Постанова Харківський апеляційний суд № 643/3210/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 643/3210/24 Головуючий суддя І інстанції Мельникова І. Д. Провадження № 22-ц/818/248/25 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: споживчого кредиту ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 квітня 2025 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах : головуючого Яцини В.Б., суддів колегії Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Біленко Олександра Олександровича на рішення Московського районного суду м. Харкова від 27 червня 2024 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» у квітні 2024 року звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що 06.11.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 шляхом обміну електронними повідомленнями оферти та її акцепту було підписано та укладено у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» Договір №066330-КС-004 від 06.11.2021 про надання кредиту у розмірі 70000,00 грн. ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» свої зобов`язання за Договором кредиту виконало, та надало Позичальнику у кредит грошові кошти в розмірі 70000,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку Позичальника № НОМЕР_1 , яку позичальник вказала при укладенні договору, що підтверджується довідкою про видачу коштів. 21.02.2022 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду № 1 до Договору № 066330-КС-004 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до умов Додаткової угоди ТОВ «БІЗПОЗИКА» надає Позичальнику додатково кредит в сумі 65 000,00 грн. Комісія пов`язана з наданням додаткового кредиту 9 750,00 грн. 09.11.2022, 05.01.2023 та 29.04.2023 сторони уклали відповідно Додаткові угоди №№ 2-4 до Договору № 066330-КС-004 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію», внаслідок чого Сторони внесли зміни в п. 1 Договору про збільшення терміну дії Договору остаточно до 30.09.2023, та про збільшення строку Кредиту остаточно до 694 днів. Вказано, що до теперішнього часу Боржник свої зобов`язання за Кредитним договором №066330-КС-004 про надання кредиту належним чином повністю не виконала, а лише часткового сплатила кошти за Договором №066330-КС-004 на загальну суму 208365,32 грн. На підставі вищевикладеного, ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» просило суд стягнути з відповідача заборгованість станом на 12.02.2024 в сумі 88863,06 грн, що складається з прострочених платежів по тілу кредиту 22154,34 грн; прострочених платежів по процентах 56958,72 грн; прострочених платежів за комісією 9750,00 грн. У письмовому відзиві відповідач просила у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що позивач не подав жодного належного, допустимого та достатнього доказу для того, щоб довести свої позовні вимоги, підтвердити їх обґрунтованість, або хоча б взагалі підтвердити своє право на подачу даної позовної заяви, також позивач не обґрунтовував неможливість подання таких доказів. Фактичні обставини, на яких ґрунтує свою позовну заяву позивач, є недоведеними, та недостовірними, а тому в задоволенні такого позову ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» має бути відмовлено в повному обсязі. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 27 червня 2024 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» заборгованість за Договором №190728-KC-005 про надання кредиту від 06.11.2021 року, що становить 88863,06 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» судовий збір в розмірі 2422,40 грн. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вважав доведеним укладення сторонами у електронній формі відповідно до ст.ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» кредитний договір, з наступними доповненнями, за умовами якого позивач перерахував позичальнику - відповідачці ОСОБА_1 обумовлену у договорі суду кредитних коштів, а відповідачка не виконала визначені у кредитному договорі, з його наступними доповненнями, обов`язки, внаслідок чого у неї виникла зазначена у позові заборгованість, яка належним чином підтверджена наданим позивачем розрахунком, а тому заявлена у позові сума відповідно до ст.ст. 526, 530, 611, 612, 629, 1048, 1049, 1050 ЦК України має бути з стягнена на користь позивача. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідачка ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Біленка О.О. подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову та за рахунок позивача відшкодувати сплачений нею за подачу апеляційної скарги судовий збір в сумі 2906,88 грн. Вважає, що судом: неправильно та неповно встановлені обставин, які мають значення для справи; у справі не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; зроблено висновки, які не відповідають дійсним обставинам справи; неправильно застосовано норми матеріального права, що не відповідає фактичним обставинам справи; істотно порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зазначив, що суд не надав належної оцінки відсутності у справі доказів для об`єктивної перевірки - ідентифікації електронного підпису та твердження позивача про використання електронного цифрового підпису при підписанні кредитного договору, а тому надані до справи у паперовій формі електронний Договір № 066330-КС-004 від 06.11.2021 року та додаткові угоди не є належними та допустимими доказами факту підписання кредитного договору. Вказав, що позивач не довів підстави позову про накладення сторонами електронних підписів у наданих до суду документах у передбаченому ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» порядку, що має підтверджувати їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється їх воля. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції неповно та неправильно оцінив дійсні, фактичні обставини справи, і не врахував, що у справі відсутні належні докази заборгованості та встановлення розміру ймовірної заборгованості відповідача. Позивач всупереч свого обов`язку не довів належними та допустимими доказами (первинними бухгалтерськими документами, оформленими відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») сам факт надання ним кредитних коштів відповідачці, як це передбачено умовами договору та нормою ст. 1054 ЦК України. Первинні бухгалтерські документи, як докази про надання кредиту у матеріалах справи відсутні. При цьому зазначено, що надані позивачем «Довідки ТОВ ФК Елаєнс» про начебто перекази грошей відповідачу не є первинним бухгалтерським документом, оформленим відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Покликається на те, що розрахунок заборгованості не є належним для доведення таких обставин документом первинного бухгалтерського обліку, а є лише одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (кредитора). Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів кредитора був висловлений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та Верховним Судом України у постанові від 11.03.2015 р. у справі № 6-16цс15. Внаслідок цього порушення суд помилково взяв до уваги в якості доказу існування заборгованості та її розміру надану позивачем копію розрахунку заборгованості по договору кредиту від 06.11.2021 року на суму 70000 грн, з якого неможливо достовірно встановити, коли виникла заборгованість, чи були оплати за договором кредиту, строки та розмір нарахування відсотків, та будь-яку іншу інформацію, яка є необхідною для правильного встановлення розміру заборгованості. З покликанням на правові висновки, які були висловлені у постанові Касаційного Цивільного Суду Верховного Суду від 01.02.2023 по справі №199/7014/20 вважає, що такий розрахунок не дозволяє суду перевірити та навести у рішенні свій розрахунок заборгованості. Звертає увагу, що позивач безпідставно продовжував нараховувати відсотки після завершення строку кредитування (до 26.02.2022 року), що не відповідає правовим висновкам, які були висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12 (п.п. 53-54, 90-91), та постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 року у справі №149/1499/18, де зазначено, що: право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Після закінчення строку кредитування можливе лише нарахування відсотків, порядок виплати яких врегульований ч. 2 ст. 625 України. Як вбачається з позовної заяви, позивач неодноразово стверджує, що він стягує виключно тіло кредиту та нараховані відсотки за користування кредитом, в порядку п. 1 кредитного договору, а не проценти за ч.2 ст. 625 ЦК України. Таким чином, позивач не має право стягувати незаконно нараховані відсотки поза межами строку кредитування. Вказав, що передбачене умовами кредитування нарахування комісії за надання кредиту суперечить принципу розумності, справедливості та добросовісності, а тому вимоги позивача в частині стягнення комісії є незаконними та не підлягають задоволенню. Такий висновок узгоджується з правовим висновком викладеним у постанові Верховного Суду від 09.12.2019 року у справі №524/5152/15-ц (провадження №61- 8862сво18). Отже ,виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які кредитором фактично не надавались. Тому, не може бути задоволена вимога про стягнення коштів в розмірі 9750,00 грн, як комісія за «надання кредиту». Таким чином, на думку відповідача, позивачем не надано жодного належного, допустимого та достовірного доказу існування заборгованості відповідача перед ним, а тим більше розміру такої заборгованості. Відзив на скаргу не надійшов. Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. У частині1 статті 369 ЦПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Судова колегія, відповідно до ст. 367 ЦПК України дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що вони знайшли своє підтвердження в матеріалах справи, з наведених нижче підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам оскаржене рішення суду не відповідає. Щодо нормативного врегулювання порядку укладення договору кредиту у електронній формі. За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом, ст. 1054 ЦК України. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2017, № 1, ст.2) договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник договору про споживчий кредит, укладеного у вигляді електронного документа та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця. У статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. У статті 9 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» від 14 грудня 2021 року № 1953-IX (далі Закон № 1953-IX) визначені наступні вимоги щодо договору про фінансові послуги: -Ч.

1. Фінансова послуга надається на підставі договору, який укладається, змінюється, припиняється, виконання зобов`язань за яким забезпечується відповідно до вимог цивільного законодавства України з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом та спеціальними законами. Договір про надання фінансової послуги (крім договору, предметом якого є послуга з торгівлі валютними цінностями або виконання платіжної операції, якщо зобов`язання за відповідними правочинами повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення) укладається виключно в письмовій формі з дотриманням вимог Цивільного кодексу України, встановлених до письмової форми правочину: 1) у паперовій формі; або 2) у формі електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг"; або 3) у порядку, передбаченому законодавством України про електронну комерцію. У разі недотримання письмової форми договору про надання фінансової послуги, якщо така форма договору передбачена цією частиною, такий договір є нікчемним. -Ч.

2. Договір про надання фінансової послуги, складений у письмовій формі, якщо інше не передбачено спеціальним законом, повинен містити, зокрема: 15) порядок надання клієнту договору та додатків до нього, якщо договір укладено у формі електронного документа (крім договорів про надання послуг, зазначених у пункті 3 частини першої цієї статті), а також порядок обміну повідомленнями між сторонами. -Ч.

4. Примірник договору про надання фінансової послуги, укладеного у паперовій формі, а також додатки до нього (за наявності) надаються надавачем фінансових послуг (посередником) споживачу одразу після його підписання сторонами. Відправлення та одержання примірника договору, укладеного у формі електронного документа, та додатків до нього (за наявності) здійснюються у погоджений клієнтом спосіб, зазначений у договорі про надання фінансової послуги, у порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" або Законом України "Про електронну комерцію". -Ч.

5. У разі якщо договір про надання фінансової послуги укладається шляхом приєднання, він складається з публічної частини договору та індивідуальної частини договору, у тому числі у вигляді заяви про приєднання, підписанням якої клієнт приєднується до договору в цілому. Публічна частина договору про надання фінансових послуг оприлюднюється та повинна бути доступною для ознайомлення клієнтів на веб-сайті (веб-сторінці) надавача фінансових послуг, включаючи його мобільну версію, і надається клієнту в момент підписання договору у спосіб, обраний ним із запропонованих надавачем фінансових послуг, який дає змогу встановити дату надання такого договору, з використанням контактних даних, зазначених клієнтом. Усі редакції публічної частини договору повинні зберігатися на веб-сайті (веб-сторінці) надавача фінансових послуг із зазначенням строку їх дії у порядку та протягом строку, встановлених нормативно-правовими актами Регулятора, але не менше трьох років з дати припинення дії останнього з договорів у відповідній редакції. Дія положень цього абзацу не поширюється на процес надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою, функціональні можливості якого дають змогу ознайомити клієнта з публічною частиною договору про надання фінансових послуг на екрані такого платіжного пристрою. Індивідуальна частина договору повинна містити інформацію, передбачену частиною другою цієї статті, у тому числі шляхом посилання на відповідні умови, викладені у публічній частині договору. Якщо індивідуальна частина договору укладена в паперовій формі, примірник індивідуальної частини та додатки до неї (за наявності) надаються клієнту одразу після підписання договору. Надання клієнту примірника індивідуальної частини договору, укладеної у формі електронного документа, та додатків до неї (за наявності) здійснюється у погоджений клієнтом спосіб, зазначений у договорі про надання фінансової послуги, у порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" або Законом України "Про електронну комерцію". Договори, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, укладаються у порядку, встановленому Законом України "Про електронну комерцію", з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. -Ч.

6. Зміни до договору надаються клієнту у тому самому порядку, що і договір, до якого зміни вносяться, якщо інше не визначено таким договором або законом. Обов`язок доведення того, що примірник договору (змін до договору) був наданий або направлений клієнту, покладається на надавача фінансових послуг (посередника). Згідно до ч. 5 ст. 13 Закону України № 1953-IX договір, яким передбачається надання фінансової послуги особою, яка на день укладення договору не має права надавати таку фінансову послугу відповідно до цього Закону та спеціальних законів, є нікчемним. Зі змісту статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» (далі Закон) електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Зазвичай такі правила є невід`ємною частиною кредитного договору, що прописується в самому договорі та без підтвердження про ознайомлення з такими, договір не буде укладено. Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону). Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Щодо предмету доказування у даній справі. Вказані правила та порядок укладення електронного договору в межах підстав та предмета спору має значення для визначення предмета доказування у справі та належної оцінки судом наданих сторонами доказів, у їх сукупності та взаємному зв`язку, ст. 89 ЦПК України, а також - мають відповідати визначеним у ст.ст. 79-80 ЦПК України критеріям: належності, допустимості, достовірності та достатності. З огляду на предмет та підстави позову, зміст наведених доводів позивача та заперечень відповідача, у даній справі позивач має процесуальний обов`язок доведення укладення договору кредиту відповідного змісту, з накладенням електронного підпису у порядку, який він зазначив у позові; надання позичальнику згідно до умов договору кредитних коштів; наявність і розмір заборгованості, а відповідач спростувати ці обставини. Встановлені судом обставини справи. Суд першої інстанції вважав встановленим, що 06.11.2021 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА та ОСОБА_1 було укладено Договір № 066330-КС-004 про надання споживчого кредиту в електронній формі, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний відповідачем у порядку, визначеному ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію" (а.с.21-29 т.1). Згідно з умовами Договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування Кредитом є фіксованою та становить 0.88745 процентів за кожен день користування Кредитом. Пунктом

2. Кредитного договору визначено, що протягом строку кредитування процентна ставка за Кредитом (надалі - Проценти за користування Кредитом), нараховуються на залишок заборгованості по Кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування Кредитом, із урахуванням дня видачі Кредиту та дня повернення Кредиту згідно Графіку платежів. Пунктом

