 2010 року між Банком та ОСОБА_1 був укладений договір б/н, відповідно до якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана Анкета-Заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, складає між нею та Банком договір, що підтверджується підписом відповідача у Анкеті-Заяві. Банк свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі. Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, станом на 30 травня 2023 року відповідач має заборгованість в загальному розмірі 413 459 грн 38 коп, яка складається з наступного: 10 152,13 грн загальний залишок заборгованості за наданим кредитом; 402 757,25 грн загальний залишок заборгованості за відсотками та 6 950 грн заборгованість по пені. На підставі наведеного вище, позивач, зменшивши розмір позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 52 788 грн 53 коп, яка складається з наступного: 10 152,13 грн - заборгованість за тілом кредита; 10 152,13 грн - заборгованість за простроченим тілом кредита; 37 560,34 грн заборгованість за простроченими відсотками; 5 076,06 грн. заборгованість з пені та вирішити питання щодо розподілу судових витрат. Заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2024 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за Договором № б/н від 25 серпня 2010 року в сумі 52 788 грн 53 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 6 201 грн. 89 коп. В апеляційній скарзі представник відповідача ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового рішення по справі про відмову задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що відповідач не була належним чином повідомлена про розгляд справу у зв`язку з чим не могла подати суду першої інстанції заяви про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин. Зазначає, що суд не повністю з`ясував обставини, що мають значення для справи, не об`єктивно розглянув справу, несправедливо позбавив відповідача законного права захистити свої інтереси та права брати участь у судовому розгляді, крім того рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права, тому рішення підлягає скасуванню з зокрема з тих підстав, що даний спір між тими ж сторонами та з приводу того ж договору б/н від 25 серпня 2010 року вже розглянуто у справі № 182/4724/15-ц. Отже, позивач вказав недостовірну інформацію в позовній заяві про відсутність поданого до суду позову до того ж відповідача з таким же предметом та з аналогічних підстав. Дії Позивача є зловживанням своїми процесуальними правами відповідно до ст. 44 ЦПК України. Апелянт зауважує на тому, що починаючи з 2015 року відповідач жодних відносин з позивачем не веде, не підписувала жодних договорів чи угод, жодних карток не отримувала, окрім виконання рішення суду у справі № 182/4724/15-ц, жодних платежів не вчиняла. Однак попри закінчення терміну кредитування (терміну дії картки, який закінчився в 2013 році) Банк (згідно розрахунку заборгованості доданого до заяви про зменшення розміру позовних вимог) продовжував нараховувати відсотки за кредитом, що суперечить чинному законодавству України та чинним правовим позиціям Верховного Суду. Суд першої інстанції не надав можливості відповідачу подати заяву про застосування строків позовної давності, оскільки не задовольнив заяву про перегляд заочного рішення, а до того не повідомив відповідача належним чином про розгляд справи. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, апеляційну скаргу представника відповідача - залишити без змін. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача по справі існує заборгованість за кредитом в загальному розмірі 52 788 грн 53 коп, яка складається з наступного: 10 152,13 грн - заборгованості за тілом кредита; 10 152,13 грн - заборгованості за простроченим тілом кредита; 37 560,34 грн - заборгованості за простроченими відсотками; 5 076,06 грн. заборгованості з пені та вирішити питання щодо розподілу судових витрат. Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 25 серпня 2010 року відповідач звернулась до позивача із Анкетою-Заявою, відповідно до якої ПАТ КБ «ПриватБанк», у теперішній час АТ КБ «ПриватБанк», надав ОСОБА_1 кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Посилаючись на невиконання відповідачем умов Договору про надання банківських послуг, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, яка, за розрахунком позивача, станом на 30 травня 2023 року, становить 52 788 грн 53 коп. За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки. Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до Анкети-Заяви від 25 серпня 2010 року ОСОБА_1 була надана кредитна картка із встановленим кредитним лімітом на платіжну картку зі строком дії картки до останнього дня лютого 2019 року. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача. За приписами п.п. 3, 6 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов`язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами. Згідно зі ст. 41 Закону України «Про Національний банк України» та ч. ч. 1, 2 ст.68 Закону України «Про банки та банківську діяльність», Національний Банк України встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни. Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку, відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 30 грудня 1998 року № 566, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії. Пунктом 5.1 глави 5 вищезазначеного Положенням визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа. Згідно з п.5.4. цього Положенням, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. При цьому, п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 18 червня 2003 року № 254 визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Як слідує з матеріалів справи, у липні 2015 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості, який було обґрунтовано тим, що 25 серпня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступник якого АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір № б/н, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 13 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. За цим позовом, відповідач взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого, станом на 31 січня 2016 року, утворилася заборгованість у розмірі 36 148,26 грн, яка складається із: 12 983,57 грн заборгованості за кредитом, 19 618,92 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, 1 348,23 грн заборгованості за пенею та комісією, 500 грн штраф (фіксована частина), 1 697,54 грн штраф (процентна складова), яку позивач просив стягнути з відповідача. Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2017 року у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що банк не надав оригінал заяви-анкети від 25 серпня 2010 року, а відповідач заперечувала укладала кредитний договір з банком, тому факт наявності між сторонами договірних відносин не підтверджений. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 червня 2017 року скасовано рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2017 року та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 36 148,26 грн заборгованості за кредитним договором, з яких 12 983,57 грн заборгованості за кредитом, 19 618,92 грн заборгованості по процентах за користування кредитом, 1 348,23 грн заборгованості за пенею та комісією, 500 грн штрафу у фіксованій частині, 1 697,54 грн штрафу у процентній складовій. Постановою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року скасовано рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 червня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по процентах за користування кредитом, заборгованості по пені та комісії, штрафу у фіксованій частині та процентній складовій та направлено справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 червня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом, залишено без змін. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 березня 2020 року у справі № 182/4724/15-ц суд постановив рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2017 року скасувати в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення штрафів (фіксована частина та процентна складова), а також судових витрат та ухвалити в цій частині нове рішення. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» штрафи у розмірі 500 грн (фіксована частина) та 1 697,54 грн (процентна складова). В іншій частині рішення суду залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судові витрати у розмірі 83,77 грн. Отже, позивач у справі скористався своїм правом та стягнув з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 25 серпня 2010 року станом на 31 січня 2016 року. Звертаючись до суду з даним позовом позивач посилався на те, що станом на 30 травня 2023 року відповідач по справі має заборгованість за кредитом б/н від 25 серпня 2010 року в загальному розмірі 52 788 грн 53 коп, яка складається з наступного: 10 152,13 грн - заборгованості за тілом кредита; 10 152,13 грн - заборгованості за простроченим тілом кредита; 37 560,34 грн - заборгованості за простроченими відсотками; 5 076,06 грн заборгованості з пені та вирішити питання щодо розподілу судових витрат. Разом з тим, як слідує з наданої позивачем виписки по особовому рахунку відповідача, починаючи з 31 січня 2016 року відповідач по справі кредитними коштами не користувалась, тому вимога позивача щодо стягнення з відповідача 10 152,13 грн - заборгованості за тілом кредита та 10 152,13 грн - заборгованості за простроченим тілом кредиту є безпідставною, оскільки кредитних коштів у визначеному позивачем розмірі відповідач не отримувала. Також є безпідставною вимога позивача щодо стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом та пені, оскільки з починаючи з 31 січня 2016 року відповідач по справі кредитними коштами не користувалась, тому нарахування відсотків та пені за період з 31 січня 2016 року є безпідставними. При цьому слід зауважити, що розрахунок заборгованості відповідача за кредитом необхідно здійснювати по виписці з рахунку відповідача та враховувати лише фактичні витрати відповідача, які остання здійснювала за допомогою виданої їй позивачем кредитної картки, та в рахунок заборгованості за кредитом не має враховувалось списання відсотків за користування кредитом. Як убачається із виписки по рахунку відповідача, позивачем, починаючи з 31 січня 2016 року, тобто з дати, станом на яку з відповідача на користь позивача вже була стягнута заборгованість за кредитним договором, нараховувались відповідачу відсотки за користування кредитом та пеня, та за період з 31 січня 2016 року по 30 травня 2023 року позивачем по справі були нараховані відповідачу 37 560,34 грн - заборгованості за простроченими відсотками; 5 076,06 грн - заборгованості з пені. Разом з тим, відповідно до наданої позивачем довідки, строк дії картки, виданої відповідачу на підставі кредитного договору б/н від 25 серпня 2010 року, закінчився 02/19, а тому відсутні підстави для нарахування відсотків після закінчення строку її дії та їх стягнення. Отже, у цій справі кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, а не у вигляді стягнення відсотків та пені, однак таких вимог банк не заявляв. Крім того, відповідачем в апеляційній скарзі заявлено клопотання про застосування наслідків спливу строків позовної давності. Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, відповідно до Правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (статті 257 ЦК України) щодо щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. Враховуючи те, що кредитним договором не встановлено обов`язку позичальника щомісячно вносити платіж з повернення суми кредиту у конкретно визначеному розмірі та не передбачено самостійної відповідальності за невиконання цього обов`язку, а строк погашення кредиту в повному обсязі у договорі визначено останнім днем місяця, зазначеного на картці (строку кредитування), то в такому випадку позовна давність обраховується з моменту закінчення строку дії кредитної картки. Судом встановлено, що відповідачці надавалася кредитна картка, зі строком дії до останнього дня лютого 2019 року, й доказів протилежного суду не надано. Оскільки строк дії картки закінчився в березні 2019 року, а з позовом до суду банк звернувся в листопаді 2023 року, колегія суддів вважає, що трирічний строк на звернення з позовом пропущено, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Таким чином, судова колегія не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача як про стягнення заборгованості за тілом кредита та заборгованості за простроченим тілом кредита, так і про стягнення відсотків та пені за кредитним договором. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника відповідача підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача. Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір, сплачений відповідачем при поданні апеляційної скарги в розмірі 1 453,44 грн. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Прус Олександр Олександрович, задовольнити. Заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення. В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 453 (одна тисяча чотириста п`ятдесят три) грн 44 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне рішення суду складено 03 квітня 2025 року. Головуючий: Судді: