Постанова 4803 № 766/5680/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2985/25 Справа № 766/5680/21 Суддя у 1-й інстанції - Кобеляцька-Шаховал І. О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 квітня 2025 року м. Кривий Ріг справа № 766/5680/21 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О. суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П. секретар судового засідання Дяченко Д.П. сторони: позивач Нікопольська міська рада відповідач ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2024 року, яке ухвалено суддею Кобеляцькою-Шаховал І. О. у м. Нікополі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні, УСТАНОВИВ: В квітні 2024 року Нікопольська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів. Позовна заява обґрунтована тим, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, по АДРЕСА_1 знаходиться об?єкт нерухомого майна «Виставковий центр з торгівельними площами та спорудами» (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1237061212116), власником якого в частці 1/1 з 20 квітня 2018 року по 16 січня 2019 року був ОСОБА_1 . Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 є сформованою, внесена до Державного земельного кадастру 11 травня 2011 року, має кадастровий номер 1211600000:03:018:0031, площу 14925 кв.м., а також нормативну грошову оцінку 24 313 869 грн 75 коп. Кумулятивний коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у місті Нікополі за 2018-2019 роки становить 2,315. Відповідно до фактичних обставин, речові права (власності, оренди) відповідачем на вказану земельну ділянки не оформлені (ст.125 ЗК України), плата за землю не здійснюється (ст.206 ЗК України). ОСОБА_1 , як власник нерухомості, не оформив відповідні речові права на земельну ділянку, чим порушив законні права Нікопольської міської ради, як власника земель комунальної власності міста, зокрема, в частині отримання доходу у вигляді орендної плати. У зв?язку з викладеним, Нікопольською міською радою на адресу відповідача направлялась претензія від 15 лютого 2021 року № 46/21 щодо необхідності сплати відповідної заборгованості. Тобто, на сьогодні має місце факт неоформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку та відсутність відповідної плати за землю (ст.206 ЗК України). Позивачем, з урахуванням вимог закону, складено наступний розрахунок заборгованості: вихідні дані: 24 313 869,75 грн х 3% = 729 416,09 грн (сума за 1 рік); 729 416,09 грн : 12 = 60 784,67 грн (сума за 1 місяць); 60 784,67 грн : 30 = 2 026,16 грн (сума за 1 день) та нарахування ОСОБА_1 : в період 20 квітня 2018 року по 16 січня 2019 року сума боргу складає 540 983 грн 68 коп, виходячи з наступного: 2 026,16 х 11 = 22 287,76 грн (сума за 11 днів квітня 2018 року); 2 026,16 х 16 = 32 418,56 грн (сума за 16 днів січня 2019 року); 60 784,67 х 8 = 486 277,36 грн (сума за 8 місяців з травня по грудень 2018 року); 486 277,36 + 22 287,76 + 32 418,56 = 540 983,68 грн, яку позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь. Заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2024 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Нікопольської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі 540 983 грн 68 коп та судовий збір в розмірі 8 114 грн 76 коп, сплачений останнім при подачі позову до суду. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову задоволення позовних вимог позивача, посилаючись на те, що судом першої інстанції прийнято рішення без належного вивчення матеріалів справи, без належної оцінки кожного доказу. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач не був повідомлений про розгляд справи та не був обізнаний про існування даного спору. Зазначає, що висновок суду першої інстанції про правильність розрахунків позивача, які підтверджується наявним в матеріалах справи листом державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 18 лютого 2019 року та листом, є безпідставним, оскільки до матеріалів справи позивачем не надано, а судом, відповідно, не досліджено правомірність використання такої ставки: відсутні рішення виконавчого комітету, рішення міської ради, тощо. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Заслухавши суддю-доповідача, представника Нікопольської міської ради В`юнченко О.А., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити без змін ріення суду першої інстанції, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що згідно відомостей, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на АДРЕСА_1 знаходиться об?єкт нерухомого майна «Виставковий центр з торгівельними площами та спорудами» (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1237061212116), власником якого в частці 1/1 з 20 квітня 2018 року по 16 січня 2019 року був ОСОБА_1 . Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 є сформованою, внесена до Державного земельного кадастру 11 травня 2011 року, має кадастровий номер 1211600000:03:018:0031, площу 14925 кв. м., а також нормативну грошову оцінку 24 313 869 грн 75 коп. (а.с.5-12). Нікопольською міською радою на адресу ОСОБА_1 було направлено претензію від 15 лютого 2021 року, яка стороною відповідача була проігнорована та заборгованість сплачена не була. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог позивача, виходив з того, що відповідач, як власник об`єкта нерухомого майна у спірний період із 20 квітня 2018 року по 16 січня 2019 року користувався земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою, не сплачуючи коштів за користування нею, тому ОСОБА_1 є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок позивача - власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тому зобов`язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 ЦК України. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно ст.13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Відповідно ст.7, 140 Конституції України, в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, землю та інше. Відповідно ст. 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. Наведена норма кореспондується з приписами ст.142-145 Конституції України, відповідно до яких до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об`єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування, в межах їх повноважень, шляхом прийняття рішень. Права місцевого самоврядування захищаються у судовому порядку. В силу ч.1 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Криворізька міська рада наділена повноваженнями представляти територіальну громаду міста Кривого Рогу та здійснювати від її імені і в її інтересах функції та повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими законами, у тому числі вирішувати відповідно до закону питання регулювання земельних відносин (п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Статтею 2 ЗК України визначено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. Як унормовано ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності, належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю (п.«а» ч.2 ст.83 ЗК України). Правовий механізм переходу прав на землю, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у ст.120 Земельного кодексу України: норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі. Як визначено положеннями ст.120 ЗК України, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки. За змістом ст. 