3. Кредитного договору встановлений графік платежів, які має здійснювати Позичальник для належного виконання умов Кредитного договору. Суд також вважав доведеним, що між сторонами шляхом обміну електронними повідомленнями, підписані у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію» з накладанням електронного підпису, у електронній формі Додаткові угоди до Договору №066330-КС-004 про надання кредиту: - № 1 від 21.02.2022 року. Відповідно до умов Додаткової угоди ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» надає Позичальнику додатково кредит в сумі 65 000,00 грн. Комісія пов`язана з наданням додаткового кредиту - 9 750,00 грн. - № 2 від 09.11.2022 року - про внесення змін в п. 1 Договору про термін дії Договору: до 05.07.2023р. Також сторони змінили в п. 1 Договору строк кредиту - 607 днів». - № 3 від 05.01.2023 року про внесення змін в п. 1 Договору змінений Термін дії Договору: до 03.08.2023р. Також сторони змінили в п. 1 Договору строк Кредиту - 636 днів. - № 4 від 03.03.2023 року про внесення змін в п. 1 Договору про термін дії Договору: до 01.09.2023. Також сторони змінили в п. 1 Договору строк Кредиту - 665 днів. - № 5 від 29.04.2023 про внесення змін в п. 1 Договору про термін дії Договору: до 30.09.2023 р. Також сторони внесли зміни в п. 1 Договору про строк Кредиту - 694 днів. Суд першої інстанції також вказав, що ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов`язання за Договором кредиту виконало, надавши відповідачу грошові кошти в обумовленому Договором розмірі шляхом перерахування на банківську картку позичальника (а.с.108-110 т.1). Суд першої інстанції також вказав, що відповідачем обов`язки по своєчасному поверненню передбачених кредитним договором платежів виконувались неналежним чином, а відповідачка ОСОБА_1 належним чином не виконала умови договору, та лише часткового сплатила кошти за Договором №066330-КС-004 на загальну суму 208365,32 грн. Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до наданого позивачем розрахунку відповідачу нараховано заборгованість за кредитним договором, яка станом на 12.02.2024 склала 12.02.2024, яка складається з: 88863,06 грн, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту 22154,34 грн; суми прострочених платежів по процентах 56958,72 грн; суми прострочених платежів за комісією 9750,00 грн. (а.с.36-47) Суд зауважив, що відповідач доказів погашення вказаної заборгованості, а також доказів, які підтверджують повернення позичальником кредиту у розмірі та строки, передбачені кредитним договором, та спростовують правильність наданого позивачем розрахунку заборгованості, не надала. Згідно наданого позивачем до суду розрахунку, заборгованість за кредитним договором № 066330КС-004 від 06.11.2021 станом на 14.02.2024 є 88863,06 грн, що складається з суми прострочених платежів по тілу кредиту 22154,34 грн; суми прострочених платежів по процентах 56958,72 грн; за період з 06.11.2021 по 14.02.2024 (нарахування відсотків припинено з 30.09.2023), тобто в межах строку дії договору з урахуванням додаткових угод) (а.с.36-47 т.1). З таких підстав суд першої інстанції стягнув вищевказану суму заборгованості з відповідача на користь позивача. Позиція суду апеляційної інстанції щодо висновків суду першої інстанції, та мотиви суду щодо прийняття або відхилення аргументів апеляційної скарги. Вказані висновки суду не відповідають вимогам ст. 89 ЦПК України, в якій зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У статті 265 ЦПК України передбачено, що у мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема: 1) фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику. Всупереч нормам ст.ст. 89, 265 ЦПК України суд першої інстанції не надав належної оцінки запереченням відповідача проти позову, не врахував їх та не навів обґрунтованих належними і допустимим доказами мотивів на їх спростування, внаслідок чого при недоведеності обставин, що мають значення для справи, вважав їх встановленими, Так, відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. У статті 100 ЦПК України передбачено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. У статті 77 ЦПК України передбачені вимоги щодо належності доказів, які мають містити інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. При цьому суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, ст. 78 ЦПК України. У статті 79 ЦПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання, ст. 79 ЦПК України. У статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди повинні належним чином мотивувати свої висновки та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, ч. 6 ст. 82 ЦПК України (див. з цього приводу правові висновки, які були висловлені у постанові ВС від 03 жовтня 2019 року у справі № 826/15560/15). Виходячи з наведеного, законне та обґрунтоване встановлення обставин справи судом в межах предмету доказування можливе якщо воно ґрунтується на доказах, які відповідають вказаним критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності, що забезпечує повне, всебічне та об`єктивне з`ясування обставин справи. Колегія суддів у контексті змісту вказаних норм цивільного процесуального права вважає, що доведеність має випливати зі співіснування достатньо сильних, чітких та взаємоузгоджених умовиводів або такого характеру неспростованих презумпцій, які в межах предмету спору розподіляють між сторонами тягар доказування відповідних фактів та у світлі спірних правовідносин мають юридичне значення. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.) Отже, встановленою слід вважати ту обставину, яка доведена стороною у змагальному процесі з такою достовірністю, яка дозволяє сторонньому незацікавленому спостерігачу виходячи з таких загальних засад цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) на підставі належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, та застосовуючи баланс ймовірностей обґрунтовано стверджувати про їх реальне, об`єктивне існування. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження реальності певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність (див з цього приводу правові висновки, які були висловлені щодо стандарту доказування у постановах Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 922/1163/18; від 29.08.2018 у справі № 909/105/15; від 29.08.2018 у справі № 910/23428/17; від 31.01.2018 у справі № 910/8763/17). Суд не може взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 922/51/20, від 14.12.2021 у справі № 910/17662/19). З огляду на вищевказане суду в межах визначених у ст. 89 ЦПК України дискреційних повноважень щодо оцінки доказів та концепції «суд знає право» під час розгляду справи суд у межах заявленого позову має самостійно перевірити доводи сторін щодо відповідності наданих електронних доказів визначеному у вказаних нормах права порядку їх створення з метою перевірки їх достовірності (цілісності) та верифікації. Згідно до вказаної норми ст. 100 ЦПК України надані до суду електронні докази мають відповідати вимогам законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" щодо електронних підписів. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року № 851-IV в ред. на день виникнення спірних правовідносин у листопаді 2021 лютому 2022 року: Електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб`єктами електронного документообігу. Якщо попередньою домовленістю між суб`єктами електронного документообігу не визначено порядок підтвердження факту одержання електронного документа, таке підтвердження може бути здійснено в будь-якому порядку автоматизованим чи іншим способом в електронній формі або у формі документа на папері. Зазначене підтвердження повинно містити дані про факт і час одержання електронного документа та про відправника цього підтвердження. У разі ненадходження до автора підтвердження про факт одержання цього електронного документа вважається, що електронний документ не одержано адресатом (ст. 11 вказаного Закону України № 851-IV). Перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису (ст. 12 вказаного Закону України № 851-IV). Так, відповідно до визначених у ч. 3 ст. 9 Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" повноважень Національний Банк України у Положенні про застосування електронного підпису та електронної печатки (затв. Постановою Правління Національного банку України 14.08.2017 № 78 (у редакції постанови Правління Національного банку України 25.02.2019 № 42), яке було чинним на день виникнення спірних правовідносин, встановив, що: -створення та зберігання електронних документів у банківській системі здійснюється із забезпеченням можливості перевірки їх цілісності та справжності (п. 7); -електронний підпис (ЕП) має юридичну силу незалежно від технологій, що застосовуються для створення ЕП, якщо відповідає таким умовам: 1) електронні дані, що використовуються для створення ЕП, є унікальними та однозначно пов`язані із підписувачем і не пов`язані з жодною іншою особою; 2) ЕП дає змогу однозначно ідентифікувати підписувача; 3) технологія застосування ЕП забезпечує підписувачу під час підписування контроль електронних даних, які підписуються, та електронних даних, які використовуються для створення ЕП; 4) під час перевірки відповідно до затвердженого в банку порядку не виявлено будь-яких змін в електронному документі; 5) під час перевірки відповідно до затвердженого в банку порядку не виявлено будь-яких змін ЕП після підписання електронного документа (п. 8). -використання простого ЕП здійснюється на підставі договору між банком і клієнтом, який укладається в письмовій формі (у вигляді паперового документа з власноручними підписами сторін або як електронний документ із кваліфікованим ЕП) після проведення ідентифікації та верифікації клієнта відповідно до вимог законодавства України у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму. Договір має містити умови та порядок (процедуру) визнання суб`єктами електронної взаємодії правочинів у вигляді електронних документів із використанням удосконаленого ЕП, удосконаленої електронної печатки або простого ЕП відповідно (п. 14); -простий ЕП має забезпечувати однозначну ідентифікацію особи підписувача (п. 30); -доведення цілісності електронних даних із створеним простим ЕП може забезпечуватися засобами інформаційної системи, у якій здійснюється створення, оброблення, зберігання електронних документів (п. 31). При цьому відповідно до змісту ч. 2 ст. 15 Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" такий засіб електронної ідентифікації як некваліфікований (простий) електронний підпис одноразовий ідентифікатор, який складається з набору літер та цифр, - має низький та обмежений рівень довіри. Колегія суддів звертає увагу, що суду для належної верифікації такого електронного підпису важливо перевірити порядок його отримання, який має достовірно ідентифікувати підписанта, - та порядок його накладання, який має виключати його використання іншими особами. Всупереч вказаним нормам цивільного процесуального права суд першої інстанції не звернув уваги, що у справі відсутні належні, допустимі та достатні докази у розумінні ст.ст. 76, 100 ЦПК України на підтвердження зазначених у позові обставин про те, що кредитор позивач у справі засобами електронного зв`язку направляв оферту позичальнику - відповідачу, а відповідач у відповідь надіслала позивачу свою згоду акцепт. У справі також відсутні вищевказані документи. У справі також відсутні докази про порядок отримання відповідачем одноразового ідентифікатора (некваліфікованого електронного підпису) та факту його накладення у електронному документі договору кредиту, або відповідних доповнень до нього, як про це зазначено у позові та має відповідати порядку створення та підписання електронних документів визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Також відсутні належні і допустимі докази, що позивач на виконання умов кредитного договору перерахував обумовлену у договорі грошову суму на рахунок позичальника відповідача у справі, та про наявність і розмір заборгованості у відповідача за цим кредитним договором. Основні заперечення відповідачки проти позову стосуються недоведеності як укладення з нею договорів кредиту, такі і виконання кредитором обов`язку по наданню кредитних коштів, а також розміру заборгованості. Про те, що саме такі обставини входять до предмету доказування у справах, в яких розглядаються правові наслідки договорів кредиту, укладених у електронній формі зазначено у правових висновках, які були висловлені у постановах КЦС ВС від 16 грудня 2020 у справі № 561/77/19 (провадження № 61-20799 св 19), від 29 травня 2024 року у справі № 545/1750/21 (провадження № 61-1177св24). У зв`язку з цим колегія перевіряє доводи апеляційної скарги щодо неналежності, допустимості та недостовірності доказів, які позивач надав до суду першої інстанції на підтвердження підстав свого позову. Щодо доведеності укладення договору кредиту та доповнень до нього. Надані позивачем на підтвердження укладення кредитного договору та додаткових угод до нього їх паперові копії містять інформацію про те, що зі сторони позивача вони підписані кваліфікованим електронним підписом представника, а позичальник відповідачка підписала електронним підписом одноразовим ідентифікатором, який складається з набору літер та цифр (а.с. 18-35). Разом з тим, позивач не надав до справи належних і допустимих доказів, які надають можливість верифікувати (перевірити) інформацію про отримання відповідачкою вказаного електронного підпису, факт його накладання (використання) при підписанні у вказаному у позові порядку обміну електронними повідомленнями, з відповідною ідентифікацією, як це визначено у ст.ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію». Так, цілісність електронного документа, як ознака його достовірності, визначається як доказ того, що документ повний за складом та не підлягав неавторизованим змінам. Цілісність електронного документа забезпечується, зокрема дотриманням законного порядку його підписання, який передбачає, що останній підписант накладає свій цифровий підпис, який його належним чином ідентифікує. Позивач не надав до суду відповідних доказів, що підписаний від імені позичальника електронний підпис належить саме відповідачці. Відповідного договору чи іншого документа, який підтверджував надсилання та отримання позичальником вказаного електронного підпису на номер телефона позичальника у СМС повідомленні, як зазначено у позові та у візуальній формі послідовності дій Клієнта, після його верифікації та ідентифікації - матеріали справи не містять. Вказана візуальна форма послідовності дій Клієнта за своїм змістом є документом, який містить інформацію про послідовність дій Товариства та клієнта в ІТС. Але, у справі відсутні відповідні докази про те, що цей порядок був узгоджений з позичальником та виконувався (дотримувався) сторонами при укладенні кредитного договору, а тому колегія суддів не вважає його є належним і допустимим доказом укладення кредитного договору та додатків до нього, (а.с. 48-49 т.1). Доведення цілісності електронних документів із створеним простим ЕП може забезпечуватися засобами інформаційної телекомунікаційної системи позивача, у якій здійснюється створення, оброблення, зберігання електронних документів згідно до визначеного у ст.ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», але відповідних доказів з цього приводу до суду позивачем також не було надано. Про необхідність таких доказів при укладення договорів кредиту в електронній формі також зазначено у постанові КЦС ВС від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19 (провадження № 61-20799 св 19). Вказані у письмових копіях договору кредиту з додатковими угодами до нього одноразові електронні ідентифікатори за відсутності верифікації та ідентифікації позичальника при їх отриманні та підписанні не є достовірними та достатніми доказами підписання та укладання цих договорів відповідачкою у електронній формі відповідно до визначеного у нормах ст.ст. 11, 12 згаданого Закону порядку. Тому надані позивачем вищевказані паперові копії електронних доказів кредитного договору з доповненнями, які містять інформацію про їх підписання електронним підписом - одноразового ідентифікатором - не можна вважати достовірними та достатніми у розумінні ст. 78 ЦПК України для того, щоб з урахуванням загальних принципів цивільного законодавства, справедливість, добросовісність та розумність, п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, дійти висновку про підписання та укладення договорів кредиту, які зазначені у позові. Аналогічні правові висновки були висловлені щодо паперових копій електронних доказів у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 року (справа № 910/1162/19) та від 19.01.2022 року (справа № 202/2965/21). Щодо доведеності надання кредитних коштів позичальнику. В межах предмету доказування позивач відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України має довести в суді виконання ним обов`язків за договором кредиту - надання ним своїх грошових коштів відповідачу (у даному випадку - на його картковий рахунок), як це передбачено умовами кредитного договору та нормою ст. 1054 ЦК України. Відповідно до ч. 1, 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися похідні від них - зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Однак, надані позивачем Довідки ТОВ ФК Елаєнс» від 17.02.2024 про здійснення переказів 06.11.2021 на загальну суму 25000+ 25000+ 2000 = 70000 грн., та 21.02.2022 на загальну суму 25000 + 25000 + 15000= 65000 грн. не є належними та допустимими доказами перерахунку кредитних коштів від кредитора до позичальника, оскільки вони не відповідають вимогам до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (а.с. 77-79, 108-110). За умовами наявних у справі у паперовій формі копій електронного кредитного договору з доповненнями - кредитор надає позичальнику грошові кошти, тому відповідно до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України він зобов`язаний довести належними бухгалтерськими документами: виписками з банківського рахунку, відповідним меморіальним ордером тощо, що він перерахував обумовлені договором грошові кошти позичальнику. Таких відомостей, зокрема про належність платіжного засобу, на який відбулося перерахування грошових коштів позичальнику відповідачці ОСОБА_1 , вказані довідки та інші наявні у справі документи - не містять. Лише у разі доведення факту укладення договору кредиту у електронній формі та виконання кредитором свого обов`язку перерахувати кредитні кошти позичальнику згідно умов договору - у позичальника з`являється процесуальний обв`язок спростування цих обставин. Інший підхід до розподілу тягаря доказування (відповідно до концепції «негативного доказу»), порушує принцип змагальності, який передбачений у нормі 12 ЦПК України. Розрахунок заборгованості, складений позивачем (первісним кредитором), є не документом первинного бухгалтерського обліку, а - одностороннім арифметичним розрахунком сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій позивача (первісного кредитора). Такий висновок щодо недостатності такого доказу для підтвердження наявності та розміру заборгованості був висловлений у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17. Пунктом 52 Розділу 3 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України №75 від 04 липня 2018 року передбачено, що первинні документи, які не містять обов`язкових реквізитів, зазначених у пункті 51 Розділу 3, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку. Крім того, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту (див. з цього приводу правові висновки, які були висловлені у постанові КЦС ВС від 02 грудня 2020 року у аналогічній процесуальній ситуації у справі № 161/5267/20 (провадження № 61-14015св20), які відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України також є застосованими у даній справі). Таким чином, виписки по рахункам або касовий документ можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором, - у разі якщо останні відповідають вимогам первинних документів. Таку правову позицію було висловлено у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 року в справі №752/9423/15-ц, від 16.09.2020 року в справі №200/5647/18. Надана позивачем квитанція за сплату№ 104277636 від 21.08.2021 не містить інформації про перерахування з банківського рахунку кредитора на рахунок позичальника кредитних коштів, яка передбачена для відповідних бухгалтерських документів, якими підтверджується відповідна платіжна операція, а тому колегія суддів не бере її до уваги. Згідно доч. 1 статті 27 Закону України «Про платіжні послуги» № 1591-IX від 30 червня 2021 усі документи, що підтверджують надання платіжних послуг (виконання платіжних операцій), зберігаються надавачами платіжних послуг та їх комерційними агентами не менше п`яти років з дня припинення ділових відносин з клієнтом або з дня завершення разової фінансової операції без встановлення ділових відносин з клієнтом. Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 31 вказаного вище Закону України після ініціювання платіжної інструкції надавач платіжних послуг зобов`язаний надати ініціатору у спосіб, визначений договором, таку інформацію: 1) дату і час отримання платіжної інструкції; 2) дату і час прийняття до виконання платіжної інструкції надавачем платіжних послуг платника; 3) інформацію про відмову надавача платіжних послуг платника у прийнятті платіжної інструкції до виконання (у разі відмови). Якщо платіжна операція ініціюється через надавача послуги з ініціювання платіжної операції, надавач послуги з ініціювання платіжної операції негайно після ініціювання платіжної операції зобов`язаний надати платнику та отримувачу (за потреби) таку інформацію: 1) підтвердження про успішне ініціювання платіжної інструкції надавачем платіжних послуг з обслуговування рахунку платника; 2) відомості (посилання на них), які дають змогу платнику та отримувачу ідентифікувати платіжну операцію, а також отримувачу - ідентифікувати платника, та будь-які відомості, що супроводжують платіжну інструкцію; 3) суму платіжної операції ; 4) суму всіх комісійних винагород надавача послуг з ініціювання платіжної операції, які будуть стягнуті з користувача під час виконання платіжної операції (за наявності технічної можливості розмір кожної комісійної винагороди зазначається окремо). Надавач послуги з ініціювання платіжної операції також зобов`язаний забезпечити надання відомостей (посилання на них) про платіжну операцію надавачу платіжних послуг з обслуговування рахунку платника. Надані позивачем на підтвердження перерахування кредитних коштів позичальника, довідки ТОВ ФК Елаєнс» про здійснення переказів не є платіжним інструментом у розумінні вищевказаних норм Закону, а тому не є належним документом, що підтверджують надання платіжних послуг. Належними та допустимими у даному випадку є банківські виписки з клієнтських рахунків позивача, які є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту, про що вказано у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2017 року №

75. Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Однак, належних у допустимих первинних документів у розумінні вказаної норми ст. 31 Закону України «Про платіжні послуги» та Закону України «Про бухгалтерський облік» про перерахування кредитних коштів позичальнику - позивач до суду не надав. У матеріалах справи є виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 в АТ «Сенс банк» за період з 06.11.2021 по 12.12.2024, деталі операцій щодо руху коштів по її карті № НОМЕР_2 за період з 06.11.2021 по 12.12.2024, виписка по карті № НОМЕР_2 (а.с. 140-174 т.1). Колегія суддів звертає увагу, що у вищевказаних: договорі № 066330-КС-004 про надання кредиту від 06 листопада 2021 року та додаткових угодах №№ 1-5 до цього договору - не зазначений вказаний номер банківської карти позичальника (а.с. 18-35 т.1). Позивач надав до суду паперову копію електронного доказу Анкету клієнта (витяг з інформаційно-телекомунікаційної системи позивача) від 16.02.2024 (а.с. 66 т.1), в якому ОСОБА_1 вказала свій номер банківського рахунку (банківської картки ля перерахування коштів, який зазначений у вищевказаних виписках з її карткового рахунку та у довідках ТОВ ФК Елаєнс про здійснення переказів від 06.11.2021 в яких ТОВ «Бізпозика» в якості підстави для перерахування грошових коштів ОСОБА_1 вказала кредитний договір № 066330-КС-004 від 06.11.2021 на суму 25000, 25000 та 20 000 грн., на загальну суму 70 000 грн. (а.с. 77-79 т.1) та від 21.02.2021, в яких ТОВ «Бізпозика» в якості підстави для перерахування грошових коштів вказала додаткову угоду від 21.02.2022 до кредитного договору № 066330-КС-004 від 06.11.2021 на суму 25000, 25000 та 15 000 грн., на загальну суму 65 000 грн. (а.с. 108-110 т.1). Однак вказані довідки ТОВ ФК Елаєнс про здійснення переказів від 21.02.2021 не містять необхідної для належної у розумінні вказаних вимог ст. 31 Закону України «Про платіжні послуги» та Закону України «Про бухгалтерський облік» інформації для верифікації власника вказаних коштів інформації, зокрема номер рахунку, який належить ТОВ «Бізпозика», що має доводи кредитор на підтвердження виконання своїх зобов`язань за кредитним договором. У вищевказаних виписках з карткового рахунку відповідачки також відсутня інформація про те, що вона отримала на свій рахунок грошові кошти саме від позивача. Так, згідно виписці по рахунку ОСОБА_1 зазначено про отримання 07.11.2021 грошових коштів на суму 20 000, 25000 та 25000 на загальну суму 70 000 грн., платник «Альфа Банк» призначення платежу переказ з карткового рахунку 06.11.2021 (а.с. 140 на звороти т.1). Згідно виски з рахунку ОСОБА_1 з її дебетової картки 21.02.2021 зарахований переказ з однієї банківської картки на банківську картку відповідачки (CASH2CARD P2PCREDIT ( НОМЕР_3 , 2500 та 15000 грн, а всього на загальну суму 65 000 грн, яка збігається із зазначеною у позові суми кредиту, але надходження грошових коштів від позивача не підтверджено (а.с. 173 т.1). У вказаних банківських виписках з карткового рахунку ОСОБА_1 відсутня інформація про те, що вказані грошові суми були перераховані саме позивачем ТОВ «Бізпозика», яке згідно діючому порядку не має можливості користуватися банківською карткою для управління відповідним банківським рахунком. У справі відсутні відповідні докази про належність позивачу вказаного платіжного інструменту, платіжної картки, який використовується лише фізичними особами, що сторони домовились про такий порядок отримання кредитних коштів, а наданий позивачем до справи текст кредитного договору з додатками таких умов для перерахування кредитних коштів не передбачає. Суд першої інстанції помилково взяв до уваги в якості допустимого і достатнього доказу Розрахунок заборгованості (а.с. 36-47 т.1), який є аналітичним та одностороннім, а не є первинним документом, та не узгоджується з наявними у вказаних банківських виписках ані за сумами, ані за датами зарахування кредитних грошових коштів, як про це заявлено у позові, а тому є неналежним та недостатнім для підтвердження наявності та розміру заборгованості за кредитним договором. При недоведеності цих обставин позичальник позбавлений можливості аргументовано заперечувати проти висунутих проти нього вимог про стягнення заборгованості, а суду відповідно до наведених у справі аргументів сторін перевірити розрахунки позивача. Верховний Суд у постанові від 27 березня 2020 року в справі № 703/3063/18 дійшов висновку, що в зв`язку з ненаданням банком доказів розміру кредиту суд позбавлений можливості перевірити розмір нарахованої суми боргу. А тому, з урахуванням такого, розрахунок заборгованості, на який посилається суд в оскаржуваному рішенні, не є належним і достовірним доказом того факту, що відповідач дійсно отримав позику, і відповідно що договір позики є укладеним. Виходячи з наведеного вище, колегія суддів вважає, що позивач не довів порушення його права, а тому у задоволенні позову слід відмовити. Оскільки суд першої інстанції ухвалив своє рішення: при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи; при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до п.п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позову. Відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягають відшкодуванню понесені відповідачкою судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 2906, 88 грн. (а.с. 11 т. 2). Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Біленко Олександра Олександровича - задовольнити. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 27 червня 2024 року скасувати. Відмовити у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 066330-КС-004 від 06.11.2021. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» (код ЄДРПОУ 41084239, Україна, 01133, місто Київ, б. Лесі Українки, будинок 26, офіс 411) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) 2906, 88 грн. судового збору, сплаченого за подачу апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 02 квітня 2025 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді Ю.М. Мальований. Н.П. Пилипчук.