Постанова Київський апеляційний суд № 377/938/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________ Справа № 377/938/24 Апеляційне провадження № 22-ц/824/6431/2025 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 березня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І. при секретарі Кононовій Н.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Славутицького міського суду Київської області від 19 грудня 2024 року (суддя Малишенко Т.О.) про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця, заступника начальника Славутицького відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Приліпка Владислава Олеговича, встановив: у жовтні 2024 року скаржник звернувся до суду із скаргою, у якій просив визнати неправомірними дії заступника начальника Славутицького відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Приліпка В.О. про встановлення йому тимчасового обмеження у праві керування транспортним засобом та скасувати постанову заступника начальника Славутицького відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Приліпка В.О. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про встановлення тимчасового обмеження його у праві керування транспортним засобом від 8 липня 2024 року. Мотивуючу подану скаргу, скаржник зазначав, що постановою заступника начальника Славутицького відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Приліпка В.О. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо виконання виконавчого листа у справі № 377/627/18, виданого Славутицьким міським судом Київської області 13 грудня 2018 року в інтересах стягувача ОСОБА_2 , в якому він є боржником. Збільшено розмір аліментів, які стягуються на підставі рішення Славутицького міського суду Київської області від 24 лютого 2010 року з нього на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 у твердій грошовій валюті в розмірі 2 000грн щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття. Виконавчий лист № 2-150/2010 від 24 лютого 2010 року відкликано. Скаржник посилався на те, що в рамках зазначеного виконавчого провадження державним виконавцем винесено постанову про встановлення йому тимчасового обмеження у праві керування транспортним засобом, оскільки з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання за ним виникла заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 194 484,89грн, що згідно розрахунку від 8 липня 2024 року за період з 1 грудня 2018 року по 30 червня 2024 року перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці. Скаржник стверджував, що про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 та постанову про встановлення йому тимчасового обмеження у праві керування транспортним засобом він не знав, оскільки після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 він виїхав з міста Славутич, стосунків з нею та з дочкою не підтримував. Про наявність оскаржуваної постанови йому стало відомо 21 серпня 2024 року від працівників поліції при перевірці його документів, коли його було зупинено у місті Чернігові. Після цього він звернуся до заступника начальника Славутицького відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Приліпка В.О. та отримав копію оскаржуваної постанови. Скаржник вважав зазначену постанову протиправною, оскільки згідно п. 1 ч. 10 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» тимчасове обмеження боржника у праві керувати транспортними засобами не може бути застосовано в разі, якщо встановлення такого обмеження позбавляє боржника основного законного джерела засобів для існування. Скаржник зазначав, що він з 2002 року по вересень 2024 року заробляв приватним перевезенням громадян до міста Києва, маючи мінливий заробіток, однак 10 вересня 2024 року між ним та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 був укладений безстроковий трудовий договір, згідно якого він зобов`язався виконувати обов`язки водія. Скаржник стверджував, що наразі це є його основним законним джерелом засобів для існування, інших джерел доходів у нього немає. Ухвалою Славутицького міського суду Київської області від 19 грудня 2024 року у задоволенні скарги відмовлено. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким скаргу задовольнити повністю, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції фактичних обставин справи, недоведеність обставин, які суд визнав встановленими. Скаржник зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що у період з 1 жовтня 2017 року по 29 жовтня 2024 року він частково сплачував аліменти на користь доньки з карткового рахунку своєї матері ОСОБА_5 , оскільки не мав власного, у загальному розмірі 118 904грн. Також скаржник вважає помилковим висновок суду першої інстанції про недоведеність факту його офіційного працевлаштування як водія, оскільки це підтверджується договором з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 . При цьому, суд невірно розцінює факт укладення даного договору як спробу уникнення від обов`язків по сплаті аліментів, так як він з карти своєї матері частково сплачував аліменти на утримання доньки, в силу своїх можливостей, а метою укладення зазначеного договору було отримання постійного доходу, з якого він міг би сплачувати аліменти. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Заступник начальника Славутицького відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Приліпко В.О.,будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду апеляційної скарги (с.с.135), у судове засідання не з`явився, причини неявки апеляційному суду не повідомив, клопотання про перенесення судового засідання не подав, тому відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у його відсутність. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника скаржника - адвоката Плюсніна М.В., який підтримав апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що постановою в.о. начальника Славутицького міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Приліпка В.О. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо виконання виконавчого листа № 377/627/18, виданого Славутицьким міським судом Київської області 13 грудня 2018 року про збільшення розміру аліментів, які стягуються на підставі рішення Славутицького міського суду від 24 лютого 2010 року з ОСОБА_1 на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 у твердій грошовій сумі в розмірі 2 000грн щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття. Виконавчий лист № 2-150/2010 від 24 лютого 2010 року відкликано. 8 липня 2024 року заступником начальника Славутицького міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Приліпком В.О. складений розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, згідно якого заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів станом на 1 липня 2024 року становить 194 484,89грн. Постановою заступника начальника Славутицького відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Приліпка В.О. від 8 липня 2024 року встановлено тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві керування транспортним засобом. Копію постанови ОСОБА_1 отримав 22 серпня 2024 року (с.с.72). Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що належних доказів щодо незаконності дій державного виконавця при винесенні постанови від 8 липня 2024 року скаржником та його представником до суду не подано та не встановлено судом в ході розгляду справи. Суд зазначив, що враховуючи той факт, що у ОСОБА_1 наявна заборгованість зі сплати аліментів, то постанова про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами була винесена правомірно, в межах повноважень державного виконавця та при наявності для того законних підстав. Будь-яких належних доказів на підтвердження офіційного працевлаштування водієм та доказів, що посада водія є основним законним джерелом засобів для існування, на момент винесення постанови про встановлення обмеження, матеріали виконавчого провадження не містять. Переглядаючи судове рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає про наступне. Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Статтею 449 ЦПК України, у редакції на час звернення зі скаргою, встановлено строк для звернення із скаргою, зокрема скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом. Частиною п`ятою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 920/149/18 надано роз`яснення щодо співвідношення загальної та спеціальної норми, згідно з якими норми, передбачені законом про виконавче провадження, є загальними, а норми, передбачені процесуальним кодексом, є спеціальними, тому строк на оскарження необхідно обраховувати в календарних днях. Подібні за змістом висновки викладені в постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 361/1335/20, від 02 листопада 2021 року у справі № 753/3465/20. За змістом статті 81 ЦПК України обов`язок доказування поважності причин пропуску процесуальних строків та подача заяви про їх поновлення покладається на зацікавлену сторону. При зверненні до суду зі скаргою на дії державного виконавця, саме на скаржника покладається обов`язок доведення наявності обставин, які унеможливили його звернення з такою скаргою у строк, встановлений законом. Відповідно до статті 122 ЦПК України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Згідно зі статтею 123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Частиною першою статті 127 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Системний аналіз вказаних процесуальних норм разом із положеннями пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод. Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року в справі № 143/950/19, від 28 грудня 2020 року в справі № 501/3532/18, від 03 лютого 2021 року в справі № 2-1441/10. У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 466/948/19 вказано, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. Водночас заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові. Право на справедливий судовий розгляд передбачає право на отримання належного повідомлення про судові рішення, особливо у випадках, коли скарга може бути подана протягом визначеного строку. Водночас зацікавлена сторона зобов`язана проявляти особливу старанність у захисті своїх інтересів і вживати необхідних заходів для ознайомлення з розвитком провадження. У справі, що переглядається, предметом оскарження є постанова заступника начальника Славутицького відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Приліпка В.О.про встановлення тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві керування транспортними засобами від 8 липня 2024 року (ВП № НОМЕР_1). Копію постанови ОСОБА_1 отримав 22 серпня 2024 року, про що зазначив на постанові (с.с.72), а відтак зі скаргою на постанову мав право звернутися до суду до 2 вересня 2024 року (оскільки 1 вересня 2024 року був вихідним днем). Однак, зі скаргою до суду ОСОБА_1 звернувся 23 жовтня 2024 року, тобто з пропуском десятиденного строку на оскарження. Скарга ОСОБА_1 не містить клопотання про поновлення пропущеного строку на оскарження постанови, не викладено таке клопотання і окремим документом. Також ОСОБА_1 не зазначені причини пропуску ним десятиденного строку на оскарження постанови з моменту отримання її копії. Як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентним є рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаному рішенні зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Немає порушення права на доступ до правосуддя, якщо заявники не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи. Враховуючи те, що скаржник пропустив десятиденний строк на подачу скарги та не заявив клопотання про поновлення пропущеного строку, не зазначив причин пропуску такого строку, суд апеляційної інстанції, керуючись положеннями частини другої статті 126 ЦПК України, дійшов висновку про залишення скарги ОСОБА_1 без розгляду. Відмовляючи у задоволенні скарги за необґрунтованістю, суд першої інстанції помилково вказав на відсутність доказів порушення державним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження» при винесенні постанови про встановлення обмежень. Водночас, у разі встановлення судом пропуску строків на подачу скарги та відсутність поважності причин пропуску такого строку, суд залишає таку скаргу без розгляду, не вдаючись в оцінку доводів самої скарги. Також апеляційний суд звертає увагу суду першої інстанції, що відповідно до положень частини 1 статті 450 ЦПК України скарга розглядається за участі, зокрема, стягувача. Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Частина друга статті 376 ЦПК України визначає, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Колегія суддів вважає, що відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення зазначеного питання, тому ухвала суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про залишення скарги без розгляду. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Славутицького міського суду Київської області від 19 грудня 2024 року скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця, заступника начальника Славутицького відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Приліпка Владислава Олеговича залишити без розгляду. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 1 квітня 2025 року. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Г.М. Кирилюк Т.І. Ящук