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Згідно ст.206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням ч.1 ст.21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею. Частиною 2 статті 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Відповідно ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Отже, у випадку використання земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди, власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотримання орендної плати в порядку, визначеному ст.1212 ЦК України. Положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути лише майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна. Тягар доказування відсутності підстав для збереження майна лежить на власнику майна. При цьому, під набуттям майна в даних правовідносинах слід розуміти збільшення вартості власного майна набувача; приєднання до нього нових цінностей, внаслідок чого потерпілий несе додаткові витрати або втрачає належне йому майно, тобто збереження майна однією особою відбувається за рахунок іншої. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Таким чином, обов`язок сплатити суму безпідставного збагачення виникає в силу самого факту такого збагачення і не залежить від того чи стало воно результатом поведінки набувача чи потерпілого або третіх осіб, або сталось поза волею останніх. При цьому має значення лише сам об`єктивний результат: наявність безпідставного збагачення. Такий правовий висновок відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постановах від 23 травня 2018 року у справі №629/4628/16-ц (провадження №14-77цс18), від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17 (провадження №12-182гс18), від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (провадження №12-161гс19) та висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі №201/2956/19 (провадження № 61-2105св20). Як встановлено судом та не заперечується стороною відповідача, ОСОБА_1 є власником нерухомого майна, яке розміщене на земельній ділянці комунальної форми власності. Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізуються через право постійного користування або право оренди. Відповідно ст.1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України «Про оренду землі». Таким чином, відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою на якій розташоване належне їй нерухоме майно, за відсутності укладеного договору, збільшує вартість власного майна, а позивач (потерпілий) втрачає належне йому майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається факт безпідставного збереження саме орендної плати відповідачем за рахунок позивача. Оскільки відповідач не є власником спірної земельної ділянки та не може бути постійним землекористувачем, тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку. Таким чином єдиною формою здійснення оплати за користування спірною земельною ділянкою для відповідача є орендна плата. Перехід до особи права власності на нерухоме майно, надає останній право на оформлення відносин землекористування, реалізація якого виражається в укладенні сторонами договору та виникненні у такої особи обов`язку внесення орендної плати власнику земельної ділянки. Частиною 14.1.136 ст.14 ПК України передбачено, що орендна плата за земельні ділянки комунальної власності - це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. При цьому, відповідач належні дії, спрямовані на оформлення права власності або права на постійне землекористування вказаною ділянкою після набуття нерухомого майна у власність, не вчинив, в той час як з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у відповідача виник й обов`язок укласти та зареєструвати договір оренди на спірну земельну ділянку. Протягом тривалого часу цього обов`язку відповідач не виконував, а отже без законних підстав зберігав у себе майно - кошти за оренду землі. Матеріалами справи встановлено, що згідно відомостей, які містяться в Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на АДРЕСА_1 знаходиться об?єкт нерухомого майна «Виставковий центр з торгівельними площами та спорудами» (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1237061212116), власником якого в частці 1/1 з 20 квітня 2018 року по 16 січня 2019 року був ОСОБА_1 . Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 є сформованою, внесена до Державного земельного кадастру 11 травня 2011 року, має кадастровий номер 1211600000:03:018:0031, площу 14925 кв. м., а також нормативну грошову оцінку 24 313 869 грн 75 коп. (а.с.5-12). Відповідач з 2018 року по 2019 рік порушує вимоги чинного законодавства та не вносить відповідну оплати за землю, як цього вимагає ст.206 ЗК України, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість в розмірі 540 983 грн, виходячи з наступного розрахунку наданого позивачем та не спростованого відповідачем: 68 коп 2 026,16 грн х 11 = 22 287,76 грн (сума за 11 днів квітня 2018 року); 2 026,16 грн х 16 = 32 418,56 грн (сума за 16 днів січня 2019 року); 60 784,67 грн х 8 = 486 277,36 грн (сума за 8 місяців з травня по грудень 2018 року); 486 277,36 грн + 22 287,76 грн + 32 418,56 грн = 540 983 грн 68 коп. При цьому посилання апелянта на те, що висновок суду першої інстанції про правильність розрахунків позивача, які підтверджується наявним в матеріалах справи листом державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 18 лютого 2019 року та листом, є безпідставним, оскільки до матеріалів справи позивачем не надано, а судом, відповідно, не досліджено правомірність використання такої ставки: відсутні рішення виконавчого комітету, рішення міської ради, тощо, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: - для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки. Також колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не був повідомлений про розгляд справи та не був обізнаний про існування даного спору, оскільки відповідач про розгляд справи був повідомлений належним чином, судом була врахована та обставина, що відповідач по справі зареєстрований на території Херсонської області, тому, у зв`язку з подіями та обставинами, які склалися в країні, та, у відповідності ст.128 ЦПК України, якою передбачено, що відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. Відповідач був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Колегія суддів зауважує, що фактично в апеляційній скарзі відповідач вказує лише про свою незгоду з рішенням суду та посилається на своє скрутне матеріальне становище без жодного правового обґрунтування, при цьому зобов`язання за кредитним договором мають виконуватись незалежно від погіршення матеріального стану боржника. Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку (частина третя статті 89 ЦПК України). Судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, судом апеляційної інстанції не встановлено. А правильне по суті й законне судове рішення не може бути скасованим з формальних підстав. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 03 квітня 2025 року. Головуючий: Судді: