Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 340/7262/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 03 квітня 2025 року м. Дніпросправа № 340/7262/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач), суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 року (суддя Кармазиної Т.М.) у справі №340/7262/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся з позовом до суду, в якому просив: - визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.04.2021 року по 31.12.2021 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2018 рік станом на 01.01.2018 року; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.04.2021 року по 31.12.2021 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2021 рік станом на 01.01.2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат; - визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2018 рік станом на 01.01.2018 року; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік станом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат; - визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 року по 12.05.2023 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2018 рік станом на 01.01.2018 року; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 року по 12.05.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період проходження військової служби нарахування грошового забезпечення здійснювалося у заниженому розмірі, а саме: позивачу виплачувався посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення і одноразові виплати, які обраховувався виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01.01.2018 року замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленої законом на 01 січня кожного календарного року. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 року адміністративний позов задоволено, а саме: визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.04.2021 року по 12.05.2023 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2018 рік станом на 01.01.2018 року; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.04.2021 по 12.05.2023, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади ОСОБА_1 , згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб. Судом першої інстанції зазначено, що з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що починаючи з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, то положення постанови КМУ №704 підлягають застосуванню в частині, які не суперечать Законам про Державний бюджет. Суд вважав, що позиція відповідача про те, що слід застосувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, який встановлено постановою КМУ №704, як сталої величини, станом на 01.01.2018, не ґрунтується на положеннях чинного законодавства. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач вказує, що позивачу у спірний період правомірно здійснювався розрахунок грошового забезпечення відповідно до п.4 Постанови КМУ №704, яким визначено сталу величину для розрахунку грошового забезпечення. Крім цього, за позицією відповідача, позивачем пропущено строк звернення з позовом до суду і вказаним обставинам судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін з огляду на його законність та обгрунтованість. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке. Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач у період з 29.04.2021 по 27.08.2024 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до наказу від 27.08.2024 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 27.08.2024 року (а.с.13). В період проходження служби розмір грошового забезпечення позивача встановлювався із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлено станом на 01.01.2018. Вважаючи дії відповідача щодо обчислення розміру грошового забезпечення без застосування прожиткового мінімуму станом на початок кожного календарного року протиправними, позивач звернувся до суду з позовом. За наслідком перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною першою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. Відповідно до частини другої, третьої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. За приписами частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Кабінетом Міністрів України 30 серпня 2017 року прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 березня 2018 року, та якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців. Відповідно до пункту 4 Постанови № 704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. У додатку 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. У додатку 14 до Постанови № 704 визначена схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови № 704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень. Аналогічні за змістом положення містять примітки до додатків 12-14 Постанови № 704. 21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103, якою внесено зміни до Постанови № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції - «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.» (пункт 6 Постанови №103). Постанова № 103 набрала чинності 24 лютого 2018 року. Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №

704. Тобто було відновлено первинну редакцію пункту 4 Постанови № 704 щодо визначення розрахункової величини для визначення посадових окладів з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. З огляду на це, є необхідність застосування з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 та відповідно до позовних вимог) положень пункту 4 Постанови № 704 у редакції до 24 лютого 2018 року, тобто у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою №

103. Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», у осіб з числа військовослужбовців виникло право на перерахунок грошового забезпечення з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Позивач у спірній ситуації не погоджується, зокрема, з застосованою відповідачем у період 2020-2023 років при нарахуванні та виплаті його грошового забезпечення розрахунковою величиною - прожитковим мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року. Колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 та повторений у постановах від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21, від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21. У подальшому викладені висновки щодо застосування пункту 4 Постанови № 704 був підтриманий і у постановах Верховного Суду від 23 травня 2023 року у справі №380/22021/21 та від 18 січня 2024 року у справі № 240/1387/21. Відповідно до викладених висновків, враховуючи те, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). З 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням». Правовий висновок Верховного Суду про те, що з 01 січня 2020 року розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином - як випливає з їх змісту - на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили. Спираючись на цей висновок можливо погодитися з судом першої інстанції у частині того, що грошове забезпечення позивача, його посадовий оклад та оклад за військовим званням у період 2021-2023 років (з 29.04.2021 по 12.05.2023 заявлені позовні вимоги) слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (а не «на 1 січня 2018 року»). Отже, доводи скаржника про те, що позивачу у спірний період з 29.04.2022 по 12.05.2023 правомірно здійснювався розрахунок грошового забезпечення відповідно до п.4 Постанови КМУ №704, свого підтвердження не знайшли. Щодо аргументів відповідача про пропуск позивачем строку звернення з позовом до суду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу. Отже, положення ст.233 КЗпП України підлягають застосуванню у правовідносинах щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовцям. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)». У спірному випадку позивач просив перерахувати грошове забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України [19 липня 2022 року]. Правові питання застосування положень ст.233 КЗпП у випадках заявлення вимог щодо перерахунку грошового забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України, було предметом дослідження Верховним Судом у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі №460/21394/23 (постанова від 21.03.2025). Верховним Судом, зокрема, зроблено такий висновок: якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»). Застосовуючи вказаний правовий висновок Верховного Суду до правовідносин, які становлять предмет розгляду у цій справі, суд апеляційної інстанції зазначає, що до заявлених вимог про перерахунок грошового забезпечення з 29.04.2021 по 19.07.2022 не можуть бути застосовані строки звернення з позовом до суду, а до вимог щодо перерахунку грошового забезпечення з 19.07.2022 підлягає застосуванню тримісячний строк з дня звільнення позивача зі служби та вручення позивачу повідомлення (грошового атестату) про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення на день звільнення. Як зазначено вище, позивач звільнений зі служби з 27.08.2024. З позовом до суду звернувся 11.11.2024. Тобто, позивач звернувся до суду із позовом в межах встановленого тримісячного строку. Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також аргументи, з якими відповідач пов`язував незаконність та необгрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції. На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст.316, 321, 325 КАС України, суд - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 року у справі №340/7262/24 - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, передбачені ст.ст.328, 329 КАС України. Повний текст постанови складено 03.04.2025 Головуючий - суддя Я.В. Семененко суддя Н.А. Бишевська суддя І.Ю. Добродняк